Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №520/5701/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Котеньов О.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 р. Справа № 520/5701/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 02.06.26 по справі № 520/5701/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управліня Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управліня Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням права на пільгове обчислення вислуги років із розрахунку: один місяць служби за сорок днів, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області № 205150019540 про відмову в призначенні пенсії від 17 лютого 2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області застосувати ОСОБА_1 право на пільгове обчислення вислуги років із розрахунку: один місяць служби за сорок днів, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393, - та призначити пенсію за віком на пільгових умовах.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області № 205150019540 від 17 лютого 2026 року відмовлено йому в призначенні пенсії. На думку позивача, зазначене рішення є протиправним, оскільки прийняте без належного врахування обставин, що мають значення для вирішення питання про його право на пенсійне забезпечення. Позивач зазначив, що він має право на пільгове обчислення його вислуги років із розрахунку: один місяць служби за сорок днів, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, та на відповідне призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 17.02.2026 № 205150019540 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 09.02.2026 та прийняти рішення за результатами її розгляду, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665,60 гривень 60 копійок.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн гривень 00 копійок.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, суд першої інстанції не врахував, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в Первомайській виправній колонії з 01.07.2000 по 30.09.2000 та з 22.12.2007 по 31.12.2007, оскільки відсутні дані у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідка про суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески не надана.

Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач 09.02.2026 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії, вказавши в заяві вид пенсії - вислуга років.

Заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області та за результатом такого розгляду прийнято рішення від 17.02.2026 № 205150019540, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки не підтверджено спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Також, у рішенні зазначено, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки заявник не досяг пенсійного віку - 60 років, та відсутній необхідний страховий стаж. Страховий стаж становить 28 років 7 місяців 10 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в Первомайській виправній колонії з 01.07.2000 по 30.09.2000 та з 22.12.2007 по 31.12.2007, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідка про суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески не надана.

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області № 205150019540 про відмову в призначенні пенсії від 17 лютого 2026 року, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем не надано належної оцінки всім обставинам та документам, поданим позивачем на підтвердження права на пенсію за вислугу років, необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як орган, визначений за принципом екстериторіальності для розгляду заяви позивача про призначення пенсії від 09.02.2026, повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти рішення за результатами її розгляду з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі за текстом - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Згідно із статтею 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач 09.02.2026 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

За результатом розгляду зазначеної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийнято рішення від 17.02.2026 № 205150019540, яким відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з не підтвердженням спеціального стажу, що дає право на її призначення.

Одночасно у цьому рішенні зазначено про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з підстав недосягнення пенсійного віку та відсутності необхідного страхового стажу, який визначено у розмірі 28 років 7 місяців 10 днів.

Крім того, у спірному рішенні вказано, що до страхового стажу не зараховано окремі періоди роботи позивача в Первомайській виправній колонії з 01.07.2000 по 30.09.2000 та з 22.12.2007 по 31.12.2007 з огляду на відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та ненадання підтвердних документів щодо сплати страхових внесків.

При цьому, досліджуючи обставини справи, суд зазначає, що наведені відповідачами у відзивах обставини щодо відсутності в реєстрі застрахованих осіб відомостей про окремі періоди роботи позивача, ненадання довідок про суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески, а також щодо недосягнення позивачем пенсійного віку, підлягають оцінці лише в межах тих підстав, які були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Водночас, предметом спору в даній справі є правомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 17.02.2026 №205150019540 та наявність у позивача права на призначення пенсії з урахуванням пільгового обчислення вислуги років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393.

Колегія суддів наголошує, що оскаржуване рішення не містить оцінки доводів позивача щодо застосування до періодів його служби пільгового обчислення вислуги років із розрахунку один місяць служби за сорок днів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №393, як про те зазначає позивач.

Відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено мотивів щодо можливості чи неможливості зарахування відповідних періодів служби на пільгових умовах, не здійснено розрахунку вислуги років із урахуванням такого обчислення та не встановлено, чи впливає зазначене на виникнення у позивача права на пенсійне забезпечення.

Фактично, відповідач обмежився констатацією відсутності підтвердженого спеціального стажу та недостатності страхового стажу, не надавши належної правової оцінки обставинам, на які посилався позивач у заяві про призначення пенсії та які безпосередньо стосуються предмета його звернення.

Дійсно, оскаржуване рішення не містить належного аналізу питання щодо можливості зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача в Первомайській виправній колонії, а також не містить мотивованих висновків щодо впливу таких періодів на загальний страховий та спеціальний стаж позивача та на можливість права позивача на призначення йому пенсії за вислугу років.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, зі змісту заяви позивача від 09.02.2026 встановила, що позивач просив призначити йому пенсію саме пенсії за вислугу років. Водночас в оскаржуваному рішенні відповідач, посилаючись на відсутність підтвердженого спеціального стажу, не навів ані розрахунку такого стажу, ані мотивів щодо неврахування окремих періодів служби та роботи позивача до спеціального стажу, а також не зазначив, якої саме тривалості спеціального стажу бракує позивачу для набуття права на відповідний вид пенсійного забезпечення.

За таких обставин рішення не дає можливості встановити, чи було відповідачем належним чином досліджено питання виникнення в позивача права на пенсію за вислугу років та чи здійснено перевірку всіх обставин, на які він посилався при зверненні до органу Пенсійного фонду України.

Крім того, рішення не містить висновків щодо можливості зарахування до спеціального стажу спірних періодів із застосуванням пільгового обчислення вислуги років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (один місяць служби за сорок днів, як зазначає позивач).

Враховуючи викладене, відповідачем фактично не наведено належного обґрунтування висновку про відсутність у позивача права на пенсію за вислугу років, що унеможливлює перевірку правильності здійсненої ним оцінки спеціального стажу позивача та свідчить про недостатню мотивованість оскаржуваного рішення.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ГУ ПФУ в Чернігівській області не здійснено повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви позивача про призначення пенсії, що свідчить про необґрунтованість та передчасність рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 17.02.2026 № 205150019540 та є підставою для його скасування.

Крім того, оскільки відповідачем не надано належної оцінки всім обставинам та документам, поданим позивачем на підтвердження права на пенсію за вислугу років, необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як орган, визначений за принципом екстериторіальності для розгляду заяви позивача про призначення пенсії від 09.02.2026, повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти рішення за результатами її розгляду з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що питання щодо наявності або відсутності в позивача права на призначення пенсії, перевірка повноти поданих документів, можливості зарахування певного стажу позивача належать до компетенції органів Пенсійного фонду України, а саме, в даному випадку, до компетенції Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, та відповідне питання підлягає вирішенню під час повторного розгляду заяви позивача.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 по справі № 520/5701/26 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 по справі № 520/5701/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов