Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №620/6398/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/6398/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:.

-визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 01 червня 2026 року № 07-07/556 про відмову у наданні (продовженні) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни II групи;

-зобов`язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради надати (продовжити) ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни II групи на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати відповідне посвідчення.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 15.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому заперечує проти позову, вважає його необґрунтованим та зазначив, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами. Відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 та його службового посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Київським інститутом Національної гвардії України 21 жовтня 2025 року, копія якого додана до позовної заяви, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Національній гвардії України, призначений начальником кафедри ПВП ЦПО, йому присвоєно військове звання полковника. Звертає увагу, що вказане посвідчення не додавалося ОСОБА_1 до його заяви від 29 травня 2026 року та не досліджувалось Департаментом. У зв`язку з наведеним вище, рішенням Департаменту № 07-07/556 від 01 червня 2026 року ОСОБА_1 правомірно та обґрунтовано відмовлено в наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому не погоджується з позицією відповідача та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, оскільки оскаржуване рішення від 01 червня 2026 року № 07-07/556 ухвалено рівно в день закінчення строку дії раніше наданого статусу. За таких обставин по суті йдеться не про первинне (первісне) звернення особи, якій держава вперше визначає належність до пільгової категорії, а про відмову в продовженні статусу, який уповноважений орган уже два рази визнав обґрунтованим за тими самими фактичними обставинами (та сама травма, той самий Витяг з рішення експертної команди, та сама належність до Національної гвардії України) і за тією самою нормою закону. Це прямо підтверджується і внутрішньою суперечністю самого оскаржуваного рішення: його заголовок сформульовано як відмову «в продовженні» статусу, тоді як резолютивна частина говорить про відмову «в наданні» статусу, – тобто відповідач сам не заперечує, що йдеться про продовження (подовження) раніше визнаного права, а не про його первинне встановлення.

Судове засідання здійснювалося в порядку, передбаченому статтею 262 КАС України.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 проходить службу в Національній гвардії України та має військове звання полковник (службове посвідчення серії НОМЕР_1 , особистий номер Г-002203).

Раніше позивачу було надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни II групи на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та відповідне посвідчення серії НОМЕР_2 від 24.05.2023 зі строком дії до 01.06.2026.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 29.05.2026 № 163/26/1929/В причиною інвалідності визначено травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків, з висновком військово-лікарської комісії: «Травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків» та встановлено 2 групу інвалідності з датою повторного оцінювання – 01.06.2028.

29.05.2026 позивач звернувся з заявою до відповідача та просив продовжити йому дію статусу та видати посвідчення «особа з інвалідністю внаслідок війни».

Відповідач листом від 02.06.2026 повідомив позивача, що рішенням від 01.06.2026 № 07-07/556 про відмову в продовженні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни йому відмовлено у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи.

Вважаючи такі дій відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон № 3551-XII), статтею 4 якого ветеранами війни визначено осіб, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 3551-XII визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа,

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Відповідно до статті 1 Закону України від 13.03.2014 № 876-VII «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України.

Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» (з наступними змінами та доповненнями) затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни (надалі - Положення №302) та визначено, що посвідчення ветерана - один із таких документів у паперовій формі, виданий за бажанням особи, щодо якої створено реєстрову інформацію про наданий відповідний статус згідно із статтями 6-10-1 Закону, яку внесено до Єдиного державного реєстру ветеранів війни.

Посвідчення ветерана та електронне посвідчення ветерана мають однакову юридичну силу та використовуються на території України для підтвердження відповідного статусу, отримання пільг, гарантій та компенсацій.

За змістом пункту 10 Положення №302 встановлено, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки, посвідчення члена сім`ї загиблого, посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у місті (у разі утворення) рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики (далі - місцеві структурні підрозділи з питань ветеранської політики) за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи.

З системного аналізу вимог статей 4, 7 Закону № 3551-XII, вбачається, що віднесення особи до осіб з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону № 3551-XII здійснюється за наявності сукупності визначених законом юридичних фактів, зокрема належності особи до відповідної категорії осіб, встановлення їй інвалідності та наявності причинного зв`язку між інвалідністю і обставинами, передбаченими статтею 7 цього Закону.

При цьому пунктом 1 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII прямо передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків.

Як установлено судом, Національна гвардія України відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України.

Отже належність позивача до військовослужбовців Національної гвардії України відповідає визначеній законом категорії осіб, які за встановлення інших передбачених законом обставин можуть мати статус особи з інвалідністю внаслідок війни.

Судом також установлено, що позивачу раніше вже було надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни II групи саме на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 24.05.2023 зі строком дії до 01.06.2026.

При цьому підставою для повторного звернення позивача до відповідача 29.05.2026 було не первинне встановлення належності до категорії осіб з інвалідністю внаслідок війни, а продовження дії раніше наданого статусу у зв`язку з проведенням повторного оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 29.05.2026 № 163/26/1929/В позивачу встановлено II групу інвалідності з датою повторного оцінювання 01.06.2028, а причиною інвалідності визначено травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків. У висновку військово-лікарської комісії прямо зазначено: «Травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків».

Таким чином на момент звернення позивача із заявою від 29.05.2026 обставини, які у 2023 році стали підставою для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, не змінилися. Навпаки, новим рішенням експертної команди підтверджено наявність II групи інвалідності та її причинний зв`язок із виконанням службових обов`язків, а строк повторного оцінювання визначено до 01.06.2028.

За таких обставин суд вважає необґрунтованим підхід відповідача, відповідно до якого звернення позивача від 29.05.2026 фактично було розцінено як первинне звернення за встановленням статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Зміст заяви позивача, дата її подання, строк дії раніше виданого посвідчення, а також формулювання самого оскаржуваного рішення свідчать про те, що предметом розгляду відповідача було саме питання продовження раніше наданого статусу.

Сам по собі факт закінчення строку дії посвідчення ветерана не свідчить про припинення матеріально-правового зв`язку особи з відповідним статусом за умови збереження передбачених законом юридичних підстав для його надання. У цьому випадку позивач завчасно, до закінчення строку дії посвідчення, звернувся до уповноваженого органу із заявою про продовження статусу та подав документ, який підтверджує актуальність встановленої йому інвалідності та її причинний зв`язок із виконанням службових обов`язків.

Посилання відповідача на те, що під час звернення 29.05.2026 позивач не подав службового посвідчення серії НОМЕР_1 , не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у продовженні відповідного статусу.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачеві було відомо про наявність у позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки саме цим органом раніше було оформлено відповідний статус та видано посвідчення. Отже, питання належності позивача до відповідної категорії осіб уже було предметом перевірки уповноваженого органу.

Крім того під час повторного звернення позивачем було подано витяг з рішення експертної команди від 29.05.2026, яким підтверджено II групу інвалідності та її зв`язок із виконанням службових обов`язків. Вказаний документ за своїм змістом має безпосереднє юридичне значення для вирішення питання щодо наявності підстав для продовження статусу.

Суд зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень має бути не лише формально прийняте в межах його компетенції, а й належним чином обґрунтоване, тобто прийняте з урахуванням усіх істотних обставин, які існували на момент його прийняття.

Натомість зі змісту рішення Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 01.06.2026 № 07-07/556 не вбачається, що відповідачем надано належну оцінку тому, що позивач уже мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни II групи, що строк дії такого статусу закінчувався 01.06.2026, а також тому, що новим рішенням експертної команди від 29.05.2026 підтверджено II групу інвалідності та її зв`язок із виконанням службових обов`язків.

Фактично відповідач обмежився посиланням на відсутність у поданих позивачем документах службового посвідчення та не встановив, що обставини, які були підставою для надання позивачу відповідного статусу раніше, припинилися або змінилися.

Суд також бере до уваги, що оскаржуване рішення містить внутрішню суперечність щодо предмета розгляду: його назва свідчить про відмову саме у «продовженні» статусу, тоді як у резолютивній частині зазначено про відмову у «наданні» статусу. Така невизначеність має істотне значення, оскільки первинне встановлення статусу та продовження раніше наданого статусу передбачають різний обсяг фактичних обставин, які підлягають перевірці уповноваженим органом.

За встановлених судом обставин відповідач повинен був оцінити подану позивачем заяву саме з урахуванням того, що питання про його належність до осіб з інвалідністю внаслідок війни вже було вирішене компетентним органом раніше, а повторне звернення обумовлено необхідністю продовження статусу у зв`язку з повторним оцінюванням інвалідності.

При цьому зміна законодавчого регулювання чи зміна підходу органу до оцінки вже встановлених обставин сама по собі не може бути підставою для позбавлення особи набутого статусу без встановлення конкретних юридично значущих обставин, які свідчать про відсутність передбачених законом підстав для його подальшого підтвердження.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності оскаржуваного рішення, тоді як позивач надав належні докази на підтвердження обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи задоволення позову повністю, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративним позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 01 червня 2026 року № 07-07/556 про відмову у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни II групи.

Зобов`язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни II групи на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати відповідне посвідчення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ).

Відповідач: Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради (вул. Івана Мазепи, буд. 19, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ - 43649464).

Суддя В.В. Падій