Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №160/36869/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

31 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/36869/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Головко О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року (суддя В.М. Олійник)

у справі № 160/36869/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати позивачці в період з 19 липня 2022 року по 04 січня 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Головне управління ДСНС України у Дніпропетровській області здійснити позивачці перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 04 січня 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення є протиправною та порушує право позивачки на належне грошове забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачці за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення позивачці за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового i начальницького склад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність, та відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Суд першої інстанції зауважив, що з огляду на визначені в частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови Кабінету Міністрів України №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет.

Суд першої інстанції врахував, що виплата вказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Похідна вимога зобов`язального характеру щодо нарахування та виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, підлягає задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вказує, що позивачкою пропущено строк звернення до суду. Вважає, що суд першої інстанції хибно не встановив відсутність підвищення грошового забезпечення після 01.03.2018 особам рядового і начальницького складу ДСНС. Зауважує, що позивачці за спірний період виплачено грошове забезпечення належним чином, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем в частині задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості в цій же частині.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка в період з 19.07.2022 по 04.01.2024 проходила службу в органах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.

Відповідно до витягу з наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області №7 від 04.01.2024 підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , заступника начальника центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних інформаційних технологій Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, з правом носіння форменого одягу, виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 04 січня 2024 року.

Вислуга років на день звільнення складає: у календарному обчисленні: 27 років 02 місяці 10 днів; у пільговому обчисленні: не має.

Цим же наказом встановлено виплатити одноразову грошову допомогу за 27 років 02 місяці 10 днів. Згідно частини 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 №5403-VI - виплатити грошову компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, 45 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік та 45 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік.

На адвокатський запит з приводу грошового забезпечення позивачки Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області листом №4901-8343/4909 від 27.08.2025 повідомило, що позивачці відмовлено в нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 04.01.2024, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільнені та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 - 01.01.2024 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб».

За позицією відповідача у силу того, що нормативно-правові акти Уряду є обов`язковими до виконання на всій території України, при розрахунку грошового забезпечення позивачці з 29.01.2020 по 04.01.2024 Головним управлінням застосовувався розмір прожиткового мінімуму чинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у розмірі 1762,00 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачці належним чином за спірний період, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до ч.1 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ст.125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.

Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року.

Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У додатку 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови №704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови №704.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року і якою внесені зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції - «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови №103).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто було відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови №704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

З огляду на це, є необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у осіб з числа осіб рядового та начальницького складу виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за спеціальним званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Спірним у цій справі є питання застосування у період з 19.07.2022 по 19.05.2023 при нарахуванні та виплаті позивачці грошового забезпечення розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Суд апеляційної інстанції вважає, до під час вирішення спору між сторонами, підлягає врахуванню правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21.

У подальшому викладені висновки щодо застосування пункту 4 Постанови №704 був підтриманий і у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі №240/1387/21.

Відповідно до висновків Верховного Суду, враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет України із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».

Правовий висновок Верховного Суду про те, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.

Спираючись на цей висновок, суд апеляційної інстанції вважає, що грошове забезпечення позивачки, її посадовий оклад та оклад за спеціальним званням період з 19.07.2022 по 19.05.2023 слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 1 січня 2018 року».

З тих самих мотивів перерахунок розміру посадового окладу та окладу за званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх додаткових видів грошового забезпечення, з визначенням їх розміру, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за званням.

Доводи скаржника, що позивачці у спірний період з 19.07.2022 по 19.05.2023 правомірно здійснювався розрахунок грошового забезпечення відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, є помилковими, такими, що не узгоджуються з наведеними вище правовими нормами з урахуванням висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Стосовно дотримання позивачкою строку звернення до суду.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Отже, положення ст.233 КЗпП України підлягають застосуванню у правовідносинах щодо виплати грошового забезпечення.

В свою чергу, період з 19 липня 2022 року регулюється редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені особі при звільненні.

Отже, стосовно позовних вимог за період з 19 липня 2022 року початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.03.2026 у справі № 240/32493/23.

Суд апеляційної інстанції з`ясував, що наявний у матеріалах справи грошовий атестат №1 не містить відомостей, коли він був отриманий позивачкою, а отже такий атестат не може підтвердити момент одержання позивачкою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.

В свою чергу, письмовим документом, у якому зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, є лист відповідача №49 01-8343/49 09 від 27.08.2025.

Адміністративний позов у цій справі подано у грудні 2025 року.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що застосовуючи процесуальні норми, суд має керуватися принципом розумності відповідно до якого застосування цих норм має бути спрямованим на досягнення легітимної мети, уникаючи надмірного формалізму, що може порушувати право особи на доступ до суду.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пункти 50-51, 69, та «Walchli v. France», №35787/03, пункт 29)

Одночасно, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» заява №23805/94, рішення від 04 грудня 1995 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» заява №28090/95, пункт 45).

Отже, при застосуванні процесуальних норм належить уникати надмірного формалізму.

Відтак, суд першої інстанції при застосуванні процесуальних норм, не допустивши надмірного формалізму, правильно дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення з позовом до суду з метою забезпечення доступу до правосуддя.

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі № 160/36869/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя О.В. Головко

суддя Я.В. Семененко