Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №646/10692/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 р.Справа № 646/10692/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду міста Харкова від 26.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Литвинов А.В., повний текст складено 26.03.26 року по справі № 646/10692/24

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України

про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Шмалій С.В. звернувся до суду з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, в якому просить:

визнати протиправною та скасувати постанову оперуповноваженого Харківського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України майора поліції Берднікова В.В. про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 127-4 КУпАП та накладання адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000.00 грн в справі про адміністративне правопорушення серії ББА № 110833 від 20.09.2024 стосовно ОСОБА_1 та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Позов обґрунтований тим, що 20.09.2024 оперуповноваженим Харківського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України майором поліції Бердніковим В.В. винесена Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення 2 безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ББА № 110833, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 127-4 КУпАП та застосовано до останнього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000.00 грн. Вказує, що висновок оперуповноваженого Харківського управління ДВБ НПУ майора поліції Берднікова В.В. про те, що ОСОБА_1 в зазначений час та місце керував транспортним засобом, припинив подачу сигналу покажчиком повороту до початку маневру та здійснив поворот праворуч з вимкнутим сигналом покажчика повороту, є безпідставним, суперечить фактичним обставинам справи та не підтверджений жодними належними та допустимими доказами. Позивач вважає, що наданий відповідачем відеозапис є недопустимим доказом, про що в оскаржуваній постанові відсутнє посилання на технічний засіб за допомогою якого здійснено відеозапис під назвою «відео».

Рішенням Основ`янського районного суду міста Харкова від 26.03.2026 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Основ`янського районного суду міста Харкова від 26.03.2026 та прийняти постанову, якою позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що 09.08.2024 о 16 годині 08 хвилин ОСОБА_1 дійсно перебував в м.Харків по вул. Шевченка, 26 та безпосередньо знаходився у транспортному засобі ГАС 437CESE, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Даний транспортний засіб, як вірно зазначено у постанові від 20.09.2024 серія ББА № 110833, належить ГСЦ МВС. Однак керування даним транспортним засобом ОСОБА_1 не здійснював, а знаходився у ньому як екзаменатор на пасажирському сидінні поруч з особою, що екзаменується, та приймав практичний іспит з навичок керування транспортним засобом у ОСОБА_2 . Керування даним транспортним засобом здійснювала особа, що екзаменується, а саме ОСОБА_2 . Дані обставини підтверджуються Заявою № 2448453976 ОСОБА_2 та Екзаменаційним листом № 2448453976. Відповідно, перебування ОСОБА_1 09.08.2024 о 16 годині 08 хвилин в м. Харків по вул. Шевченка, 26 на пасажирському сидінні транспортного засобу ГАС 437CESE, реєстраційний номер НОМЕР_1 поруч з особою, що екзаменується, та керування даним транспортним засобом ОСОБА_2 виключало можливість ОСОБА_1 здійснювати керування цим транспортним засобом, подавати чи припиняти подачу сигналу покажчиком повороту, здійснювати поворот тощо. Вказує, що висновок оперуповноваженого Харківського управління ДВБ НПУ майора поліції Берднікова В.В. про те, що ОСОБА_1 в зазначений час та місце керував транспортним засобом, припинив подачу сигналу покажчиком повороту до початку маневру та здійснив поворот праворуч з вимкнутим сигналом покажчика повороту, є безпідставним, суперечить фактичним обставинам справи, не підтверджений жодними належними, допустимими доказами, судом першої інстанції не досліджено. Вказує, що визначені в екзаменаційному листі перелік вправ та типових помилок, які можуть бути допущені під час складання практичного іспиту, є вичерпними. В зв`язку з чим екзаменатор має можливість фіксувати в екзаменаційному листі лише ті типи помилок, що зазначені в екзаменаційному листі. Фіксувати будь-які інші типи помилок, які не зазначені в екзаменаційному листі, екзаменатор не має ні права, ні можливості, оскільки це не передбачено ні екзаменаційним листом, ні Інструкцією затвердженою наказом МВС України від 07.12.2009 № 515, при цьому відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В свою чергу, а ні Таблиця 3, а ні Таблиця 4 екзаменаційного листа, в яких визначені типові помилки, які можуть бути допущені під час складання практичного іспиту, не містять такої помилки, як: «...припинив подавати сигнал покажчиком повороту до початку маневру хоча повинен був припинити подання сигналу після закінчення маневру.» За таких обставин екзаменатор не мав, а ні права, а ні можливості зафіксувати таку обставину як допущену при складанні практичного іспиту помилку. Також зазначає, що відеозапис, на якому за висновком оперуповноваженого Харківського управління ДВБ НПУ майора поліції ОСОБА_3 зафіксовано та яке доводить факт вчинення 09.08.2024 о 16 годині 08 хвилин в м. Харків по вул. Шевченка, 26 ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення, в пункті 7 постанови від 20.09.2024 серія ББА № 110833, поіменований як «відео». Посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис під назвою «відео», оскаржувана постанова не містить. Отже, враховуючи вищезазначене, у зв`язку з відсутністю в постанові від 20.09.2024 серія ББА № 110833 посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, долучений до оскаржуваної постанови відеозапис під назвою «відео» не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Враховуючи вищезазначене, оскільки постанова від 20.09.2024 серія ББА № 110833 не містить даних про технічний засіб, яким здійснено відеозапис інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, в зв`язку з чим відеозапис поіменований як «відео» є недопустимим доказом. Дана обставина дає підставу стверджувати, що матеріали справи за фактом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення містять жодного доказу на підтвердження обставин та фактів вчиненого правопорушення. За таких обставин вважає, що при винесенні спірної постанови оперуповноваженим Харківського управління ДВБ НПУ майором поліції ОСОБА_3 не дотримано всіх вимог процесуального законодавства та не забезпечено реалізацію принципу обґрунтованості та вмотивованості рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема, шляхом посилання на належні та допустимі докази, на основі яких прийнято оскаржувану постанову, а суд першої інстанції не врахував та не дослідив обставин які мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у відзиві.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст.286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Учасники по справі отримали копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку та апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів.

Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серія ББА № 110833 від 20.09.2024, винесеної оперуповноваженим Харківського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України майором поліції Бердніковим В.В., адміністратора ТСЦ № 6341 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого частиною другою статті 127-4 КУпАП, а саме: будучи посадовою особою, адміністратором ТСЦ № 6341 ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській області порушив порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортним засобом, а саме під час приймання іспиту на транспортному засобі кандидатом у водії ОСОБА_2 в порушення вимог П. 9.4 ПДР України припинив подавати сигнал покажчиком повороту до початку маневру, хоча повинен був припинити подавання сигналу після закінчення маневру, здійснивши поворот праворуч з вимкнутим сигналом покажчика повороту, та ця помилка не була зафіксована у екзаменаційному листі, чим порушив вимогу пункту 6 розділу ІІІ Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування та видачі посвідчення водія, затвердженої наказом МВС України від 07.12.2009 № 515.

Не погодившись з накладенням адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 проігноровано та не враховано одне з чотирьох порушень вимог чинного законодавства під час прийняття 09.08.2024 практичного іспиту на право керування транспортними засобами категорії «В» у громадянки ОСОБА_2 та зараховано іспит як «успішно складений». Враховуючи вищевикладене в діях ОСОБА_1 присутнє порушення вказаної Інструкції та склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 127-4 КУпАП.

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (по тексту – КУпАП).

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Стаття 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У силу вимог статті 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визначається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала їх настання.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (пункт 1 частини першої статті 247 КУпАП).

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, частина перша статті 173-8, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), частини перша і третя статті 175-3 (у частині порушень, пов`язаних із незабезпеченням безперешкодного доступу громадян до об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, у випадках та порядку, встановлених законодавством), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно з абзацом другим пункту 2 розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 № 1395, постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтею 127-3 КУпАП поліцейськими підрозділу Департаменту патрульної поліції, Департаменту внутрішньої безпеки, а за частинами першою і другою статті 127-4 КУпАП поліцейськими підрозділу Департаменту внутрішньої безпеки, за місцем вчинення адміністративного правопорушення.

Отже, розгляд справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною другою статті 127-4 КУпАП відноситься до компетенції органів Національної поліції.

Частиною другою статті 127-4 КУпАП передбачено, що порушення посадовими особами територіальних сервісних центрів Міністерства внутрішніх справ України встановленого порядку приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами або видачі посвідчення водія тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктивною стороною вказаного правопорушення є порушення встановленого порядку приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами або видачі посвідчення водія.

За змістом оскаржуваної постанови підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності стало порушення останнім порядку приймання іспитів для отримання права керування транспортним засобом, а саме: вимогу пункту 6 розділу ІІІ Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування та видачі посвідчення водія, затвердженої наказом МВС України від 07.12.2009 № 515.

Інструкція про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затверджена наказом МВС від 07.12.2009 № 515 (далі – Інструкція № 515), встановлює порядок приймання іспитів для отримання особами права керування транспортними засобами, оформлення, видачі, обміну, повернення, зберігання, анулювання та знищення національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія) територіальними сервісними центрами МВС (далі - ТСЦ МВС).

Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Інструкції № 515 практичний іспит приймається на транспортному засобі ТСЦ МВС або закладу на вибір особи, що складає іспит.

Під час проведення практичного іспиту на транспортному засобі ТСЦ МВС екзаменатор перебуває у транспортному засобі поруч з особою, що екзаменується, контролює правильність виконання вправ та фіксує помилки в екзаменаційному листі.

У разі прийняття практичного іспиту на транспортному засобі закладу на сидінні, з якого здійснюється доступ до дублюючих механізмів керування гальмовою системою та трансмісією транспортного засобу, перебуває спеціаліст з навчання керуванню транспортними засобами такого закладу (далі - спеціаліст закладу). У цьому випадку екзаменатор розташовується таким чином, щоб мати можливість контролювати дії особи, що екзаменується, та спеціаліста закладу.

Пунктом 19 розділу ІІІ цієї Інструкції визначено, що під час складання практичного іспиту спеціалісту закладу забороняється втручатися в хід практичного іспиту, крім випадків, коли команди екзаменатора в разі їх виконання можуть призвести до порушення ПДР, створення аварійно-небезпечної ситуації та/або дорожньо-транспортної пригоди, або коли особа може створити аварійно-небезпечну ситуацію та/або дорожньо-транспортну пригоду.

Практичний іспит вважається не складеним, зокрема, якщо особа: допустила більше трьох типових помилок; створила ситуацію, що викликала необхідність втручання екзаменатора або спеціаліста закладу (у разі його присутності в транспортному засобі, на якому проводиться практичний іспит) в управління транспортним засобом для запобігання аварійно-небезпечній ситуації та/або дорожньо-транспортній пригоді; відмовилася виконати вправу практичного іспиту, крім випадків, коли виконання команди екзаменатора може призвести до порушення ПДР (п. 20 розділу ІІІ Інструкції № 515).

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого частиною другою статті 127-4 КУпАП, а саме: «будучи посадовою особою, адміністратором ТСЦ № 6341 ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській області порушив порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортним засобом, а саме під час приймання іспиту на транспортному засобі кандидатом у водії ОСОБА_2 в порушення вимог П. 9.4 ПДР України припинив подавати сигнал покажчиком повороту до початку маневру хоча повинен був припинити подавання сигналу після закінчення маневру, здійснивши поворот праворуч з вимкнутим сигналом покажчика повороту, та ця помилка не була зафіксована у екзаменаційному листі, чим порушив вимогу пункту 6 розділу ІІІ Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування та видачі посвідчення водія, затвердженої наказом МВС України від 07.12.2009 № 515».

Тобто в постанові серія ББА № 110833 від 20.09.2024 чітко зазначено, що ОСОБА_1 є посадовою особою, адміністратором ТСЦ № 6341 ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській області, який приймав іспит для отримання права керування транспортним засобом, а не керував транспортним засобом ГАС 437CESE, реєстраційний номер НОМЕР_1 та порушив вимоги П. 9.4 ПДР України.

Враховуючи вищенаведене, посилання позивача на те, що висновком Оперуповноваженого Харківського управління ДВБ НПУ майора поліції Берднікова В.В. встановлено, що саме ОСОБА_1 в зазначений час та місце керував транспортним засобом, припинив подачу сигналу покажчиком повороту до початку маневру та здійснив поворот праворуч з вимкнутим сигналом покажчика повороту, є помилковими.

Також, колегія суддів зазначає, що екзаменаційний лист, який міститься в матеріалах справи, та екзаменаційний лист, форма якого визначена Додатком 2 до Інструкції № 515, а саме Таблиця 4 «ІІ. Другий етап практичного іспиту» за вправою практичного іспиту «Маневрування, дотримання швидкості руху транспортного засобу», у розділі «Типові помилки під час виконання вправи практичного іспиту» містять формулювання помилки, а саме:

«Не подав/не припинив подавати світловий сигнал покажчика повороту до початку/після закінчення виконання маневру транспортного засобу, не впевнився в безпечності виконання маневру».

З урахуванням наведеного, посилання позивача на те, що, а ні Таблиця 3, а ні Таблиця 4 Інструкції № 515, не містять фіксації такої помилки, як: «...припинив подавати сигнал покажчиком повороту до початку маневру, хоча повинен був припинити подання сигналу після закінчення маневру», колегія суддів вважає необгрунтованим.

Проте, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.

Відповідно до ст. 31 Закону України № 580-VIII поліція може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону України № 580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Згідно з ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

За приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Отже, ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 19.02.2020 по справі № 496/4315/16-а дійшов висновку, що обов`язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають лише факти вчинення або невчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що у п. 7 оскаржуваної постанови зазначено, що до постанови додається : відео, заява 2448453976 від 08.09.2024, відео з відеокамери SONY FDX-AX53, пояснення ОСОБА_1 , пояснення ОСОБА_4 .

Як свідчать матеріали справи, Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України в додатку до відзиву на позовну заяву долучено конверт з двома оптичними дисками DVD-R Verbatium « ОСОБА_1 » - оптичний диск DVD-R Verbatium № MAP 6B3AJ010205442 та оптичний диск DVD-R Verbatium № MAP 6B3AJ010325383, з яких оптичний диск DVD-R Verbatium № MAP 6B3AJ010205442 - виявився пошкодженим, що унеможливлює його відтворення.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2026, з метою повного та об`єктивного розгляду справи, реалізуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, витребувано у Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України відеозапис, яким зафіксовано вчинення ОСОБА_1 09.08.2024 адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 127-4 КУпАП та розгляд справи про адміністративне правопорушення, за наслідками якого прийнято постанову серії ББА № 110833 від 20.09.2024.

24.08.2026 на виконання вимог ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2026 Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України надано два оптичні диски DVD-R Verbatim з відеозаписами, якими зафіксовано вчинення ОСОБА_1 09.08.2024 адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 127-4 КУпАП та розгляд справи про адміністративне правопорушення, за наслідками якого прийнято постанову серії ББА № 110833 від 20.09.2024 на яких містяться відеофайли : Оптичний диск DVD-R Verbatim «I» «Зацепа Г.I.» :

2024-08-09 2448453976_2448453976_CAMERA_1_1723207227084.mp4;

2024-08-09 2448453976_2448453976_CAMERA 2_1723207227084.mp4;

2024-08-09_2448453976_2448453976_CAMERA_3_1723207227084.mp4;

00000.MTS;

Оптичний диски DVD-R Verbatim «IІ» « ОСОБА_5 »:

00002.mts;

00003.mts.

Надані відповідачем відеозаписи підпадають під визначення електронного доказу, встановленого ст. 99 КАС України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Отже, копії зазначених доказів мають бути засвідчені електронним цифровим підписом або мають бути надані суду в оригіналі, що також передбачає наявність на них, серед іншого - ознаки цифрового підпису автора.

Як встановлено колегію суддів, шляхом огляду змісту оптичних дисків, на відеозаписах відсутній цифровий підпис їх автора.

Вказане також підтверджується довідкою заступника начальника відділу ІТЗ Другого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2026 про відсутність кваліфікованого електронного підпису, зі змісту якої вбачається, що докази, надані на фізичних носіях «Оптичні диски DVD-R Verbatim» « ОСОБА_5 » по справі № 646/10692/24, а саме відеофайли: « 2024-08-09 2448453976_2448453976_CAMERA_1_1723207227084.mp4;202408092448453976_2448453976_CAMERA2_1723207227084.mp4;20240809_2448453976_2448453976_CAMERA_3_1723207227084.mp4;00000.MTS» на диску 1, та відеофайли: «00002.mts; 00003.mts», на диску 2 не підписані КЕП.

Крім того, відеофайли (00002.mts; 00003.mts) які містяться на не пошкодженому оптичному диску DVD-R Verbatium № MAP 6B3AJ010325383, який долучений Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України в додатку до відзиву на позовну також не підписані КЕП.

Отже, відеозаписи, надані відповідачем на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 09.08.2024 адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 127-4 КУпАП та розгляд справи про адміністративне правопорушення, за наслідками якого прийнято постанову серії ББА № 110833 від 20.09.2024 у, в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України, не може вважатися належними доказами по справі про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про відсутність доказів на підтвердження скоєння ОСОБА_1 адміністративного порушення , що виключає можливість встановити наявність правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 127-4 КУпАП.

Натомість позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі наголошує, що він діяв у відповідності до вимог Інструкції № 515 і жодних порушень у його діях немає.

Будь-яких інших доказів вчинення позивачем даного адміністративного правопорушення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого відповідно до процесуального законодавства покладено обов`язок доведення правомірності своїх рішень та дій, не надано.

Колегія суддів зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 26.04.2018 висловив правову позицію в постанові по справі № 338/1/17, згідно якої постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Тому, посилання на неї як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.

Суд звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

При цьому, відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в силу принципу презумпції невинуватості, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова про накладання на ОСОБА_1 адміністративного стягнення на підставі ч. 2 ст. 127-4 КУпАП, відповідачем прийнята за відсутності належних доказів, що мають значення для прийняття рішення, а відтак підлягає скасуванню повністю, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013).

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначеного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, відтак і підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні, у зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова серії ББА № 110833 від 20.09.2024 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, є протиправною та підлягає скасуванню, з закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Враховуючи відсутність належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів зазначає, що інші доводи сторін про правомірність чи неправомірність оскаржуваної постанови не впливають на вирішення справи по суті.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 605.60 грн, що підтверджується квитанцією про сплату № 3406-0877-5635-8283 від 25.09.2024, за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 726.72 грн відповідно до квитанції № 5336-9582-5934-9747 від 08.07.2026.

Отже, стягненню на користь позивача з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України підлягає сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 332.32 грн.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Основ`янського районного суду міста Харкова від 26.03.2026 по справі № 646/10692/24 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА № 110833 від 20.09.2024, винесену оперуповноваженим Харківського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України майором поліції Бердніковим Віталієм Вікторовичем відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 127-4 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (ЄДРПОУ 40116086) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги у загальному розмірі 1 332 (одна тисяча триста тридцять дві) грн. 32 коп .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко