Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №335/6815/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

31 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 335/6815/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 17 липня 2026 року у справі №335/6815/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

- визнати поважними причини пропуску звернення до суду з позовом та поновити ОСОБА_1 строк звернення із адміністративним позовом на постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 № 3284/1 від 02 грудня 2024 року по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у сумі 17000 грн. з застосуванням наслідків визначених ст. 308 КУпАП за порушення вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- постанову № 3284/1 від 02 грудня 2024 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн, - скасувати, справу відносно ОСОБА_1 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, - закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 17 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 було у встановленому законом порядку оповіщено про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , та останній на виклик не з`явився, доказів наявності поважних причин неприбуття за повісткою не надав, тим самим допустив порушення ч.ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» під час дії особливого періоду, тому у відповідача були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення. Крім того, на спростування доводів позивача відповідачем надано докази на підтвердження факту належного виклику позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Зокрема, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення наявний рекомендований лист на ім`я ОСОБА_1 з позначкою Повістка ТЦК, на якому зроблена позначка працівника об`єкта поштового зв`язку про те, що адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчена його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, що відповідає положенням Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (а.с. 47).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи. Зазначає про те, що повістка була направлена позивачу за адресою: АДРЕСА_1 , в той час як зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 .

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 перебував на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 з 30.03.2023 по 23.03.2025.

ОСОБА_1 була направлена повістка про необхідність з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11:00 год. 15.10.2024 (а.с. 47).

За вказаною повісткою громадянин ОСОБА_1 не з`явився, про причини неявки ІНФОРМАЦІЯ_1 не повідомив.

У зв`язку з неявкою до ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11:00 год. 15.10.2024 відносно ОСОБА_1 був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 23.11.2024 № 3284/1 (а.с. 45-46).

Про обізнаність ОСОБА_1 стосовно складання протоколу про адміністративне правопорушення, дати та часу розгляду справи про адміністративне правопорушення свідчить його особистий підпис у протоколі про адміністративне правопорушення від 23.11.2025 № 3284/1.

Разом з цим, ОСОБА_1 на розгляд справи про адміністративне правопорушення не з`явився, про поважні причини неявки не повідомив, заяв або клопотань не подавав.

Постановою № 3284/1 від 02.12.2024, винесену начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , притягнуто ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн (а.с. 48).

Не погодившись із постановою серії № 3284/1 від 02 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 210-1 КУпАП встановлена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, відповідно до якої в редакції на час виникнення спірних правовідносин:

Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1 ст.210-1 КУпАП).

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2 ст.210-1 КУпАП).

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3 ст.210-1 КУпАП).

При цьому, відповідно до примітки до ст. 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на теперішній час.

Отже, на дату винесення відповідачем спірної постанови в Україні діяв особливий період, що є підставою для застосування ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 280 КУпАП встановлює обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Зі змісту спірної постанови № 3284/1 від 02 березня 2024 року вбачається, що позивача притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у зв`язку із неприбуттям ОСОБА_1 за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці, чим допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Колегія суддів встановила, що за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів сформовано повістку 318300 та направлено її на адресу позивача (а.с. 47).

Відповідно до положень пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Відповідно до пункту 82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, рекомендовані листи з позначкою Повістка ТЦК під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК.

Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК, працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.

Апеляційний суд зі змісту матеріалів справи встановив, що сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів повістка №318300, була направлена рекомендованим поштовим відправленням із описом вкладення на адресу позивача. При цьому, на конверті зазначеного поштового відправлення проставлено відмітку «Повістка ТЦК Вручити особисто» (а.с. 47, зворотній бік).

Однак, зазначене рекомендоване поштове відправлення із вмістом повістки №318300повернулось до відправника із проставленою працівником поштового відділення відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» на довідці Ф.20 про причини повернення/досилання.

Отже, відповідно до положень пп.2 п.41 Порядку №560 відповідач мав належне підтвердження оповіщення про виклик позивача до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність правових підстав для визнання протиправною та скасування постанови № 3284/1 від 02 березня 2024 року та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження позивача про обов`язок відповідача направити йому повістку за зареєстрованим місцем проживання, адже Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та зміни до нього (зокрема Закон № 3633-IX) зобов`язують військовозобов`язаних постійно уточнювати актуальні дані, включаючи фактичну адресу та номери телефонів, а тому відповідач мав усі підстави для направлення повістки за фактичною адресою військовозобов`язаного.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 17 липня 2026 року у справі №335/6815/26 - залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 17 липня 2026 року у справі №335/6815/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко