Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №280/10832/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/10832/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),

суддів: Ясенової Т.І., Добродняк І.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року (суддя Максименко Лілія Яковлівна ) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо призупинення (припинення) нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2025 по 17.10.2025 у зв`язку з посиланням на нібито самовільне залишення військової частини/ місця служби (СЗЧ), за відсутності належних правових підстав, передбачених законодавством; визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди за період з 01.12.2024 по 01.01.2025; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату та додаткову винагороду в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за грудень 2024 року; визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2025 по 17.10.2025; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2025 по 17.10.2025; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку по сплаті грошового забезпечення за період з 01.01.2025 по 17.10.2025; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ за весь період затримки.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.12.2024 по 01.01.2025. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2024 по 01.01.2025.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивач звернувся до суду з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, також подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2025 по 17.10.2025; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2025 по 17.10.2025; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку по сплаті грошового забезпечення за період з 01.01.2025 по 17.10.2025; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ за весь період затримки; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 280/10832/25 залишити без змін.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність припинення виплати позивачу грошового забезпечення виключно з тієї підстави, що існує наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 03.01.2025 № 3, яким позивача визначено таким, що самовільно залишив військову частину. При цьому суд зазначив, що наказ не був оскаржений, а тому є чинним та підлягав виконанню. Однак такий висновок суду суперечить Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також принципу верховенства права. Суд першої інстанції фактично поставив підзаконний нормативний акт - наказ Міністерства оборони України № 260, вище за Закону України № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу». Закон прямо визначає юридичний факт, з яким пов`язується можливість припинення виплати грошового забезпечення. Таким юридичним фактом є саме внесення відомостей до ЄРДР (Не рапорт, не внутрішній наказ, не службова записка, не усне повідомлення, не припущення командира). Виключно внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Матеріали справи не містять жодного доказу внесення відомостей до ЄРДР стосовно ОСОБА_1 . Суд першої інстанції зазначеним обставинам належної оцінки не надав. Натомість суд фактично зробив висновок, що сам факт існування наказу автоматично легалізує припинення виплат. Крім того, суд першої інстанції повністю проігнорував порушення процедури оформлення так званого «самовільного залишення військової частини». Так, відповідачем: не надано доказів проведення службового розслідування; не надано матеріалів службового розслідування; не надано доказів виклику позивача; не надано доказів витребування пояснень; не надано доказів вручення наказу; не надано доказів ознайомлення позивача з наказом; не надано доказів дотримання вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Оскільки дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати грошового забезпечення за період з 01.01.2025 по 17.10.2025 є протиправними, позивач також має право на: середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку; компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України № 2050-ІІІ; відшкодування судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно з витягом із наказу командира Військово частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.01.2025 № 3, вважати такими, що самовільно залишили Військову частину НОМЕР_2 : з 03.01.2025 солдат ОСОБА_1 , номер обслуги 2 зенітного артилерійського відділення зенітного ракетного-артилерійського взводу роти вогневої підтримки, з 03.01.2025 зняти з усіх видів забезпечення. Відповідно до п. 15 розділу І «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, припинити виплату грошового забезпечення з 03.01.2025. Підстава: рапорт штаб-сержанта ОСОБА_2 від 03.01.2025 № 171/р.

Відповідно до Повідомлення про прибуття військовослужбовця до батальйону резерву від 13.09.2025, яке надійшло до Військової частини НОМЕР_1 від військової частини НОМЕР_3 за вх. № 27396 від 14.09.2025, повідомлено про прибуття 19 серпня 2025 року до Військової частини НОМЕР_3 військовослужбовця ОСОБА_1 , який вважається таким, що самостійно залишив Військову частину НОМЕР_1 .

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 19.08.2025 № 241, зараховано з 19 серпня 2025 року до тимчасово прибулого особового складу та на котлове забезпечення з 20 серпня 2025 року: солдат ОСОБА_1 , який самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 .

Наказом начальника Генерального штабу ЗСУ (по особовому складу) від 10 жовтня 2025 року № 1777-РС солдата ОСОБА_3 , колишнього номера обслуги 2 зенітного артилерійського відділення зенітно-ракетного артилерійського взводу роти вогневої підтримки Військової частини НОМЕР_2 було переміщено на посаду водія-заправника автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти підвозу пального та мастильних матеріалів Військової частини НОМЕР_4 .

Не є спірним у цій справі та не потребує додаткового встановлення та обставина, що Військова частина НОМЕР_2 з 31.07.2025 ліквідована, її правонаступником є Військова частина НОМЕР_1 .

Позивач вважає, що у період перебування на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 йому не у повному обсязі виплачено грошове забезпечення, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Щодо строку звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної інстанції зазначає, що Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини першої і другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 визнано неконституційними із дня ухвалення цього Рішення положення частини 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Отже, законодавець не обмежив будь-яким строком право на звернення з відповідним позовом особу, яка продовжує перебувати на публічній службі в органі (відомстві), з яким виник спір.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів звільнення позивача з військової служби, строк звернення до суду з цим позовом не пропущений.

Також варто зауважити, що апеляційна скарга відповідача не містить обґрунтувань у спростування висновків суду першої інстанції по суті задоволених позовних вимог, а відтак подана відповідачем апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

За приписами абзацу 9 пункту 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема: військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку № 260 за невихід на службу без поважних причин військовослужбовцям не виплачуються щомісячні премії - за місяць, у якому здійснено таке порушення (пункт 5 розділу XVI Порядку № 260).

Верховний Суд у постанові від 21 травня 2026 року у справі № 160/19666/23 вказав, що аналіз наведених норм свідчить про те, що підтверджений факт самовільного залишення військової частини (місця служби) є самостійною правовою підставою для застосування різних за своєю правовою природою та тривалістю механізмів обмеження грошових виплат, належних військовослужбовцю.

У названій постанові Верховний суд також звернув увагу, що призупинення виплати військовослужбовцю грошового забезпечення, а також невиплата премії та додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у разі встановлення факту самовільного залишення військової частини (місця служби) є самостійними правовими наслідками, врегульованими спеціальним нормативно-правовим актом - Порядком № 260.

Зокрема, пункт 15 розділу І, пункт 3 розділу XVI та пункт 14 розділу XXXIV Порядку № 260 визначають факт самовільного залишення військової частини або місця служби як юридичний факт, достатній для призупинення виплати грошового забезпечення, невиплати премії та додаткової винагороди.

Наведені норми є імперативними та не містять положень, які б пов`язували можливість припинення відповідних виплат із необхідністю попереднього або одночасного внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Приписи пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», які регулюють питання призупинення військової служби та пов`язують виникнення таких правовідносин із моментом внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не встановлюють прямої залежності між таким юридичним фактом і питанням нарахування грошового забезпечення. Отже, ці обставини не є взаємозалежними в контексті виникнення підстав для припинення виплат.

Таким чином, доводи позивача про те, що відсутність запису в Єдиному реєстрі досудових розслідувань унеможливлює припинення виплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та помилковому ототожненні різних за своєю правовою природою процедур.

Суд апеляційної інстанції вважає, що наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у повній мірі спростовують доводи позивача, що Закон прямо визначає юридичний факт, з яким пов`язується можливість припинення виплати грошового забезпечення, таким юридичним фактом є саме внесення відомостей до ЄРДР.

Варто зазначити, що у цій справі позивачем не надано жодних доказів, що у спірний період позивач фактично проходив військову службу, виконував завдання та перебував за місцем несення такої служби, що виключає правові підстави для нарахування грошового забезпечення.

При цьому позивач помилково звертає увагу суду апеляційної інстанції на порушення процедури оформлення так званого «самовільного залишення військової частини» (відповідачем: не надано доказів проведення службового розслідування; не надано матеріалів службового розслідування; не надано доказів виклику позивача; не надано доказів витребування пояснень; не надано доказів вручення наказу; не надано доказів ознайомлення позивача з наказом; не надано доказів дотримання вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України), адже на переконання суду апеляційної інстанції призупинення виплати грошового забезпечення насамперед пов`язане з фактом самовільного залишення військової частини або місця служби, тобто відсутністю за місцем несення служби, і така відсутність є самостійною підставою для припинення виплати грошового забезпечення, не залежно від того чи притягнуто військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Також варто зауважити, що апеляційна скарга не містить обґрунтувань у спростування висновків суду першої інстанції в частині відмовлених похідних позовних вимог щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку; компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України № 2050-ІІІ; відшкодування судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

Біль того, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказав, що питання стягнення витрат на правничу допомогу суд не вирішує у даному рішенні з огляду на те, що представником позивача не визначено у позовній заяві їх розміру та не надано повного обсягу документів на підтвердження їх понесення позивачем.

Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року в адміністративній справі № 280/10832/25 без змін.

Постанова суду набирає законної сили з 01 вересня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.

Повна постанова складена 01 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя О.В. Головко

суддя Т.І. Ясенова

суддя І.Ю. Добродняк