Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №400/13548/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/13548/25

Перша інстанція: суддя Малих О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури України, треті особи: Миколаївська обласна військова адміністрація, Прибузька сільська рада, Південноукраїнська міська рада, Арбузинська селищна рада про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух і обставини справи

17.12.2025р. ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Міністерства культури України, яка полягає у нездійсненні передбачених законом повноважень щодо забезпечення визначення, встановлення та правового оформлення меж і режимів використання земель історико-культурного призначення під об`єктом культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго – Гардівської паланки Війська Запорозького», занесеним до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (охоронний № 140001-Н), а саме – у незамовленні та незабезпеченні розроблення і затвердження:

науково-проєктної документації з визначення меж території пам`ятки та режимів використання земель, з урахуванням Карти-схеми розташування пам`ятки, що міститься у Паспорті пам`ятки;

проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель історико- культурного призначення та відповідних обмежень у використанні земель;

технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючого об`єкта культурної спадщини;

зобов`язати Міністерство культури України:

замовити та забезпечити розроблення і затвердження науково-проєктної документації з урахуванням Карти-схеми розташування пам`ятки, що міститься у Паспорті пам`ятки з визначення: меж території пам`ятки культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго – Гардівської паланки Війська Запорозького»; режимів використання земель історико-культурного призначення;

замовити та забезпечити розроблення проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель історико-культурного призначення та обмежень у їх використанні, як невід`ємної складової науково-проєктної документації з урахуванням Карти-схеми розташування пам`ятки, що міститься у Паспорті пам`ятки;

замовити та забезпечити розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючого об`єкта культурної спадщини національного значення з урахуванням Карти-схеми розташування пам`ятки, що міститься у Паспорті пам`ятки;

подати до Державного земельного кадастру заяву та необхідні матеріали для внесення відомостей: про межі режимоутворюючого об`єкта культурної спадщини; про обмеження у використанні земель історико-культурного призначення;

забезпечити внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та обмеження у використанні земель історико-культурного призначення, встановлені науково-проєктною та землеустроювальною документацією.

На обґрунтування позову зазначено, що «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького» включений за категорією місцевого значення – пам`ятка місцевого значення, за типологією – визначне місце, за видовою приналежністю – археологічний, історичний, ландшафтний об`єкт до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 11.04.2006р. №173/0/16-06 «Про включення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України об`єкту «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького» (далі – Наказ).

Наказом Державній службі охорони культурної спадщини доручено підготувати проект постанови Кабінету Міністрів України про занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією пам`ятка національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького» за типологією – визначне місце, за видовою приналежністю – археологічний, історичний, ландшафтний об`єкт.

20.04.2006р. облікову картку об`єкта культурної спадщини «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького», зареєстровану в архіві Науково-дослідний інститут пам`яткоохоронних досліджень під № ОК/119, разом із супровідним листом за №72/22/15-06, було надіслано до Миколаївської облдержадміністрації.

Миколаївську облдержадміністрацію Супровідним цим листом поінформовано про взяття під державну охорону об`єкта культурної спадщини «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького», у зв`язку з внесенням його до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про підготовку документів для офіційного визнання Кабінетом Міністрів України національного значення цієї пам`ятки. Миколаївську облдержадміністрацію також зобов`язано «замовити розроблення проєкту з визначення меж пам`ятки, її зон охорони, режиму використання територій». Про результати цих робіт Миколаївська облдержадміністрація повинна доповісти Міністерству культури і туризму України.

Кабінет Міністрів України постановою від 03.09.2009р. №928 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», заніс до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як об`єкт культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького», датований VII тис. – VI тис. до н.е., V тис. – IV тис. до н.е., III тис. – II тис. до н.е., ХII– ХIII ст., ХVI–VIII ст., місцезнаходження: Миколаївська область, с. Богданівка Доманівського району, смт. Костянтинівка Арбузинського району та м. Южноукраїнськ, вид пам`ятки: пам`ятка ландшафту, історії, археології, охоронний номер: 140001-Н.

Вважаючи бездіяльність Міністерства культури України яка полягає у нездійсненні передбачених законом повноважень щодо забезпечення визначення, встановлення та правового оформлення меж і режимів використання земель історико-культурного призначення під об`єктом культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького», занесеним до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Міністерство культури України надало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування заперечень вказано, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж території пам`ятки розробляється і діє до затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж та режимів використання території пам`ятки. Межа, що затверджується технічною документацією із землеустрою, відповідає контуру пам`ятки, визначеному в обліковій документації, або встановлюється відповідно до частини третьої статті 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з пунктом 5.14 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013р. №158, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.04.2013р. за № 528/23060, після занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру і набуття ним статусу пам`ятки, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам`ятка, власник пам`ятки чи уповноважені ним органи (особи) забезпечують розроблення технічної документації із землеустрою щодо визначення меж території пам`ятки, що є складовою облікової документації на пам`ятку і вноситься після її затвердження до складу облікової справи.

Натомість Міністерство культури України не входить до визначеного законом кола замовників науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території пам`ятки, проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів (у її складі) та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж території пам`ятки.

Міністерство культури України наділене повноваженнями на затвердження зазначеної документації, проте згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013р. №158, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.04.2013р. за № 528/23060 не може бути замовником та/або розробником такої документації.

Миколаївський окружний адміністративний суд залишив позовну заяву без руху та зобов`язав позивача надати заяву про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, докази поважності причин пропуску ухвалою від 24.12.2025р.

Миколаївський окружний адміністративний суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновив пропущений строк, відкрив провадження у справі, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ухвалою від 30.12.2025р.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 19.05.2026р. відмовив у задоволенні позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, 22.06.2026р. ОСОБА_1 (далі – також скаржник) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповноту встановлених обставин у справі, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.06.2026р. відкрив апеляційне провадження у справі та витребував з суду першої інстанції матеріали справи №400/13548/25.

П`ятий апеляційний адміністративний суд призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження ухвалою від 01.07.2026р.

07.07.2026р. ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з клопотанням про долучення доказів: запиту на отримання публічної інформації від 01.07.2026р., листа Управління культури, національностей, та релігій Миколаївської обласної військової адміністрації від 06.07.2026р. №П-13-26 МУ, акта візуального обстеження від 10.06.2026р.

З 03.08.2026р. по 28.08.2026р. судді, які входять до колегії суддів, що розглядає цю справу, перебували у щорічній відпустці.

Обставини справи

«Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького» включений за категорією місцевого значення – пам`ятка місцевого значення, за типологією – визначне місце, за видовою приналежністю – археологічний, історичний, ландшафтний об`єкт до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 11.04.2006р. №173/0/16-06 «Про включення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України об`єкту «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького» (далі – Наказ).

Кабінет Міністрів України постановою від 03.09.2009р. №928 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», заніс до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як об`єкт культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького», датований VII тис. – VI тис. до н.е., V тис. – IV тис. до н.е., III тис. – II тис. до н.е., ХII– ХIII ст., ХVI–VIII ст., місцезнаходження: Миколаївська область, с. Богданівка Доманівського району, смт. Костянтинівка Арбузинського району та м. Южноукраїнськ, вид пам`ятки: пам`ятка ландшафту, історії, археології, охоронний номер: 140001-Н.

Науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання пам`ятки національного значення «Історичний ландшафт центру Буго- Гардівської паланки Війська Запорозького» або технічна документація із землеустрою на розгляд і затвердження Міністерству культури України не надходила.

Вважаючи бездіяльність Міністерства культури України, яка полягає у нездійсненні передбачених законом повноважень щодо забезпечення визначення, встановлення та правового оформлення меж і режимів використання земель історико-культурного призначення під об`єктом культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького», занесеним до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов таких висновків.

Міністерство культури України не входить до визначеного законом кола замовників науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території пам`ятки, проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів (у її складі) та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж території пам`ятки.

Міністерство культури України наділене повноваженнями на затвердження зазначеної документації, проте згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013р. №158, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.04.2013р. за № 528/23060 не може бути замовником та/або розробником такої документації.

Вимоги одночасної розробки науково-проектної документації (з проектом землеустрою) та технічної документації із землеустрою суперечать частини третьої статті 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та обмеження у використанні земель історико-культурного призначення, встановлені науково-проектною документацією та технічною документацією із землеустрою здійснюється виключно після затвердження зазначеної документації.

За встановлених судом у справі обставин чинне законодавство не визначає безальтернативного обов`язку Міністерства культури України вчинити дії, щодо яких ОСОБА_1 заявив відповідні позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги

На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник наводить такі доводи та міркування.

«Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького» є цілісною, нерозривною трискладовою структурою, яка поєднує в собі:

автентичний ландшафт(унікальний природній каньйон р. Південний Буг із реліктовими скелями (скеля Пугач), історичними Гардовими порогами та балками;

пам`ятку історії: останній збережений матеріальний центр адміністративно-військового управління найрозлогішої паланки Вольностей Війська Запорізького Низового;

пам`ятку археології: багатошарові пласти від неоліту до середньовіччя із сакральним осередком на острові Гардовому (Клепаному)

Суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що Міністерство культури України не є належним замовником. Суд не врахував, що об`єкт «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького» є пам`яткою археології.

З цієї причини суд першої інстанції неправильно застосував статтю 17 та частину четверту статті 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Окремо наголошено, що суд першої інстанції не встановив, які саме органи місцевого самоврядування мають виступати замовниками документації. Це свідчить про неповне з`ясування обставин справи та формальний підхід, що не захищає державну власність.

Суд першої інстанції неправильно застосував Конституцію України, Земельний кодекс України, Закон України «Про охорону археологічної спадщини».

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не урахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі №927/1206/21, а також рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ейрі проти Ірландії», «Красуський проти Польщі», «Акдівар та інші проти Туреччини».

Позиція інших учасників у справі на заявлену апеляційну скаргу

Міністерство культури України надало відзив на апеляційну скаргу, в якій наводить доводи та міркування, які змістовно збігаються із правовою позицією у суду першої інстанції. Міністерство культури України просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники належно повідомлені про розгляд даної справи, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, органи публічної влади здійснюють владні повноваження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України

Органи публічної влади орган застосовують інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом.

Повноваження Міністерство культури України у спірних правовідносинах та порядок їх реалізації визначаються, насамперед, Законом України від 08.06.2000р. №1805-III «Про охорону культурної спадщини» у взаємному зв`язку із Земельним кодексом України та з Законом України від 22.05.2003р. №858-IV «Про землеустрій», Положенням про Міністерство культури України про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019р. №885 (далі – Положення №885).

Закон України від 08.06.2000р. №1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі – Закон №1805-III) регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини як одного з головних елементів національних інтересів України з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Відповідно до частини першої статті 14-1 Закону №1805-III територія пам`ятки - це територія, історично і топографічно пов`язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам`ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам`ятки.

Межі та режими використання території пам`ятки визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.

Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території пам`ятки приймається:

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо територій пам`яток національного значення;

органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо територій пам`яток місцевого значення.

Порядок визначення меж та режимів використання території пам`ятки та затвердження науково-проектної документації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 33-4 Закону №1805-III науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини є, зокрема, науково-проектна (науково-дослідна) документація з визначення меж і режимів використання території пам`ятки.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 33-4 Закону №1805-III рішення про затвердження науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини має містити: назву об`єкта дослідження; місцезнаходження (місце розташування); опис меж територій (якщо науково-проектна документація у сфері охорони культурної спадщини їх визначає); опис обмежень у використанні земель.

Згідно з абзацом другим 1 частини третьої статті 33-4 Закону №1805-III невід`ємною складовою науково-проектної документації, якою встановлюються обмеження у використанні земель, є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів. За відсутності зазначеного проекту землеустрою науково-проектна документація, що встановлює обмеження у використанні земель, не може бути затверджена. Протягом 10 робочих днів з дня затвердження науково-проектної документації орган, що її затвердив, має забезпечити подання заяви про внесення встановлених науково-проектною документацією обмежень у використанні земель до Державного земельного кадастру. Вимоги цього абзацу поширюються на облікову документацію.

Відповідно до частини шостої статті 47 Закону України від 22.05.2003р. №858-IV «Про землеустрій» проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам`яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини, розробляється у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, крім випадків розроблення таких проектів з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені до набрання чинності цією частиною.

Суд у складі колегії суддів за результатами аналізу наведених нормативних приписів зазначає, що згідно з чинним нормативним регулюванням стосовно пам`ятки національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького» повинна бути розроблена та затверджена науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання території цієї пам`ятки з її невід`ємною складовою – проектом землеустрою щодо організації і встановлення меж території пам`ятки культурної спадщини.

Як встановив суд першої інстанції та визнається сторонами у справі науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання пам`ятки національного значення «Історичний ландшафт центру Буго- Гардівської паланки Війська Запорозького» або технічна документація із землеустрою на розгляд і затвердження Міністерству культури України не надходили.

Згідно з частиною четвертою статті 33-4 №1805-III замовником науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини є:

виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам`ятка, власник пам`ятки чи уповноважені ним особи - щодо науково-проектної документації з визначення режиму використання пам`ятки (частини пам`ятки), меж і режимів використання території пам`ятки, зон охорони пам`ятки;

орган охорони культурної спадщини, за поданням якого територію оголошено охоронюваною археологічною територією, - щодо науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання охоронюваної археологічної території;

фізичні та/або юридичні особи, які здійснили підготовку і подання заяви про оголошення комплексу (ансамблю) пам`яток історико-культурним заповідником, про оголошення території історико-культурною заповідною територією або орган охорони культурної спадщини, до сфери управління якого віднесений історико-культурний заповідник, - щодо плану організації території історико-культурного заповідника, плану організації історико-культурної заповідної території;

адміністрація історико-культурного заповідника або орган охорони культурної спадщини, до сфери управління якого віднесений історико-культурний заповідник, - щодо науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони історико-культурного заповідника;

орган, що забезпечує дотримання режиму історико-культурної заповідної території, - щодо науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони історико-культурної заповідної території;

виконавчий орган сільської, селищної, міської ради - щодо науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання історичних ареалів населених місць;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо науково-проектної документації з визначення меж історичних ареалів населених місць;

органи охорони культурної спадщини, фізичні та/або юридичні особи, які ініціювали номінування об`єкта всесвітньої спадщини, - щодо науково-проектної документації з визначення меж об`єкта всесвітньої спадщини;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, орган управління об`єктом всесвітньої спадщини, орган охорони культурної спадщини, на території якого розташований об`єкт всесвітньої спадщини, фізичні та/або юридичні особи, які ініціювали номінування об`єкта всесвітньої спадщини, - щодо науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, орган управління об`єктом всесвітньої спадщини - щодо науково-проектної документації з визначення режимів використання об`єкта всесвітньої спадщини;

землевласник, землекористувач або власник будівлі, споруди, що розташована на території, щодо якої відповідно до цього Закону визначаються обмеження у використанні земель.

Відповідно до абзацу шостого статті 1 Закону №1805-III пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону №1805-III за видами об`єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на:

археологічні – рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації (абзац другий частини другої статті 2 Закону №1805-III);

історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів (абзац третій частини другої статті 2 Закону №1805-III);

ландшафтні – природні території, які мають історичну цінність (абзац восьмий частини другої статті 2 Закону №1805-III).

Як зазначено, Кабінет Міністрів України постановою від 03.09.2009р. №928 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», заніс до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як об`єкт культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького», датований VII тис. – VI тис. до н.е., V тис. – IV тис. до н.е., III тис. – II тис. до н.е., ХII– ХIII ст., ХVI–VIII ст., місцезнаходження: Миколаївська область, с. Богданівка Доманівського району, смт. Костянтинівка Арбузинського району та м. Южноукраїнськ, вид пам`ятки: пам`ятка ландшафту, історії, археології, охоронний номер: 140001-Н.

У Паспорті пам`ятки «Історичний ландшафтний центру Буго-Гардівська паланка Війська Запорозького» 2006р. зазначено, що територія пам`ятки перебуває у державній власності, користувачами земель та угідь, віднесених до пам`ятки, є територіальні громади смт. Костянтинівка Арбузинського району, с. Богданівка Доманівського району та м. Южноукраїнськ Миколаївської області, державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», а також регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя» (ас. 44 зв. б).

Міністерство культури України у відзиві на позовну заяву та відзиві на апеляційну скаргу вказує, що згідно з наявною інформацією територія пам`ятки перебуває у державній власності, користувачами земель та угідь, віднесених до пам`ятки, є територіальні громади смт. Костянтинівка Арбузинського району, с. Богданівка Доманівського району та м. Южноукраїнськ Миколаївської області, державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», а також регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя».

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №1805-III пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону №1805-III усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 17 Закону №1805-III землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Об`єкт культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького», який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009р. №928 занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як об`єкт культурної спадщини національного значення, зокрема, як пам`ятка археології.

З огляду на це та згідно з абзацом другим та абзацом дванадцятим частини четвертої статті 33-4 Закону суд у складі колегії суддів зазначає, що замовником науково-проектної документації щодо меж і режимів використання території пам`ятки археології є її власник (щодо пам`ятки археології) та землевласник (щодо земельної ділянки, на якій пам`ятка археології розташована).

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України від 02.06.2016р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд у складі колегії суддів вважає за необхідне урахувати правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2025р. у справі №140/6548/24, за яким «норму абзацу 2 частини 4 статті 33-4 Закону №1805-ІІІ, яка визначає, що замовником науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини є: виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам`ятка, власник пам`ятки чи уповноважені ним особи - щодо науково-проектної документації з визначення режиму використання пам`ятки (частини пам`ятки), меж і режимів використання території пам`ятки, зон охорони пам`ятки, у контексті визначення замовника науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж і режимів використання території пам`ятки археології необхідно застосовувати у сукупності з нормами: абзацу 12 цієї частини; частини 3 цієї статті; статті 17 зазначеного Закону; частини 6 статті 47 Закону №858-IV; статті 80 Земельного кодексу України; статті 21 Закону № 586-XIV.

При цьому необхідно виходити з того, що пам`ятка археології та земля, на якій вона розташована, є державною власністю.

На об`єкт культурної спадщини – пам`ятку археології, повинна бути розроблена та затверджена науково-проектна (науково-дослідна) документація з визначення меж і режимів використання території цієї пам`ятки з її невід`ємною складовою – проектом землеустрою щодо організації і встановлення меж території пам`ятки археології.

У разі розташування пам`ятки археології на території сільської, селищної, міської ради, замовником науково-проектної документація з визначення меж і режимів використання території цієї пам`ятки та її невід`ємної складової – проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території пам`ятки археології виступає власник пам`ятки чи уповноважені ним особи.

При цьому виконавчий орган сільської, селищної, міської ради не може виступати замовником науково-проектної документації, оскільки землевласником та власником пам`ятки є держава в особі її відповідних органів державної влади».

Суд у складі колегії суддів вважає за необхідне також урахувати правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 14.10.2025р. у справі № 140/4040/24, за яким «при встановленні замовника науково-проектної документації з визначення режиму використання пам`ятки (частини пам`ятки), меж і режимів використання території пам`ятки, зон охорони пам`ятки, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж території пам`ятки визначальним є той факт, хто є власником відповідної пам`ятки культурної спадщини (земельної ділянки під нею)».

Суд у складі колегії суддів, вирішуючи питання про належність Міністерству культури України повноваження виступати замовником науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж і режимів використання території пам`ятки археології національного значення, вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 17 Закону №1805-ІІІ режим права власності на пам`ятки археології є єдиним і не залежить від того, яке значення визнане за ними: місцеве чи національне.

Зважаючи на це, суд у складі колегії суддів не вбачає підстав для відступу від правових висновків, які викладені у постановах Верховного Суду від 17.09.2025р. у справі №140/6548/24, від 14.10.2025р. у справі №140/4040/24, за якими замовником науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж і режимів використання території пам`ятки археології повинна виступати обласна державна (військова) адміністрація як особа, уповноважена розпоряджатися землею державної власності та пам`яткою археології.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, дійшов висновку, що Міністерство культури України не може бути замовником та/або розробником науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж і режимів використання території об`єкта культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького», який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009р. №928 занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як об`єкт культурної спадщини національного значення, зокрема, як пам`ятка археології.

Суд у складі колегії суддів у цьому зв`язку вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини третьої статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно з частиною четвертою статті 48 КАС України якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Відповідно до частини шостої статті 48 КАС України після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Згідно з частиною сьомою статті 48 КАС України заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

У цьому зв`язку суд у складі колегії суддів ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 28.07.2021р. у справі №826/4406/18, за яким визначення відповідачів є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності. Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися навіть за ініціативою суду (пункт 17).

Отже, у даному випадку суд першої інстанції повинен був за правилами статті 48 КАС України до ухвалення рішення здійснити заміну первісного відповідача на належного або, у разі незгоди позивача, залучити до участі у справі як другого відповідача. У будь-якому разі розгляд адміністративної справи повинен був бути розпочатий спочатку.

Натомість суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості замінити неналежну сторону у справі або залучити другого співвідповідача, це може проводитися виключно судом першої інстанції.

Збіжний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 07.04.2020р. у справі №200/9346/16-а, від 07.04.2020р. у справі №501/1397/17, від 28.11.2019р. у справі №826/12172/18, від 24.09.2019р. у справі №344/19007/18, від 26.08.2020р. у справі №500/2972/17 тощо.

З огляду на зазначене, суд у складі колегії суддів доходить висновку, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права під час розгляду справи, тому його рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з мотивів пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Суд у складі колегії суддів також вважає за підставне вказати, що надані позивачем до суду апеляційної інстанції копії запиту на отримання публічної інформації від 01.07.2026р., листа Управління культури, національностей, та релігій Миколаївської обласної військової адміністрації від 06.07.2026р. №П-13-26 МУ, акта візуального обстеження від 10.06.2026р. не впливають жодним чином на визначення обсягу повноважень Міністерства культури України, зокрема щодо повноваження виступати замовником та/або розробником науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж і режимів використання території об`єкта культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького», який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009р. №928 занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як об`єкт культурної спадщини національного значення, зокрема, як пам`ятка археології.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи, що суд першої інстанції не здійснив обов`язкові процесуальні дії щодо заміни неналежного відповідача, внаслідок чого передчасно відмовив у задоволенні позову, прийняте рішення підлягає скасуванню.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду та відповідно до статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс справу до категорії незначної складності й розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.05.2026р. у справі № 400/13548/25 скасувати та прийнявши нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, які передбачені в пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.С. Терлецький

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.О. Димерлій