Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №520/5651/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 р. Справа № 520/5651/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., повний текст складено 28.04.26 по справі № 520/5651/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у належному розгляді та задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 17.12.2025 про звільнення з військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно та належним чином розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2025, з урахуванням наданих доказів про інвалідність батька та його потребу у постійному догляді;

- у разі ухвалення позитивного рішення - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 оформити документи щодо звільнення ОСОБА_1 та направити особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до вимог ст.202 Сімейного кодексу України обов`язок утримувати батьків та піклуватися про них покладається на їхніх повнолітніх дітей (дочок та синів). При цьому, жодна норма чинного законодавства України не покладає на рідних сестер чи братів (родинні зв`язки другого ступеня) безумовного юридичного обов`язку здійснювати постійний сторонній догляд за іншим дорослим непрацездатним братом/сестрою, якщо у такої особи є рідний працездатний син (позивач). Вказує, що суд першої інстанції безпідставно розширив коло осіб, зобов`язаних за законом здійснювати догляд, включивши туди непрацездатних осіб похилого віку: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Стверджує, що ОСОБА_2 (68 років): згідно з випискою КНП «Міська поліклініка №10» ХМР від 13.05.2026, має діагнози: ІХС, дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст., СН ІІ А ст., первинний гонартроз. Фізичний стан особи з ураженням суглобів та серцевою недостатністю унеможливлює здійснення догляду за людиною із хворобою Паркінсона. Звертає увагу, що Безбородова (67 років), згідно з довідкою лікаря КНП БЦПМСД БМР ХО, має хронічні вікові захворювання.

Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 без змін.

Зазначає, що вивченням матеріалів до рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 та акту обстеження сімейного стану №3 від 18.02.2026, складеного тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , з`ясовано, що у громадянина ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю II групи, згідно відомостей Державного реєстру актів цивільного стану, є сестри (другий ступінь споріднення): ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , пенсіонер за віком, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , пенсіонер за віком, стосовно яких відсутні висновки медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про те, що вони потребують постійного догляду. За наведених обставин, Військова частина НОМЕР_1 не порушувала права позивача та обґрунтовано відмовила у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходить військову службу на штатній військовій посаді у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №212 від 21.07.2025 молодшого сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19.07.2025 №124-РС на посаду командира 2 кулеметного відділення кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 , який прибув із Військової частини НОМЕР_2 , з 21.07.2025 зарахувати до списків особового складу, на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 22.07.2025 і вважати таким, що з 21.07.2025 справи та посаду прийняв І приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом згідно з тарифним розрядом 9 у сумі 3170 гривень, шпк "молодший сержант".

За твердженнями позивача, його батько, ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), є особою з інвалідністю II групи безстроково (діагноз: хвороба Паркінсона). Згідно з витягом ЕКОПФ №62/25/1322/В від 08.10.2025 та висновком ЛКК №501 від 13.05.2025 він потребує постійного стороннього догляду.

Позивачем до відповідача був поданий рапорт від 17.12.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком - ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи.

До рапорту від 17.12.2025 позивачем долучено: паспорт ОСОБА_1 ; картка фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; паспорт ОСОБА_4 ; картка фізичної особи - платника податків ОСОБА_4 ; витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_4 ; пенсійне посвідчення ОСОБА_4 ; витяг ЕКОПФО №62/25/1322/В; свідоцтво про смерть ОСОБА_6 ; повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження; акт обстеження матеріально-житлових умов.

Згідно листа відповідача від 06.02.2026 №1656/3656, адресованого до начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 , до командування Військової частини НОМЕР_1 звернувся молодший сержант ОСОБА_1 з проханням звільнення з військової служби через сімейні обставини - необхідність здійснення постійного догляду за своїм батьком, ОСОБА_4 , 1962 р.н., який є особою з інвалідністю II групи (безстроково) та за рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребує постійного стороннього догляду. Підставами для звільнення визначено відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

У зв`язку з цим та на виконання пункту 26 частини п`ятої додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадинами України військової служби у Збройних Силах України (затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170) відповідач виклав прохання провести обстеження сімейного стану вказаного військовослужбовця та направити до Військової частини НОМЕР_1 відповідний акт із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у ОСОБА_4 , 1962 р.н.

Листом за підписом тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 23.02.2026 №1077 до командування Військової частини НОМЕР_1 направлено акт про обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 №3 від 18.02.2026.

Відповідно до акту обстеження сімейного стану №3 від 18.02.2026, складеного тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , у громадянина ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, згідно відомостей Державного реєстру актів цивільного стану є сестри (другий ступінь споріднення): ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , пенсіонер за віком, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , пенсіонер за віком, стосовно яких відсутні висновки медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про те, що вони потребують постійного догляду.

У зв`язку з цим, листом Військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2026 №1656/6740 відмовлено у задоволенні рапорту позивача від 17.12.2025 про звільнення з військової служби.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у належному розгляді та задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 17.12.2025 про звільнення з військової служби, позивач ініціював даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сестри батька позивача, як особи другого ступеня споріднення, не підпадають під виключення, передбачені пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ, а отже їх наявність виключає можливість застосування відповідної підстави для звільнення позивача з військової служби.

При цьому, суд першої інстанції звернув увагу, що позивачем не надано ані відповідачу під час розгляду рапорту, ані суду під час розгляду справи належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних обставин, що унеможливлюють здійснення постійного догляду за батьком з боку його сестер (таких як встановлення інвалідності, потреба у сторонньому догляді, перебування у стані, що виключає можливість здійснення догляду тощо).

За цим, суд першої інстанції зазначив, що відповідач, врахувавши наявність інших членів сім`ї другого ступеня споріднення та відсутність доказів неможливості здійснення ними догляду, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення рапорту позивача про звільнення з військової служби.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

За змістом пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У силу положень абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту – Положення №1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі – громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Пунктом 12 Положення №1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-XII:

- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.4 п.241 Положення №1153/2008).

Згідно з п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі по тексту – Інструкція №170; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп.26 п.5 додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону про військову службу, подаються, серед іншого:

- документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

- висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, про потребу в постійному догляді.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що для звільнення військовослужбовця з військової служби достатньою є наявність таких умов:

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка);

- наявність у осіб, які потребують догляду I чи II групи інвалідності;

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- або інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, лише сукупність наведених обов`язкових обставин (фактів) надає законні підстави для звільнення з військової служби за цією підставою.

Колегія суддів звертає увагу, що "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2122-IX.

Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.

Згідно зі статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При цьому, відповідно до п.12.11 розділу XІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, (далі по тексту - Інструкція №170; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Згідно з пп.26 п.5 додатку 19 до Інструкції №170 у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

- документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

- висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23 зазначив, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Як убачається з матеріалів справи, за результатами розгляду рапорту позивача від 17.12.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 було підготовлено та направлено письмовий лист від 09.03.2026 року №1656/6740, яким позивача (через його представника) повідомлено про відмову у задоволенні рапорту з посиланням на конкретні норми Інструкції №170, а також у зв`язку із наявністю двох інших членів сім`ї другого ступеня споріднення, а саме сестер батька позивача - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , які можуть здійснювати догляд за ним.

За цим, суд констатує, що рапорт позивача був прийнятий до розгляду відповідачем; по суті порушених у ньому питань відповідачем сформовано правову позицію; ця позиція викладена відповідачем у письмовій формі; відповідь доведена відповідачем до відома позивача (через його представника).

Факт надання письмової відповіді, що містить мотиви прийнятого рішення, свідчить про вчинення відповідачем активних управлінських дій, спрямованих на вирішення порушеного у рапорті питання.

Отже, за встановлених обставин відсутні підстави вважати, що відповідач допустив протиправну бездіяльність у формі нерозгляду рапорту або неприйняття рішення за результатами його розгляду.

Незгода позивача зі змістом наданої відповіді та з її правовими висновками сама по собі не свідчить про бездіяльність відповідача, а може бути предметом оцінки суду виключно з точки зору правомірності та обґрунтованості прийнятого рішення.

За позицією позивача, сестри його батька, ОСОБА_7 (1957 р.н.) та ОСОБА_5 (1959 р.н.), не мають реальної можливості здійснювати догляд за ОСОБА_4 (батьком позивача), оскільки є непрацездатними особами пенсійного віку.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт досягнення сестрами батька позивача пенсійного віку не є безумовною підставою для визнання їх такими, що не можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю.

Положення пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ передбачають вичерпний перелік умов, за яких допускається звільнення військовослужбовця за сімейними обставинами, зокрема - у разі відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Разом з тим, позивачем не надано ані відповідачу під час розгляду рапорту, ані суду під час розгляду справи належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних обставин, що унеможливлюють здійснення постійного догляду за батьком з боку його сестер (таких як встановлення інвалідності, потреба у сторонньому догляді, перебування у стані, що виключає можливість здійснення догляду тощо).

Відтак, суд доходить висновку, що сестри батька позивача, як особи другого ступеня споріднення, не підпадають під виключення, передбачені пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ, а отже їх наявність виключає можливість застосування відповідної підстави для звільнення позивача з військової служби.

За цим, колегія суддів критично оцінює наведені позивачем доводи щодо неможливості здійснення догляду за батьком позивача іншими членами сім`ї другого ступеня споріднення, оскільки подані на їх підтвердження обставини не свідчать про об`єктивну та документально підтверджену неможливість такого догляду у розумінні вимог закону.

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що при зверненні з рапортом про звільнення з військової служби, та при звернені до суду з відповідним позовом, позивач не довів належними та допустимими доказами тієї обставини, що інші члени сім`ї батька позивача, окрім позивача, які могли б здійснювати постійний догляд за ним, мають об`єктивну неможливість такий догляд здійснювати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 по справі № 520/5651/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло