Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №160/233/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/233/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року в адміністративній справі №160/233/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перебування громадянина ОСОБА_1 представника дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю у ситуації забороненой дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами;

- зобов`язати Відповідача вжити позитивні дії:

1) Негайно усунути виявлену дискримінацію шляхом: – скасування всіх змін, внесених Відповідачем до електронної пенсійної справи Позивача в режимі «макетної обробки», як таких, що здійснені у спосіб, не передбачений чинним законодавством та відновлення попередніх значень; - скасування результатів протиправних розрахунків пенсії, здійснених із порушенням вимог законодавства, зокрема у протоколі розрахунку від 12.08.2025 № 045750006606;

2) Застосувати до Позивача загальний, передбачений законом порядок поновлення, нарахування та розрахунку пенсії з використанням стандартних алгоритмів програмного забезпечення ІКІС ПФУ, без ручного або «макетного» втручання в електронну пенсійну справу;

3) Включити Позивача до кола осіб, яким Відповідач проводить індексацію, автоматичні масові перерахунки, доплати та надбавки до пенсії, відповідно до пенсійного законодавства в редакції, чинній на момент здійснення перерахунку пенсії для фактичної виплати;

4) Розробити та впровадити заходи для недопущення подальшої дискримінації позивача як представника дискримінованої групи громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями та проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України;

5) Здійснити перерахунок поточної пенсії позивача та недоотриманої пенсії позивача починаючи з 01.03.2010 року відповідно до статей 27, 28 та частин 2, 3 статті 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", саме - в чинній редакції на момент виконання судового рішення, з використанням стандартних алгоритмів програмного забезпечення ІКІС ПФУ, без ручного або «макетного» втручання в електронну пенсійну справу, та здійснити виплату нарахованої пенсії за винятком виплачених відповідачем сум пенсій за вказаний період, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відносно позивача наявна систематична дискримінація, на підставі антисемітизму, з боку органів Пенсійного фонду України, по відношенню до осіб єврейської національності або асоційованих з ними, які в зв`язку з їх виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль, були незаконно позбавлені їх майна, їх державного депозиту пенсії і які, після рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009, борються за відновлення свого порушеного майнового права.

Позивач вказує про систематичну дискримінацію громадян України, євреїв та асоційованих з ними не євреїв, що виїхали в Ізраїль, з метою повного чи часткового позбавлення їхньої власності - пенсії, що є антисемітизмом - крайньою формою расизму, оскільки вона базується, з одного боку, на етнічній нетерпимості до євреїв і до їхнього прагнення повернутися в Ізраїль, а з іншого - є реакцією на соціальну модернізацію, яка дозволяє цій групі вимагати свої права в Україні, навіть перебуваючи в Ізраїлі. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, представник позивача звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нарахування, перерахунку і виплати ОСОБА_1 пенсії у значно меншому розмірі ніж передбачено Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на найбільш вигідних умовах пенсію відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 (далі — Позивач) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Постановою Третього адміністративного апеляційного суду від 07.10.2020 по справі 160/3260/19 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.03.2010 шляхом поновлення її відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Інших зобов`язань зазначене рішення суду не містить.

Станом на дату припинення виплати загальний розмір пенсії Позивача складав 1553,69 грн. Отже, на виконання рішення суду пенсію Позивачу поновлено з 01.03.2010 в розмірі 1553,69 грн. При перегляді пенсійної справи Позивача було здійснено перерахунок пенсії відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. з урахуванням положень ст. 27, 28 та частин 2, 3 статті 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме розпорядженнями про перерахунок пенсії, зокрема, доданими Позивачем до позовної заяви.

Зазначає, що Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Отже, органи Пенсійного фонду наділені виключними повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій. При вирішенні справи судами застосовуються норми матеріального права, які діяли (чи діють) на момент виникнення спірних правовідносин.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції встановив, що пенсія позивача була безпідставно зменшена з 6170,75 грн до 1553,69 грн, однак не зобов`язав відповідача відновити попередній розмір пенсії, скасувати незаконний протокол перерахунку, провести усі індексації, здійснити автоматичні масові перерахунки, виплатити заборгованість за весь період порушення права. Отже, суд не застосував ефективного способу захисту порушеного права, як цього вимагають стаття 55 Конституції України, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейський суд з прав людини.

Зазначив, що суд фактично залишив невирішеними більшість заявлених позовних вимог, а саме щодо незаконного втручання в електронну пенсійну справу, щодо так званої «макетної обробки», щодо застосування стандартних алгоритмів ІКІС ПФУ, щодо включення позивача до загального механізму індексацій та перерахунків, щодо компенсації втрати частини доходів, щодо повного відновлення майнових прав позивача.

Також зазначив, що дії відповідача призводять до позбавлення конституційного права Позивача, як представника дискримінуємої групи на отримання пенсії в належному розмірі. Внаслідок цього, Позивач - громадянин України, як представник дискриміновано групи, на відміну від інших громадян України, знаходиться у значно гіршому становищі та змушений докладати значних зусиль, витрачати значний період часу та нести значні витрати, вимагаючи визнати протиправними дії відповідача.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_1 , по досягненні пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу, була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась Управлінням Пенсійного фонду України в Індустріальному районі до виїзду за кордон позивача.

01.09.2009 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

З 01.03.2010 позивач призначеної по закону пенсії не отримував.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.06.2020 по справі №160/3260/19, з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 березня 2010 року шляхом поновлення її відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до протоколу розрахунку пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.11.2019 пенсія позивача, починаючи з 01.12.2018 року становила 4302,85 грн.

Відповідно до протоколу розрахунку пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.02.2021, з 01.03.2021 року пенсія позивача була нарахована в сумі 6170,75 грн.

Водночас, згідно протоколу розрахунку пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.08.2025 пенсію позивача визначено у фіксованому розмірі – 1553,69 грн.

Вказані обставини і слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058) №1058-IV від 09.07.2003.

Згідно із п.1 ч.ч.1,4 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України №1058-IV коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п`яти знаків після коми за формулою: Кс= (См*Вс)/100%*12, де Кс - коефіцієнт страхового стажу; См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням періодів до набрання чинності цим Законом не може перевищувати 0,75, а з урахуванням страхового стажу, передбаченого абзацом десятим частини третьої статті 24 цього Закону, - 0,85.

11.10.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, яким внесено зміни, зокрема до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розділ XV Прикінцевих та перехідних положень якого доповнено пунктами 4-3, 4-4.

Пунктом 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 01.10.2017 перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.

Відповідно до п.4-4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 01.10.2017 по 31.12.2017 при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %.

З 01.01.2018 по 31.12.2018 при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2016 та 2017 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. У разі, якщо при однакових показниках індивідуального коефіцієнта заробітної плати (доходу) та тривалості страхового стажу розмір пенсії у 2018 році, обчислений відповідно до аналогічних показників, буде меншим, ніж пенсія, призначена у 2017 році, розмір якої обчислений з урахуванням положень абзацу першого цього пункту, Кабінет Міністрів України приймає рішення про збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується при призначенні пенсій з 01.01.2018 по 31.12.2018, таким чином, щоб пенсії, призначені у зазначений період, не були меншими за пенсії, що призначалися з 01.01.2017 по 31.12.2017.

За аналізом наведених норм, колегія суддів доходить висновку, що пенсії, призначені відповідно Закону №1058-ІV з 01.10.2017 перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014-2016 із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%, а середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014-2016 із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35% застосовується лише при призначенні особам пенсії у період з 01.10.2017 по 31.12.2017.

Що стосується питання правомірності дій пенсійних органів під час призначення та виплати пенсії в меншому розмірі, , то вказане питання вже було предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема, з метою забезпечення єдності судової практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, розгляд справи з подібними правовідносинами здійснено Судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, за наслідками якої прийнято постанову від 31.10.2018р. у справі №148/625/17.

Постановляючи зазначену постанову Верховний Суд виходив з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд з цим, у статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6).

Правовідносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування врегульовані нормами Закону №1058-IV, частиною першої статті 26 якого встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008р. №265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" (далі - постанова КМ №265), з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112, установлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

З огляду на вищенаведені норми Закону №1058-IV та постанови КМУ №265, у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років), за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до 949 грн., виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що слід визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування, перерахунку і виплати позивачу пенсії у значно меншому розмірі ніж передбачено Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити позивачу на найбільш вигідних умовах пенсію відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

Стосовно усунення дискримінації позивача.

Відповідно до частини першої статтею 1 Закону України від 06.09.2012 № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (далі - Закон № 5207), дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2018 у справі №800/191/17 зазначено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою (див. постанову Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 127/4952/17).

Колегія суддів зазначає, що обставини даної справи не свідчать про наявність дискримінації відносно позивачки, а позивачем не надано доказів на підтвердження такої дискримінації.

Відтак, вищевказані посилання скаржника є безпідставними.

Стосовно стягнення моральної шкоди.

Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція з питання відшкодування моральної шкоди.

Зокрема, в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17 Верховним Судом зазначено, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

При цьому у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд має надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв`язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмету доказування у справі.

В межах цієї справи позивач вказує, що внаслідок протиправних дій відповідачів він пережив емоційний стрес, надмірне психологічне навантаження та хвилювання від неможливості у законний спосіб реалізувати свої права як військовозобов`язаного, який підлягає бронюванню, він пережив негативні емоції від негативної ситуації на роботі та психологічний тиск від безпорадності, що викликало хворобу позивача.

Колегія суддів зауважує, що у випадку заявлення вимог про відшкодування моральної шкоди саме позивач має зазначити та довести, в чому саме полягає моральна шкода, характер завданої шкоди, її прояви. Саме позивач має у своєму розпорядження необхідні докази завдання такої шкоди та обґрунтування розміру шкоди.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 листопада 2019 року в справі №818/1430/17, в постанові від 14 травня 2020 року в справі №822/231/16.

В цьому випадку позивачем не надано взагалі доказів заподіяння йому душевних страждань саме у зв`язку з протиправним відповідачів.

Відтак, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду відсутні. Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки та незгоди з доказами.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року в адміністративній справі №160/233/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко