Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №420/19939/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/19939/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Березівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року за адміністративним позовом Березівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Березівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою.

Зазначений позов було підписано керівником Березівської окружної прокуратури Арсенюком О.В. На підтвердження повноважень до суду було надано зокрема копію наказу про призначення керівника Березівської окружної прокуратури Одеської області від 06.02.2026 №46к.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року позовну заяву Березівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою повернуто позивачу.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, Березівська окружна прокуратура в особі її керівника звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій вказує на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції неправильно застосував статті 23 та 24 Закону України «Про прокуратуру», а зазначення найменування прокуратури є виключно способом ідентифікації органу, в якому прокурор проходить службу, і жодним чином не свідчить про звернення до суду юридичної особи від власного імені. Апелянт також вказує, що суд першої інстанції не врахував резолютивну частину Рішення №6-р(II)/2025, де Конституційний Суд України прямо встановив, що визнані неконституційними приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» втрачають чинність з 1 січня 2027 року.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з положень п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України, згідно яких позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Зокрема, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво інтересів держави в суді здійснює прокурор, а не прокуратура, при цьому окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, визнано неконституційними згідно з рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» врегульоване питання представництва інтересів громадянина або держави в суді, відповідно до ч. 1 якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Абзацами 1 та 2 частини 2 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 5 КАС України зазначено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Положеннями ч. ч. 3, 4 ст. 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених ст. 169 цього Кодексу.

Положеннями п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

У контексті обставин даної справи, апеляційним судом встановлено, що позов було подано керівником окружної прокуратури, звертаючись до суду, прокурор зазначив своє посадове становище та належним чином виснував, в чому він вбачає порушення інтересів держави, а тому, з урахуванням положень частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру», позивач наділений відповідною адміністративною процесуальною дієздатністю та мав право на підписання вказаного позову.

Висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позову, ґрунтуються на тому, що відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво інтересів держави в суді здійснює прокурор, а не прокуратура.

Колегія суддів вважає такі висновки суду проявом надмірного формалізму, оскільки як вірно зазначено апелянтом, прокурор реалізує свої конституційні повноваження саме як посадова особа відповідного органу прокуратури, при цьому зазначення найменування прокуратури є виключно способом ідентифікації органу, в якому прокурор проходить службу, і жодним чином не свідчить про звернення до суду юридичної особи від власного імені.

При цьому, вказані судом обставини не віднесено до виключного переліку підстав для повернення позовної заяви, передбаченого п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Крім того, посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду №6-р(II)/2025 від 03.12.2025 колегія суддів вважає помилковими, адже відповідно до пунктів 3,4 резолютивної частини зазначеного рішення, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Вищенаведені обставини в своїй сукупності дають підстави дійти висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Так у справі «Delcourt v. Belgium» (заява № N 2689/65) Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain» (заява №28090/95), «Beles and others v. the Czech Republic» (заява № 47273/99), «RTBF v. Belgium» (заява №50084/06).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно вимог ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви без розгляду ґрунтуються на неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи та порушенні норм матеріального та процесуального права, а тому у відповідності до положень ст. 320 КАС України наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 312, 315, 316, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Березівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року – задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року за адміністративним позовом Березівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою – скасувати.

Справу за адміністративним позовом Березівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою – направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька