Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №440/2339/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 р. Справа № 440/2339/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 25.05.26 по справі № 440/2339/26

за позовом ОСОБА_1

до Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України

про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (далі - відповідач, Ліквідаційна комісія ДБНЗ НПУ), в якій просить:

- визнати протиправною відмову Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю оформлену листом № 27Лк/40/01-2026 від 23.02.2026 року, у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 відповідно до ст. 117 КЗПП (в редакції до 19.07.2022 року та після 19.07.2022 року);

- стягнути з Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 32478 (тридцять дві тисячі чотириста сімдесят вісім) гривень 60 коп, відповідно до ст. 117 КЗпП (з врахуванням редакцій до 19.07.2022 року та після 19.07.2022 року) з одночасною компенсацією ПДФО відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на дату звільнення позивача зі служби з ним не проведено повного розрахунку. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №440/5590/25 відповідачем проведено її виплату лише 22.01.2026. Таким чином, відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивач має право на отримання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 26.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання протиправною відмови, стягнення коштів задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13703,53 (тринадцять тисяч сімсот три гривні п`ятдесят три копійки).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що при звільненні позивача зі служби в поліції останньому було нараховано та виплачено всі належні суми та види грошового забезпечення, у строки встановлені статтею 116 КЗпП України, при цьому, не включення індексації в одноразову грошову допомогу при звільненні позивача, сталося не з вини Департаменту, оскільки при здійсненні такого розрахунку Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб встановлений спеціальним законодавством, відтак вказане цілком виключає наявність підстав для настання відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України. Зазначене не взято до уваги судом першої інстанції, що в свою чергу призвело до ухвалення протиправного судового рішення.

Відповідач вказує, що до даних правовідносин варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, які містяться у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, оскільки у разі якщо суд дійде висновку у наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розмір задоволених до стягнення сум очевидно може бути неспівмірним (перевищувати) розмір частково невиплачених сум при звільненні позивача, при цьому критерії зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, вважає, що можливо застосовувати, як в редакції до 19.07.2022, так і після 19.07.2022.

Стверджує, що розмір компенсації має бути справедливою мірою майнової відповідальності суб`єкта владних повноважень з урахуванням усіх факторів триваючої з 24.02.2022 повномаштабної військової агресії рф проти України, потреба у відсічі якої об`єктивно вимагає першочергового спрямування коштів Державного бюджету України на цілі, котрі знаходяться у безпосередньому причиннонаслідковому зв`язку із прагненням до збереження у майбутньому Держави Україна та українського народу, у тому числі і за рахунок проведення на користь діючих поліцейських, які на разі ціною власного життя і здоров`я боронять Батьківщину від ворогів, поточних грошових платежів у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

Позивач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що не визнає вимоги апеляційної скарги відповідача та просить відмовити у задоволені апеляційної скарги Ліквідаційної комісії ДБНЗ НПУ по справі № 440/2339/26, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 по справі № 440/2339/26 задовольнити.

В свою чергу, позивач також не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог подав свою апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 по справі № 440/2339/25 в частині стягнення з Ліквідаційної комісії ДБНЗ НПУ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13703,53 грн, з ухваленням у цій частині нової постанови, відповідно до якої стягнути з Ліквідаційної комісії ДБНЗ НПУ на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 32478 (тридцять дві тисячі чотириста сімдесят вісім) гривень 60 коп, з одночасною компенсацією ПДФО відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Так, в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що Полтавський окружний адміністративний суд в рішенні від 25.05.2025 року по справі № 440/2339/26, узагальнив періоди дії ст. 117 КЗпП до 19.07.2022 та після 19.07.2022. Вказане твердження є таким, що не відповідає позиціям Верховного Суду та Великої палати Верховного суду в постановах від 06.12.2024 року по справі № 440/6856/22 та від 08.10.2025 року по справі 489/6074/23 відповідно.

Зазначає, що розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за повний місяць становить 18151 грн. Відповідно до ст. 91 Закону України “Про Національну поліцію” від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), встановлено, що для поліцейських встановлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Тобто грошове забезпечення за 1 добу становить 825 грн, з розрахунку 18151/ 22 робочих дні.

За період з 07.06.2022 по 18.07.2022 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та з урахуванням принципу співмірності становить 16236 грн (825 грн х 41 календарний день х 0,48). За період з 19.07.2022 по 25.11.2025 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 184 дні х 825 грн (середньоденне грошове забезпечення) = 151800 грн. Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 16282 грн/151800 грн (сума призначеного до виплати грошового забезпечення відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 року по справі №440/5590/25/середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,107. З урахуванням зазначеного, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні та з урахуванням принципу співмірності становить 16242,60 грн (825 грн х 184 календарні дні х 0,107). Отже, на думку позивача, належним та ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 , слід стягнути на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП (в редакції до 19.07.2022 року та після 19.07.2022 року) в загальному розмірі 32478,60 грн (16236 грн + 16242,60 грн).

Крім того, позивачем надані додаткові пояснення у справі №440/2239/26, в яких позивач просить стягнути на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП (в редакції до 19.07.2022 року та після 19.07.2022 року) в загальному розмірі 32543,32 грн (16270,53 грн + 16272,79 грн).

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції Українине підлягає задоволенню, натомість апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 в період з серпня 2020 року по червень 2022 року проходив службу в Національній поліції України на посаді начальника міжрайонного сектору Управління боротьби з наркозлочинністю в Полтавській області Департаменту боротьби з наркозлочинністю.

Відповідно до наказу ДБНЗ НПУ від 07.06.2022 № 119 о/с звільнений зі служби в поліції згідно п. 2 (через хворобу) ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №440/5590/25, залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2025, визнано протиправною відмову Ліквідаційної комісії ДБНЗ НПУ щодо перерахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з урахуванням індексації грошового забезпечення. Зобов`язано Ліквідаційну комісію ДБНЗ НПУ здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Платіжною інструкцією №3 (внутрішній номер 481502884) від 19.01.2026 підтверджено зарахування 21.01.2026 на рахунок позивача 15467,52 грн. Призначення платежу: 100702;2800; виплата ОГД з урахуванням індексації ОСОБА_1 , рішення суду, справа №440/5590/25. На вказаній платіжній інструкції міститься відмітка "оплачено" 21.01.2026 10:30:17.

Позивач звернувся до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України із заявою щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Листом № 27Лк/40/01-2026 від 23.02.2026 /а.с.10/ відповідач відмовив у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погодившись із відмовою Ліквідаційної комісії ДБНЗ НПУ у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що загальний період затримки розрахунку при звільненні становить 225 днів (41 день + 184 дні). Отже, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 08.06.2022 по 21.01.2026 становить 119891,25 грн (532,85 грн х 225 днів). При звільненні позивачу виплачено 119850,90 грн. Недоплачена сума одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення, що виплачена на виконання рішення суду від 25.06.2025 у справі №440/5590/25, складає 15467,52 грн. Застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд врахував, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат у червні 2022 року склав 135318,42 грн (119850,90 грн + 15467,52 грн), з яких частка суми доплати одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення виплаченого за рішенням суду у справі №440/5590/25 (15467,52 грн), становить 11,43 % = (237531,14 грн * 100 / 135318,42 грн ). З огляду на зазначене сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 08.06.2022 по 21.01.2026, з урахуванням істотності частки 11,43 %, становить: 532,85 грн (середньоденний заробіток позивача) х 11,43 (істотна частка) х 225 (кількість днів затримки) / 100 = 13703,53 грн.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям буде визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 13703,53 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За обставинами справи, ОСОБА_1 з серпня 2020 року по червень 2022 року проходив службу в Національній поліції України на посаді начальника міжрайонного сектору Управління боротьби з наркозлочинністю в Полтавській області Департаменту боротьби з наркозлочинністю.

У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено в належному розмірі одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Так, 21.01.2026 на виконання судового рішення суду у справі №440/5590/25 відповідачем виплачено на користь позивача одноразову грошову допомогу з урахуванням індексації грошового забезпечення у розмірі 15 467,52 грн, тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині стягнення з Ліквідаційної комісії ДБНЗ НПУ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13703,53 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права – компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 09.06.2022 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 21.01.2026 обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п. 4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 08.06.2022, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є травень та квітень 2022 року.

Зі змісту довідки про доходи №2/26 від 13.03.2026 встановлено, що грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за травень 2022 року - 16 119,06 грн, за квітень 2022 року - 16 384,58 грн, загальна сума грошового забезпечення позивача за останні два місяці проходження служби становить 32 503,64 грн.

Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 532,85 грн (32 503,64 грн/61 дні).

Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, колегія суддів враховує, що позивача з 08.06.2022 звільнено зі служби, проте останній з вимогами про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення звернувся до суду лише 24.04.2025 (справа №440/5590/25), тобто майже через 3 роки з моменту звільнення позивача зі служби.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.

Як зазначено вище, з 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Оскільки позивача звільнено зі служби 08.06.2022, з адміністративним позовом до суду у справі №440/5590/25 він звернувся 24.04.2025, а остаточний розрахунок грошового забезпечення із позивачем проведено 21.01.2026, тому необхідно розрахувати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України не більше як за шість місяців, що відповідає періоду 183 календарних дні.

Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, відповідно до довідки про доходи №3/26л від 28.04.2026 за мінусом компенсації за відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні склав 21 331,26 грн (а.с. 33), а не як помилково визначено судом першої інстанції - 119 850,90 грн.

З урахуванням одноразової грошової допомоги при звільненні виплаченої позивачу на виконання рішення суду у справі №440/5590/25 (15 467,52 грн), загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, складає 36 798,78 грн (100%), з яких одноразова грошова допомога при звільненні – 15 467,52 грн (42,03%).

Отже, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 97 511,55 грн (183 календарних дні х 532,85 грн). Сума, з урахуванням істотності частки 42,03 %, становить 40 984,10 грн.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що розрахована таким чином сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 40 984,10 грн у 2,6 рази перевищує виплачену із затримкою суму одноразової грошової допомоги при звільненні 15 467,52 грн, що зумовлює висновок про те, що визначена з урахуванням положень Порядку №100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є явно та очевидно неспівмірною.

За цим, колегія суддів поділяє доводи відповідача про те, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача, термін не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 15 467,52 грн, яка дорівнює розміру недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні.

Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та безпідставно стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 13 703,53 грн.

Наведене свідчить, що здійснені судом першої інстанції обчислення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні не відповідають наведеним висновкам Верховного Суду, що призвело до неправильного вирішення справи.

За цим, доводи апеляційної скарги позивача є частково обгрунтованими.

Крім того, варто зазначити, що колегія суддів не бере до уваги розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача викладений в додаткових поясненнях, який становить 32 543,32 грн, оскільки такий розрахунок не був предметом розгляду у суді першої інстанції, не долучався позивачем до позовної заяви, не надавався до суду першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції не має процесуальних підстав для його оцінки під час апеляційного перегляду.

Аргументи апеляційної скарги відповідача про те, що розмір компенсації має бути справедливою мірою майнової відповідальності суб`єкта владних повноважень з урахуванням усіх факторів триваючої з 24.02.2022 повномаштабної військової агресії рф проти України, потреба у відсічі якої об`єктивно вимагає першочергового спрямування коштів Державного бюджету України на цілі, котрі знаходяться у безпосередньому причиннонаслідковому зв`язку із прагненням до збереження у майбутньому Держави Україна та українського народу, у тому числі і за рахунок проведення на користь діючих поліцейських, які на разі ціною власного життя і здоров`я боронять Батьківщину від ворогів, поточних грошових платежів у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, колегія суддів відхиляє, оскільки загальне посилання відповідача на воєнний стан та необхідність фінансування оборони України не доводить неспівмірності заявленої компенсації та не може перекладати на позивача негативні наслідки неналежного виконання відповідачем обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги відповідача задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про одночасну компенсацію ПДФО відповідно до пункиу 168.5 статті 168 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є:

загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

На підставі п.165.1 ст.165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи:

- сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги, компенсацій, вартість соціальних послуг та реабілітаційної допомоги (включаючи грошові компенсації особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю при реалізації індивідуальних програм реабілітації осіб з інвалідністю, суми допомоги по вагітності та пологах), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та у формі фінансової допомоги особам з інвалідністю з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю згідно із законом, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України, а також вартість соціальної допомоги в натуральній формі малозабезпеченим сім`ям, що отримана від надавачів соціальних послуг відповідно до Закону України "Про соціальні послуги", у тому числі (але не виключно):

а) сума грошової допомоги, яка надається згідно із законом, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України членам сімей військовослужбовців, поліцейських чи осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які загинули (безвісно пропали) або померли під час виконання службових обов`язків та/або захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України;

б) сума державних премій України або стипендій України, призначених законом, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, винагород спортсменам - чемпіонам України, призерам спортивних змагань міжнародного рівня, у тому числі спортсменам з інвалідністю, а також вартість державних нагород чи винагород від імені України, крім тих, що виплачуються коштами чи іншим майном, сума Нобелівської чи Абелівської премій, а також сума міжнародних премій у сфері наукової, науково-технічної діяльності, стипендій, грантів, що виплачуються (надаються) в рамках фінансування наукових (науково-технічних) проектів, виконання яких здійснюється відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та які зареєстровані відповідно до статті 66 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність";

в) сума коштів з Державного бюджету України дійсним членам (академікам) та членам-кореспондентам Національної академії наук України, Української академії аграрних наук, Академії медичних наук України, Академії педагогічних наук України, Академії правових наук України та Академії мистецтв України як щомісячна довічна плата за звання дійсного члена та члена-кореспондента;

г) сума допомоги, яка виплачується (надається) жертвам нацистських переслідувань або їх спадкоємцям з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також особам, які мають звання "Праведник Миру";

ґ) сума допомоги, яка виплачується (надається) особам, визнаним репресованими та/або реабілітованими згідно із законом, або їх спадкоємцям з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

е) сума пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримувана платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати;

є) сума грошової компенсації за витрату часу, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України, яку отримують фізичні особи за ведення записів та подання відомостей відповідно до програм державних вибіркових обстежень, що проводяться органами державної статистики;

ж) сума грошової компенсації, що виплачується військовослужбовцям за належне їм для отримання жиле приміщення;

з) сума щорічної разової грошової допомоги, яка надається згідно із Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

и) сума грошової допомоги (у тому числі в натуральній формі), що надається фізичним особам або членам їхніх сімей (діти, дружина, батьки), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та/або компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;

і) вартість соціальних послуг, які надаються згідно із Законом України "Про соціальні послуги" та Класифікатором соціальних послуг надавачем соціальних послуг, якого включено до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, за рахунок надавачів соціальних послуг отримувачу соціальних послуг, якого включено до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.

Винятки, передбачені цим підпунктом, не поширюються на виплату заробітної плати, грошової (вихідної) допомоги при виході на пенсію (у відставку) та виплату, пов`язану з тимчасовою втратою працездатності.

Відповідно до пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Згідно з пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

На підставі п.168.5 ст.168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).

Відповідно до п.1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби (пункт 2 Порядку № 44).

Відповідно до п.3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Згідно з п.4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

На підставі п.5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених положень Порядку №44 дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

В свою чергу, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

На підставі ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, не є складовою грошового забезпечення та не є виплатою, право на яку позивач набув у зв`язку із виконанням обов`язків під час проходження служби.

Наведене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними постановах від 19.05.2022 у справі №520/11620/2020, від 26.04.2024 у справі №380/1169/20, а також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, в подібних правовідносинах.

Колегія суддів зазначає, що на час розгляду даної справи Верховний Суд від висновку, викладеного у зазначених вище постановах, не відступав.

Посилання позивача на справу №440/10819/25, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки зазначена справа перебуває на розгляді в Верховному Суду, рішення по ній не винесено.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44 при нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів доходить висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 по справі №440/2339/26 частково прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню в частині стягнення з Ліквідаційної комісії ДБНЗ НПУ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13703,53 грн, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 467,52 грн, оскільки такий спосіб захисту прав позивача забезпечує реальне та остаточне поновлення порушеного права без необхідності додаткового звернення до суду у разі невиконання або неправильного нарахування виплат роботодавцем.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційних скарг отримали достатню оцінку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 по справі № 440/2339/26 - скасувати в частині стягнення з Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13703,53 грн.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (просп. Повітрофлотський, 24/2, м. Київ, 03049, ЄДРПОУ 43673764) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути з Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (просп. Повітрофлотський, 24/2, м. Київ, 03049, ЄДРПОУ 43673764) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 467 (п`ятнадцять тисяч чотириста шістдесят сім) гривень 52 копійки.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у справі №440/2339/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий