Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №420/36457/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/36457/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою адвоката Черненка Владислава Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року, прийнятого в складі суду судді Лебедєвої Г.В., по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.12.2015 до 01.08.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця”) – січень 2008 року;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 01.08.2017 у сумі 57 850,54 грн, розраховану із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця”) – січень 2008 року, з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 01.08.2017, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159;

- зобов`язати військову частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 01.08.2017, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2017;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні у сумі 304 104,78 грн (231 141,42 грн - за період з 02.08.2017 до 18.07.2022 та 72 963,36 грн - за період з 19.07.2022 до 18.01.2023);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення, ухваленого за результатами розгляду справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період з 01.02.2011 року до 01.08.2017 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому, усупереч вимогам законодавства військова частина у період з 01.12.2015 року до 01.08.2017 року не нараховувала та не виплачувала індексацію грошового забезпечення. З метою захисту своїх прав позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, яку він залишив без задоволення, індексація не виплачена і станом на день пред`явлення позову. Позивач вважає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 01.08.2017 року з врахуванням базового місяця нарахування індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою. Також позивач уважає за необхідне стягнути на його користь з відповідача втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 01.08.2017, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159 та середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.12.2015 року до 01.08.2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 01.08.2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у загальному розмірі 57850,54 (п`ятдесят сім тисяч вісімсот пятдесят) грн 54 коп. з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. В задоволенні іншої частини позовних вимог позивачу було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Черненко Владислав Васильович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплати середнього заробітку за час неповного розрахунку при звільненні та у цій частині ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відмова у компенсації втрати частини доходів за Порядком № 159 з мотивів передчасності є безпідставною, оскільки згідно з постановами ВС від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та від 29.05.2025 у справі № 640/12053/21 право на таку виплату виникає незалежно від попереднього нарахування роботодавцем доходу, право на який підтверджено судом. Висновок про передчасність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також суперечить сталій практиці Великої Палати ВС (справа № 761/9584/15-ц) та ВС (постанова від 26.04.2024 у справі № 380/1169/20), відповідно до якої суди зобов`язані розглядати цю похідну вимогу одночасно з основною та стягувати середній заробіток по день ухвалення рішення. Оскільки факт протиправної невиплати індексації встановлено, позивач має право на відшкодування на підставі ст. 117 КЗпП України, розмір якого з урахуванням зміни законодавства з 19.07.2022 становить 231 141,42 грн за період з 02.08.2017 по 18.07.2022 (із застосуванням принципу пропорційності у 81,41%) та 72 963,36 грн за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (у межах чинного шестимісячного строку).

Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 01.02.2011 року до 01.08.2017 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з послужного списику.

Позивачу у період з 01.12.2015 року до 01.08.2017 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що не заперечувалося відповідачем під час розгляду справи та підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення.

На заяву позивача про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 01.08.2017 року, листом від 03.10.2025 року № 5109, відповідач повідомив, що для виплати індексації в грудні 2015 року - серпні 2017 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Разом з тим, відповідно до рішення міністерства оборони України доведеного телеграмою від 31.12.2015 № 248/3/1/1150 в грудні 2015 року військовослужбовцям Збройних Сил Украяти здійснено підвищення рівня доходів військовослужбовців за рахунок збільшення розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. В подальшому, наказом Міністерства оборони України № 44 від 27.01.2016 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в 2016 році» (зі змінами) врегульовано розмір грошового забезпечення військовослужбовцям на 2016 рік. Також, на виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015 року № 248/3/9/1150 щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, у зв`язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», індексацію грошового забезпечення військовослужбовців не нараховувалася до окремого роз`яснення. Наступне роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України (вих. № 248/7939 від 23.11.2018року) надійшло після чергового збільшення грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018року. В зв`язку з цим нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. - 01.08.2017р. не проводилося.

Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 01.08.2017 року, звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що за період з 01.12.2015 по 01.08.2017 відповідачем протиправно не нараховувалася та не виплачувалася позивачу індексація грошового забезпечення, яка є обов`язковою державною соціальною гарантією відповідно до ст. 9 Закону України № 2011-XII та ст. 2 Закону України № 1282-XII. З урахуванням вимог Порядку № 1078 (у редакції Постанови КМУ № 1013) обчислення індексу споживчих цін для індексації з 01.12.2015 здійснюється від місяця останнього підвищення посадового окладу за посадою, а не від зміни загального доходу за рахунок надбавок чи премій. Оскільки оклади військовослужбовців за Постановою КМУ № 1294 не змінювалися з січня 2008 року, саме січень 2008 року є правомірним базовим місяцем для розрахунку індексації, а обмежене бюджетне фінансування не звільняє відповідача від обов`язку її виплати. Суд визнав обґрунтованою суму індексації в розмірі 57 850,54 грн, яка підлягає стягненню з одночасною компенсацією ПДФО згідно з Порядком КМУ № 44. Разом з тим вимоги про нарахування інфляційної компенсації за Законом № 2050-ІІІ та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України є передчасними, оскільки на момент розгляду справи фактична виплата заборгованості з індексації ще не відбулася, спірні суми не сплачені, а судове рішення не набрало законної сили, що унеможливлює визначення періоду затримки та розрахунок сум відшкодування до моменту проведення реального й остаточного розрахунку з позивачем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В даному випадку, в межах цієї справи, позивачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції саме в частині відмови у задоволені позовних вимог.

У зв`язку з чим, на підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, справа та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіряється судовою колегією в апеляційному порядку саме в частині залишених без задоволення позовних вимог.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про передчасність вимоги щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, але вважає неправомірною відмову у задоволені позовних вимог стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на таке.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ та Порядку № 159, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих грошових доходів. При цьому під доходами у цьому Законі розуміються грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

До того ж, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Тобто, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що дія Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у разі порушення встановлених строків виплати саме нарахованих грошових доходів.

Даний правовий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом у постановах від 11 січня 2024 року у справі №200/7529/20-а, від 20 жовтня 2022 року у справі №140/862/19, від 28 листопада 2023 року у справі №420/18163/21, від 11 січня 2024 року у справі №200/7529/20-а, від 31 липня 2024 року у справі №480/1704/19, від 14 травня 2025 року у справі №160/672/24 та інших.

Колегія суддів зауважує, що право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати виникає у особи виключно після нарахування та фактичної виплати самого основного боргу (доходу), а не на стадії ухвалення судового рішення про його стягнення. Оскільки станом на час розгляду справи відповідачем не здійснювалося нарахування та виплата позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.08.2017, то у відповідача не виникло обов`язку щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів і така вимога є передчасною.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, а посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та від 29.05.2025 у справі № 640/12053/21 є безпідставними, оскільки у вказаних справах досліджувалися правовідносини, де суми доходу вже були фактично виплачені з порушенням строків, що не є тотожним обставинам цієї справи.

Стосовно висновків суду першої інстанції про передчасність вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, колегія суддів з такими висновками суду не погоджується з огляду на таке.

Колегія суддів зауважує, що практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, що встановлено статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (несвоєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні є сталою та послідовною, що підтверджується, зокрема, висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, та інших.

Верховний Суд неодноразово наголошував на помилковості висновків про передчасність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення роботодавця на користь працівника сум, які належали особі при звільнені.

Так, установивши при розгляді справи про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або, у разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №640/14764/20, від 06 липня 2023 року у справі №580/3240/19.

Оскільки в межах даної справи судом першої інстанції було встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення (яка є складовою грошового забезпечення військовослужбовця в розумінні статті 9 Закону № 2011-XII), а судове рішення в частині стягнення індексації у сумі 57 850,54 грн сторонами не оскаржується, факт несвоєчасного розрахунку є доведеним. Відтак позивач набув право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, а суд першої інстанції був зобов`язаний розглянути цю вимогу по суті одночасно з основною вимогою.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, також неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а.

Так, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє висновки суду першої інстанції про передчасність вказаних вимог та вважає за необхідне самостійно здійснити розрахунок суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Так, до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки викладені Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.

Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

З матеріалів справи вбачається, що вимога про компенсацію середнього заробітку в порядку та розмірах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 стосується періоду з:

- 02.08.2017 по 18.07.2022 рік (тобто за редакцією КЗпП України від 17.06.2022 року);

- 19.07.2022 по 18.01.2023 рік (тобто за редакцією КЗпП України від 19.07.2022 року).

Тобто, враховуючи, що повний розрахунок із позивачем не було проведено у день його звільнення 02.08.2017 року, є підстави для настання відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за два періоди: за редакцією КЗпП України від 17.06.2022 року, тобто за 716 днів, та за редакцією КЗпП України від 19.07.2022 року - за 184 дні, тобто в межах шестимісячного строку.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не врахувавши зміну правового регулювання статті 117 КЗпП України у часі та, як наслідок, безпідставно обмежив право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, недостатньо встановити факт затримки розрахунку при звільненні і заборговану суму та період затримки, оскільки передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні (зокрема суд), визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.

Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями спеціальних нормативно правових актів, зокрема Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, не встановлено механізму обрахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому до застосування у цій частині підлягають положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі – Порядок № 100).

Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Місяцями, що передують звільненню позивача, є червень та липень 2017 року.

Кількість днів служби за період червень та липень 2017 року року становить 61 календарних днів (30+31).

Як вбачається з матеріалів справи, у червні 2017 року позивачу було нараховано грошове забезпечення в сумі 10983,36 грн., у липні 2017 року грошове забезпечення позивача становило 13205,30 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 395,53 грн. (10983,36 грн + 13205,30 грн) / 61.

Отож, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст.117 КЗпП України становить 355 877 грн. (395,53 грн х (716+184 календарних днів)).

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц).

У постанові від 08.10.2025 року по справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд може зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими ВП ВС у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне застосувати в межах цієї справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Апеляційним судом встановлено, що за липень 2017 року грошове забезпечення позивача складало 13205,30 грн.

Натомість, на думку колегії суддів, позивач на день виключення зі списків особового складу частини мав отримати грошове забезпечення, яке б включало в себе невиплачену індексацію грошового забезпечення в сумі 57850,54 грн., тобто мало бути виплачено 71055,84 грн. (13205,30 + 57850,54).

Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується, виходячи з наступного розрахунку: (57850,40 х 100% / 71055,84 = 81,42%).

Загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 355 877 грн.

Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:

355 877 х 81,42% / 100 % = 290 569,25 грн., що становить 81,42% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 290 569,25 грн.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 року, пункт 29).

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).

В свою чергу, як визначено п.п. 1 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення такого середнього заробітку, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року, зокрема, в частині задоволення вимог про стягнення індексації грошового забезпечення у сумі 57 850,54 грн та відмови у задоволенні вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, є законним, обґрунтованим та підлягає залишенню без змін.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати й виплатити такий середній заробіток, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення вказаних вимог шляхом стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 290 569,25 грн. за спірний період.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Черненка Владислава Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2017

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні у сумі за період з 02.08.2017 по 18.01.2023 в сумі 290 569,25 грн (двісті дев`яносто тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять гривень 25 копійок).

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька