Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №520/21518/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 р.Справа № 520/21518/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 (головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 520/21518/25

за позовом ОСОБА_1

до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – відповідач), в якій просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 40998421 від 28 листопада 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 160 076,65 (сто шістдесят тисяч сімдесят шість гривень 65 копійок) гривень;

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 74517724 від 21 березня 2024 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виконавчого збору 158 864,13 (сто п`ятдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят чотири гривні 13 копійок) гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у провадженні Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження № 40998421, що було відкрите на підставі виконавчого листа № 2018/2-752/11/18 від 14 листопада 2012 року, виданого Київським районним судом м. Харкова про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором № 142/06-Ф від 07 червня 2007 року в загальній сумі 1 600 766,53 грн. У подальшому Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06.02.2023 у справі № 646/6044/21 було задоволено заяву ОСОБА_2 та замінено стягувача Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» на правонаступника ОСОБА_2 . Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мирною Т.А. від 21.03.2024 було повернуто виконавчий документ стягувачу без зазначення про виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 18.01.2012 у справі № 2018/2-752/11.

Позивач зазначає, що у силу вимог частині третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ державний виконавець повинен був винести окрему та нову постанову про стягнення виконавчого збору, яка донині не винесена. Іншого порядку стягнення виконавчого збору чинний Закон України «Про виконавче провадження» не містив.

Також з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, позивач стверджує, що оскільки постанова про стягнення виконавчого збору не виносилась, а строк пред`явлення до виконання постанови від 28.11.2013 завершився ще у 2016 році та ніким не поновлений, у державного виконавця були відсутні підстави для винесення постанови від 21.03.2024 про відкриття виконавчого провадження № 74517724 на підставі постанови від 28.11.2013 № 40998421.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 закрито провадження в частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 40998421 від 28 листопада 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 160 076,65 (сто шістдесят тисяч сімдесят шість гривень 65 копійок) гривень. Роз`яснено позивачу, що спір в цій частині належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту виникнення заборгованості позивача та прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження до прийняття постанови про стягнення виконавчого збору змінювалось законодавство, відповідно до якого здійснювався обрахунок виконавчого збору. Після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню.

Разом з тим, положення Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність боржника в порівнянні з нормами Закону №606-XIV, який був чинний на дату відкриття виконавчого провадження (21.11.2013 року), та Закону № 1404-VIII, що врегулювали питання виконавчого збору, які були чинними з 28 серпня 2018 року, оскільки редакція цієї статті передбачала стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків від суми, яка фактично стягнена. У цій справі виконавче провадження було відкрито за правилами, передбаченими Законом № 606-XIV «Про виконавче провадження», який втратив чинність 05.10.2016 у зв`язку з набранням чинності Законом № 1404-VIII.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 74517724 від 21.03.2024 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виконавчого збору 158 864,13 грн винесена відповідно до норм статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження».

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі №520/21518/25 про визнання протиправною та скасування Постанови від 21.03.2024; постановити у справі нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що постанова від 28.11.2013 №40998421 не містила даних про стягнення з ОСОБА_1 на користь саме відповідача виконавчого збору у розмірі 158 895,13 грн, як і не містила даних про стягувача за виконавчим документом, що свідчить про те, що така постанова не є виконавчим документом, а тому державний виконавець не могла відкрити на її підставі виконавче провадження. Враховуючи, що поданий виконавчий документ не відповідав вимогам Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець повинна була його повернути без виконання у силу вимог частини четвертої статті 4 Закону.

Також Закон України «Про виконавче провадження» в редакції на момент відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору від 21.03.2024 не передбачав іншого порядку стягнення виконавчого збору, ніж той, який зазначений у частині третій статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», тобто шляхом винесення окремої постанови про стягнення виконавчого збору, яка в даному випадку не виносилась та не пред`являлась до примусового виконання, а тому відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови від 28.11.2013 є безпідставним. При цьому питання про розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, не є визначальним в даному випадку, оскільки таке вирішується виключно при винесенні нової постанови про стягнення виконавчого збору, яка в даному випадку відсутня.

Крім того, скаржник зауважує, що постанова про стягнення виконавчого збору від 28.11.2013 відповідно до абзацу тринадцятого пункту 8 розділу ІІІ Наказу №512/5 не була зареєстрована у АСВП як виконавчий документ, а тому не могла бути прийнята до примусового виконання, що свідчить про передчасність дій державного виконавця. Також матеріали виконавчого провадження не містять заяви про прийняття виконавчого документу до примусового виконання.

Додатково просить врахувати, що виконавчий збір є винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення, однак Шевченківським ВДВС у м. Харкові ХМУ МЮ України взагалі не здійснено жодних дій для виконання рішення Київського районного суду м. Харкова у справі № 2018/2 752/11/18, а тому стягнення у такому випадку виконавчого збору із ОСОБА_1 є безпідставним.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та повістки про виклик у судове засідання, призначене на 31.08.2026 о 14:30 в електронному кабінеті учасників справи.

31.08.2026 судом отримано заяву позивача про розгляд справи без його участі.

Відповідно до частини третьої статті 268 та частини другої статті 313 КАС України неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.01.2012 у справі № 2018/2-752/11 (н/п 2/2018/167/2012) задоволено позов публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ`АТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ`АТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість за кредитним договором № 142/06-Ф від 07 червня 2007 р. в загальній сумі 1600766,53 грн. (один мільйон шістсот тисяч сімсот шістдесят шість гривень 53 копійки).

Вказане рішення суду набуло чинності 30.01.2012.

14.11.2012 Київським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором №142/06-Ф від 07 червня 2007 р. в загальній сумі 1600766,53 грн.

21.11.2013 на підставі вказаного виконавчого листа було відкрито виконавче провадження №40998421.

28.11.2013 старшим державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 160076,65 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06.02.2023 у справі № 646/6044/21 (н/п 6/953/10/23) замінено стягувача Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» на правонаступника ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) у виконавчому провадженні щодо примусового виконання рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова у справі №2018/2-752/11 відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 03.07.2023 у справі № 646/6044/21 виправлено описку у резолютивній частині ухвали Київського районного суду м. Харкова від 06.02.2023 року та ухвалено вважати правильним викладення другого абзацу резолютивної частини ухвали суду у наступній редакції: «Замінити стягувача Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» на правонаступника ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) у виконавчому провадженні щодо примусового виконання рішення Київського районного суду м.Харкова у справі №2018/2-752/11 відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ».

30.11.2023 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління МЮ представником Зінченка Дениса Станіславовича (стягувача у ВП №40998421) подано заяву про повернення стягувачу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором №142/06-Ф 07 червня 2006 року у розмірі 1 600 766,53 грн, правонаступником якого є ОСОБА_2 , без подальшого виконання.

21.03.2024 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову ВП №40998421 про повернення виконавчого документа стягувачу. Пунктом 3 вказаної постанови постановлено виділити в окреме виконавче провадження копію постанови про стягнення виконавчого збору №40998421.

Крім того, 21.03.2024 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №74517724 на підставі постанови №40998421 від 28.11.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 160076,65 грн, залишок боргу 158684,13 грн.

Вважаючи протиправною та такою, що підлягає скасуванню, зокрема, постанову про відкриття виконавчого провадження №74517724 від 21.03.2024, позивач звернувся з позовом до суду.

VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (був чинним на момент відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження №40998421).

Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Разом з тим, 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), пунктом 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

У постанові від 22.02.2020 року в справі № 816/823/17 Верховний Суд вказав, що в розмінні Закону № 1404-VIII постанова про стягнення виконавчого збору є різновидом виконавчого документу, примусове виконання якого здійснюється з певними особливостями, обумовленими правовою природою виконавчого збору як плати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Застосовуючи положення статті 28 Закону України № 606-XIV та статті 40 Закону України № 1404-VIII, Верховний Суд виходив із того, що стягнення виконавчого збору здійснюється в межах «основного» виконавчого провадження, у зв`язку з чим постанова про стягнення виконавчого збору вважається пред`явленою до виконання з моменту відкриття такого провадження і не потребує окремого пред`явлення; при цьому строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, визначені статтею 22 Закону № 606-XIV та статтею 12 Закону № 1404-VIII, не є пропущеними, оскільки їх перебіг у разі повернення виконавчого документа має обчислюватися з моменту такого повернення, а не з дати винесення первинної постанови. Також суд зазначив, що недотримання вимоги статті 40 Закону № 1404-VIII щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня не звільняє боржника від обов`язку сплати виконавчого збору та не є підставою для визнання його нестягнення правомірним.

Верховний Суд у постанові від 27.05.2021 в справі № 640/18626/20, застосовуючи положення статті 23 Закону України № 606-XIV (переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання) та статті 12 Закону України № 1404-VIII (строки пред`явлення виконавчих документів до виконання; переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку), дійшов висновку, що нестягнута сума виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його письмовою заявою підлягає подальшому стягненню в порядку окремого виконавчого провадження на підставі постанови про стягнення виконавчого збору. Поряд із цим зміна механізму винесення такої постанови у різних редакціях Закону не може розцінюватися як підстава для визнання її непред`явленою до виконання у зв`язку із закінченням строку, оскільки відповідно до наведених норм строки пред`явлення виконавчого документа перериваються у разі його пред`явлення до виконання, а постанова про стягнення виконавчого збору, прийнята до набрання чинності Законом № 1404-VIII та виконувана в межах основного виконавчого провадження, вважається такою, що автоматично пред`явлена до виконання з моменту її прийняття, у зв`язку з чим перебіг нового строку після його переривання підлягає обчисленню з моменту завершення відповідного виконавчого провадження та повернення виконавчого документа без виконання.

Таким чином у цих постановах, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору виконується в межах основного виконавчого провадження і вважається пред`явленою до виконання з моменту його відкриття, не потребуючи окремого пред`явлення. У разі повернення виконавчого документа перебіг нового строку обчислюється з моменту такого повернення, а не з дати винесення первинної постанови. При цьому зміна механізму винесення постанови у різних редакціях Закону не може бути підставою для визнання її непред`явленою до виконання у зв`язку із закінченням строку.

Колегією суддів встановлено, що постанову про відкриття основного провадження (ВП №40998421) винесено 21.11.2013, постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 160076,65 грн - 28.11.2013. Указані постанови прийняті за правилами Закону № 606-XIV.

Надалі 21.03.2024 за заявою стягувача відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII основне провадження ВП №40998421 закінчено шляхом повернення виконавчого документа стягувачу. Того ж дня 21.03.2024 державний виконавець відкрив окреме провадження ВП №74517724 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП №40998421 від 28.11.2013 за правилами чинного Закону № 1404-VIII.

Таким чином, з огляду на викладені висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання обчислюється з моменту повернення виконавчого документа (21.03.2024), а не з дати винесення первинної постанови про стягнення виконавчого збору (28.11.2013), у зв`язку з чим доводи апелянта щодо безпідставного пред`явлення виконавчого документа до виконання поза межами встановлених строків є необґрунтованими.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.05.2026 у справі №320/6164/23.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом оскарження в цій справі, з урахуванням ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026, є постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на дату винесення постанови про стягнення виконавчого збору) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, є виконавчими документами, які підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Аналогічне положення закріплено у пункті 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до якого постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який відповідно до Закону № 1404-VIII підлягає примусовому виконанню.

Таким чином, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 28.11.2013, винесена у 2013 році на підставі статті 28 Закону № 606-XIV, набула статусу самостійного виконавчого документа з моменту її прийняття. Ця постанова є чинним процесуальним рішенням, яке не було визнано протиправним та не скасовано в порядку, визначеному законодавством, а тому після повернення виконавчого документа стягувачу, підлягає виконанню в порядку, встановленому цим Законом, в рамках окремого провадження.

Виконавчий збір нараховується одноразово в межах одного виконавчого провадження. Винесення нової постанови про стягнення виконавчого збору за наявності чинної, не скасованої постанови від 2013 року призвело б до подвійного нарахування збору за одне й те саме виконання, що суперечить правовій визначеності та принципу пропорційності (стаття 2 КАС України, стаття 8 Конституції України).

Хоч Закон № 606-XIV втратив чинність з 5 січня 2017 року на підставі Закону № 1404-VIII, проте факт втрати чинності Закону № 606-XIV не впливає на юридичну силу постанов, прийнятих на його підставі в період його дії. Постанова про стягнення виконавчого збору від 2013 року, будучи індивідуальним правозастосовним актом, прийнятим уповноваженою посадовою особою в межах її компетенції та на підставі чинного на той момент закону, зберігає юридичну силу незалежно від подальших змін законодавства. Зміна нормативно-правового регулювання не має наслідком автоматичного скасування раніше прийнятих індивідуальних актів.

Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у подібних правовідносинах у постанові від 01.05.2026 у справі №320/6164/23.

Крім того, у постанові від 16.12.2021 у справі № 640/8132/20 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню шляхом виокремлення в самостійне виконавче провадження у разі закінчення того виконавчого провадження, у межах якого з боржника стягнуто виконавчий збір. При цьому, якщо виконавче провадження закінчено і винесена у ньому постанова щодо стягнення з боржника виконавчого збору є чинною (у порядку, визначеному законодавством, протиправною не визнана та не скасована), законодавство не передбачає іншої альтернативи поведінки виконавця, окрім відкриття нового виконавчого провадження з виконання такої постанови.

За висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 460/2478/19 постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, що не потребує повторного прийняття чи реєстрації, а її примусове виконання після повернення виконавчого документа є обов`язком державного виконавця.

Положення частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII слід тлумачити таким чином, що постанова про стягнення виконавчого збору, яка є виконавчим документом у розумінні пункту 5 частини першої статті 3 цього Закону, підлягає примусовому виконанню, зокрема шляхом винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження з її виконання після повернення виконавчого документа, якщо виконавчий збір не було стягнуто у повному обсязі.

За таких обставин відсутні підстави для винесення нової постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки чинною є раніше винесена постанова, яка не скасована, має силу виконавчого документа та підлягає виконанню в порядку, визначеному законом.

Посилаючись на необхідність винесення окремої постанови про стягнення виконавчого збору, апелянт наводить положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII, яка передбачає, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Розглядаючи такі ж доводи за подібних правовідносин, Верховний Суд у постанові від 01.05.2026 у справі №320/6164/23 зазначив, що постанова про стягнення виконавчого збору є юридичним актом стягнення, тоді як її подальше примусове виконання здійснюється в межах окремого виконавчого провадження. Отже, формулювання частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII «якщо виконавчий збір не стягнуто» охоплює випадки, коли постанова про стягнення виконавчого збору не винесена; за наявності ж чинної, не скасованої постанови про стягнення виконавчого збору, виконавчий збір є стягнутим у розумінні Закону, гіпотеза зазначеної норми не настає, а обов`язок щодо винесення нової постанови у державного виконавця не виникає.

При цьому суд касаційної інстанції виснував, що норма частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII, яка передбачає обов`язок державного виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження), стосується виключно тих виконавчих проваджень, у яких на момент їх завершення постанова про стягнення виконавчого збору ще не була винесена. Такі випадки мали місце у період з 02 червня 2016 року по 28 серпня 2018 року, коли частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII (у первинній редакції) визначала, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За такого правового регулювання розмір виконавчого збору не міг бути визначений одночасно з відкриттям виконавчого провадження, оскільки залежав від суми, що буде фактично стягнута в ході примусового виконання. Саме тому у зазначений період постанова про стягнення виконавчого збору виносилася не одночасно з відкриттям виконавчого провадження, а по мірі стягнення або на етапі завершення провадження. Відповідно, частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII визначала порядок дій виконавця саме у таких випадках - коли провадження завершується, а постанова про стягнення виконавчого збору ще не була винесена.

Натомість як за Законом № 606-XIV (частина перша статті 28), так і за Законом № 1404-VIII у редакції від 28.08.2018 (частина четверта статті 27) постанова про стягнення виконавчого збору виноситься одночасно з відкриттям виконавчого провадження, оскільки розмір збору визначається від суми, що підлягає стягненню, а не від фактично стягнутої суми. Отже, у таких провадженнях на момент їх завершення постанова про стягнення виконавчого збору вже існує, і потреба у винесенні нової постанови за частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII відсутня.

Враховуючи наведене правове регулювання та викладені висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо необхідності окремої постанови про стягнення виконавчого збору.

Стосовно аргументів скаржника щодо безпідставного стягнення виконавчого збору з посиланням на те, що державним виконавцем не здійснено жодних дій для виконання рішення Київського районного суду м. Харкова у справі № 2018/2 752/11/18, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору. Такий правовий підхід узгоджується із висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 19.09.2019 по справі № 420/1373/19, від 20.11.2019 по справі №480/1558/19, від 28.04.2020 у справі №520/9144/18, від 26.06.2020 у справі №360/3324/19, від 11.08.2021 у справі № 640/23271/21, від 27.07.2023 у справі №500/3394/22.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості прийняття до примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки остання не була зареєстрована у АСВП як виконавчий документ, колегія суддів не приймає до уваги та не надає їм оцінку, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , проте застосував неправильне мотивування, керуючись положеннями Закону № 1404-VIII та Закону № 606-XIV в частині визначення розміру виконавчого збору, що не було підставою позову, на чому також зауважив апелянт.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої, частиною четвертою статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про задоволення позовних вимог, водночас помилково не дослідив рішення на предмет його обґрунтованості та вмотивованості, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 по справі №520/21518/25 змінити з підстав та мотивів відмови в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 по справі № 520/21518/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 31.08.2026 року