Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №400/2862/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2862/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року, прийняте у складі суду судді Мороза А.О.. в місті Миколаїв, по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення від 05.01.2026 р. № 143250014782, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.01.2026 року № 143250014782 про відмову у призначенні пенсії позивачці за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви від 30.12.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу позивачки періоди роботи згідно трудової книжки від 05.07.1982 року серії НОМЕР_1 з 01.01.1984 року до 27.11.1985 року та з 21.07.1994 року до 14.12.1999 року.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 30.12.2025 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення від 05.01.2026 р. № 143250014782, зобов`язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ГУ ПФУ в Житомирській області за принципом екстериторіальності, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 05.01.2026 року № 143250014782. Страховий стаж позивачки склав 15 років 2 місяці 11 днів при необхідному – не менше 29 років. До страхового стажу позивачки не зараховано періоди з 01.01.1984 року до 27.11.1985 року (виправлення в номері наказу при звільненні) та з 21.07.1994 року до 14.12.1999 року (при звільненні на печатці відсутній ЄДРПОУ), а тому вважає вимоги позивача не обґрунтованими.

Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачка звернулася 30.12.2025 року до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

Згідно п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі – Порядок 22-1), після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи, для здійснення виплати пенсії.

Рішенням відповідача 1 № 143250014782 від 05.01.2026 року позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зі змісту рішення вбачається, що відповідач не зарахував періоди роботи:

- з 01.01.1984 по 27.11.1985, оскільки наявне виправлення в номері наказу при звільненні з роботи;

- з 21.07.1994 по 14.12.1999, оскільки відсутній код підприємства на печатці, що не відповідає «Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів» від 18.10.1993 №643.

Вищезазначене рішення відповідача позивачка вважає протиправними, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 19, 46 Конституції України, ст. 24, 26 Закону № 1058-IV, ст. 56, 62 Закону № 1788-XII, Порядку № 637 та Постанови КМУ № 301, трудова книжка є основним документом про стаж, а формальні недоліки її заповнення роботодавцем не позбавляють особу права на пенсію та не покладають на неї негативних наслідків, у зв`язку з чим недоведеність відповідачами правомірності рішення (ч. 2 ст. 77 КАС України) зумовлює його скасування, зобов`язання зарахувати спірні періоди роботи та повторно розглянути заяву про призначення пенсії

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року, Законом України «Про пенсійне забезпечення», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року.

Відповідно до пп. 1.8., 1.9. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (далі Порядок № 22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб – члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Так, відповідно до приписів статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637).

Відповідно до ч.3 Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Разом з цим, суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Верховний Суд у постанові від 29.07.2020 у справі № 341/1132/17 дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у реалізації конституційного права позивача на соціальний захист. До того ж, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.

Тобто, аналізуючи вищезазначене, колегія суддів зауважує, що технічні помилки або формальні неточності, допущені особою, відповідальною за ведення кадрової документації на підприємстві, не є свідченням недостовірності відомостей про періоди трудової діяльності позивача. Обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Дослідивши надану позивачкою трудову книжку від 05.07.1982 серії НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає, що записи про прийняття та звільнення з роботи у спірні періоди (з 01.01.1984 по 27.11.1985 та з 21.07.1994 по 14.12.1999) виконані послідовно, містять хронологічний порядок, підписи уповноважених осіб та відбитки печаток, і у своїй сукупності беззаперечно підтверджують факт роботи позивачки у вказані періоди.

ГУ ПФУ в Житомирській області, як суб`єкт владних повноважень, у порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували відомості трудової книжки або доводили недостовірність здійснених у ній записів.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача у спірний період, а тому ГУ ПФУ в Житомирській області протиправно відмовив позивачці у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1984 року до 27.11.1985 року та з 21.07.1994 року до 14.12.1999 року, згідно записів трудової книжки від 05.07.1982 року серії НОМЕР_1 .

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів з цього приводу зазначає, що вони були предметом дослідження суду першої інстанції, який надав їм належну правову оцінку, та не спростовують висновків суду про протиправність оскаржуваного рішення й наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було порушено норми матеріального права. Суд правильно та повно з`ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення від 05.01.2026 р. № 143250014782, зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька