Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №280/2721/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

31 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 280/2721/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року в адміністративній справі №280/2721/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 01 квітня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 27 лютого 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 01 квітня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 27 лютого 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно ненарахування та невиплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 лютого 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 лютого 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №280/12498/25, відповідачем 27.02.2026 було виплачено суми індексації грошового забезпечення. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за період несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення. З огляду на наведене, стверджує про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України та компенсації втрати частини доходів. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ,щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2020 по 26.02.2026.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2020 по 26.02.2026 у розмірі 61704,56 грн (шістдесят одна тисяча сімсот чотири гривні 56 копійок).

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.02.2026.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.02.2026.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на позивача, оскільки трудові відносини та проходження служби цивільного захисту мають різну правову природу, врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Вказує, що за результатами розгляду судом справ № 280/677/24 та № 280/2275/24 з відповідача на користь позивача вже був стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за загальний безперервний період з 25.05.2020 по 18.01.2023.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2020 №98, позивач з 24.05.2020 виключений із списків військової частини, у зв`язку із звільненням з військової служби в запас, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.30).

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №280/1249/25, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 24.05.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в розмірі 2 640 (дві тисячі шістсот сорок) гривень 02 коп., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

На виконання зазначеного рішення, позивачу 27.02.2026 виплачено 64352,22 грн (а.с.10).

Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому він звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000р. № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності до приписів ст.4 Закону №2050-Ш передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-Ш Кабінетом Міністрів України був затверджений Порядок № 159, який містить аналогічні наведені вище положення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення, що є його складовою). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду, які знайшли своє відображення у постановах від 17.09.2020р. у справі №300/544/19, від 16.11.2022р. справі №674/22/17.

Крім того, у постановах згаданого суду від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19 та від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а Верховний Суд зазначив, що «Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».

Такий же висновок зроблено Верховним Судом і у його більш пізнішій постанові від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а.

Із наведеного вище аналізу приписів законодавства та судової практики слідує, що суми компенсації втрати частини доходів, у разі порушення підприємствами, організаціями, установами (роботодавцями) строків (термінів) виплати грошових доходів, виплачуються громадянам у тому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (виплата основної суми доходу).

Як встановлено судом, відповідачем за період з 01.03.2018 до 24.05.2020 включно позивачу остаточно виплачено 27.02.2026 року, тобто із затримкою.

Відтак, враховуючи те, що відповідачем було несвоєчасно (з порушенням строків/термінів) здійснено нарахування та виплата позивачеві суми грошове забезпечення внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що було встановлено Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 року у справі №340/7447/24, суд приходить до висновку, що у зв`язку із порушенням відповідачем строків/термінів виплати позивачеві суми грошового забезпечення, які мали місце у період з 01.03.2018 до 24.05.2020 року (виплата проведена лише 27.02.2026), позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої ст.2 Закону №2050-Ш.

Слід зазначити, що приписами статті 1 та статті 4 Закону №2050-Ш передбачено, що така компенсація громадянам втрати частини доходів здійснюється підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), виплата громадянам компенсації проводиться у тому ж місяця, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тобто, самостійно відповідачем без будь-якого додаткового звернення позивача до відповідача (таких вимог наведені приписи не містять).

Оскільки вина відповідача у порушенні строків/термінів нарахування та виплати позивачеві суми грошового забезпечення була встановлена за Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №280/1249/25 (визнана бездіяльність відповідача протиправною), яке набрало законної сили, а відповідно, відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити таку суму компенсації втрати частини доходів позивачеві у день виплати основної суми заборгованості 27.02.2026 без подання позивачем жодних додаткових заяв виходячи з вимог наведених приписів ст.ст.2, 3, 4 Закону №2050-Ш.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20.

Отже, не нарахування та не виплату позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми грошового забезпечення, передбаченої Законом №2050-Ш з 01.03.2018 до 24.05.2020 року, у день виплати суми такої заборгованості 27.02.2026 слід визнати протиправною бездіяльністю відповідача.

Тому, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною вищенаведеної бездіяльності відповідача, підлягають задоволенню.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем відповідних доказів правомірності бездіяльності відповідача з приводу не нарахування та не виплати позивачеві у день виплати суми заборгованості по індексації грошового забезпечення (27.02.2026) компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем термінів виплати таких сум грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 24.05.2020 року, з урахуванням вище встановлених судом обставин та аналізу наведених норм чинного законодавства, суду не надано.

Окрім того, як слідує зі змісту п.30 та п.32 постанови Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20, Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що норми Закону №2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації. Виплата такої компенсації відповідачем проводиться у день виплати заборгованості самостійно, тобто, без будь-якого додаткового звернення позивача до відповідача (таких вимог наведені приписи не містять). Крім того, Верховний Суд також і зазначив, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. А відповідно, саме наведена правова позиція Верховного Суду, сформована у часі пізніше 02.04.2024р. підлягає врахуванню адміністративним судом у даних правовідносинах згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 24.05.2020, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання судом такої бездіяльності протиправною.

Також, підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачеві компенсацію втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати заборгованості по заробітній платі за рішенням суду, виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача у наведеній частині позову.

Як вбачається з матеріалів справи, що не спростовано відповідачем жодними доказами, відповідні суми компенсації втрати частини грошових доходів, передбачені Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за рішенням суду, відповідачем позивачеві взагалі не нараховувалися і не виплачувалися, такі докази в матеріалах справи відсутні.

В той же час, обов`язок здійснити компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі і з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) покладається на підприємства, установи і організації всіх форм власності, які допустили такі порушення ст.2 Закону №2050-Ш. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пунктом 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць ст.4 Закону №2050-Ш.

Відтак, із аналізу наведених приписів слідує, що з метою виплати позивачеві вищенаведеної суми компенсації втрати частини доходів, відповідач має обов`язок здійснити відповідне її (такої компенсації) нарахування/ обчислення у спосіб, наведений у ст.3 Закону №2050-Ш та у пункті 4 Порядку №159, тому з урахуванням того, що сума заборгованості по індексації грошового забезпечення за Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 року у справі №340/7447/24 була виплачена відповідачем позивачеві 18.07.2025 без проведення нарахування та виплати такої компенсації у порушення вимог ст.ст. 2,3,4 Закону №2050-Ш, то, у даному випадку, ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за вищенаведеною постановою суду, нарахувати та виплатити позивачеві відповідну компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачену Законом №2050-Ш та Порядком №159 за період з 01.03.2018 до 24.05.2020.

Стосовно стягнення середньомісячного заробітку.

Спір у даній справі стосується нарахування та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352 (далі - Закон №2352).

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 даної статті встановлено (в редакції до 19.07.2022), що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352 положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352 та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та № 821/1083/17 та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352 так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 28.06.2022 (перший день не проведення остаточного розрахунку по індексації) до 18.07.2022 (переддень набрання чинності Законом №2352) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення до неї змін Законом №2352, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.04.2024 у справі №400/8493/23.

Проте, період з 19.07.2022 по 28.12.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22.

Отже, для належного і ефективного способу захисту позивача суд вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню.

Водночас, як вказав Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.04.2024 у справі №400/8493/23, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Пункт 8 Порядку №100 передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, наданого відповідачем, розмір середньоденного заробітку позивача становить 374,58 грн (11424,79х2/61).

За таких обставин, за період з 25.05.2020 до 18.07.2022 затримка виплати позивачу належних сум при звільненні становить 785 календарних днів, за період з 19.07.2022 по 26.02.2026, - 184 календарних дні (перші шість місяців періоду після набрання чинності Законом №2352-ІХ), загалом 969 днів, а тому, середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення позивачеві при звільненні зі служби, становить 362 968,02 грн (374,58 грн х 969 днів).

Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 26.02.2026 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), що становить 184 календарних дні (з 19.07.2022 по 26.02.2026).

Виходячи з принципу пропорційності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою недоплаченої індексації грошового забезпечення (64 352,22 грн) вищевказані розрахункові суми (362 968,02 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі більше, ніж в шість разів перевищують суму недоплаченої індексації.

Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 64 352,22 грн/362 968,02 грн (недоплачена сума грошової компенсації/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,17.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 374,58 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,17 х 969 (дні затримки розрахунку) = 61704,56 грн.

Застосовуючи вищевизначені критерії до обставин справи, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 61704,56 грн.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року в адміністративній справі №280/2721/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко