Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №420/19018/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/19018/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року, прийняте у складі суду судді Стефанова С.О. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2025 рік як учаснику бойових дій у розмірі меншому, ніж передбачено частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2025 рік як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплаченої суми, що становить 10805 (десять тисяч вісімсот п`ять) гривень 00 копійок.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції в порушення вимог статей 2, 9, 77, 90 та 242 КАС України не виконав покладеного на нього процесуального обов`язку щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи і не надав належної юридичної оцінки самостійним доводам позивача, зокрема стосовно застосування положень частини п`ятої статті 17 Конституції України та правових позицій Конституційного Суду України, викладених у Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, а також не перевірив оскаржуване рішення відповідача на відповідність усім критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, обмежившись формальним посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 440/14216/23 без встановлення тотожності та подібності фактичних і правових обставин спірних правовідносин.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій посвідчення серії НОМЕР_1 від 27.04.2017. У 2025 році відповідачем нараховано та виплачено позивачу разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у розмірі 1000 гривень.

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою в якій просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , учаснику бойових дій, недоплачену грошову допомогу «до Дня Незалежності України» за 2025 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Листом від 07.11.2025 № 34068-31568/К-02/8-1500/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило позивача про відмову у задоволенні заяви, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2025 № 486, якою для учасників бойових дій розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України визначено у сумі 1000 грн.

Не погодившись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить визнати дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті разової грошової допомоги протиправними та зобов`язати відповідача здійснити її перерахунок і виплату у належному розмірі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України № 3551-XII в редакції Закону № 2983-IX розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України учасникам бойових дій визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень. Зазначена виплата є додатковою соціальною пільгою, на яку не поширюються гарантії ст.ст. 22, 46 Конституції України (правова позиція ВП ВС у справі № 440/14216/23), а тому нарахування позивачу 1000 грн відповідно до Постанови КМУ від 29.04.2025 № 486 є правомірним і здійсненим у межах повноважень відповідача (ч. 2 ст. 19 Конституції України), що унеможливлює задоволення позову .

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з незгодою позивача із розміром виплаченої йому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області разової грошової допомоги до Дня Незалежності України та вимогами про її перерахунок у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком на підставі частини четвертої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (у редакції Закону від 25 грудня 1998 року № 367-XIV).

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Відповідно до приписів ст. 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Перелік пільг учасникам бойових дій передбачений статтею 12 Закону № 3551-XII, зокрема, однією із таких пільг є надання учасникам бойових дій щорічної грошової допомоги.

Така грошова виплата була запроваджена з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону № 3551-XII Законом від 25.12.1998 № 367-XIV “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”: статтю 12 доповнено частиною четвертою такого змісту: “Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком”.

Законом України від 20 березня 2023 року № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», який набрав чинності 15 квітня 2023 року, норми Закону України № 3551-XII, що регулюють порядок виплати разової грошової допомоги ветеранам війни (зокрема, частина п`ята статті 12 та частина п`ята статті 13), викладено в новій редакції.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України № 3551-XII (у редакції Закону № 2983-IX) щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

На виконання зазначених норм спеціального Закону Кабінет Міністрів України ухвалював відповідні підзаконні акти (зокрема, Постанову від 21 липня 2023 року № 754 та Постанову від 02 квітня 2025 року № 486 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань»), якими затверджено Порядок здійснення відповідної разової грошової виплати та встановлено її фіксований розмір для учасників бойових дій.

Оцінюючи правомірність застосування органом Пенсійного фонду України вказаних нормативно-правових актів та аргументи апеляційної скарги, колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23, а також сталу практику Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема виражену в постанові від 21 липня 2026 року у справі № 620/14547/23.

Запроваджена Законом № 2983-ІХ разова грошова виплата до Дня Незалежності України за своїм змістом та ознаками (щорічна періодичність; разовий характер; обов`язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалася учасникам бойових дій до внесення Законом № 2983-ІХ відповідних змін до частини п`ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ. Відтак, висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23 є повністю релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Колегія суддів зазначає, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб`єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб..

Передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.

Тобто, колегія суддів зауважує, що зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення Закону № 2983-IX у встановленому порядку та в межах власних повноважень змінив умови та порядок виплати такої соціальної пільги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23 також зазначила, що Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості.

Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.

До того ж, з 15 квітня 2023 року процедуру здійснення відповідної виплати змінено шляхом внесення змін саме до спеціального закону (Закону України № 3551-XII), який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства.

Оскільки нарахування разової грошової виплати встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, Верховна Рада України мала певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги в умовах воєнного стану з метою економного та раціонального використання державних коштів.

Колегія суддів, з огляду на вищезазначене, зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, виплачуючи позивачу допомогу у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені частиною другою статті 19 Конституції України та чинними нормами спеціального Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX.

Щодо доводів апеляційної скарги про невиконання судом першої інстанції процесуальних обов`язків, передбачених статтями 2, 9, 77, 90 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає таке.

Критерії оцінки рішень суб`єктів владних повноважень, встановлені частиною другою статті 2 КАС України, та обов`язок доказування, покладений на відповідача статтею 77 КАС України, були повністю дотримані судом першої інстанції. Відповідач довів правомірність своєї поведінки, надавши докази застосування чинних нормативно-правових актів, які не визнавалися неконституційними та є обов`язковими до виконання органом Пенсійного фонду України.

Аргументи апелянта стосовно того, що суд першої інстанції не дав окремої правової оцінки його доводам щодо застосування частини п`ятої статті 17 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що частина п`ята статті 17 Конституції України встановлює загальний конституційний принцип, згідно з яким держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Водночас дана норма визначає концептуальну обов`язки держави, тоді як конкретизація обсягу, форм, умов та порядку надання окремих видів соціальної допомоги та пільг здійснюється саме спеціальним законодавством. Внесення законодавцем змін до Закону України № 3551-XII Законом № 2983-IX не скасувало соціальний захист ветеранів війни як такий, а змінило механізм визначення розміру разової грошової пільги, що повністю узгоджується із повноваженнями Верховної Ради України та не порушує гарантій, передбачених статтею 17 Конституції України.

Посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27 лютого 2020 року є неналежним, оскільки у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України оцінював правовий механізм обмеження пільг ветеранів війни через закони про Державний бюджет України без внесення змін до самого спеціального Закону України № 3551-XII. У спірних ж правовідносинах обмеження та зміна порядку виплати відбулися шляхом внесення безпосередніх змін до спеціального Закону України № 3551-XII на підставі Закону України № 2983-IX, що відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька