Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №440/3178/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 р. Справа № 440/3178/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, повний текст складено 22.05.26 по справі № 440/3178/26

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 9 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2025 №11/д, прийнятий за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, у зв`язку із загибеллю її батька - ОСОБА_2 - з урахуванням висновків суду та призначити виплату ОСОБА_1 такої одноразової грошової допомоги.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що правовідносини щодо призначення ОГД починаються з дати звернення особи з відповідною заявою про призначення їй ОГД і тривають до моменту прийняття рішення про призначення ОГД уповноваженим органом, а саме комісією. Тобто, правовідносини щодо призначення ОГД мають триваючий характер. Вказує, що норми Закону №3515-IX, яким дітей, незалежно від досягнення ними повноліття чи перебування на утриманні загиблої особи, включено до кола отримувачів ОГД, підлягає застосуванню у спірних правовідносинах саме у зв`язку з безпосередньою (прямою) дією в часі, адже правовідносини з призначення ОГД є триваючими. Стверджує, що право на ОГД не завжди є індивідуально визначеним у день смерті. На цю дату можуть бути невідомими конкретні частки отримувачів; окремі особи можуть ще не звернутися; хтось може відмовитися від допомоги; хтось може бути позбавлений права; хтось може звернутися пізніше в межах трирічного строку; може існувати особисте розпорядження; може виникнути спір щодо кола отримувачів або розподілу часток. За цим, у день смерті існує матеріальна підстава для виникнення правовідносин щодо ОГД, але не завжди існує остаточно визначене майнове право кожної конкретної особи на конкретну частку. Звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2025 №631 пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 уточнено: днем виникнення права є дата складання актового запису про смерть, зазначена у свідоцтві про смерть; а у разі, коли особу спочатку не було впізнано, а відомості про неї встановлено пізніше, – дата внесення змін до актового запису про смерть щодо встановлення особи. Аналогічно пункт 3 Порядку №975 пов`язує день виникнення права з датою складання актового запису про смерть. Зауважує, що законодавцем не передбачено заборони на застосування Закону України №3515-ІХ до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності відносно повнолітніх, а таку заборону встановлено лише для дітей, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті у випадку призначення такої допомоги іншим особам. Та метою цієї норми є неможливість призначення виплати допомоги понад встановлений розмір, який вже призначений іншим членам сім`ї на момент звернення із заявою в інтересах зачатої та ненародженої дитини. Отже, пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3515-IX не встановлює для повнолітніх дітей загиблого військовослужбовця жодного бар`єру у реалізації права на ОГД, а помилкове тлумачення цієї норми судом першої інстанції призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Наголошує, що ОСОБА_1 є рідною донькою загиблого військовослужбовця, а отже - членом його родини, право якої на ОГД не може ставитися в залежність ані від досягнення повноліття, ані від доведення факту перебування на утриманні.

01.07.2026 до Другого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Міністерства оборони України, в якому заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про поновлення строку на подання відзиву.

ОСОБА_1 подала до суду додаткові пояснення по справі, в яких просить суд при перегляді справи врахувати наведені доводи та висновки Верховного Суду щодо триваючого характеру правовідносин із призначення одноразової грошової допомоги, викладені у постановах від 23.07.2024 у справі №280/3308/23, від 02.10.2024 у справі №340/2273/23, від 10.10.2024 у справі №420/11608/23 та від 16.06.2026 у справі №620/10029/24.

Міністерство оборони України подало до суду додаткові пояснення по справі, в яких зазначає, що смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому при вирішенні питання щодо наявності права і підстав для призначення позивачці одноразової грошової допомоги необхідно керуватися законодавством, що діяло станом на цю дату, а саме Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на 26.07.2023. Вказує, що у даному випадку коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 , в період дії воєнного стану, визначається статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на дату його загибелі ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у даному випадку мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця. Втім, відповідно до матеріалів справи та відповідно до змісту документів, наданих повнолітньою ОСОБА_1 для розгляду Комісією Міноборони, остання очевидно точно не відноситься до жодної категорії отримувачів ОГД, визначених у ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції на дату загибелі її батька, у тому числі - до дітей загиблого, які не досягли повноліття (адже, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ), але, разом з цим, може відноситись до категорії «утриманців загиблого», якими вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця. Зауважує, що дітей, незалежно від умови не досягнення ними повноліття, було включено до складу членів сімей загиблих (померлих) осіб, які (члени сім`ї) мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» №3515-IX від 09.12.2023, який набрав чинності 29.03.2024, тобто вже після дати (26.07.2023) загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 , яка (дата загибелі) відповідно до пункту 1.4 Порядку №45 є датою, станом на яку визначається право позивачки на отримання одноразової грошової допомоги. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин у даній справі просить врахувати висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №640/6477/19, від 12.05.2026 у справі №280/1098/25, від 19.05.2026 у справі №600/1860/25-а та від 02.06.2026 у справі №560/9476/25.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною донькою військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Солдат ОСОБА_2 проходив військову службу та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Солдат ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Новоселівське Сватівського району Луганської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Позивачка звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою, в якій просила виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю її рідного батька – ОСОБА_2 .

У подальшому відповідні документи щодо розгляду питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачці були передані до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2025 №11/д Комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

В обґрунтування спірного рішення зазначено, що у редакції статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", чинній на дату смерті військовослужбовця, вказано, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Відповідачем звернуто увагу, що відповідно до наданих документів заявниця не відноситься до неповнолітньої дитини загиблого.

Також за поданими документами неможливо встановити, чи є повнолітня дочка загиблого військовослужбовця непрацездатною (особою з інвалідністю) і перебувала на його утриманні.

При цьому, підтверджуючих документів про право на призначення пенсії у разі втрати годувальника або факт призначення даного виду пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на розгляд Комісії заявницею не надано.

З огляду на викладене, відповідач прийняв рішення про повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 з метою надання документів, які відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" підтверджують, що вона перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), що дають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що нова редакція статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" набрала чинності вже після дати загибелі військовослужбовця, станом на яку визначається право осіб на отримання одноразової грошової допомоги, тому оскаржене рішення комісії Міністерства оборони України від 07.02.2025 № 11/д (пункт 9), в частині що стосується позивачки, прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені законодавством, обґрунтовано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 5 ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ст.41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту – Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Пунктом 1 ст.16 Закону №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пп.1 п.2 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначено у статті 16-1 Закону №2011-XII.

Так, статтею 16-1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на момент смерті батька позивачки) було визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Разом з тим, 29.03.2024 набрав чинності Закон №3515-ІХ, яким статтю 16-1 Закону №2011-XII викладено в такій редакції:

«1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII)».

Отже, починаючи з 29.03.2024 законодавець істотно розширив коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, віднісши до них, зокрема, усіх дітей загиблого (померлого) військовослужбовця незалежно від їх віку, факту перебування на утриманні чи наявності права на пенсію у разі втрати годувальника.

Пунктом 3 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ встановлено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

За змістом пунктів 8, 9 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, положеннями якої врегулював деякі особливості окремих виплат (в тому числі одноразової грошової допомоги), зокрема, для військовослужбовців як осіб, які безпосередньо залучені до виконання завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Пунктом 1 Постанови №168 (далі по тексту – Постанова №168; у редакції, чинній на момент смерті батька позивачки) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до п.2 Постанови №168 сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту – Порядок №975; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Пунктом 1.4 розділу I наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023 №45 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» (далі по тексту - Порядок №45) передбачено, що особи, які мають право на отримання ОГД, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання ОГД визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

З урахуванням наведеного нормативного регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події, що передбачено як положеннями Закону №2011-ХІІ, так і підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №168 та Порядками №975 та №45.

Судом встановлено, що позивачка як повнолітня донька загиблого в період дії воєнного стану військовослужбовця звернулась із заявою про призначення та виплати їй одноразової грошової допомоги після отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 від 03.10.2024, відповідно до якого ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Водночас спірне в цій справі рішення відповідача про повернення поданих документів на доопрацювання було прийнято 07.02.2025, тобто в період дії нової редакції статті 16-1 Закону №2011-ХІІ, яка передбачає право на отримання одноразової грошової допомоги повнолітніми дітьми.

Зважаючи на те, що законодавче регулювання правовідносин, пов`язаних з виплатою одноразової грошової допомоги, в частині визначення кола осіб, які мають право на отримання такої допомоги, зазнало змін, спірним є питання стосовно того, у якій редакції має застосовуватися стаття 16-1 Закону №2011-XII у спірних правовідносинах у цій справі, які пов`язані із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги повнолітній доньці військовослужбовця, який загинув до набрання чинності Законом №3515-IX, яким внесено зміни до зазначеної норми в частині визначення кола осіб, що мають право на отримання такої допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, у зв`язку з чим колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо офіційного тлумачення наведеної вище норми Основного Закону.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 вказав на те, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп зазначено, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (ч.1 ст.58 Конституції України).

Отже, виходячи з концепції безпосередньої (прямої) дії нормативно-правового акта в часі, новий нормативно-правовий акт поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, за винятком випадків, коли закон чи інший нормативно-правовий акт пом`якшує або скасовує відповідальність особи, а також коли в ньому прямо передбачено поширення його дії на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Як уже було зазначено вище, право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події.

При цьому визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, які мають таке право.

Такий підхід обумовлений природою спірної соціальної виплати як одноразової, цільової та такої, що підлягає розподілу між визначеним колом осіб у рівних частках, а відтак потребує чіткого та визначеного у часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зміни до законодавства, які набрали чинності після настання події, з якою закон пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема щодо розширення кола осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії в часі та не підлягають застосуванню до правовідносин, у межах яких право на таку допомогу виникло до набрання чинності відповідними змінами.

Тобто, саме станом на дату смерті військовослужбовця, яка є моментом виникнення права на відповідну виплату, підлягає визначенню коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII.

Зазначене забезпечує принцип правової визначеності, стабільності бюджетних зобов`язань держави та унеможливлює зміну (збільшення або зменшення) суб`єктного складу отримувачів після настання юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення відповідного права.

Такий висновок Верховний Суд виклав у постановах, зокрема, але не виключно, від 12.05.2026 у справі №280/1098/25, від 19.05.2026 у справі №600/1860/25-а, від 02.06.2026 у справі №560/9476/25, від 12.08.2026 у справі №420/18282/25.

Суд наголошує, що нормою статті 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на момент смерті батька позивачки, було визначено вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а саме: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Відтак, колегія суддів вказує на відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин статті 16-1 Закону №2011-ХІІ у редакції Закону №3515-ІХ.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів вважає, що позивачка не має права на отримання одноразової грошової допомоги як повнолітня дочка загиблого військовослужбовця без необхідності доведення факту перебування на утриманні.

Колегія суддів враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно повинно мати більш конкретний характер, ніж проста надія, і ґрунтуватися на законодавчому положенні або правовому акті, такому як судове рішення, що стосується відповідного майнового інтересу» (рішення у справах «Kopecky v. Slovakia» [GC] (заява № 44912/98, пп. 49-52), «Belane Nagy v. Hungary» [GC] (заява № 53080/13, п.75).

Оскільки станом на дату смерті військовослужбовця стаття 16-1 Закону №2011-ХІІ не відносила повнолітніх дітей до самостійного кола отримувачів одноразової грошової допомоги, у позивачки не було достатньої правової основи для виникнення легітимного очікування на отримання цієї виплати саме з такої підстави.

Повертаючись до змісту оскаржуваного рішення відповідача, колегія суддів звертає увагу, що за результатами розгляду документів позивачки їх було повернуто на доопрацювання з метою надання заявницею документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що вона перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), що дають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Під час розгляду справи судом не встановлено фактів подання ОСОБА_1 документів, відсутність яких стала підставою для прийняття спірного рішення. Це підтверджується матеріалами справи, в яких згадані документи відсутні.

Відповідно до абзаців 2 та 3 п.23 Порядку №975 розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку (заяви особи, яка має право на отримання допомоги), приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Доопрацювання документів здійснюється у порядку, визначеному абзацом другим цього пункту, а після надходження додаткових документів приймається рішення про призначення одноразової грошової допомоги в порядку черговості відповідно до дати надходження заяви до розпорядника бюджетних коштів або про відмову в її призначенні.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним, оскільки подані позивачкою документи не підтверджували її належності до жодної з категорій отримувачів, прямо визначених статтею 16-1 Закону №2011-ХІІ у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця.

За відсутності таких доказів відповідач обґрунтовано повернув документи на доопрацювання з метою надання документів, які могли б підтвердити її статус утриманця у розумінні спеціального законодавства.

Посилання апеляційної скарги позивачки на правові позиції Другого апеляційного адміністративного суду, П`ятого апеляційного адміністративного суду, Шостого апеляційного адміністративного суду, Сьомого апеляційного адміністративного суду, Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладені у відповідних постановах, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, посилання апелянта на судову практику Верховного Суду, викладену у постановах 23.07.2024 у справі №280/3308/23, від 02.10.2024 у справі №340/2273/23, від 10.10.2024 у справі №420/11608/23 та від 16.06.2026 у справі №620/10029/24, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони прийняті щодо правовідносин, які не є релевантними стосовно обставин даного спору.

Так, у справах №280/3308/23, №340/2273/23 та №420/11608/23 спірне питання полягало у застосуванні Міністерством оборони України поетапного порядку виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого військовослужбовця, щодо яких був відсутній спір стосовно їх права на отримання відповідної виплати.

Справа №620/10029/24 стосувалася виникнення права на одноразову грошову допомогу, передбачену пунктом 2 постанови КМУ від 28.02.2022 № 168, лише у разі встановлення причинного зв`язку загибелі / смерті військовослужбовця в період дії воєнного стану із пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони.

Отже, обставини у справі, яка розглядається судом апеляційної інстанції та справами, на які посилається апелянт, не є подібними.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивачки, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 по справі № 440/3178/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло