Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №440/3710/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Г.В. Костенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 р. Справа № 440/3710/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2026, по справі № 440/3710/26

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16.03.2026 "Про залишення скарг без розгляду по суті";

- зобов`язати Міністерство юстиції України розглянути по суті скаргу ОСОБА_1 від 23.02.2026 на рішення приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Бєлаша Ю.Д. від 06.08.2021 №59700511, №59699691, №59695745, яка зареєстрована за № СК-782-26, з урахуванням наведених у ній нових підстав та долучених доказів.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Позивачка, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка зазначила, що застосування відповідачем п. 2 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є безпідставним, оскільки скарги є відмінними за своїми підставами та переліком заінтересованих осіб. Також апелянт зазначила, що до скарги було додано бланки свідоцтва про одруження з нульовою нумерацією, порівняння з якими дає змогу без будь-яких експертиз виявити очевидний факт підробки. Відмова відповідача надати оцінку цим доказам є прямим самоусуненням від контролю у сфері державної реєстрації.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 звернулась до Міністерства юстиції України зі скаргами від 23.02.2026, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 23.02.2026 за № СК-782-26, 24.02.2026 за № СК-795-26, щодо визнання прийнятими з порушеннями рішень приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Бєлаша Ю.Д. від 06.08.2021 №№ 59700511, 59699691, 59695745.

В обґрунтування скарг позивачем зазначено, що прийняття оскаржуваних рішень про державну реєстрацію прав на підставі підробленого свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 з семизначним номером, а також штучному заниженні вартості майна з метою недоплати військового збору та ухилення від сплати податку на доходи фізичних осіб без проведення оцінки. Окрім цього скарги містять різних склад заінтересованих осіб.

Міністерство юстиції України наказом №506/7 від 16.03.2026 залишило без розгляду по суті скарги ОСОБА_1 від 23.02.2026, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 23.02.2026 за № СК-782-26, 24.02.2026 за № СК-795-26, оскільки Міністерством юстиції України за результатами розгляду скарги з такого самого питання вже приймалося рішення про відмову в її задоволенні.

Позивачка, не погодившись із наказом Міністерства юстиції України, звернулась до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу діяв у відповідності до ст. 37 Закону № 1952-IV.

Колегія суддів щодо висновків суду першої інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, повноваження державного реєстратора та порядок їх реалізації визначаються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України від № 1952-IV загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Частиною 1 ст. 7 Закону № 1952-IV визначено, що Міністерство юстиції України:

1) забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав;

2) здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав;

3) забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав, є його держателем;

4) організовує роботу, пов`язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав;

5) здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом;

6) забезпечує доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб`єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом;

7) розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом;

8) складає протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення;

9) організовує роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів;

9-1) надає узагальнені роз`яснення щодо застосування законодавства з питань державної реєстрації прав;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 2 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження; реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Згідно з п. 2 ст. 10 Закону №1952-IV нотаріус є державним реєстратором.

Відповідно до ст. 27 Закону №1952-IV, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV встановлено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих / отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону №1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Згідно з ч. 4 ст. 37 Закону №1952-IV скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі та має містити відомості про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги. Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав має бути підписана скаржником або його представником. До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що подана особою, яка не має на це повноважень, або що не містить відомостей про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, дати, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав (якщо зазначення такої дати є обов`язковим), підпис скаржника або його представника, повертається скаржнику на підставі мотивованого рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу не пізніш як через 15 днів з дня її надходження. Повернення скарги не позбавляє скаржника права на повторне її подання в установленому порядку. Перебіг строку на оскарження зупиняється з дня подання скарги до дня її повернення скаржнику.

Частиною 6 ст. 37 Закону № 1952-IV передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу:

- про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);

- про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);

- про залишення скарги без розгляду по суті.

Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо:

1) встановлений цим Законом для подання скарги строк сплив до дня її подання;

2) Міністерством юстиції України, його територіальним органом за результатами розгляду скарги з такого самого питання вже приймалося рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні;

3) наявна інформація про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав;

4) скаргу подано особою, права якої у зв`язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено;

5) скаргу подано особою, яка не має на це повноважень;

6) скаржником подано до Міністерства юстиції України, його територіального органу заяву про залишення скарги без розгляду;

7) набрало законної сили судове рішення, яким оскаржуване рішення скасовано або оскаржувані дії, бездіяльність у сфері державної реєстрації прав визнані вчиненими з порушенням цього Закону та анульовані;

8) скаргу подано на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що прийняті, вчинені до 1 січня 2016 року.

Згідно з ч. 10 ст. 37 Закону № 1952-IV порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 затверджено Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, який визначає процедуру здійснення Мін`юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації).

Згідно з п. 2 Порядку № 1128 розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.

Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом.

Відповідно до п. 4 Порядку № 1128 розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян».

Згідно з п. 13 Постанови № 1128 за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи: 1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту; 2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

Відповідно до п. 14 Постанови № 1128 за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

Рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні, висновок колегії (у разі розгляду скарг у сфері державної реєстрації колегіально) або їх засвідчені копії розміщуються на офіційному веб-сайті Мін`юсту чи відповідного територіального органу не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття рішення Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян", засвідчені в установленому законодавством порядку відповідні копії рішень Мін`юсту чи його територіального органу, копії висновків колегії (у разі розгляду скарг у сфері державної реєстрації колегіально) разом із супровідним листом надсилаються скаржнику.

Відповідно до п. 17 Постанови № 1128 рішення, дії або бездіяльність Мін`юсту можуть бути оскаржені до суду.

У разі скасування судом рішення Мін`юсту за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст забезпечує новий розгляд такої скарги відповідно до цього Порядку.

У ході судового розгляду встановлено, що до Міністерства юстиції України надійшли скарги ОСОБА_1 від 23.02.2026 щодо визнання прийнятими з порушеннями рішень приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Бєлаша Ю.Д. від 06.08.2021 №№ 59700511, 59699691, 59695745.

При цьому, в обґрунтування скарг ОСОБА_1 зазначала, що прийняття оскаржуваних рішень про державну реєстрацію прав на підставі підробленого свідоцтва про одруження НОМЕР_1 з семизначним номером, а також штучному заниженні вартості майна з метою недоплати військового збору та ухилення від сплати податку на доходи фізичних осіб без проведення оцінки. Окрім цього скарги містять різних склад заінтересованих осіб.

У свою чергу, Міністерство юстиції України, приймаючи оскаржуваний наказ про залишення скарг заявниці без розгляду по суті, виходило з того, що скаржницею до Міністерства юстиції України вже подавалась скарга щодо анулювання оскаржуваних рішень та за результатами розгляду скарги від 11.11.2022 вже прийнято рішення про відмову у задоволенні скарги.

Відповідно до п. 8 Порядку № 1128 у разі наявності очевидних підстав для залишення скарги у сфері державної реєстрації без розгляду по суті, визначених Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом на підставі службової записки посадової особи Мін`юсту, погодженої заступником Міністра, невідкладно без розгляду її комісією.

Згідно з п. 9 Порядку №1128 під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в реєстрах, у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації, відмовити в її задоволенні або залишити скаргу без розгляду по суті.

Пунктом 2 ч. 6 ст. 37 Закону № 1952-IV Міністерство юстиції України залишає скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо Міністерством юстиції України, його територіальним органом за результатами розгляду скарги з такого самого питання вже приймалося рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні.

Так, із матеріалів справи встановлено, що 11.11.2022 за № СК-3170-22 у Міністерстві юстиції України була зареєстрована скарга ОСОБА_1 від 11.11.2022 на рішення від 06.08.2021 №59700511, №59699691, №59695745 приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Белаша Ю.Д. щодо державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомості.

За результатами розгляду вказаної скарги Міністерством юстиції України прийнято наказ №1195/7 від 30.04.2024, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 11.11.2022 відмовлено, оскільки рішення від 06.08.2021 №59700511, №59699691, №59695745 приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Белаша Ю.Д. відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав.

Підставою для прийняття зазначеного наказу став висновок центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 19.03.2024 за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 11.11.2022, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2022 за № СК-3170-22.

Отже, судовим розглядом встановлено, що позивачкою до Міністерства юстиції України вже подавалась скарга щодо правомірності оскаржуваних рішень приватного нотаріуса Бєлаша Ю.Д. від 06.08.2021 №59700511, №59699691, №59695745, яка була розглянута по суті із прийняттям відповідного рішення згідно з ч. 6 ст. 37 Закону № 1952-IV.

Разом з тим, позивачка, заперечуючи наявність підстав для залишення скарг від 23.02.2026, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 23.02.2026 за № СК-782-26, без розгляд по суті, зазначала, що дані скарги хоч і мають тотожній предмет із попередньою скаргою від 11.11.2022, втім є відмінними за підставами оскарження.

Стосовно зазначених доводів колегія суддів зазначає наступне.

Так, Міністерство юстиції України (або його територіальні органи) залишає скаргу без розгляду по суті, якщо вона є повторною та стосується того самого предмета (оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності) і підстав, які вже були предметом розгляду.

Частиною 4 ст. 37 Закону встановлено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі безпосередньо до суб`єкта розгляду скарги та має містити відомості про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги.

До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника.

Таким чином, скарга повинна містити, зокрема, зміст вимог (предмет скарги) та виклад обставин, якими скаржник їх обґрунтовує (підстави скарги).

Відповідно до змісту скарг ОСОБА_1 від 23.02.2026 протиправність рішень приватного нотаріуса Бєлаша Ю.Д. від 06.08.2021 №59700511, №59699691, №59695745, на думку позивачки, обумовлена вчиненням приватним нотаріусом реєстраційних дій на підставі підробленого свідоцтва про одруження.

При цьому, в обґрунтування скарги від 11.11.2022 заявниця посилалась, у тому числі, на вчинення нотаріусом реєстраційних дій на підставі підробленого паспорту ОСОБА_3 .

Так, підставами для подання скарги на дії реєстратора є порушення вимог законодавства, а саме прийняття незаконних рішень, реєстрація прав без належних документів, порушення строків, бездіяльність або технічні помилки. Скарга подається до Мін`юсту, якщо рішення суперечить Конституції, законам, або порушено порядок реєстрації.

Отже, незважаючи на зміну формулювань у наведених вище скаргах вони є тотожними не лише за своїм предметом: правомірність рішень приватного нотаріуса Бєлаша Ю.Д. від 06.08.2021 №59700511, №59699691, №59695745, а й ґрунтуються на тих самих фактичних обставинах та посиланнях на вчинення реєстраційних дій на підставі підборних документів, які не були належним чином перевірені особою, яка вчиняла ці дії.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2025 у справі №320/32462/24 повторно акцентувала увагу на тому, що принцип правової визначеності, як складова частина верховенства права, передбачає, зокрема, стабільність судових рішень, неможливість повторного розгляду того самого спору між тими самими сторонами, а також виключення зловживання правом на судовий захист шляхом штучного поділу предмета спору або неодноразового пред`явлення позовів із формально зміненим правовим обґрунтуванням. Водночас зміна позивачем правової кваліфікації обставин, уточнення правової позиції, використання альтернативного юридичного аналізу або інше формулювання правових аргументів у процесуальних документах не змінюють ані предмета, ані підстав позову у розумінні процесуального законодавства. Такі дії не впливають на тотожність спору, якщо фактичні обставини залишаються тими самими, а вимоги спрямовані на досягнення одного й того самого юридичного результату. У межах адміністративного судочинства питання допустимості повторного звернення до суду за наявності відкритого провадження з тотожним предметом, сторонами та підставами має фундаментальне значення як для забезпечення ефективного доступу до правосуддя, так і для запобігання зловживанню процесуальними правами. Невиправдане дублювання спорів або подання позовів, що за змістом і суттю є ідентичними, навіть за наявності формальних відмінностей у правовому обґрунтуванні, порушує принцип правової визначеності та суперечить завданням адміністративного судочинства.

Отже, повторне звернення зі скаргою з тих самих підстав та щодо того самого рішення не вимагає повторного розгляду по суті, якщо перша скарга вже була розглянута та по ній прийнято законне рішення. Це стосується принципу остаточності рішення, а також унеможливлює безкінечне переглядання справи.

Наведений принцип покладено в основу положення ч. 6 ст. 37 Закону № 1952-IV, якою передбачено, у тому числі, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України приймає рішення про залишення скарги без розгляду по суті.

При цьому, однією із визначених підстав для прийняття наведеного рішення є наявність вже прийнятого Міністерством юстиції України, його територіальним органом рішення задоволення скарги або про відмову в її задоволенні за результатами розгляду скарги з такого самого питання.

Так, Міністерством юстиції України під час розгляду скарги ОСОБА_1 від 11.11.2022 по суті було досліджено обставини, якими скаржниця обґрунтовувала свої вимоги, встановлено, що оскаржувані рішення прийнято на підставі посвідчених ним договорів дарування квартири, земельної ділянки, частки житлового будинку та виданого ним свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя з дотриманням ним порядку проведення державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону № 1952-IV етапом процедури державної реєстрації є перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Державна реєстрація прав - не підстава для набуття права власності, а лише засвідчення державою вже набутого особою права власності; при дослідженні судом обставин існування в особи права власності на нерухомість необхідне передусім встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяження це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 363/4852/17.

Так, підставою реєстраційних дій, що були вчинені приватним нотаріусом Бєлашом Ю.Д. , були нотаріально посвідчені договори дарування квартири, земельної ділянки, частки житлового будинку та виданого ним свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя з дотриманням ним порядку проведення державної реєстрації прав.

Натомість, наведені позивачкою аргументи стосуються порядку вчинення окремих нотаріальних дій, а саме укладення договорів, а не державної реєстрації прав за наслідками посвідчення нотаріусом таких правочинів.

Міністерством юстиції України перевірено доводи, викладені в скарзі ОСОБА_1 та надано оцінку дотриманню приватним виконавцем Бєлашом Ю.Д. вимог законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно під час прийняття спірних рішень.

Також, обґрунтованість рішення Міністерства юстиції України, прийнятого за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 від 11.11.2022, у якому підтверджено правомірність реєстраційних дій приватного нотаріуса Бєлаша Ю.Д., була предметом судового розгляду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі № 440/13250/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025, залишено без задоволення позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 30.04.2024 №1195/7 «Про відмову у задоволенні скарги», яким підтверджено правомірність рішень приватного нотаріуса Бєлаша Ю.Д. від 06.08.2021 №59700511, №59699691, №59695745.

Таким чином, відповідач, керуючись п. 2 ч. 6 ст. 37 Закону № 1952-IV, згідно з яким Міністерство юстиції України залишає скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, прийняв оскаржуване рішення, яким залишив скарги ОСОБА_1 без розгляду по суті.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що Міністерство юстиції України (або його територіальні органи) мало підстави для залишення скарг ОСОБА_1 від 23.02.2026 без розгляду по суті, оскільки вони є повторними та стосуються того самого предмета і підстав, які вже були предметом розгляду.

Стосовно посилань позивачки на необхідність надання відповідачем оцінки факту підробки свідоцтва про шлюб, на який вона посилається, колегія суддів підтримує твердження суду першої інстанції та зазначає наступне.

Згідно з Положенням про Міністерство юстиції України (далі - Положення) Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна. Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Відповідно до Положення Міністерство юстиції України не є суб`єктом державної реєстрації прав. Основним завданням Мін`юсту, зокрема, є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна.

Відповідно до Положення Мін`юст:

- здійснює відповідно до закону контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

- забезпечує доступ державних реєстраторів, уповноважених осіб суб`єктів державної реєстрації, визначених законом, інших суб`єктів, право доступу яких визначено законом, до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст, і приймає рішення про блокування та анулювання такого доступу у випадках, передбачених законом;

- розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін`юсту та приймає обов`язкові до виконання рішення.

При цьому, перевірка факту підробки документів не входить до компетенції Мін`юсту.

Натомість, законодавством визначено, що перевірку факту підробки документів здійснюють правоохоронні органи (Національна поліція, ДБР тощо) під час розслідування кримінальних правопорушень, а також спеціалізовані експертні установи через технічну експертизу. Також факт підробки перевіряють установи, що видали документ.

Тобто, державні реєстратори забезпечують законність реєстрації речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а Мін`юст лише здійснює відповідно до закону контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, в цій частині доводи позивачки не спростовують правомірність прийнятого відповідачем рішення.

Отже, за встановлених судами обставин та вказаного правового регулювання, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуваний наказ відповідає таким критеріям індивідуально-правового акту як обґрунтованість та врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо правомірності оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 16.03.2026 "Про залишення скарг без розгляду по суті".

Стосовно клопотання позивача про постановлення окремих ухвал стосовно виявлених порушень закону та направлення до органу досудового розслідування на розсуд суду для проведення перевірки обставин використання свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , яке не відповідає бланку свідоцтва про одруження з нульовою нумерацією, на предмет наявності ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 358, 365-2, 366, та направити до Міністерства юстиції України для проведення перевірки дотримання приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Бєлашем Ю.Д. вимог законодавства у сфері державної реєстрації, зокрема порядку формування реєстраційних справ в електронній формі (рішення про реєстрацію прав від 06.08.2021 № 59700511, № 59699691, № 59695745), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Згідно з ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Частиною 4 ст. 249 КАС України визначено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Отже, ст. 249 КАС України дає можливість суду у процесуальний спосіб відреагувати на порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли.

Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення.

Відтак окрема ухвала може бути постановлена у разі, коли під час судового розгляду справи встановлено певне правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити.

Отже, обов`язковими умовами для постановлення окремої ухвали є порушення закону чи іншого нормативно-правового акту із чітким зазначенням такої норми та обґрунтування, у чому саме полягає таке порушення.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що позивачка, звертаючись з вимогою постановити окремі ухвали у справі, не навела достатніх підстав та аргументів.

У свою чергу у ході судового розгляду справи не встановлено ознак протиправності в діях відповідачем.

Отже, в межах спірних правовідносин судом не встановлено наявність порушень законодавства, які можуть бути підставою для постановлення окремої ухвали згідно зі ст. 249 КАС України.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремих ухвал.

За таких обставин, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 постановленнґя окремих ухвал - відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 по справі № 440/3710/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов