Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №520/6488/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 р. Справа № 520/6488/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., м. Харків, повний текст складено 30.10.25 у справі № 520/6488/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом також – відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якій просив:

1) визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в обмеженні розміру виплати пенсії ОСОБА_1 із суми 48909,68 гривень до суми 20930 гривень відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII з 01.01.2023;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області встановити та виплачувати ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2023 у повному обсязі у розмірі 48909,68 гривень, здійснивши виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2023 з урахуванням проведених платежів;

3) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в обмеженні розміру виплати пенсії ОСОБА_1 із суми 50409,68 гривень до суми 20930 гривень відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII з 01.03.2023;

4) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області встановити та виплачувати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2023 у повному обсязі у розмірі 50409,68 гривень, здійснивши виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.03.2023 з урахуванням проведених платежів;

5) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в обмеженні розміру виплати пенсії ОСОБА_1 із суми 52409,68 гривень до суми 20930 гривень відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII з 26.08.2023;

6) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області встановити та виплачувати ОСОБА_1 пенсії з 26.08.2023 у повному обсязі у розмірі 52409,68 гривень, здійснивши виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 28.03.2023 з урахуванням проведених платежів;

7) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в обмеженні розміру виплати пенсії ОСОБА_1 із суми 52409,68 гривень до суми 23610 гривень відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII з 01.01.2024;

8) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області встановити та виплачувати ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2024 у повному обсязі у розмірі 52409,68 гривень, здійснивши виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2024 з урахуванням проведених платежів;

9) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в обмеженні розміру виплати пенсії ОСОБА_1 із суми 53909,68 гривень до суми 23610 гривень відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII з 01.03.2024.

10) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області встановити та виплачувати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2024 у повному обсязі у розмірі 53909,68 гривень, здійснивши виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.03.2024 з урахуванням проведених платежів;

11) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в обмеженні розміру виплати пенсії ОСОБА_1 із суми 53909,68 гривень до суми 23610 гривень відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII з 01.01.2025;

12) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області встановити та виплачувати ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025 у повному обсязі у розмірі 53909,68 гривень, здійснивши виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2025 з урахуванням проведених платежів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2023, 01.03.2023, 26.08.2023, 01.01.2024, 01.03.2024, 01.01.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром ОСОБА_1 з 01.01.2023, 01.03.2023, 26.08.2023, 01.01.2024, 01.03.2024, 01.01.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що загальне зобов`язання перерахувати пенсію, без наведення арифметичних розрахунків, призведе до неефективного захисту прав позивача.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області з 17.11.2012 та отримує пенсію в розмірі 70 % грошового забезпечення на умовах Закону № 2262-ХІІ. Такі обставини установлено із перерахунків пенсії, які містяться у матеріалах справи.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі № 520/9866/24, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 у справі 520/35292/23, з 01.02.2020 без застосування обмеження її максимальним розміром (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 у справі № 520/32474/24, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на підставі довідки №11/21622-суд від 17.10.2024, наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання наведених судових рішень відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача.

Згідно з протоколом про перерахунок пенсії позивача від 01.01.2023 підсумок пенсії з надбавками складає 26600,56 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії – 23193,47 грн.

Відповідно до протоколу про перерахунок пенсії позивача за пенсійною справою №2010011258, пенсія перерахована з 01.08.2023. Підстава перерахунку – рішення суду. Підсумок пенсії з надбавками складає 25405,17 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії – 23193,47 грн.

Згідно з протоколом про перерахунок пенсії позивача за пенсійною справою №2010011258, пенсія перерахована з 01.03.2023. Підстава перерахунку – рішення суду. Підсумок пенсії з надбавками складає 25405,17 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії – 23193,47 грн.

Відповідно до протоколу про перерахунок пенсії позивача за пенсійною справою №2010011258, пенсія перерахована з 01.01.2024. Підстава перерахунку – рішення суду. Підсумок пенсії з надбавками складає 23290,42 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії – 20930,00 грн.

Згідно з протоколом про перерахунок пенсії позивача за пенсійною справою №2010011258, пенсія перерахована з 01.03.2024. Підстава перерахунку – рішення суду. Підсумок пенсії з надбавками складає 25056,19 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії – 23610,00 грн.

Згідно з протоколом про перерахунок пенсії позивача за пенсійною справою №2010011258, пенсія перерахована з 01.01.2025. Підстава перерахунку – рішення суду. Підсумок пенсії з надбавками складає 31091,37 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії – 23610,00 грн.

Позивач уважає дії відповідача протиправними щодо обмеження розміру пенсії максимальним розміром, з огляду на що звернувся з позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.

Для ефективного захисту прав позивача суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром з 01.01.2023, 01.03.2023, 26.08.2023, 01.01.2024, 01.03.2024, 01.01.2025.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині конкретних сум пенсії задоволенню не підлягають, оскільки на час розгляду цієї справи відповідач заперечує право позивача на нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, однак питання щодо конкретних сум пенсії не є спірним в даній справі та є передчасним.

Щодо частини позовної вимоги про зобов`язання здійснити виплату недоплаченої частини пенсії, то суд першої інстанції зазначив, що спір між сторонами виник не у зв`язку із невиплатою такої частини пенсії після проведення перерахунку на виконання цього судового рішення, а тому права та інтереси позивача у цій частині позову не порушено та докази цього відсутні, тому, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені таких позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (надалі - Закон №2262-ХІІ).

Згідно зі статтею 10 Закону №2262-ХІІ призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Цим же Законом викладено в новій редакції частину п`яту статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою встановлено максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), який не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2016 року (зі змінами, внесеними згідно з Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»), доповнено частину п`яту статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» наступним положенням: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».

Згідно з пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.

Отже, в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року діяло обмеження максимального розміру пенсії в розмірі 10740,00 грн, відповідно до Закону №911-VIII. З урахуванням встановленого на 2018 рік розміру прожиткового мінімуму на одну особу для осіб, які втратили працездатність, згідно з Законом України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» та Законом України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії з 01 січня 2018 склав 13730 грн.

Разом з тим, пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01 січня 2016 року.

Крім того, Конституційним Судом України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення законодавства, якими був обмежений максимальний розмір пенсії. Внесення в подальшому змін до Закону шляхом зазначення іншого часового періоду, протягом якого діють обмеження максимального розміру пенсії, за аналогією є неконституційними, оскільки вирішальне значення має не період дії обмеження, а сам факт обмеження прав особи на отримання пенсії у відповідному розмірі.

Отже, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни є нереалізованими.

З огляду на наведене суд першої інстанції зазначив, що протягом спірного періоду стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17 та від 03 жовтня 2018 року у справі №753/1216917.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 17.02.2022 у справі №640/11168/20 та від 02.08.2022 у справі № 240/1369/21.

Відтак, суд першої інстанції зазначив, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.

З огляду на протиправність дій відповідача та для ефективного захисту прав позивача суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром з 01.01.2023, 01.03.2023, 26.08.2023, 01.01.2024, 01.03.2024, 01.01.2025.

Водночас, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зазначення конкретних сум пенсії, колегія суддів зазначає таке.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Конституційний Суд України у рішенні 19-рп/2011 від 14.12.2011, зокрема зазначив: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Тобто Конституційний Суд України визначив залежність виникнення права особи на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, виключно із існуванням порушення, створенням перешкод для реалізації конкретних прав і свобод такої особи. Наведене підтверджується також положеннями частин третьої-п`ятої статті 55 Конституції України, у яких чітко вказано про захист своїх прав і свобод.

Отже, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки на час розгляду справи таких не існує.

Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 18.06.2018 у справі № 800/587/17.

На час розгляду цієї справи відповідач заперечує право позивача на нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, однак питання щодо конкретних сум пенсії не є спірним в цій справі та є передчасним.

Відповідачем ще не здійснено перерахунок та виплату пенсії на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні виплати такого перерахунку будуть порушені.

Щодо частини позовних вимог про зобов`язання здійснити виплату недоплаченої частини пенсії, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що спір між сторонами виник не у зв`язку із невиплатою такої частини пенсії після проведення перерахунку на виконання цього судового рішення, а тому права та інтереси позивача у цій частині позову не порушено та докази цього відсутні, тому, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені таких позовних вимог є обґрунтованим.

У випадку, якщо позивач за результатом вчиненого відповідачем на підставі рішення суду у цій справі перерахунку буде незгоден з нарахованою до сплати сумою пенсії, він не позбавлений права звернутися до суду із відповідним позовом.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі № 520/6488/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова