Вирок від 31 серпня 2026 р. у справі №949/583/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/583/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026181110000031, від 10 лютого 2026 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мочулище, Дубровицького району, Рівненської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, непрацюючого, неодруженого, раніше не судимого, громадянина України,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 240-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , на початку лютого 2026 року, точну дату та час досудовим розслідуванням не встановлено, маючи прямий умисел на заволодіння чужим майном, шляхом шахрайства, з корисливих мотивів, з метою введення в оману людей та шляхом зловживання довірою останніх, створив неправдиве оголошення про продаж трактору марки «Т-25», яке розмістив в мобільному додатку «TikTok», обліковий запис «sashaburlak 1975». В подальшому, 05 лютого 2026 року, ОСОБА_5 знайшов вищевказане оголошення про продаж трактору в мобільному додатку «TikTok» та виявив бажання його купити, після чого здійснив телефонний дзвінок на абонентський номер особи, яка розмістила оголошення. ОСОБА_4 при спілкуванні підтвердив ОСОБА_5 про наявність трактору марки «Т-25», не маючи умислу на виконання свого зобов`язання, та попросив перерахувати йому завдаток в сумі 4000 гривень, при цьому надав реквізити банківської платіжної картки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 для перерахунку коштів. 05 лютого 2026 року о 14 год. 21 хв. ОСОБА_5 здійснив переказ грошових коштів в сумі 4000 гривень з власної банківської платіжної картки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_2 на банківську платіжну картку, зазначену ОСОБА_4 . В подальшому ОСОБА_4 мав сказати ОСОБА_5 де та коли забирати трактор марки «Т-25», однак, після заволодіння грошовими коштами, порушуючи попередню домовленість, ОСОБА_4 обірвав зв`язок, трактор марки «Т-25» ОСОБА_5 не передав та розпорядився грошовими коштами на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому майнову шкоду в загальному розмірі 4000 гривень.

Також, ОСОБА_4 на початку лютого 2026 року, точну дату та час досудовим розслідуванням не встановлено, маючи прямий умисел на заволодіння чужим майном, шляхом шахрайства, з корисливих мотивів, з метою введення в оману людей та шляхом зловживання довірою останніх, діючи повторно, створив неправдиве оголошення про продаж дошок, яке розмістив в мобільному додатку «TikTok», обліковий запис « ОСОБА_6 ».

В подальшому, 09 лютого 2026 року ОСОБА_7 знайшов вищевказане оголошення про продаж дошок в мобільному додатку «TikTok» та виявив бажання їх купити, після чого здійснив телефонний дзвінок на номер особи, яка розмістила оголошення. ОСОБА_4 при спілкуванні підтвердив ОСОБА_7 про наявність дошок в кількості 30 штук, загальною вартістю 3000 гривень, та не маючи умислу на виконання свого зобов`язання, попросив перерахувати йому завдаток в сумі 4100 гривень, включаючи доставку вартістю 1100 гривень, при цьому надав реквізити банківської платіжної картку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 для перерахунку коштів. 09 лютого 2026 року о 16 год. 18 хв. ОСОБА_7 здійснив переказ грошових коштів в сумі 4100 гривень з власного банківського рахунку АТ КБ «ПриватБанк» НОМЕР_3 на банківську платіжну картку, зазначену ОСОБА_4 . В подальшому ОСОБА_4 мав доставити зазначені дошки до ОСОБА_7 , однак після заволодіння грошовими коштами, порушуючи попередню домовленість, ОСОБА_4 обірвав зв`язок, дошки ОСОБА_7 не доставив та розпорядився грошовими коштами на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому майнову шкоду в загальному розмірі 4100 гривень.

Крім цього, ОСОБА_4 10 лютого 2026 року близько 14.30 год., діючи з корисливих мотивів, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, знаходячись напроти господарства АДРЕСА_1 , шляхом відкриття незамкнених дверей, проник до автомобіля марки «AUDI A4», реєстраційний номер НОМЕР_4 , який перебуває у користуванні ОСОБА_8 , де виявивши на панелі мобільний телефон марки "Blackview BV9300", вартістю 6178 гривень 33 копійки та в районі переднього підлокітника гаманець, вартістю 296 гривень 67 копійок, з паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 , що належать ОСОБА_8 , здійснив їх таємне викрадення, чим спричинив потерпілому майнову шкоду, в загальному розмірі 6475 гривень.

Разом з цим, ОСОБА_4 10 лютого 2026 року близько 14:30 год., знаходячись напроти господарства АДРЕСА_1 , шляхом відкриття незамкнених дверей, проник до автомобіля марки «AUDI A4», реєстраційний номер НОМЕР_4 , який перебуває у користуванні ОСОБА_8 , де виявивши в районі переднього підлокітника гаманець з паспортом громадянина України, діючи умисно, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою крадіжки офіційних документів, розуміючи, що паспорт громадянина України, який згідно «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992 із змінами і доповненнями є офіційним документом, втрата якого істотно ускладнює реалізацію особою своїх прав, свобод та законних інтересів, таємно викрав паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий 17.05.2006 Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області на ім`я ОСОБА_8 .

В подальшому, ОСОБА_4 10 лютого 2026 року о 18:05 год., знаходячись в будинку за місцем проживання, що розташований по АДРЕСА_1 , взяв викрадений раніше мобільний телефон марки «Blackview BV9300», належний ОСОБА_8 , та діючи умисно, з метою незаконного втручання в роботу автоматизованих систем, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки свого діяння та бажаючи їх настання, знаючи пароль, без дозволу власника несанкціоновано втрутився в автоматизовану систему Інтернет-Банк «Приват-24» та отримавши доступ до банківських рахунків ОСОБА_8 , здійснив переказ грошових коштів із банківського рахунку № НОМЕР_6 на банківський рахунок НОМЕР_7 в сумі 3700 гривень.

Також, ОСОБА_4 10 лютого 2026 року о 18.05 год., знаходячись будинку за місцем проживання, що розташований по АДРЕСА_1 , де повторно, під час дії воєнного стану, діючи з корисливих мотивів, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, таємно викрав грошові кошти в сумі 3700 гривень з банківського рахунку ОСОБА_8 № НОМЕР_6 , шляхом переказу на банківський рахунок НОМЕР_7 , за допомогою додатку «Приват 24», який встановлений на мобільному телефоні марки «Blackview BV9300», належному ОСОБА_8 . В подальшому ОСОБА_4 зняв дані кошти через банкомат, який розміщений у приміщенні супермаркеті «Льонок», що по вул. Миру, 7 в м. Дубровиця, Сарненського району, Рівненської області, чим завдав потерпілому ОСОБА_8 майнової шкоди на суму 3700 гривень.

Крім того, ОСОБА_4 , у невстановлену досудовим розслідуванням дату та час, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, переслідуючи корисливий мотив, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин та місці, порушуючи порядок, визначений Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18.11.1997 року, придбав 2 652,33 г. каміння бурштину, що згідно висновку судової гемологічної експертизи є бурштином в сировині, вартістю 4 411 гривень 73 копійки, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 827 від 12.12.1994 року «Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення», відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення та являється дорогоцінним камінням органогенного утворення, після чого незаконно зберігав в будинку за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не маючи при цьому відповідних документів, які б підтверджували законність походження даного каміння бурштину.

10 березня 2026 року, в період з 19 год. 35 хв. по 20 год. 10 хв., було проведено огляд господарства, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , де в кімнаті будинку виявлено та вилучено придбаний ОСОБА_4 бурштин.

За таких обставин, ОСОБА_4 обвинувачується у заволодінні чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайстві), вчиненому повторно, таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у сховище, в умовах воєнного стану, незаконному заволодінні будь-яким способом паспортом, несанкціонованому втручанні в роботу інформаційних (автоматизованих) систем, у придбанні та зберіганні бурштину, законність походження якого не підтверджується відповідними документами, тобто у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 240-1 КК України.

Допитаний в суді обвинувачений ОСОБА_4 вину у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Додатково пояснив, що шкодує про вчинене, зробив для себе належні висновки та обіцяв, що більше такого не повториться.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заявила клопотання, в якому просить розглянути кримінальне провадження не досліджуючи докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчинених кримінальних правопорушеннях визнає повністю.

Просила визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років, за за ч. 3 ст. 357 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік; за ч. 1 ст. 190 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік; за ч. 1 ст. 361 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік; за ч. 2 ст. 190 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки; за ч. 1 ст. 240-1 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 240-1 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 (три) роки з покладенням на ОСОБА_4 обов`язків відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України.

Крім того, прокурор просила вирішити долю речових доказів у відповідності до ст. 100 КПК України. При цьому, до каміння бурштину просила застосувати спеціальну конфіскацію.

Також, прокурор просила стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 процесуальні витрати на проведення експертиз у розмірі 5794,10 грн.

У своїх заявах потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 просять дане кримінальне провадження розглянути без їхньої участі, зазначивши, що претензій до обвинуваченого не мають, визначити міру покарання покладають на розсуд суду.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у скоєнні кримінальних правопорушень, підтвердивши викладене в обвинувальному акті та фактичні обставини ніким з учасників судового провадження не оспорюються, відсутні заперечення та сумніви у добровільності його позиції, суд, з`ясувавши думку учасників судового процесу, роз`яснив сторонам кримінального провадження вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України і наслідки обмеження обсягу дослідження доказів, за згодою учасників судового процесу, визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім письмових доказів по справі, що характеризують особу обвинуваченого. Обвинуваченому роз`яснено, що в даному випадку він позбавляється права оскаржувати в апеляційному порядку фактичні обставини справи, встановлені доказами, які судом не були досліджені. До таких фактичних обставин відносяться дата, час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення, винуватість у вчиненні кримінального правопорушення та його мотиви, а також інші обставини, які визнані учасниками судового провадження та ними не оспорюються.

Суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27 лютого 1980 року (скарга № 6903/75) Девеер проти Бельгії (Deweer v. Belgium) держава та її судові органи зобов`язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, або взагалі звільненням від покарання за окремими епізодами справи.

Проте, суд пересвідчився, що позиція учасників судового розгляду щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, є добровільною і не пов`язана з вищевказаними чинниками.

Отже, аналізуючи показання обвинуваченого, суд вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень знайшла своє підтвердження у судовому засіданні під час судового розгляду. Так, останній надав показання стосовно обставин вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які повністю узгоджуються зі встановленими фактичними обставинами кримінального провадження, викладеними в обвинувальному акті, а тому кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 240-1 КК України, як заволодінні чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайстві), вчиненому повторно, таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у сховище, в умовах воєнного стану, незаконному заволодінні будь-яким способом паспортом, несанкціонованому втручанні в роботу інформаційних (автоматизованих) систем, у придбанні та зберіганні бурштину, законність походження якого не підтверджується відповідними документами, є правильною.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Так, згідно ст. 12 КК України, кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 357 та ч. 1 ст. 361 КК України кваліфікуються як проступки, передбачені ч. 2 ст. 190 та ч. 1 ст. 240-1 КК України - як нетяжкі злочини та передбачений ч. 4 ст. 185 КК України - тяжкий злочин.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.

Отже, характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує те, що він раніше не судимий (а.п. 107), на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває (а.п. 108), за місцем проживання характеризується позитивно (а.п. 106).

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Так, у судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

До того ж, майнова шкода в розмірі 18275 гривень, відшкодована в повному обсязі, потерпілому ОСОБА_8 на суму 10175 гривень, потерпілому ОСОБА_5 на суму 4000 гривень та потерпілому ОСОБА_7 на суму 4100 гривень.

Водночас, обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , що передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено.

У пункті 4 вказаної вище Постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 Постанови №7).

У п. 2 Постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

При цьому, відповідно до п. 1 Постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідно якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.ст. 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Таким чином, визначаючи міру і вид покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує наявність обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, відсутність обставин, що обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, його поведінку до і після вчинення кримінальних правопорушень, а також те, що він повністю визнавши свою вину, щиро розкаявся, надав показання, як в ході досудового розслідування, так і в судовому засіданні щодо обставин вчинених ним кримінальних правопорушень, що свідчить про його небайдужість до наслідків, що настали, тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкцій статтей інкримінованих за вказані кримінальні правопорушення, з урахуванням ст. 70 КК України, у виді позбавлення волі, оскільки такі покарання є необхідними і достатніми для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Разом з тим, суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 без відбування покарання у виді позбавлення волі і вважає за можливе, застосувавши ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, із встановленням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 .

Цивільний позов по кримінальному провадженні не заявлено.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_4 04 березня 2026 року обирався запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на строк два місяці, тобто до 04 травня 2026 року.

Питання про речові докази та розподіл процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.ст. 100, 124 КПК України.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави.

Враховуючи, що санкція інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення - ч. 1 ст. 240-1 КК України - передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, суд вважає за необхідне відповідно до ст.ст. 96-1, 96-2 КК України застосувати до обвинуваченого заходи кримінально-правового характеру у вигляді спеціальної конфіскації, яка полягає у конфіскації у обвинуваченого у власність держави каміння бурштину.

Крім цього, суд, вважає за необхідне зняти арешт з речових доказів по справі, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 12 березня 2026 року ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області накладено арешт із забороною його відчуження, розпорядження та користування на предмети ззовні схожі на бурштин-сирець різної форми та фракції та предмети різного розміру жовто-коричневого та бурого кольору, ззовні схожі на бурштин-сирець, які передані на відповідальне зберігання в складське приміщення ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області.

У зв`язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 174, 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 240-1 КК України, призначивши покарання:

- за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

- за ч. 3 ст. 357 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;

- за ч. 1 ст. 190 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;

- за ч. 1 ст. 361 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;

- за ч. 2 ст. 190 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки;

- за ч. 1 ст. 240-1 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 240-1 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 (три) роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_4 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Скасувати арешт, накладений на майно на підставі ухвали слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 12 березня 2026 року.

На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України в порядку спеціальної конфіскації конфіскувати у власність держави: каміння бурштину у сировині масою 2652,33 г., яке передано на відповідальне зберігання в кімнату зберігання речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області, що за адресою: м. Дубровиця, вул. Воробинська, 25а, Сарненського району Рівненської області.

Речові докази:

- мобільний телефон марки «Blackview BV9300», гаманець та паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , які передані на зберігання потерпілому ОСОБА_8 - повернути власнику ОСОБА_8 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави документально підтверджені витрати на проведення експертиз у розмірі 5794,10 грн (п`ять тисяч сімсот дев`яносто чотири гривні десять копійок), зокрема, за проведення судової товарознавчої експертизи №СЕ-19/118-26/2457-ТВ від 19.02.2026 в розмірі 2228 гривень 50 копійок та судової гемологічної експертизи за експертною спеціальністю №17.1 «Дослідження дорогоцінного, напівдорогоцінного та декоративного каміння» №СЕ-19/103-26/3293-ФХГД від 18.03.2025 становить 3565 гривень 60 копійок.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: ОСОБА_1