Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №420/40857/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/40857/25

Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ), Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух і обставини справи

08.12.2025 р. ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 24.12.2025 р., просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягала у тому, що командування частини:

не розглянуло по суті письмові звернення щодо представлення до нагородження Орденом «За мужність» III ступеня та, за результатами службового розгляду, іншими можливими державними, відомчими, урядовими та парламентськими нагородами;

не надало правової оцінки факту бойового поранення 28.06.2023р., встановленої інвалідності внаслідок війни II групи та наявних бойових заслуг всупереч вимогам Порядку №138/2003 та статутних обов`язків командира;

не оформило та не направило до ІНФОРМАЦІЯ_1 і Головного управління Національної гвардії України належні нагородні матеріали (наградний лист/подання, службову характеристику, витяги з наказів, копії актів Н-1/Н-5, висновків ВЛК/МСЕК та інші документи), обмежившись листами-відповідями;

склало та використало службові листи, у яких наведено недостовірні, непідтверджені та дискримінаційні оціночні твердження («панічні настрої», «ненадійний», «ризик для підрозділу» тощо), що не ґрунтуються на матеріалах особової справи та спростовуються офіційними характеристиками.

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), яка проявилася у:

неприйнятті будь-якого оформленого рішення за суттю звернень щодо нагородження (ні рішення про подання, ні мотивованої відмови);

не проведенні перевірки інформації, отриманої від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у тому числі не витребуванні особової справи, службових характеристик, актів Н-1/Н-5, висновків ВЛК/МСЕК, нагородних матеріалів;

не витребуванні обов`язкових документів для належного розгляду питання нагородження та відсутності власної службової оцінки матеріалів;

формальному підтвердженні недостовірних та дискримінаційних відомостей, наведених військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, без їхньої перевірки.

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України, яка, зокрема, встановлена офіційно у листі № 27/10/2/1-М-9754-ЕП від 24.11.2025р., а саме:

не витребуванні у військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та ІНФОРМАЦІЯ_1 нагородних матеріалів і документів, необхідних для вирішення питання про моє нагородження;

не проведенні службової оцінки бойових заслуг, факту поранення, інвалідності та відсутності дисциплінарних стягнень;

відсутності будь-яких внутрішніх документів через неналежне виконання повноважень з організації нагородної роботи;

наданні відповідей формального характеру без належної правової та фактичної оцінки поданих матеріалів, у тому числі використанні аргументу про відсутність відомчої відзнаки «За поранення» як підстави для відмови в розгляді клопотання.

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 та Головного управління Національної гвардії України, які полягали у включенні до офіційних відповідей та службових документів формулювань на кшталт «ненадійність», «панічні настрої», «ризик для підрозділу» та інших подібних висловів як таких, що:

не підтверджені жодними службовими розслідуваннями, дисциплінарними провадженнями чи іншими належними доказами;

суперечать службовим характеристикам та офіційним довідкам про відсутність дисциплінарних стягнень;

мають ознаки дискримінаційних за станом здоров`я та інвалідністю (ПТСР, інвалідність II групи).

зобов`язати військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_2 та Головне управління Національної гвардії України:

провести повторний, повний та об`єктивний розгляд письмових звернень щодо представлення до нагородження Орденом «За мужність» III ступеня та, за результатами розгляду, іншими державними, відомчими, урядовими та парламентськими нагородами відповідно до Закону України «Про державні нагороди України», Порядку №138/2003 та внутрішніх актів МВС/НГУ;

за результатами такого розгляду прийняти оформлене письмове рішення (про подання до нагородження або мотивовану відмову) і надати його;

привести зміст офіційних відповідей та внутрішніх службових документів, які містять формулювання «панічні настрої», «ненадійний», «ризик для підрозділу» та подібні, у відповідність до фактичних обставин, шляхом складення службового спростування і долучення до особової справи замість недостовірних відомостей;

надати належним чином завірені копії документів особової справи у військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за період служби, які містять будь-які відомості, оцінки або характеристики щодо проходження служби, у тому числі копії документів, на які відповідачі посилались у своїх листах №10/29/10/1/4-5675-2025, №10/29/10/1/4- 6960-2025, №10/29/10/2-М-365-ЕП, №27/10/1/4-М-5431, № 27/10/1/4-М-5432, № 27/10/1/1-М-7481, №27/10/1/4-М-7510-ЕП, №27/10/1/4-М-9147, №27/10/2/1-М-9754-ЕП.

визнати, що дії та бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 та Головного управління Національної гвардії України щодо мене – пораненого ветерана війни, особи з інвалідністю внаслідок війни II групи – є проявом дискримінаційного ставлення за ознакою стану здоров`я та інвалідності, всупереч статті 24 Конституції України, статті 14 Європейської конвенції з прав людини та положенням Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.

стягнути моральну (немайнову) шкоду в розмірі 300 000 (триста тисяч) грн за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 та Головного управління Національної гвардії України, у тому числі солідарно – у разі якщо суд дійде висновку про неподільний характер завданої шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є ветераном війни, учасником бойових дій, якому встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок війни, має позитивні характеристики, відзнаки командування та відзнаку Президента України «За оборону України». Після отримання тяжкого бойового поранення, тривалого лікування, встановлення інвалідності та звільнення зі служби, він неодноразово звертався до відповідачів щодо ініціювання розгляду питання про отримання державної нагороди «За мужність» ІІІ ступеня та інших нагород. Проте, незважаючи на звернення, позивач отримував формальні відмови без фактичного розгляду питання про присудження нагород. Ба більше, відповідачі використали дискримінаційні формулювання та керувались неправдивими відомостями щодо проходження служби та обставинами отримання поранення.

Позивач наголосив, що предметом спору не є зобов`язання відповідачів призначити нагороду, позивач просить суд оцінити дії відповідачів, які безпідставно відмовили у розгляді поданих заяв в межах передбаченої законом процедури і при цьому використали у відношенні нього дискримінаційні формулювання.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, поданого військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – військова частина НОМЕР_1 ), позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 21.01.2023р. по 21.10.2024р. Стосовно позивача за участі військової частини НОМЕР_1 було застосовано низку заохочень, що спростовує твердження позивача про допущенну бездіяльність. При цьому відповідно до Дисциплінарного статуту заохочення носять не обов`язковий характер, а рішення про їх застосування чи ініціювання застосування здійснюється командиром військової частини з урахуванням низки факторів та обставин.

У частині позовних вимог щодо викладення недостовірної інформації вказано, що 28.01.2026р. Київський районний суд м. Одеси відкрив цивільне провадження у справі №947/281/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання недостовірною та спростування інформації, тобто це питання є предметом спору в іншій справі.

У відзиві на позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) заперечувало проти задоволення позовної заяви. На обґрунтування вказано, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , тому питання застосування заохочень перебуває у компетенції командування військової частини НОМЕР_1 .

Головне управління Національної гвардії України подало відзив, у якому зазначено, що саме командир зобов`язаний заохочувати військовослужбовців, оскільки тільки командири військових частин мають право висувати військовослужбовців для відзначення державними нагородами. Жодним нормативно-правовим чи нормативним документом не передбачено, що за зверненням громадян орган державної влади, яким є Головне управління Національної гвардії України, повинно витребувати матеріали щодо нагородження від інших підрозділів Національної гвардії України (якщо ними такі документи навіть не подавались), здійснювати службову оцінку діяльності військової служби позивача, здійснювати службову перевірку факту поранення, інвалідності та заслуг.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою суду від 26.12.2025р. відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 14.05.2026р. повністю відмовив у задоволені позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповноту встановлених обставин у справі, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі ухвалою від 10.06.2026р. та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження ухвалою від 01.07.2026 р.

З 03.08.2026р. по 28.08.2026р. судді, які входять до колегії суддів, що розглядає цю справу, перебували у щорічній відпустці.

Обставини справи

ОСОБА_1 є ветераном військової служби Національної гвардії України, учасником бойових дій, особою з інвалідністю внаслідок війни II групи.

12.05.2022р. згідно з наказом №123 командира військово частини НОМЕР_3 позивач призваний на військову службу під час мобілізації.

Згідно з наказом №21 від 20.01.2023р. позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 .

Згідно з наказом №22 від 21.01.2023р. позивач зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою №8932 від 05.11.2024р. та довідкою №7627 від 28.08.2025р. позивач приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення а інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Згідно з наказом №313 від 21.10.2024р. позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , 28.06.2023р., позивач отримав тяжке бойове поранення під час виконання бойового завдання на Оріхівському напрямку Запорізької області. Факт поранення та його зв`язок із захистом України підтверджується актами №392/23 Н-1 та Н-5, довідкою №3/29/13-35 від 26.08.2023р. про обставини поранення, первинним медичним документом (форма 100).

За результатом неодноразових звернень щодо представлення до державної нагороди позивача надано відповіді.

Так, військова частина НОМЕР_4 надала листами такі відповіді:

№10/29/10/1/4-5675-2025 від 18.09.2025р. - вказано, що об`єктивних підстав для нагородження немає, мужніх та відважних вчинків під час виконання бойових завдань позивач не проявляв. Окремо вказано, що позивача нагороджено відзнакою президента України «За оборону України»;

№10/29/10/1/4-6960-2025 від 14.10.2025р. – зазначено, що за результатом перевірки відомостей про проходження позивачем військової служби не було виявлено якостей, які б претендували на нагородження військовослужбовця. Додатково вказано, що система нагородження у Національній гвардії України не є інструментом примусу, компенсації чи заохочення до виконання обов`язків.

ІНФОРМАЦІЯ_2 надало листом №3/10/1/4-М-191 від 11.07.2025р. – вказано, що за результатом дослідження службової діяльності позивача управління вважає недоцільним представлення до нагородження заявленою нагородою.

Головне управління Національної гвардії України надано листами такі відповіді:

№27/10/1/4-М-5431 від 14.07.2025р. вказано, що Порядком №138/2003 встановлено коло суб`єктів, які можуть висувати кандидатів на нагородження, зокрема це має бути відповідна військова частина, де позивач проходив військову службу.

№27/10/1/1-М-7481 від 19.09.2025р. – вказано, що нагородження військовослужбовців здійснюється в межах військової частини, у якій позивач проходив службу, з огляду на що підстав для нагородження позивача немає.

№27/10/1/4-М-7510-ЕП від 23.09.2025р. – вказано, що з урахуванням позиції командира військової частини НОМЕР_1 , викладеної у листі №10/29/10/1/4-5675-2025 від 18.09.2025р., підстав для нагородження позивача на момент складання відповіді немає.

№27/10/1/4-М-9147 від 05.11.2025 р. – вказано, що по суті звернення відповідь надана у попередніх листах.

Вважаючи порушеними свої права у зв`язку з неналежним розглядом звернень, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, із посланням на норми Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Порядок представлення до нагородження та вручення державних нагород України, вказав, що повноваження висувати військовослужбовців для відзначення державними нагородами України належить їх начальникам від командира полку (командира корабля 1 рангу), командирам, які мають рівні з ними права та вищі, командирам окремих батальйонів (кораблів 2 рангу), а також командирам окремих військових частин.

У такому випадку ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 ) та Головне управління Національної гвардії України не мали правових підстав першочергово висувати позивача до нагородження державною нагородою.

Суд першої інстанції погодився з позицією відповідачів в цій частині щодо відсутності у них повноважень відповідно до Порядку представлення до нагородження та вручення державних нагород України щодо визначення кандидатур осіб на нагородження.

Предметом спору, як наголосив позивач у позові, є не примушення до конкретної однієї нагороди, а визнання протиправною бездіяльності та дій відповідачів, які безпідставно відмовились розглядати клопотання про нагородження в межах передбаченої законом процедури. Суд першої інстанції дійшов висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів, зважаючи надані позивачу відповіді.

Водночас, оцінюючи дії військової частини НОМЕР_1 в аспекті заявлених позовних вимог, суд вказав, що вирішення питання про заохочення – державного або відомчого рівня – є питанням дискреційного характеру, а відповідне рішення приймається не з урахуванням чітко визначених критеріїв та норм, а з урахуванням низки обставин, що виникли стосовно конкретного військовослужбовця.

Стосовно вимог позивача визнати, що дії та бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ) та Головного управління Національної гвардії України є проявом дискримінаційного ставлення за ознакою стану здоров`я та інвалідності, всупереч статті 24 Конституції України, статті 14 Європейської конвенції з прав людини та положенням Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, суд не встановив ознак дискримінації у відношенні позивача.

Наявна у листах відповідачів характеристика військової служби позивача є описом отриманих від безпосередніх командирів позивача пояснень і не відображує ставлення суб`єкта владних повноважень до позивача.

З огляду на відсутність встановлених порушень прав позивача з боку відповідачів суд відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги та поданих додаткових пояснень

На обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач (далі також – скаржник) вказує на відсутність належного аналізу наданих відповідачами відповідей на звернення позивача. Вказуючи на наявні дискреційні повноваження, суд не здійснив належного аналізу дій та бездіяльності відповідачів. Суд залишив поза увагою, що відповідачі не дали належної правової оцінки вже встановленій і документально підтвердженій сукупності обставин служби, бойової участі, тяжкого поранення, інвалідності внаслідок війни та ветеранського статусу у зв`язку з критеріями державних нагород України.

Суд першої інстанції відмовив у позові, фактично ототожнивши сам факт листування із належним розглядом по суті та відсутністю бездіяльності, і прикривши процедурні дефекти тезою про «дискреційність» нагородження. Такий підхід суперечить:

Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі — Закон № 393/96-ВР), який вимагає перевірки фактів і мотивованого рішення (статті 15 та 19), а не «відписки»;

частині другій статті 77 КАС України, яка покладає тягар доказування правомірності дій/бездіяльності на відповідача;

Закону України від 17.02.2022р. №2073-IX «Про адміністративну процедуру», який закріплює принцип офіційності (орган сам з`ясовує обставини і збирає докази — ст. 16) і право особи бути заслуханою перед негативним рішенням (стаття 17).

Суд першої інстанції не дослідив важливі докази, які підтверджують доводи скаржника: журнали, рапорти, накази, матеріали службового розслідування, вихідні листи з дискредитаційними формулюваннями, докази їх направлення/отримання, документи про етапи руху нагородних матеріалів. Без витребування цих доказів суд не міг обґрунтовано встановити, чи було належне з`ясування обставин і чи існувала первинна основа позиції відповідачів.

Також скаржник вважає помилковими висновки суду першої інстанції стосовно відсутності у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) та Головного управління Національної гвардії України компетенції ініціювати питання нагородження позивача.

Позиція інших учасників у справі на заявлену апеляційну скаргу

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, належно повідомлена про розгляд цієї справи, своїм правом на подання відзиву не скористалась.

ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 ) надало відзив на апеляційну скаргу, у якому твердить про необґрунтованість апеляційної скарги та просить відмовити у задоволення апеляційної скарги.

Головне управління Національної гвардії України надало відзив на апеляційну скаргу, у якому твердить про необґрунтованість апеляційної скарги та просить відмовити у задоволення апеляційної скарги.

Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції

За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України від 02.10.1996р. №393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі – Закон №393/96).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону №393/96 дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру».

Відповідно до частини другої 12 Закону №393/96 якщо вирішення питань, порушених у заявах (клопотаннях) і скаргах громадян, належить до предмета регулювання Закону України «Про адміністративну процедуру», вони розглядаються в порядку, встановленому зазначеним Законом України.

У цьому зв`язку суд у складі колегії суддів звертає увагу, що відповідно до частини другої 12 Закону №393/96 він не може бути застосований до правовідносин одночасно із Законом України від 17.02.2022р. №2073-IX «Про адміністративну процедуру».

Закон України від 17.02.2022р. №2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі – Закон №2073-IX) відповідно до частини першої статті 1 регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 1 Закону №2073-IX його дія не поширюється на відносини, що виникають під час нагородження державними нагородами та відзнаками.

У цьому зв`язку суд у складі колегії суддів зазначає, що Закон №2073-IX не є застосованим до правовідносин у цій справі, які стосуються представлення позивача до державних нагород, зокрема нагородження Орденом «За мужність» III ступеня.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються державні нагороди.

Державні нагороди України для відзначення громадян за особисті заслуги перед Україною встановлює відповідно до Конституції України Закону України від 16.03.2000р. №1549-III «Про державні нагороди України» (далі по тексту - Закон №1549-III).

Згідно зі статтею 1 Закону №1549-III державні нагороди України (далі - державні нагороди) є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги у розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1549-III Президент України затверджує: статут - для звання Герой України та кожного ордену; положення - для інших державних нагород.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону №1549-III статути і положення про державні нагороди визначають підстави для нагородження, містять опис державної нагороди, а також встановлюють порядок нагородження, вручення, носіння державних нагород та інші правила.

Відповідно до абзацу восьмого статті 7 Закону №1549-III орден «За мужність» I, II, III ступеня - для відзначення військовослужбовців, працівників правоохоронних органів та інших осіб за особисті мужність і героїзм, виявлені при рятуванні людей, матеріальних цінностей під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у боротьбі зі злочинністю, а також в інших випадках при виконанні військового, службового, громадянського обов`язку в умовах, пов`язаних з ризиком для життя.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону №1549-III для попереднього розгляду питань, пов`язаних з нагородженням державними нагородами, при Президентові України утворюється Комісія державних нагород та геральдики, яка є дорадчим органом і працює на громадських засадах.

Президент України Указом від 19.02.2003р. №138/2003 затвердив Порядок представлення до нагородження та вручення державних нагород України (далі – Порядок №138).

Відповідно до пункту 1 Порядку №138 він установлює загальні правила представлення до нагородження та вручення державних нагород України

Згідно з пунктом 2 Порядку №138 подання про відзначення державними нагородами вносять Президентові України Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд, Офіс Генерального прокурора, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Комісія державних нагород та геральдики при Президентові України, а також Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, які вносять спільне подання.

Водночас Статут відзнаки Президента України - ордена «За мужність» затверджений Указом Президента України від 21.08.1996р. №720/96 «Про встановлення відзнаки Президента України - ордена «За мужність»».

Згідно з пунктом 9 Статуту відзнаки Президента України - ордена «За мужність» подання про нагородження орденом «За мужність» вносять на ім`я Президента України Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України, Конституційний Суд України, Генеральна прокуратура України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.

Нагородження орденом «За мужність» військовослужбовців та прирівняних до них осіб провадиться за поданням Міністерства оборони України, командування Прикордонних військ України, Національної гвардії України, керівництва Служби безпеки України, Управління державної охорони України, Міністерства внутрішніх справ України.

Подання про відзначення орденом «За мужність» може вносити також Комісія по державних нагородах України при Президентові України.

У поданні зазначаються заслуги, що стали підставою для представлення особи до нагородження.

Відповідно до пункту 10 Статуту відзнаки Президента України - ордена «За мужність» до подання додається нагородний лист встановленого зразка.

Згідно з пунктом 11 Статуту відзнаки Президента України - ордена «За мужність» клопотання про нагородження особи орденом "За мужність" порушується перед вищестоящим органом, організацією, військовим командуванням. Висунення кандидатур здійснюється, як правило, в трудовому колективі (військовому формуванні), де працює (проходить службу) особа, яку представляють до відзначення.

Пропозиції про нагородження можуть вносити органи місцевого самоврядування.

Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, який затверджено Законом України від 24.03.1998р. №551- XIV (далі – Дисциплінарний статут), визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг (частина перша преамбули Дисциплінарного статуту).

Дія Дисциплінарного статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (частина четверта преамбули Дисциплінарного статуту).

Згідно з частиною першою статті 13 розділу ІІ «Заохочення» Дисциплінарного статуту заохочення є важливим засобом виховання військовослужбовців і зміцнення військової дисципліни.

Відповідно до частини другої статті 13 розділу ІІ «Заохочення» Дисциплінарного статуту кожний командир у межах прав, наданих йому цим Статутом, зобов`язаний заохочувати підлеглих військовослужбовців за старанність, розумну ініціативу та сумлінне виконання службових обов`язків.

Згідно з частиною третьою статті 13 розділу ІІ «Заохочення» Дисциплінарного статуту у разі коли командир вважає, що наданих йому прав недостатньо для заохочення військовослужбовців, які відзначилися, він може клопотати про заохочення перед старшим командиром.

Відповідно до частини четвертої статті 13 розділу ІІ «Заохочення» Дисциплінарного статуту заохочення має бути заслуженим. При визначенні виду заохочення враховується характер заслуг військовослужбовця та його ставлення до служби за попередній час.

Згідно зі статтею 14 розділу ІІ «Заохочення» Дисциплінарного статуту за мужність і відвагу, проявлені під час виконання військового обов`язку, зразкове управління військами, високі показники в бойовій підготовці, оволодінні військовою технікою та озброєнням, інші заслуги перед Вітчизною, Збройними Силами України начальники від командира полку (командира корабля 1 рангу), командири, які мають рівні з ними права та вищі, командири окремих батальйонів (кораблів 2 рангу), а також командири окремих військових частин, які користуються відповідно до статті 8 цього Статуту дисциплінарною владою командира батальйону (корабля 3 рангу), мають право висувати підлеглих військовослужбовців для відзначення державними нагородами України.

Відповідно до пункту «і» статті 15 розділу ІІ «Заохочення» Дисциплінарного статуту до військовослужбовців як заохочення застосовуються, зокрема відомчі заохочувальні відзнаки.

Згідно зі статтею 25 розділу ІІ «Заохочення» Дисциплінарного статуту командири (начальники) у межах прав, передбачених статтями 16-24 цього Статуту, можуть застосовувати заохочення у виді схвалення, оголошення подяки та нагородження грамотою, цінним подарунком, грошовою премією як до окремого військовослужбовця, так і до всього особового складу підрозділу, військової частини.

Президент України Указом від 30.05.2012р. №365/2012 затвердив Положення про відомчі заохочувальні відзнаки (далі – Положення №365/2012).

Згідно з пунктом 1 Положення №365/2012 відомчі заохочувальні відзнаки (далі - відомчі відзнаки) встановлюються з метою заохочення та відзначення особистих трудових досягнень у професійній, службовій діяльності, за бездоганну службу та особливі заслуги під час виконання службових обов`язків працівників центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, що входять до сфери їх управління, військовослужбовців та працівників військових формувань, осіб рядового і начальницького складу, працівників державних правоохоронних органів, а також інших осіб, визначених цим Положенням.

Відповідно до Дисциплінарного статуту, статті 2 Указу Президента України від 30.05.2012р. №365 «Про відомчі заохочувальні відзнаки» наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2014р. №804, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.08.2014р. за №989/25766, затверджено Положення про відомчі заохочувальні відзнаки Національної гвардії України (далі – Положення №804).

Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу ІІ Положення №804 представлення до відзначення здійснюється в установі або військовій частині Національної гвардії України, де проходять службу (працюють) особи, які пропонуються для заохочення.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 розділу ІІ Положення №804 при розгляді кандидатів на заохочення повинні враховуватися відповідні рішення рад офіцерських зборів, нарад командування або атестаційних комісій військових частин, територіальних управлінь, управлінь корпусів, учених рад вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України.

Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу ІІ Положення №804 стосовно особи, яка представляється до відзначення, складаються нагородний лист (додаток 1) та біографічна довідка (додаток 2).

Відповідно до абзацу другого пункту 1 розділу ІІ Положення №804 нагородний та супровідний листи, що надсилаються до Головного управління Національної гвардії України, підписуються виключно начальниками територіального управління, командирами корпусів, начальником навчального закладу, командирами військових частин безпосереднього підпорядкування (далі - командири військових частин) або особами, які виконують їх обов`язки. Нагородний лист скріплюється гербовою печаткою. Разом з нагородним листом надсилається завірена копія службової картки військовослужбовця.

За результатами аналізу наведених нормативних приписів суд у складі колегії суддів зазначає, що прийняття командиром рішення про представлення військовослужбовців до державних нагород, відомчих заохочувальних відзнак Національної гвардії України є правом відповідного командира, яке сутнісно передбачає розсуд при його здійсненні, і, отже, вибір одного з-поміж інших правомірних варіантів юридично значущої поведінки за результатами оцінки низки чинників.

З огляду на це суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, за яким вирішення питання про заохочення – державного або відомчого рівня – є питанням дискреційного характеру, а відповідне рішення приймається не з урахуванням чітко визначених критеріїв та норм, а з урахуванням низки обставин, що виникли стосовно конкретного військовослужбовця.

Суд у складі колегії суддів відхиляє твердження позивача, з якими суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідачі не надали належної правової оцінки вже встановленій і документально підтвердженій сукупності обставин служби, бойової участі, тяжкого поранення, інвалідності внаслідок війни та ветеранського статусу у зв`язку з критеріями державних нагород України.

Зважаючи на викладені у заявах по суті відомості, а також наявні в матеріалах справи документи, відсутні підстави стверджувати про невжиття стосовно позивача заходів заохочення. При цьому слід вказати, що згідно з Дисциплінарним статутом та Положенням №804 не передбачено необхідності формування жодних документів за відсутності підстав для заохочення військовослужбовців.

Натомість відповідно до обставин цієї справи, які не заперечує позивач, у зв`язку із проходженням військової служби стосовно нього були застосовані заохочення, зокрема у виді нагородження відзнакою Президента України «За оборону України».

За результатами аналізу чинного нормативного регулювання суд у складі колегії суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, за яким у ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) та Головного управління Національної гвардії України відсутні правові підстави першочергово висувати позивача до нагородження державною нагородою.

У межах доводів та вимог апеляційної скарги суд у складі колегії суддів також вказує, що змістовно звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) та Головного управління Національної гвардії України стосувалися насамперед допущеної військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України бездіяльності та вжиття заходів реагування.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення

Відповідно до частини другої статті 1 Закону №393/96 військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №393/96 заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №393/96 звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).

Згідно з частиною четвертою статті 5 Закону №393/96Звернення може бути усним чи письмовим.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №393/96 письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Згідно з частиною сьомою статті 5 Закону №393/96 у зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, відповідно до частини першої статті 7 Закону №393/96, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону №393/96 якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №393/96 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань)

Згідно з частиною третьою статті 15 Закону №393/96 відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Надаючи оцінку наданим позивачу відповідям на його звернення та зважаючи на чинне нормативне регулювання, суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, за яким відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) та Головного управління Національної гвардії України.

При цьому доводи позивача про відсутність належних документів, які мали отримати ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 ) та Головного управління Національної гвардії України не узгоджуються зі змістом приписів Дисциплінарного статуту та Положення №804, які не передбачають необхідності формування жодних документів за відсутності підстав для заохочення військовослужбовців.

Надаючи оцінку наданим позивачу відповідям на його звернення та зважаючи на чинне нормативне регулювання, суд у складі колегії суддів не вбачає підстав твердити, що права позивача порушені, оскільки порушені у його зверненнях питання розглянуті по суті.

Суд у складі колегії суддів також відхиляє твердження позивача, з якими застосований судом першої інстанції підхід суперечить частині другій статті 77 КАС України, яка покладає тягар доказування правомірності дій/бездіяльності на відповідача.

Зважаючи на викладені у заявах по суті відомості, а також наявні в матеріалах справи документи, відсутні підстави стверджувати, що військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 ) та Головне управління Національної гвардії України не виконали обов`язок щодо доказування правомірності наданих позивачу відповідей на його звернення.

Інші заявлені позивачем позовні вимоги є похідними від тих, стосовно яких суд у складі колегії суддів надав правову оцінку. З огляду на відсутність підстав для задоволення основних позовних вимог, суд у складі колегії суддів вказує на відсутність підстав для задоволення похідних вимог.

Суд у складі колегії суддів також вважає за підставне звернути увагу, що викладені у запереченнях на відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ), які подані через підсистему «Електронний суд» 21 червня 2026р., твердження позивача щодо істотного значення для вирішення цієї справи зміни підпорядкування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, не знайшли підтвердження за результатами апеляційного перегляду. Ба більше, твердження про те, що військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України вийшла з підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ) восени 2025 р., тобто після виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, викладені у відзиві на позов ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ), який поданий через підсистему «Електронний суд» 12 січня 2026р. і доставлений до зареєстрованого електронного кабінету позивача 12 січня 2026р.

Суд у складі колегії суддів також зазначає, що додатково викладені у запереченнях на відзив Головного управління Національної гвардії України доводи та міркування, які позивач подав через підсистему «Електронний суд» 11 липня 2026р., змістовно збігаються з правовою позицією щодо Головного управління Національної гвардії України, яка викладена в апеляційній скарзі позивача.

Суд у складі колегії суддів також зазначає, що Київський районний суд м. Одеси рішенням від 03.06.2026р. у справі №947/281/26 відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання недостовірною та спростування інформації. На момент апеляційного перегляду цієї справи рішення Київського районного суду м. Одеси від 03.06.2026р. у справі №947/281/26 не набрало законної сили, оскільки оскаржено ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною третьою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні фактичних обставин, норм матеріального й процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду та відповідно до статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс справу до категорії незначної складності й розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 – відмовити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2026р. у справі № 420/40857/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, які передбачені в пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.С. Терлецький

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.О. Димерлій