Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №160/37170/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/37170/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганського районної у місті Кривий Ріг ради

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року (суддя Ніколайчук С.В.) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганського районної у місті Кривий Ріг ради

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті Кривий Ріг ради щодо нарахування позивачеві компенсації на транспортне обслуговування з 01.01.2025 по 31.12.2025 у розміру меншому, ніж встановлено п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування» в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до п. 2 Постанови Кабінету Мінстрів України від 14.02.2007 № 228», а саме: 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць; зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті Кривий Ріг ради здійснити позивачеві перерахунок та нарахування сум грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 01 січня 2025 по 31 грудня 2025 у розмірі, встановленому пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування», а саме: у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, та направити до Комунального закладу «Центр соціальної допомоги та підтримки» Дніпропетровської обласної ради інформацію у списках осіб для виплати компенсації на транспортне обслуговування, для перерахування донарахованих позивачеві сум, із урахуванням виплачених сум.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що нарахування грошової компенсації Позивачу здійснювалося відповідно до чинного законодавства, а саме: (2 361,00 х 12)/12 = 28 332,00:12 = 2 361,00 грн. 2361 х 29 % = 684,69 річна сума грошової компенсації: 342,34 грн – сума компенсації за 1 півріччя 2025 року; 342,35 грн – сума компенсації за 2 півріччя 2025 року. Згідно з чинним законодавством управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради для виплати компенсації на транспортне обслуговування надіслано списки осіб до комунального закладу «Центр соціальної допомоги та підтримки» Дніпропетровської обласної ради», яким безпосередньо здійснюється нарахування та перерахування компенсації на транспортне обслуговування на банківські рахунки отримувачів.

Виплата компенсації на транспортне обслуговування та видача відповідних довідок не належить до повноважень управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районного у місті ради. Отже, управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради діяло відповідно до чинного законодавства України та в межах наданих повноважень.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на актуальні правові позиції Верховного Суду, які підтверджують правильність висновків суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Судом встановлено, відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інваліда війни 2 групи та перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті Кривий Ріг ради.

ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про перерахунок та виплату грошової компенсації на транспортне обслуговування згідно з п. 2 Порядку виплати грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228 з 01 січня 2025 по 31 грудня 2025 року, із вирахуванням вже отриманих сум за цей період, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць.

Не здійснення такого перерахунку стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що за приписами статті 25 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» № 2961-IV однією з основних формам реабілітаційних заходів є забезпечення допоміжними засобами реабілітації, медичними виробами.

Статтею 26 Закону № 2961-IV визначено, що держава гарантує розробку, виробництво допоміжних засобів реабілітації та закупівлю автомобіля, медичних виробів та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.

Облік осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які забезпечуються допоміжними засобами реабілітації, медичними виробами, автомобілем, у межах повноважень здійснюють місцева державна адміністрація і охорони здоров`я.

Згідно зі статтею 28 Закону № 2961-IV грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля та на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення автомобілем.

Грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачується особам з інвалідністю, законним представникам недієздатних осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які перебувають на обліку для одержання автомобілів, а також які мають право на забезпечення автомобілями і за власним бажанням відмовилися від їх одержання і бажають отримувати грошову компенсацію чи які не одержали автомобілі у зв`язку з протипоказаннями для їх керування.

Після одержання особою з інвалідністю, законним представником недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіля виплата їй грошової компенсації на транспортне обслуговування припиняється і виплачується грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля.

Грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачується особам з інвалідністю, законним представникам недієздатних осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які забезпечені автомобілями безоплатно чи на пільгових умовах або які мають право на забезпечення автомобілем безоплатно чи на пільгових умовах, але не одержали його і користуються автомобілями, придбаними за власні кошти.

Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля та на транспортне обслуговування призначають і виплачують місцева державна адміністрація.

Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до обставин цієї справи, ОСОБА_1 з 2007 року перебуває у пільговій (безкоштовній) черзі для отримання автомобіля «Славута», який на час спірних правовідносин не отриманий, у зв`язку з чим позивачеві призначена та виплачується грошова компенсація на транспортне обслуговування, що не є спірним у цій справі.

Станом на 2025 році відповідна допомога призначена у розмірі 684,69 грн на рік, виходячи з 29% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність.

Надаючи оцінку правильності обрахунку грошової компенсації, суд апеляційної інстанції звертається до приписів Порядку виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228.

Названим Порядком в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що компенсації виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення або органами з питань соціального захисту населення за місцем проживання/перебування осіб з інвалідністю, законних представників недієздатних осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю відповідно до сформованої потреби у коштах, розрахованої з урахуванням кількості осіб з інвалідністю, які забезпечені автомобілями, кількості осіб з інвалідністю, які мають право на виплату компенсації та звернулися із заявами про виплату компенсації, фактичного використання та норм компенсацій, визначених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування», яка подається органом з питань соціального захисту населення до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю до 15 грудня на наступний рік, шляхом перерахування коштів на особисті банківські рахунки осіб з інвалідністю, законних представників недієздатних осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю. Особам, які не мають особистих банківських рахунків, компенсації виплачуються за допомогою послуг поштового зв`язку.

Пунктом 2 самої постанови № 228 зі змінами, внесеними Постановою КМУ № 283 від 31.03.2021, установлено, що для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації можуть встановлювати розміри компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування вищі, ніж зазначені в цьому пункті, в разі наявності фінансових можливостей.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що грошова компенсація на транспортне обслуговування була призначена позивачеві вперше з 01.01.2008 відповідно до розпорядження Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпровської обласної державної адміністрації.

Згідно з розпорядженням Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпровської обласної державної адміністрації з 01.01.2014 проведено здійснено нарахування компенсації відповідно до постанови КМУ від 07.08.2013, якою внесено зміни до п. 2 постанови КМУ № 228, у розмірі 29% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

Суд звертає увагу, що станом на час призначення позивачеві грошової компенсації пункт 2 постанови КМУ № 228 мав таку редакцію: «Установити, що грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачуються починаючи з 1 січня 2007 р. інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів, що мають автомобілі та мотоколяски, - у розмірі відповідно 142 та 94 гривні, на транспортне обслуговування - у розмірі 192 гривні. Особам, зазначеним у підпунктах 2 і 5 пункту 14 затвердженого цією постановою Порядку, виплата компенсації на транспортне обслуговування провадиться починаючи з 1 січня 2008 року».

Станом на час проведення перерахунку компенсації пункт 2 постанови КМУ № 228 передбачав, що грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачуються інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів, що мають автомобілі та мотоколяски, - у розмірі відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, на транспортне обслуговування - у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.

Отже, актуальна редакція пункту 2 постанови КМУ № 228 значно зменшила обсяг прав позивача щодо розміру отримання грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля.

В контексті спірних правовідносин колегія суддів приймає до уваги правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 260/4268/21 у подібних правовідносинах. Суд касаційної інстанції вказав, що компенсація на транспортне обслуговування є гарантованою державою виплатою для створення умов для усунення обмежень життєдіяльності осіб з інвалідністю, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності, яка призначається на підставі висновку медико-соціальної експертної комісії про наявність у осіб з інвалідністю медичних показань для забезпечення їх автомобілем і заяви особи з інвалідністю, виплата якої здійснюється до одержання особою з інвалідністю, законним представником дитини з інвалідністю спеціального автотранспорту, після чого таким особам виплачується грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля. При цьому, згідно із статтею 20 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Законом України від 16.12.2009 № 1767-VI «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї» держави-учасниці взяли на себе зобов`язання вживати ефективних заходів для забезпечення індивідуальної мобільності осіб з інвалідністю з максимально можливим ступенем їхньої самостійності, зокрема шляхом сприяння індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною (пункт «а» частини першої). До того ж згідно із Європейською соціальною хартією 1996 року (переглянута), яка була ратифікована Україною, Україна взяла на себе зобов`язання з метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку (пункт 3 статті 15). Тобто, держава взяла на себе зобов`язання в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення та утвердження права осіб на соціальний захист, у тому числі соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, зокрема щодо індивідуальної мобільності. Відтак, на думку колегії суддів, зменшення розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення з 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на місяць до 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рік, тобто у дванадцять разів, вказує на порушення державою конвенційних зобов`язань взятих на себе у зв`язку із ратифікацією Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейській соціальній хартії (переглянута), оскільки не узгоджується із взятими Україною на себе зобов`язаннями сприяти індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною; а також сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку. Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, суди у період чинності пункту 2, в редакції, яка передбачає, що розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у правовідносинах щодо виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, передбаченої статтею 28 Закону № 2961-IV, повинні застосовувати пункт 2 постанови № 228 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», згідно із якою грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положень Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Апелянт не навів актуальні правові позиції Верховного Суду, якими змінено правовий підхід у спірних правовідносинах.

Враховуючи сукупність наведених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганського районної у місті Кривий Ріг ради залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року в адміністративній справі № 160/37170/25 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з 01 вересня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.

Повна постанова складена 01 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя О.В. Головко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя Т.І. Ясенова