Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №600/5530/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5530/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до ОСОБА_1 , про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач), звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 кошти у розмірі 14 386 грн. 86 коп. (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят шість гривень 86 копійок) шкоди завданої Військовій частині НОМЕР_1 .

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ, отримав у тимчасове користування речове (інвентарне) майно на загальну суму 14 386 грн 86 коп., однак 15.06.2025 самовільно залишив військову частину під час проходження базової загальновійськової підготовки та майно не повернув.

Звертав увагу суду на те, що за результатами службового розслідування відповідача притягнуто до повної матеріальної відповідальності наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.09.2025 № 2426. Позивач вважає, що неповернення відповідачем ввіреного майна спричинило державі матеріальну шкоду, яка до цього часу не відшкодована.

Посилаючись на положення Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», позивач просить стягнути з відповідача 14 386 грн 86 коп. шкоди.

2. Відповідач правом на подання відзиву передбаченим ст. 162 КАС України не скористався та відзиву не подав.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. Ухвалою суду справу прийнято до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження без повідомленням (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. ОСОБА_1 з 21.05.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ на посаді стрільця.

2. 01.06.2025 відповідача направлено до військової частини НОМЕР_2 НГУ для проходження базової загальновійськової підготовки.

3. З матеріалів справи судом встановлено, що 15.06.2025 відповідач самовільно залишив військову частину, що зокрема підтверджується листом військової частини НОМЕР_2 НГУ від 20.06.2025 № 72/10/2-901-2025.

4. Під час проходження служби відповідач отримав у тимчасове користування речове (інвентарне) майно загальною вартістю 14 386 грн 86 коп., що підтверджується записом у Книзі № 2 обліку речового майна, яке видається у тимчасове користування.

Зазначене майно після самовільного залишення військової частини відповідачем не повернуто, його вартість не відшкодовано.

5. За фактом неповернення майна у військовій частині НОМЕР_1 проведено службове розслідування, за результатами якого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.09.2025 № 2426 відповідача притягнуто до повної матеріальної відповідальності на суму 14 386 грн 86 коп.

6. 11.09.2025 відповідачу направлено претензію про відшкодування завданої шкоди, яка залишена без задоволення.

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475, інвентарне майно - це речове та спортивне майно, яке закріплюється за військовою частиною та використовується військовослужбовцями і працівниками тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, виконання окремих завдань. Інструкція № 475 є чинним нормативно-правовим актом та станом на час розгляду справи діє у редакції зі змінами, внесеними, зокрема, наказом МВС України від 30.01.2026 № 82.

Отже, передане відповідачеві інвентарне майно не переходило у його власність, а залишалося державним майном, закріпленим за військовою частиною та переданим відповідачу виключно для тимчасового користування. Відповідач, як військовослужбовець, був зобов`язаний забезпечувати збереження ввіреного йому державного майна та діяти відповідно до вимог законодавства, статутів Збройних Сил України та нормативних актів, що регулюють речове забезпечення.

2. Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець зобов`язаний знати та утримувати в готовності до застосування закріплені за ним озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно. Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 у справі № 420/18550/23 звернув увагу на те, що обов`язок військовослужбовця щодо збереження ввіреного військового майна випливає безпосередньо із закону.

3. Правові засади матеріальної відповідальності військовослужбовців визначені Законом України від 03.10.2019 № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160-IX). Закон визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі, у тому числі військовому майну.

За змістом частин 1 та 2 статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, дією чи бездіяльністю особи під час виконання нею обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

4. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є наявність шкоди, протиправної поведінки особи у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням нею обов`язків військової служби чи службових обов`язків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, а також вини особи.

Зазначений підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.06.2025 у справі № 420/18550/23, відповідно до якої для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності має бути встановлена сукупність юридично значимих обставин: пряма дійсна шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між поведінкою та шкодою і вина особи. При цьому сам по собі факт порушення службових обов`язків не звільняє позивача від обов`язку довести факт та розмір прямої дійсної шкоди.

5. Суд зазначає, що позивачем в даній справі доведено не лише факт неналежного виконання відповідачем службових обов`язків, а й конкретний факт вибуття з володіння військової частини визначеного речового майна, переданого відповідачу у тимчасове користування, та його неповернення військовій частині.

Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2025 № 1768 за фактом неповернення речового (інвентарного) майна було призначено службове розслідування. Строк проведення службового розслідування було продовжено наказом від 08.08.2025 № 2101 до 09.09.2025.

За результатами службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 05.09.2025 затверджено відповідний висновок, а 08.09.2025 видано наказ № 2426, яким ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону № 160-IX.

6. В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач самовільно залишив місце проходження військової служби, маючи при собі передане йому інвентарне майно, не забезпечив його збереження та не повернув його до військової частини. Внаслідок цього зазначене майно не було повернуто до речової служби військової частини та утворилася його нестача.

Таким чином, протиправна поведінка відповідача полягає не лише у самовільному залишенні місця служби, а й у невиконанні покладеного на нього обов`язку щодо збереження та повернення ввіреного державного майна.

Причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою полягає в тому, що саме внаслідок самовільного залишення місця служби відповідач фактично вибув із контролю військової частини разом із майном, яке було передане йому у тимчасове користування, після чого майно до військової частини не повернув. За відсутності такого неправомірного вибуття відповідача із місця служби та невиконання ним обов`язку щодо повернення майна відповідна нестача не виникла б.

7. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, у разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Отже, встановлена у справі нестача переданого відповідачу інвентарного майна є обставиною, яка відповідно до статті 6 Закону № 160-IX може бути підставою для покладення на військовослужбовця повної матеріальної відповідальності за умови доведеності його вини та інших необхідних елементів складу матеріальної відповідальності.

8. Судом також встановлено, що факт отримання відповідачем кожного із предметів речового майна підтверджується первинними документами речового обліку, зокрема записами у Книзі № 2 обліку речового майна, яке видається у тимчасове користування, засвідченими підписом відповідача. Доказів повернення зазначеного майна до військової частини матеріали справи не містять.

Відповідачем також не надано доказів того, що майно було знищене, пошкоджене або втрачене з причин, які відповідно до статті 9 Закону № 160-IX виключають матеріальну відповідальність, а також доказів неможливості повернення майна з незалежних від нього причин.

Сам факт самовільного залишення військової частини не є безумовною підставою для стягнення будь-яких сум із військовослужбовця. Проте, у цій справі цей факт оцінюється судом у сукупності з іншими доказами, а саме документами про отримання конкретного інвентарного майна, матеріалами службового розслідування, наказом про притягнення до матеріальної відповідальності, відсутністю доказів повернення майна та претензією військової частини.

При цьому суд враховує, що матеріальна відповідальність військовослужбовця має компенсаційний, а не каральний характер, а тому розмір стягнення повинен відповідати розміру фактично заподіяної прямої дійсної шкоди.

У цій справі розмір шкоди визначено позивачем виходячи з вартості конкретного речового майна, яке було видане відповідачу, не повернуте ним до військової частини та щодо якого встановлено нестачу за результатами службового розслідування.

9. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позивач довів наявність усіх необхідних елементів матеріальної відповідальності відповідача, а саме: факт заподіяння прямої дійсної шкоди державному майну, протиправність поведінки відповідача, причинний зв`язок між його поведінкою та виникненням шкоди, а також його вину.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої для покладення матеріальної відповідальності недостатньо лише встановити факт порушення військовослужбовцем службових обов`язків; необхідним є доведення прямої дійсної шкоди та причинного зв`язку між поведінкою особи і такою шкодою. У цій справі зазначені обставини позивачем доведені належними та допустимими доказами.

10. Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України шкоду, завдану неповерненням ввіреного йому інвентарного речового майна, у розмірі, підтвердженому належними документами речового обліку та матеріалами службового розслідування.

Таким чином, з огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми законодавства, суд вважає позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення з ОСОБА_1 шкоди, завданої державі неповерненням інвентарного речового майна, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1. Згідно частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

2. За відсутності вказаних витрат, суд не вирішує питання про їх стягнення.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 кошти у розмірі 14 386 грн. 86 коп. (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят шість гривень 86 копійок) шкоди завданої Військовій частині НОМЕР_1 .

3. Розподіл судових витрат не здійснюється.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 );

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП: НОМЕР_4 ).

Суддя О.В. Боднарюк