Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №552/3991/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 р.Справа № 552/3991/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 23.06.2026 (головуючий суддя І інстанції: Яковенко Н.Л., пров. Хорольський 6, м. Полтава, 36034) по справі № 552/3991/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

третя особа: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського районного суду м. Полтави з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд:

визнати протиправною та скасувати Постанову по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення від 25.02.2026 року № R380917 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повернути ОСОБА_1 стягнуті кошти на підставі Постанови по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення від 25.02.2026 року № R380917, у межах виконавчого провадження № 8051354.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що у лютому 2026 року, незважаючи на дотримання позивачем вимог законодавства щодо ведення військового обліку, через застосунок «Резерв+» йому стало відомо про оголошення його в розшук. Після прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою з`ясування підстав оголошення в розшук позивачу повідомили, що його оголошено в розшук у зв`язку з неявкою за повісткою до центру комплектування.

Посадові особи центру комплектування також повідомили позивачу, що для зняття його з розшуку необхідно подати через застосунок «Резерв+» заяву про визнання вчинення адміністративного правопорушення, після чого провадження у справі буде закрито. Оскільки позивач не був обізнаний із порядком подання такої заяви, працівники центру комплектування подали її від його імені. Після цього відмітка про перебування в розшуку в застосунку «Резерв+» зникла.

Наприкінці квітня 2026 року позивачу стало відомо про накладення державним виконавцем арешту на його банківські рахунки на виконання постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Позивач вважав постанову № R380917 від 25.02.2026 незаконною. Зазначав, що перебуває на військовому обліку, при цьому жодної повістки йому не надсилалося та не вручалося у порядку, встановленому законом. Крім того, оскаржувана постанова не містить відомостей про конкретні дату, час і місце, на які позивача нібито було викликано, а також не містить даних щодо обставин його неприбуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. За таких обставин відсутність належних доказів та невизначеність об`єктивної сторони правопорушення свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, що відповідно виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності.

Крім того, вказував, що факт подання заяви про визнання вчинення адміністративного правопорушення не свідчить про те, що ОСОБА_1 дійсно вчинив адміністративне правопорушення.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 23.06.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

поновлено строк на оскарження постанови т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № R380917 від 25.02.2026 за справою про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП;

скасовано постанову № R380917 від 25.02.2026 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито;

в задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 283 КУпАП оскаржувана постанова не містить опису обставин, установлених під час розгляду справи, зокрема, у ній не зазначено дату, час та місце не прибуття ОСОБА_1 за повісткою, що унеможливлює встановлення події і складу адміністративного правопорушення та часу його вчинення.

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів сформовано повістку № 5414438 про виклик ОСОБА_1 на 24.11.2025 року о 09:00 годині для уточнення даних, проте матеріали справи не містять доказів направлення позивачу повістки про виклик до центру комплектування, чи був він належним чином повідомлений про місце, час та дату явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Суд першої інстанції зауважив, що навіть за наявності заяви особи про те, що вона не оспорює допущене порушення та погоджується на притягнення її до відповідальності орган (посадова особа) не звільняється від обов`язку перевірити наявність складу правопорушення, оцінити докази відповідно до ст. 251 КУпАП та перевірити дотримання строків притягнення до відповідальності відповідно до ст. 38 КУпАП.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку на оскарження постанови № R380917 від 25.02.2026, суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів надсилання та отримання позивачем постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності. З урахуванням наявності доказів направлення органом державної виконавчої служби на ім`я представника позивача копії постанови, суд першої інстанції дійшов висновку щодо пропуску строку на оскарження постанови з поважних причин.

Враховуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не є юридичною особою, у зв`язку з чим не є належним відповідачем у справі, в задоволенні позовних вимог до вказаної особи судом першої інстанції було відмовлено.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави №552/3991/26 від 23.06.2026 року про скасування постанови №R380917 від 25.02.2026 відносно ОСОБА_1 за ч.3. ст.210-1 КУпАП; справу № №552/3991/26 розглянути за відсутності представника ІНФОРМАЦІЯ_5 .

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 позивач був зобов`язаний пройти повторно ВЛК для встановлення кінцевого висновку про придатність до військової служби, тому повинен був знати про існування спірної постанови. Отже, відповідачем дотримано процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскаржувана постанова містить необхідні реквізити, у тому числі, виклад обставин правопорушення, установлених під час розгляду справи, посилання на правові норми, порушення яких стало підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що доступ до електронного кабінету можливий лише після електронної ідентифікації особи, а подання відповідної заяви має юридичні наслідки. Ключовим доказом суд не визнав саме електронну заяву позивача. Доказів того, що її подала інша особа або що вона була сформована без волі позивача, суду не надали.

Також скаржник зауважив, що суд першої інстанції не врахував, що законодавство дозволяє не складати протокол про адміністративне правопорушення у випадку, коли особа самостійно подала через електронний кабінет заяву про визнання порушення.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу положень частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Київського районного суду м. Полтави від 23.06.2026 належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та повістки про виклик у судове засідання, призначене на 31.08.2026 о 12:30: позивач – засобами поштового зв`язку (повернувся конверт у зв`язку із відсутністю адресата); відповідачі та третя особа – в електронному кабінеті учасника справи.

Відповідно до частини третьої статті 268 та частини другої статті 313 КАС України неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 як військовозобов`язаний.

25.02.2026 т.в.о. начальника ОСОБА_2 винесено постанову № R380917 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та постановлено накласти на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17000 грн.

Відповідно до вказаної постанови № R380917 від 25.02.2026 (а.с.12-13) за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце зазначені в повістці (ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, на останнього накладено штраф у сумі 17000,00 грн

Не погодившись з постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № R380917 від 25.02.2026 про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, позивач звернувся з даним позовом до суду.

VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом на теперішній час.

Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 №65/2022 було оголошено проведення загальної мобілізації.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 №65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення діяв особливий період.

Відповідно до абзацу другого частини першої та частини третьої статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

На виконання пункту 9 Положення №154, ТЦК та СП відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Отже, саме на ТЦК та СП законодавцем покладено обов`язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.

Згідно з абзацом восьмим частини третьої статті 22 Закону №3543-XII у разі отримання повістки про виклик до ТЦК та СП громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичною підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, на підставі оскаржуваної постанови слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог статті 22 Закону №3543-XII у зв`язку з неприбуттям до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною третьою статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення, тобто вчинення такого порушення особою в особливий період.

При цьому, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (пункт 1 статті 247 КУпАП).

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Як визначено статтею 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем заперечується факт оповіщення його про необхідність прибуття до ТЦК та СП, у зв`язку з чим дослідженню підлягає дотримання порядку виклику ОСОБА_1 .

Колегія суддів зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 41 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 №560 (далі Порядок №560), належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Як зазначено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_3 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів сформовано повістку № 5414438 про виклик ОСОБА_1 на 24.11.2025 року о 09:00 годині для уточнення даних.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів оповіщення позивача про виклик до ТЦК та СП шляхом вручення повістки або її надсилання засобами поштового зв`язку відповідно до пункту 41 Порядку №560, що виключає можливість вважати позивача обізнаним про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 для уточнення даних на 24.11.2025 о 09:00 год.

За відсутності в матеріалах справи належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивача належним чином повідомлено про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 , колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено вчинення ним адміністративного правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач звернувся з заявою через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста від 25.02.2026, в якій він не оспорює допущене порушення, згоден на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, то колегія суддів зазначає, що зазначене не означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 15.05.2019 у справі № 537/2088/17, сам факт визнання особою вини у порушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №524/5741/16-а.

Більш того, відповідно до змісту такої заяви (від 25.02.2026) позивач повідомляє, що ним допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не прибув за повісткою до ТЦК та СП, чим порушено вимоги зазначеного законодавства. Разом з тим, з такої заяви неможливо встановити, за якою саме повісткою (дата та час) позивач не прибув.

Отже, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що посилання відповідача на заяву позивача не спростовує обов`язку органу (посадової особи) довести наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення та дотриматися вимог КУпАП.

Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З урахуванням встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови №R380917 від 25.02.2026 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 23.06.2026 по справі №552/3991/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 31.08.2026 року