Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №520/6137/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 р. Справа № 520/6137/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., повний текст складено 29.05.26 по справі № 520/6137/26

за позовом ОСОБА_1

до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд: визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні з розрахунку 333 грн 68 коп у день з 21.01.2023 по 21.07.2023 у сумі 60 396 грн 08 коп, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не зазначив належної мотивованої відмови у нарахуванні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на неповний розрахунок з позивачем під час проходження ним військової служби. Звертає увагу, що згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом. Наголошує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба у період з 17.08.2017 по 29.10.2019, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями витягів з наказів (по стройовій частині).

Згідно витягу з наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) від 29.10.2021 №249, позивача з 29.10.2021 знято зі всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям в щорічну основну відпустку, та з 28.11.2021 - виключено зі списків особового складу університету - у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби за новим місцем служби у Військовій частині НОМЕР_1 .

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 у справі №440/7636/24, яке набрало законної сили 28.01.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20.07.2017 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця - січень 2008 року та зобов`язано Харківський національний університет повітряних сил ім. Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20.07.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця, місяця підвищення грошових доходів).

На виконання вищевказаного рішення суду, 20.02.2026 відповідачем здійснено виплату належних сум у розмірі 28 158,51 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

Позивач через представника звернувся до відповідача із заявою щодо виплати середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Натомість, відповіді не отримав. Розрахунку із ним проведено не було.

Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст.117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Зі змісту наведених норм слідує, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Так, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Позивач наявність права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обґрунтовує фактом несвоєчасності нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 20.07.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця, місяця підвищення грошових доходів).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що умовою настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником при звільненні у зазначені строки.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно зі ст.6 Закону № 2232-XII видами військової служби, у тому числі, є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону №2232-XII під закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З аналізу вищенаведеного вбачається, що саме звільнення особи та припинення трудових відносин із роботодавцем є підставою для проведення з колишнім працівником остаточного розрахунку і непроведення такого розрахунку у встановлені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

За матеріалами справи, відповідно до витягу з наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) від 29.10.2021 №249, позивача з 29.10.2021 знято зі всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям в щорічну основну відпустку, та з 28.11.2021 - виключено зі списків особового складу університету - у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби за новим місцем служби у Військовій частині НОМЕР_1 .

Отже, підставою закінчення проходження позивачем військової служби у Харківському національному університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та виключення його зі списків особового складу Харківському національному університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба було не звільнення з військової служби, а направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого військового формування, а саме до Військової частини НОМЕР_1 .

Тобто, у даному випадку відсутній факт звільнення позивача з військової служби, яку позивач проходив у Харківському національному університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, оскільки фактично відбулось переведення позивача до Військової частини НОМЕР_1 для продовження служби.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з переведенням позивача для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .

Наведене в повному обсязі спростовує твердження позивача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, внаслідок відсутності факту звільнення позивача з військової служби.

Враховуючи зазначене, колегія суддів доходить висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції враховано вищенаведені обставини, що призвело до правильного вирішення справи.

За цим, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 по справі № 520/6137/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко