Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №480/845/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 р. Справа № 480/845/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства освіти і науки України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук) у справі №480/845/26

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства освіти і науки України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, які полягають в такій організації функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, при якій щодо ОСОБА_1 в довідці про здобувача освіти формується висновок про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту";

зобов`язати Міністерство освіти і науки України організувати формування довідки про здобувача освіти в Єдиній державній електронній базі з питань освіти таким чином, що ОСОБА_1 в довідці про здобувача освіти формувався висновок про не порушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту";

стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 судові витрати, в т.ч. витрати на послуги адвоката в сумі 20 000,00 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 частково задоволено позов.

Визнано протиправним дії Міністерства освіти і науки України у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронний базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту", а саме в графі "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронний базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту" зазначення: "Ні, порушує".

Зобов`язано Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту", а саме в графі "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронний базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту" вказати: "Так".

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Міністерства освіти і науки України за рахунок бюджетних асигнувань 1 064,96 грн. судового збору та 6 000, 00 грн. витрат на правничу допомогу.

У стягненні на користь ОСОБА_1 14 000,00 грн. витрат на правничу допомогу - відмовлено.

Міністерство освіти і науки України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило скасувати останнє та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що за результатами будь-якого долучення особи до освітнього процесу у формі навчальних занять, самостійної роботи чи практичної підготовки в будь-якому обсязі, у такої особи формуються знання, уміння, навички компетентності на відповідному рівні вищої освіти.

Як наслідок, особа яка долучалася до таких заходів, має здобуту освіту на відповідному рівні вищої освіти.

Зазначає, що для здобуття освіти на рівні вищому, ніж раніше здобутий, та збереження послідовності здобуття освіти, визначеною ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту", відрахована із закладу вищої особи особа має саме продовжити навчання на основі раніше здобутої сукупності знань, умінь, навичок, інших компетентностей на відповідному рівні вищої освіти (поновитися на навчання у визначений законодавством спосіб), а не повторно вступити для здобуття того самого ступеню вищої освіти.

Відтак, вважає, що позивачем порушено послідовність здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту".

Також зазначає, що функції щодо внесення відомостей щодо здобувачів освіти покладено саме на суб`єктів освітньої діяльності та їх територіальні відокремлені структурні підрозділи, а отже Міністерство освіти і науки України не зобов`язано вносити інформацію про здобувачів освіти до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Окрім того, висловлює незгоду із стягнутими судом першої інстанції витратами на правничу допомогу адвоката у розмірі 6000, 00 грн., оскільки розмір таких витрат є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів скаржника, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що 30.06.2022 позивач здобув ступінь освіти - бакалавр, завершивши навчання у Державному торговельно-економічному університеті.

25.09.2022 позивач зарахований на заочну форму навчання за освітнім рівнем магістра до Державного торговельно-економічного університету, з якого був відрахований 06.12.2023 за невиконання вимог навчального плану.

17.10.2025 позивач повторно зарахований на денну форму навчання за освітнім рівнем магістра до закладу вищої освіти "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая".

На ім`я позивача сформовано довідку від 21.10.2025 №797170 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, відповідно до змісту якої в графі "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону № 2145-VIII", зазначено: ''Ні, порушує''.

Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено протиправні дії, що полягають у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронний базі з питань освіти щодо порушення ним черговості здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту", звернувся з позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач раніше не отримував документа про здобуття ним вищої освіти за ступенем ''магістр'', послідовність здобуття ним освіти відповідає положенням ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту", а тому дії відповідача у спірних правовідносинах є протиправними.

Окрім того, суд першої інстанції вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума витрат останнього на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює Закон України “Про освіту” від 05 вересня 2017 року №2145-VIII.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст 3 цього Закону кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров`я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України “Про освіту” рівнями освіти є:

дошкільна освіта;

початкова освіта;

базова середня освіта;

профільна середня освіта;

професійна освіта;

фахова передвища освіта;

початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;

перший (бакалаврський) рівень вищої освіти;

другий (магістерський) рівень вищої освіти;

третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Згідно із ст.17 Закону України “Про освіту” метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань.

Вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти.

Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність закладів вищої освіти (для закладів вищої освіти культурологічного та мистецького спрямування - мистецька діяльність) є обов`язковою та невід`ємною складовою частиною їхньої освітньої діяльності.

Складовою освітньої програми вищої освіти мистецького спрямування є асистентура-стажування, яке проводиться в університетах та академіях на основі ступеня магістра і є основною формою підготовки мистецьких виконавських кадрів вищої кваліфікації.

Відповідно до п.п.5,19 ч.1 ст.1 Закону України “Про вищу освіту” вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти; результати навчання - знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми (програмні результати навчання) або окремих освітніх компонентів.

Частиною першою статті 4 Закону України “Про вищу освіту” передбачено, що кожен має право на вищу освіту.

Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти на конкурсній основі, якщо певний ступінь вищої освіти громадянин здобуває вперше за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Громадяни України вільні у виборі закладу вищої освіти, форми здобуття вищої освіти і освітньої програми.

Громадяни України, які не завершили навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним ступенем освіти, мають право повторно безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти за тим самим ступенем освіти, за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівців, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Здобувачами вищої освіти у розумінні пункту 1 частини другої статті 61 Закону України “Про вищу освіту” є студент - особа, зарахована до вищого навчального закладу з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.

Відповідно до абз.1-5 ст.5 Закону України “Про вищу освіту” підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Згідно з ч.2 ст.5 Закону України “Про вищу освіту” здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.6 Закону України “Про вищу освіту” встановлено, що атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.

Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об`єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).

Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.

Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.

Рішення про присудження ступеня вищої освіти та присвоєння відповідної кваліфікації скасовується закладом вищої освіти у разі виявлення фактів порушення здобувачем вищої освіти академічної доброчесності, зокрема наявності у кваліфікаційній роботі академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.7 Закону України “Про вищу освіту” документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.

Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури (п.1 ч.3 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію”).

Пунктом 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 визначено, що здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній ч.2 ст.10 Закону України “Про освіту”, а також докторанти для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період подають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, за формою згідно з додатком 9.

За формою довідки про здобувача освіти, наведеної у додатку 9 до вказаного Порядку, у ній зазначається, зокрема, така інформація: на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону України “Про освіту” - ТАК/НІ.

Так, фізична особа вважається такою, яка здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, що відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання необхідного обсягу відповідної освітньої програми та проходження атестації.

Отже, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що має підтверджуватись відповідним документом про освіту.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.11.2025 у справі №620/16629/24.

Законодавство передбачає, що особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію, присуджується відповідний ступень вищої освіти, та видається документ про вищу освіту.

З моменту отримання документа про вищу освіту особа вважається такою, що завершила навчання і фактично здобула вищу освіту за відповідним ступенем.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.11.2025 у справі №160/31314/24.

Порушенням послідовності вважається, якщо особа одночасно або повторно здобуває освіту того ж самого або нижчого рівня, вже маючи завершений вищий рівень освіти. Наприклад, якщо особа з дипломом магістра вступає на ще одну магістерську програму або на бакалаврат, це розцінюється як порушення послідовності.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.11.2025 у справі №160/30918/24.

Судом встановлено, що 30.06.2022 позивач здобув ступінь освіти - бакалавр, завершивши навчання у Державному торговельно-економічний університеті (а.с.9).

25.09.2022 позивач зарахований на заочну форму навчання за освітнім рівнем магістра до Державного торговельно-економічного університету, з якого був відрахований 06.12.2023 за невиконання вимог навчального плану (а.с.9, зворотний бік арк.).

17.10.2025 позивач зарахований на денну форму навчання за освітнім рівнем магістра до закладу вищої освіти “Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая” (а.с.10).

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач раніше отримував документ про вищу освіту за рівнем вищої освіти - магістр.

За таких обставин, позивачем не порушено послідовності здобуття освіти згідно з положеннями ч.2 ст.10 Закону України “Про освіту”.

Повторне зарахування позивача на навчання за відсутності відповідного документу про здобуття останнім освітнього ступеня магістра не може вважатися отриманням освіти на тому самому рівні.

Отже, відсутні як правові, так і фактичні підстави для формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти із зазначенням у ній відомостей про те, що поточне здобуття освіти позивачем порушує послідовність, визначену ч.2 ст.10 Закону України “Про освіту”,

Наведене вище також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.11.2025 року у справі №280/11497/24 в подібних правовідносинах.

Відтак, доводи апеляційної скарги про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту", є необґрунтованими та суперечать висновкам суду.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено (доказано) правомірність власних дій, що є предметом оскарження у даній справі.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про визнання протиправними дій відповідача, що полягають у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронний базі з питань освіти щодо порушення позивачем черговості здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту", а саме в графі "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронний базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту" зазначення: "Ні, порушує".

Щодо внесення інформації про здобувача освіти до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про освіту" засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством.

Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.

Відповідно до ст.74 Закону України "Про освіту" у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).

Електронна база містить такі складові: Реєстр суб`єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).

Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.

Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратор Електронної бази:

здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази;

відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі;

забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази;

проводить навчання для роботи з Електронною базою;

здійснює інші заходи, передбачені законом.

Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах, Про захист персональних даних, Про авторське право і суміжні права та Про публічні електронні реєстри.

Суб`єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Так, на теперішній час механізм функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - Єдина електронна база) в галузі освіти як інтегрованої інформаційної системи, що забезпечує збирання, створення, реєстрацію, накопичення, зберігання, зміну, використання, поширення та захист інформації про суб`єктів освітньої діяльності, вступників до закладів освіти, здобувачів освіти, документи про освіту (науковий ступінь), педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників з метою задоволення потреб фізичних та юридичних осіб, порядок її ведення визначає Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 2025 р. №872 (далі по тексту - Положення №872).

При цьому, Наказом Міністерства освіти і науки №1384 від 22.10.2025 (набрав чинності 28.11.2025) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року №620 «Про затвердження Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти».

Згідно п.1 розділу І Положення №872 це Положення визначає механізм функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - Єдина електронна база) в галузі освіти як інтегрованої інформаційної системи, що забезпечує збирання, створення, реєстрацію, накопичення, зберігання, зміну, використання, поширення та захист інформації про суб`єктів освітньої діяльності, вступників до закладів освіти, здобувачів освіти, документи про освіту (науковий ступінь), педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників з метою задоволення потреб фізичних та юридичних осіб, порядок її ведення.

Відповідно до п.п.4,5 Положення №872 передбачено, що власником Єдиної електронної бази та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава в особі МОН. Держателем Єдиної електронної бази є МОН, адміністратором - державне підприємство “Інфоресурс”, що належить до сфери управління МОН (далі - адміністратор).

МОН є володільцем інформації, що міститься в Єдиній електронній базі.

Суб`єктами ведення Єдиної електронної бази є МОН, адміністратор, Державна служба якості освіти, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які мають у підпорядкуванні заклади освіти, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, органи місцевого самоврядування, а також суб`єкти освітньої діяльності та їх відокремлені підрозділи, які провадять освітню діяльність на рівні професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих, зокрема післядипломної освіти незалежно від форми власності та сфери управління, Український центр оцінювання якості освіти, державна наукова установа “Інститут освітньої аналітики”, інші підприємства, установи, організації, що у випадках, визначених законодавством у сфері освіти, вносять та отримують інформацію з Єдиної електронної бази.

Головним призначенням Єдиної електронної бази є забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією у сфері освіти (п.7 Положення №872).

Згідно з п.п.9, 10 Положення №872 для виконання суб`єктами ведення Єдиної електронної бази функцій, визначених цим Положенням, адміністратор надає (організовує та підтримує) доступ до Єдиної електронної бази користувачам на підставі:

наказу МОН - користувачам від МОН;

наказу (розпорядження) адміністратора - користувачам від адміністратора;

заяви суб`єкта ведення Єдиної електронної бази про організацію доступу до Єдиної електронної бази, що обов`язково містить інформацію про нього або його відокремлений підрозділ, дані його користувача (користувачів), якому (яким) надається доступ до Єдиної електронної бази, визначені пп.6 п.14 цього Положення, - користувачам від інших суб`єктів ведення Єдиної електронної бази.

Інформація вноситься (змінюється) в Єдиній електронній базі користувачами протягом п`яти робочих днів з моменту її створення, отримання (зміни) суб`єктом ведення Єдиної електронної бази, якщо інший строк не встановлено законодавством, за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення Єдиної електронної бази або спеціалізованого програмного забезпечення, що використовується суб`єктом ведення Єдиної електронної бази, узгодженого з адміністратором.

Відповідно до п.14 Положення №872 визначено інформацію про фізичних осіб (персональні дані), яка вноситься (передається) в Єдину електронну базу, а пунктом 15 - інформацію про суб`єктів ведення Єдиної електронної бази та їх відокремлені підрозділи, користувачам яких забезпечується (забезпечувався) доступ до Єдиної електронної бази.

Відповідно до п.24 Положення №872 МОН, серед іншого: вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування Єдиної електронної бази; використовує інформацію, що міститься в Єдиній електронній базі, зокрема персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством у сфері державного регулювання та освіти; встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення Єдиної електронної бази.

Згідно з п.32 Положення №872 суб`єкти освітньої діяльності та їх відокремлені підрозділи, що провадять освітню діяльність у сферах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, освіти дорослих, зокрема післядипломної освіти, незалежно від форми власності та сфери управління:

1) вносять до Єдиної електронної бази з накладенням у випадках, визначених МОН, кваліфікованого електронного підпису відповідального працівника, а також підтримують в повному, актуальному і достовірному стані інформацію, визначену у пунктах 14-17 цього Положення (крім інформації про сертифікати зовнішнього незалежного оцінювання, результати зовнішнього незалежного оцінювання, участь у вступних кампаніях до закладів освіти (коли, до яких закладів освіти, на які професії, спеціальності, спеціалізації, рівні, форми здобуття освіти особа подавала заяви в електронній формі), інформації, що згідно з цим Положенням передається до Єдиної електронної бази з інтегрованої автоматизованої системи державного нагляду (контролю) та реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування);

2) здійснюють в Єдиній електронній базі інші дії у порядку та обсягах, визначених МОН.

Відтак, з огляду на наведені вище норми Положення №872, формування інформації з ЄДЕБО для видання документів у сферах, зокрема, вищої освіти здійснюється автоматизовано з використанням програмного забезпечення, вимоги до якого встановлює Міносвіти як розпорядник зазначеної системи, який також є володільцем вказаної інформації та має повний доступ до неї як уповноважений суб`єкт.

При цьому забезпечення функціонування ЄДЕБО здійснюється технічним адміністратором системи в порядку, визначеному Міносвіти як розпорядником ЄДЕБО, у тому числі й стосовно здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення.

Суб`єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти не мають повноважень на встановлення вимог до програмного забезпечення ЄДЕБО та зміни технічних параметрів й алгоритмів його функціонування.

Це означає, що заклад освіти, в якому станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин навчається позивач, в силу своїх повноважень в ЄДЕБО, не має технічної можливості для формування та видачі позивачу довідки з іншим, аніж у спірних відносинах змістом відомостей щодо поточного здобуття освіти, порушення або непорушення послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту», оскільки такий документ формується автоматично з використанням засобів програмного забезпечення, вимоги до якого визначає МОН України.

Колегія суддів враховує, що хоча формування довідки з ЄДЕБО й здійснюється автоматично у цій системі, однак порядок вчинення таких дій визначається безпосередньо МОН України шляхом забезпечення функціонування ЄДЕБО і встановлення вимог до апаратного та програмного забезпечення вказаної системи.

Тобто формування довідки про здобувача освіти є результатом виконання вказаним Міністерством закріплених за ним у законі повноважень.

Це ж Міністерство є володільцем інформації, яка міститься в ЄДЕБО, має повний доступ до неї та не позбавлене технічної можливості і повноважень сформувати довідку про здобувача освіти з дотриманням вимог законодавства.

З аналізу наведених норм слідує, що на відповідача покладено повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту".

Натомість навчальний заклад позивача виконує лише технічну функцію, оскільки довідка формується автоматично на підставі даних ЄДЕБО.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що функції щодо внесення відомостей щодо здобувачів освіти покладено саме на суб`єктів освітньої діяльності та їх територіальні відокремлені структурні підрозділи, а тому відповідач не зобов`язаний вносити інформацію про здобувачів освіти до ЄДЕБО, є необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо покладення на відповідача обов`язку внести зміни до даних, що містяться в ЄДЕБО щодо порушення позивачем черговості здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту", а саме в графі "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронний базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону України "Про освіту" вказати: "Так".

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.10.2025 по справі №200/5372/24; від 26.11.2025 №160/29658/24 в подібних правовідносинах.

Щодо витрат на правову допомогу в суді першої інстанції.

Згідно ч.1 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі №813/2241/18.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем надано наступні документи:

договір №06/02/26 про надання правової допомоги адвокатом від 06.02.2026 (а.с.12);

додаток №1 від 06.02.2026 до договору №06/02/26 про надання правової допомоги адвокатом від 06.02.2026 (а.с.13);

опис послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. від 10.02.2026 (а.с.15);

рахунок фактура №10/02/26 від 10.02.2026 (а.с.14);

платіжну інструкцію №897521201.1 від 12.02.2026 (а.с.74).

Так, професійна правнича допомога в суді першої інстанції надавалася позивачу адвокатом Тарасенко Д.Ю. (далі - адвокат) на підставі договору №06/02/26 про надання правової допомоги адвокатом від 06.02.2026, згідно якого клієнт (позивач) доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо надання правової допомоги з наступних питань та у таких обсягах: представництво та захист прав та законних інтересів клієнта (позивача) включно, але не виключно: під час провадження та розгляду будь-яких справ, що стосуються прав та законних інтересів останнього, зокрема, в адміністративних судах першої інстанції, в адміністративних справах, в якості представника (п.1.1).

Сторони домовилися, що правова допомога на виконання цього Договору надається за ціною, визначеною у додатках до цього Договору (п.2.1).

Додатком №1 від 06.02.2026 до договору №06/02/26 про надання правової допомоги адвокатом від 06.02.2026 передбачено, що гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта (позивача) в суді першої інстанції становить 20 000,00 грн.

Згідно опису послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. від 10.02.2026 на підставі договору №06/02/26 про надання правової допомоги адвокатом від 06.02.2026, а також Додатку №1 від 06.02.2026 до вказану договору, адвокатом надано клієнту (позивачу) послуги з правничої допомоги в суді першої інстанції.

Згідно рахунок фактури №10/02/26 від 10.02.2026 та платіжної інструкції №897521201.1 від 12.02.2026 позивачем сплачено 20 000,00 грн. за послуги адвоката з надання останнім правничої допомоги в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що справу розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін.

Оцінюючи заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що належною до стягнення є сума у розмірі 6 000,00 грн., виходячи з того, що сума таких витрат є обґрунтованою та справедливою.

Водночас, суд першої інстанції залишив поза увагою, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Окрім того, суд першої інстанції належним чином не обґрунтував чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін.

В свою чергу, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Вищевказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.03.2026 у справі №160/6124/21.

Велика Палата Верховного Суду також вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Дослідивши докази, надані на підтвердження понесених витрат на правову допомогу та матеріали справи, колегія суддів вважає, що визначена судом першої інстанції сума до стягнення - 6 000,00 грн. не відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та доцільності таких витрат з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в суді першої інстанції в процесі надання позивачу професійної правничої допомоги адвокатом надано наступні послуги:

аналіз наявних у позивача документів (0,5 год. витраченого часу);

аналіз законодавства з відповідних питань (1 год. витраченого часу);

аналіз судової практики з відповідних питань (1,5 год. витраченого часу);

написання безпосереднього тексту позовної заяви (1 год. витраченого часу).

Надаючи правову оцінку таким послугам, як "аналіз наявних у позивача документів», «аналіз законодавства з відповідних питань»; «аналіз судової практики з відповідних питань», колегія суддів зазначає, що останні не є окремими видами правової допомоги, оскільки такі послуги є складовими такої послуги, як «написання безпосереднього тексту позовної заяви».

В контексті здійснення представництва інтересів позивача у даній справі в суді першої інстанції фактично реальним результатом є складання позовної заяви.

Відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом в постанові від 23.01.2025 у справі №120/17480/23.

Відтак, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.6 ст.134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом в постанові від 23.01.2025 у справі №120/17480/23.

Колегія суддів вказує, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення співмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що відповідач в суді першої інстанції у відзиві на позов заперечував проти заявлених позивачем вимог щодо витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн., зазначаючи про те, що заявлений останнім розмір таких витрат є завищеним та необґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що законом не визначено форми заяви, в якій викладаються заперечення щодо розміру витрат на правову допомогу, а тому викладення відповідачем незгоди із стягненням на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у такий спосіб не суперечить чинному законодавству України.

Відтак, в розумінні в розумінні ч.6 ст.134 КАС України, відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, визначена судом першої інстанції до стягнення в суді першої інстанції сума витрат на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн., є необґрунтованою та підлягає зменшенню.

Враховуючи, що з подібних правовідносин наявна судова практика, що об`єктивно спрощувало роботу адвоката при підготовці процесуальних документів; справа розглянута судом в порядку в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; частково задоволено позов; з огляду на принципи розумності, співмірності обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, складністю справи та об`ємом наданих послуг; а також на клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до відшкодування витрат, колегія суддів вважає, що співмірною до відшкодування сумою витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції є сума 3 000,00 грн.

Відтак, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу підлягає зміні.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1064, 96 грн., колегія суддів не надає правову оцінку рішенню суду в цій частині.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем надано наступні документи:

договір №06/02/26 про надання правової допомоги адвокатом від 06.02.2026 (а.с.12);

додаток №2 від 21.05.2026 до договору №06/02/26 про надання правової допомоги адвокатом від 06.02.2026 (а.с.131);

опис послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. від 25.05.2026 (а.с.133);

рахунок фактура №21/05/26 від 21.05.2026 (а.с.134);

платіжну інструкцію №M1KE-2BTX-54AP-549K від 21.05.2026 (а.с.132).

Так, професійна правнича допомога в суді апеляційної інстанції надавалася позивачу адвокатом Тарасенко Д.Ю. (далі - адвокат) на підставі договору №06/02/26 про надання правової допомоги адвокатом від 06.02.2026, згідно якого клієнт (позивач) доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо надання правової допомоги з наступних питань та у таких обсягах: представництво та захист прав та законних інтересів клієнта (позивача) включно, але не виключно: під час провадження та розгляду будь-яких справ, що стосуються прав та законних інтересів останнього, зокрема, в адміністративних судах апеляційної інстанції, в адміністративних справах, в якості представника (п.1.1).

Сторони домовилися, що правова допомога на виконання цього Договору надається за ціною, визначеною у додатках до цього Договору (п.2.1).

Додатком №2 від 21.05.2026 до договору №06/02/26 про надання правової допомоги адвокатом від 06.02.2026 передбачено, що гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта (позивача) в суді апеляційної інстанції складає 10 000,00 грн.

Згідно опису послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. від 25.05.2026, на підставі договору №06/02/26 про надання правової допомоги адвокатом від 06.02.2026, а також Додатку №2 від 21.05.2026 до вказаного договору, адвокатом надано клієнту (позивачу) послуги з правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, а саме: аналіз апеляційної скарги, складання відзиву, подача до суду (кількість витраченого часу-3 год.).

Відповідно до рахунок фактури №21/05/26 від 21.05.2026 та платіжної інструкції №M1KE-2BTX-54AP-549K від 21.05.2026, позивачем сплачено 10 000,00 грн. за послуги адвоката з надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що дана справа розглянута судом апеляційної інстанції в порядку в порядку письмового провадження, без виклику сторін, до суду апеляційної інстанції позивачем надано відзив на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався своїми правами, передбаченими ст.134 КАС України, подав до суду апеляційної інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, зазначивши, що заявлений позивачем розмір таких витрат є завищеним та неспівмірним.

Надаючи оцінку наданим адвокатом послугам з правової допомоги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо такої послуги, як "аналіз апеляційної скарги", колегія суддів зазначає, що остання не є окремим видом правової допомоги, а є складовою процесу написання відзиву на апеляційну скаргу.

Стосовно такої послуги, як "складання відзиву", колегія суддів зазначає, що складання вказаного відзиву не вимагало великого обсягу юридичної роботи адвоката та не потребувало значного затрат часу.

Крім того, така послуга, як "подача до суду" відзиву на апеляційну скаргу, фактично є технічною дією, яка не потребувала юридичної роботи адвоката.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 по справі №686/5757/23 наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Колегія суддів зауважує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена від 19.11.2020 року у справі №520/7431/19 участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних відносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом, оскільки первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.12.2019 у справі №2040/6747/18.

Отже, заявлена до відшкодування позивачем сума витрат у розмірі 10 000,00 грн. на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції не відповідає критерію розумності, є завищеною, а відтак підлягає зменшенню.

Визначаючи розмір витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів враховує, що з подібних правовідносин наявна судова практика, що об`єктивно спрощувало роботу адвоката при підготовці процесуальних документів; останній (адвокат) вже приймав участь у цій справі в якості представника в суді першої інстанції та був обізнаний з обставинами справи щодо спірних відносин, що істотно впливало на обсяг наданих ним послуг в межах їх повторного вивчення; часткове задоволення вимог; принципи розумності, співмірності обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, складністю справи, а також заяву відповідача про зменшення розміру заявлених до відшкодування витрат в суді апеляційної інстанції.

За вказаних обставин колегія суддів вважає, що належним для відшкодування розміром витрат на правову допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, є сума у розмірі 1 500,00 грн.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 у справі №480/845/26 змінити в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, виклавши абзац п`ятий та шостий резолютивної частини в наступній редакції:

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (проспект Берестейський, буд.10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38621185) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1064,96 грн. (одну тисячу шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок) судового збору та 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

У стягненні на користь ОСОБА_1 17 000,00 грн. (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 у справі №480/845/26 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (проспект Берестейський, буд.10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38621185) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц