Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №420/35919/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/35919/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року, прийняте у складі суду судді Харченко Ю.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про визнання протиправними та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про відмову в обміні посвідчення особи моряка ОСОБА_1 , оформлене листом № 14551/02-2-2/15-25 від 04.09.2025 року;

- зобов`язати Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України оформити та видати ОСОБА_1 посвідчення особи моряка.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про відмову в обміні посвідчення особи моряка ОСОБА_1 , оформлене листом № 14551/02-2-2/15-25 від 04.09.2025 року. Зобов`язано Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.08.2025 року про видачу посвідчення особи моряка, з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підставою для прийняття рішення про залишення заяви-анкети без руху стало відсутність заяви-анкети щодо оформлення (продовження строку дії) посвідчення особи моряка та відсутність запису в Журналі обліку виданих посвідчень особи моряка щодо продовження посвідчення особи моряка НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , при цьому апелянт вказані недоліки не усунув, а у разі усунення обставин, через які особі було відмовлено у видачі документа, особа має право повторно звернутися до Адміністрації судноплавства із заявою-анкетою щодо оформлення посвідчення особи моряка. Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу посвідчення особи моряка, з урахуванням висновків суду, посилаючись на дискреційність своїх повноважень.

Представник позивача надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України з Заявою-Анкетою від 20.08.2025 року для обміну посвідчення особи моряка серії НОМЕР_1 , у зв`язку з закінченням строку дії посвідчення. Вказана заява була зареєстрована в Адміністрації судноплавства 21.08.2025 за №37529/0/7-25.

До пакету документів Позивачем було додано посвідчення особи моряка, видане 20.05.2015, серії НОМЕР_1 із записом про продовження терміну дії до 06.02.2025.

За результатами розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів щодо обміну посвідчення особи моряка ОСОБА_1 , зареєстрованої в Адміністрації судноплавства 21.08.2025 за № 37529/0/7-25, прийнято рішення про залишення заяви-анкети та доданих до неї документів без руху від 25.08.2025 № 13943/02-2-1/15-25 та надано строк сім робочих днів на усунення виявлених недоліків. Підставою для прийняття рішення про залишення заяви-анкети без руху стало відсутність поданої громадянином ОСОБА_1 заяви-анкети щодо оформлення (продовження строку дії) посвідчення особи моряка та відсутність запису в Журналі обліку виданих посвідчень особи моряка «продовження» № 1 – Одеса, який прошитий та пронумерований на 144 аркушах та скріплений печаткою капітана Одеського морського порту Цюпко К.Ю. (розпочато: 20.03.2019, закінчено: 21.09.2020) щодо продовження посвідчення особи моряка НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 .

Таким чином, громадянин ОСОБА_1 не звертався із заявою-анкетою щодо оформлення (продовження строку дії) посвідчення особи моряка.

Разом із тим, у визначений строк виявлені недоліки ОСОБА_1 не усунуто.

З огляду на викладене, прийнято рішення про відмову в обміні посвідчення особи моряка ОСОБА_1 від 04.09.2025 № 14551/02-2-2/15-25.

Також, Адміністрацією судноплавства, враховуючи встановлені обставини, направлено до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві Національної поліції України (далі – Шевченківське УП ГУНП) відповідну заяву.

В подальшому Шевченківське УП ГУНП повідомило Адміністрацію судноплавства про приєднання до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (далі – КК України), відповідно до вимог частин першої, четвертої статті 214 Кримінального процесуального кодексу України за № 12025100100001903.

Не погоджуючись із правомірністю відмови у видачі посвідчення моряка, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача в видачі посвідчення особи моряка прийнята з підстав, що не передбачені п.28 Порядку №441. Крім того, за висновками суду, похідна позовна вимога підлягає задоволенню шляхом зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача про видачу посвідчення особи моряка, з урахуванням висновків суду.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до положення ст.16 -3 Закону України «Про транспорт», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері морського транспорту здійснює відповідно до законодавства видачу посвідчень особи моряка, кваліфікаційних документів членів екіпажів морських суден, морських лоцманів, лоцманів-операторів служб регулювання руху суден.

Згідно положень ч.1, 6 ст.25 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI посвідчення особи моряка є документом, що посвідчує особу, оформляється і видається громадянину України, який може обіймати будь-яку посаду на борту судна (крім військового судна) або працевлаштований на будь-яку посаду на борту судна (крім військового судна), зареєстрованого в Україні чи в інших державах.

Посвідчення особи моряка може бути видано будь-якій особі, яка звернулася за посвідченням особи моряка та працює на борту судна, зареєстрованого в Україні, або яка перебуває на обліку осіб, які шукають роботу, в центрі зайнятості та може обіймати будь-яку посаду на борту судна (крім військового судна).

Посвідчення особи моряка дає право його власнику на виїзд з України і в`їзд в Україну на судні, членом екіпажу якого він є, а також на виїзд з України і в`їзд в Україну в індивідуальному порядку під час прямування чи переходу на інше судно, списання з судна.

Оформлення, видача, обмін, вилучення, повернення державі та знищення посвідчення особи моряка здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п.4 Порядку оформлення, видачі, обміну, вилучення, повернення державі та знищення посвідчення особи моряка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 р. № 441 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 р. № 813), оформлення, видача та обмін посвідчення здійснюються за заявами-анкетами осіб, визначених пунктом 1 цього Порядку (далі - заявник). Оформлення, обмін та видача посвідчення, відмова в оформленні та видачі посвідчення, яке було оформлено із застосуванням засобів Реєстру, здійснюються Адміністрацією судноплавства. Державне підприємство “Сервісний центр морського та річкового транспорту” і його відокремлені підрозділи (далі - підприємство) здійснює організаційні процедури з метою оформлення, обміну та видачі посвідчення, відмови в оформленні та видачі посвідчення Адміністрацією судноплавства.

Пунктом 9 Порядку №441 визначено, що для оформлення посвідчення особа подає такі документи:

паспорт громадянина України, посвідку на постійне проживання або паспортний документ іноземця;

переклад українською мовою сторінок паспортного документа іноземця, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

копію документа, що засвідчує належну кваліфікацію особи для займання посади на судні, для осіб, посади яких потребують засвідчення належної кваліфікації відповідно до законодавства (за умови пред`явлення оригіналу документа);

копію документа про освіту, яка надає право на присвоєння звання особи командного складу морських суден або члена судного екіпажу, або довідку із закладу вищої або фахової передвищої освіти для осіб, які здобувають таку освіту, або копію документа, що підтверджує працевлаштування на судні, або довідку про реєстрацію особи в Державній службі зайнятості.

Разом з тим, у відповідності до п.22 Порядку №441 для обміну посвідчення особа подає: документи, зазначені у пункті 9 цього Порядку; посвідчення, що підлягає обміну; заяву-анкету із зазначенням підстави для обміну посвідчення.

Як вбачається зі змісту п. 21 Порядку №441 обмін посвідчення проводиться у разі: зміни інформації, внесеної до посвідчення; виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідчення; закінчення строку дії посвідчення; непридатності посвідчення для подальшого використання.

Поряд з цим, п.28 Порядку №441 визначено вичерпний перелік підстав для відмови у оформленні посвідчення.

Так, уповноважена особа має право відмовити особі в оформленні, видачі та обміні посвідчення у разі, коли:

-за посвідченням звернулася особа, яка не досягла шістнадцятирічного віку;

-особа уже отримала посвідчення, яке є дійсним на день звернення (крім обміну, видачі посвідчення замість втраченого або викраденого);

-особа не надала всіх документів та інформації, необхідних для оформлення, видачі або обміну посвідчення;

-дані, отримані з бази даних Реєстру, не підтверджують інформацію, надану особою.

Згідно п. 30 Порядку №441 особа має право звернутися до уповноваженої особи повторно із заявою-анкетою про видачу посвідчення в разі зміни або усунення обставин, з огляду на які їй було відмовлено у видачі документа.

Системний аналіз зазначених норм чинного законодавства, дозоляє стверджувати, що процедури оформлення посвідчення особи моряка та його обміну за своїм змістом передбачають подання різних документів згідно встановленого Порядком №441 переліку.

Як зазначалось судом, позивач звернувся до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (далі - Відповідач) з Заявою-Анкетою від 20.08.2025 року для обміну посвідчення особи моряка серії НОМЕР_1 , у зв`язку з закінченням строку дії посвідчення. Вказана заява була зареєстрована в Адміністрації судноплавства 21.08.2025 за №37529/0/7-25. До пакету документів Позивачем було додано посвідчення особи моряка, видане 20.05.2015, серії НОМЕР_1 із записом про продовження терміну дії до 06.02.2025.

Листом Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України №14551/02-2-2/15-25 від 04.09.2025 року, керуючись вимогами абз. 4 ч. 8 ст. 25 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» було повідомлено Позивача, про відмову в обміні посвідчення моряка, у зв`язку з неподанням усіх документів та інформації необхідних для оформлення і видачі посвідчення особи моряка, а саме: не подано посвідчення особи моряка, оформленого відповідно до вимог законодавства.

З огляду на викладене, суд критично оцінює посилання апелянта на не усунення обставин, через які було відмовлено у видачі посвідчення особи моряка рішенням Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України з огляду на те, що вказане рішення стосувалось заяви про обмін посвідчення особи моряка, а не його видачу, що узгоджується з положенням п. 30 Порядку №441.

Більш того, вимога відповідача усунути недоліки, які полягають у відсутності записів у журналі обліку виданих посвідчень особи моряка, є завідомо нездійсненною та абсурдною. Ведення Журналу обліку виданих посвідчень, а також збереження поданих заяв-анкет є виключним обов`язком уповноважених посадових осіб, а не позивача, який позбавлений можливості усунути виявлені відповідачем невідповідності.

У цьому контексті суд апеляційної інстанції застосовує принцип «належного урядування», який неодноразово використовувався у практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, рішення від 20.10.2011) ЄСПЛ підкреслив, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Відсутність інформації у внутрішніх базах даних чи журналах суб`єктів владних повноважень, за умови наявності у громадянина на руках оригіналу документа, не може автоматично свідчити про недійсність такого документа з вини громадянина.

Щодо посилань апелянта на відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 358 КК України (підроблення документів), колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність кримінального провадження не є доказом підробки посвідчення і не може бути самостійною підставою для відмови у його обміні в межах адміністративної процедури, оскільки презумпція легітимності виданого державного документа не спростована належними доказами (вироком суду).

Стосовно доводів апелянта про те, що суд першої інстанції помилково зобов`язав розглянути заяву про видачу, а не обмін посвідчення, колегія суддів звертає увагу, що згідно з п. 2 Порядку № 441, обмін посвідчення є складовою загального процесу оформлення та видачі документа.

З огляду на викладене, оскільки пунктом 9 Порядку №441 не передбачено подання тих документів, ненадання яких апелянт вважає підставою для відмови у наданні посвідчення, а жодних інших підстав для відмови в оформлення посвідчення особи моряка, передбачених п.28 Порядку №441, судом не встановлено, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відмова відповідача в видачі посвідчення особи моряка прийнята з підстав, що не передбачені п.28 Порядку №441, а отже є протиправною.

Разом із цим, вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вчинити певні дії, апеляційний суд виходить з наступного.

Так, положеннями ст. 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX) визначено, що дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Частиною 3 статті 6 Закону №2073-IX визначено, що здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: дискреційне повноваження передбачено законом; дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки заява позивача не була фактично розглянута по суті поставлених у ній питань, зазначене свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду. При цьому, обраний судом спосіб захисту, всупереч доводам апелянта, не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про визнання протиправними та скасування рішення – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька