Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №560/19813/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/19813/25

РІШЕННЯ

іменем України

01 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач), у якому просить: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , щодо якого надсилалося звернення.

Ухвалою суду від 20.11.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.

Зазначає, що перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За твердженням позивача, наприкінці серпня 2025 року після оновлення військово-облікового документа у застосунку «Резерв+» він дізнався, що з 16.03.2025 у застосунку відображаються відомості про його розшук у зв`язку з порушенням правил військового обліку. Як підстава такої позначки зазначено неприбуття за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Вказує, що з метою з`ясування підстав відображення таких відомостей його представник позивача 11.09.2025 направив до відповідача адвокатський запит.

Стверджує, що у цьому запиті представник позивача просив повідомити: чи встановлювалися або виявлялися відповідачем порушення правил військового обліку з боку позивача; чи складалися щодо позивача протоколи або постанови у справах про адміністративні правопорушення за статтями 210, 210-1 КУпАП; чи направлялися до органів Національної поліції України звернення про доставлення або розшук позивача.

Позивач посилається на відповідь ІНФОРМАЦІЯ_4 №11211 від 19.09.2025, у якій відповідач повідомив, що протокол про адміністративне правопорушення за статтями 210, 210-1 КУпАП щодо ОСОБА_1 не складався, постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності не виносилась.

У цій відповіді відповідач також зазначив, що внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у частині порушення позивачем вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не суперечить закону, а повістку на ОСОБА_1 в електронному вигляді сформовано та скеровано до ГУНП в Хмельницькій області.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки відповідач не довів факту належного формування, направлення, вручення або отримання позивачем повістки, а також не надав доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

На думку позивача, відомості про порушення правил військового обліку не можуть підтримуватися в Реєстрі без належного фактичного підґрунтя.

Щодо третьої позовної вимоги позивач вважає, що з огляду на відображення в електронному військово-обліковому документі позначки про розшук та повідомлення відповідача про скерування електронної повістки до ГУНП в Хмельницькій області існують підстави для зобов`язання відповідача повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача.

Також позивач зазначає, що, за змістом відповіді відповідача, датою виявлення порушення зазначено 16.03.2025.

Відтак, на думку позивача, станом на час надання відповіді №11211 від 19.09.2025 сплив строк накладення адміністративного стягнення, передбачений статтею 38 КУпАП.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, а тому, суд, на підставі ч. 2 ст. 175 КАС України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

З електронного військово-облікового документа, сформованого засобами застосунку «Резерв+» 09.09.2025 о 15:13, суд встановив, що щодо позивача відображено відомості: «Розшукує ТЦК та СП: порушення військового обліку».

У цьому ж документі зазначено: «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП».

У документі зазначено дату відображення відомостей про розшук - 16.03.2025.

Отже, електронний військово-обліковий документ підтверджує не сам факт вчинення позивачем порушення правил військового обліку, а факт відображення у відповідній інформаційній системі відомостей про те, що позивача розшукує ТЦК та СП у зв`язку з нібито порушенням правил військового обліку.

11.09.2025 представник позивача - адвокат Петрієвський Д.П. - направив до ІНФОРМАЦІЯ_4 адвокатський запит.

У запиті представник позивача просив, зокрема надати інформацію про наявність установлених щодо ОСОБА_1 порушень правил військового обліку, наявність складених щодо нього протоколів або постанов у справах про адміністративні правопорушення, а також про факт направлення звернень до органів Національної поліції щодо його доставлення або розшуку.

У відповіді №11211 від 19.09.2025 ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомив, що протокол про адміністративне правопорушення за статтями 210, 210-1 КУпАП щодо ОСОБА_1 не складався, а постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності не виносилась.

У цій же відповіді відповідач зазначив, що внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у частині порушення позивачем вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме несвоєчасного прибуття за повісткою, не суперечить вимогам закону.

Також відповідач повідомив, що повістку на ОСОБА_1 в електронному вигляді сформовано та скеровано до ГУНП в Хмельницькій області.

Разом з тим, матеріали справи не містять: копії повістки, неприбуття за якою відповідач визначив підставою для внесення спірних відомостей; доказів вручення позивачу такої повістки під особистий підпис; відеозапису вручення повістки або ознайомлення позивача з її змістом; акта відмови від отримання повістки або відеозапису доведення такого акта; доказів надсилання повістки засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення; поштового повідомлення про вручення, відмітки про відмову від отримання або відмітки про відсутність особи за адресою; інших доказів належного доведення повістки до відома позивача; доказів неприбуття позивача за належно врученою повісткою; доказів неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення; протоколу про адміністративне правопорушення за статтями 210, 210-1 КУпАП; постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП.

Окремо суд оцінює обставини, пов`язані з третьою позовною вимогою.

Так, позивач просить зобов`язати відповідача повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , щодо якого, за твердженням позивача, надсилалося звернення.

Водночас, у матеріалах справи відсутнє звернення ІНФОРМАЦІЯ_4 до органів Національної поліції про адміністративне затримання та доставлення ОСОБА_1 , оформлене відповідно до абзацу третього пункту 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Зокрема, матеріали справи не містять електронного набору даних або паперового звернення до органів Національної поліції, яке б містило відомості, передбачені абзацом третім пункту 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів: дані про особу, підставу звернення, унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.

Матеріали справи також не містять доказів реєстрації такого звернення в органах Національної поліції, доказів його отримання відповідним органом Національної поліції або інших документів, які б підтверджували, що відповідач направив саме звернення про адміністративне затримання та доставлення позивача.

Відповідь відповідача №11211 від 19.09.2025 підтверджує лише те, що відповідач повідомив про формування повістки на ОСОБА_1 в електронному вигляді та її скерування до ГУНП в Хмельницькій області.

Така відповідь не містить унікального вихідного номера звернення про адміністративне затримання та доставлення, не містить посилання на абзац третій пункту 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів як на підставу такого звернення, а також не містить самого тексту або змісту відповідного звернення.

Електронний військово-обліковий документ, сформований засобами застосунку «Резерв+», підтверджує факт відображення позначки про розшук ТЦК та СП, однак не підтверджує факту направлення відповідачем до органів Національної поліції саме звернення про адміністративне затримання та доставлення позивача у порядку абзацу третього пункту 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Суд застосовує Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII) у редакціях, чинних на відповідні дати виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 33 цього Закону, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону №2232-XII, військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

За частиною п`ятою статті 33 цього Закону, військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону №2232-XII, персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Суд застосовує Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 №1951-VIII (далі – Закон №1951-VIII) у редакціях, чинних на відповідні дати виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 1 цього Закону, Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

За частиною першою статті 2 Закону №1951-VIII, основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої статті 5 цього Закону, органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Згідно з пунктом 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII, до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону №1951-VIII, призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

При цьому, суд враховує, що пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII стосується відомостей про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Водночас, суд виходить з того, що будь-які відомості, які орган ведення Реєстру вносить або підтримує в Реєстрі, повинні бути достовірними, актуальними, мати належне фактичне підґрунтя та відповідати критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Суд застосовує Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі – Закон №3543-XII) у редакціях, чинних на відповідні дати виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 22 цього Закону, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Отже, суд вказує на те, що обов`язок особи з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки виникає за умови належного виклику такої особи, тобто доведення до її відома повістки із зазначенням строку та місця прибуття у спосіб, передбачений законом.

Суд застосовує Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі – Порядок № 560), у редакціях, чинних на відповідні дати виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 29 Порядку №560, у повістці зазначаються: прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка; найменування районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку; мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; місце, день і час явки за викликом; найменування посади, власне ім`я та прізвище, підпис посадової особи, яка видала повістку, та дата її підписання - для повісток, оформлених на бланку. Такі повістки скріплюються гербовою печаткою; прізвище та власне ім`я керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, дата накладення кваліфікованого електронного підпису - для повісток, сформованих за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; реєстраційний номер повістки; роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки.

Згідно з пунктом 41 Порядку №560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

За таких обставин, суд виходить з того, що саме відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен довести наявність належного підтвердження оповіщення позивача про виклик, неприбуття за яким визначено підставою для оспорюваних дій.

Суд застосовує Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі – Порядок № 1487), у редакціях, чинних на відповідні дати виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1487, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з абзацом третім пункту 56 Порядку №1487, Національна поліція за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ та розвідувальних органів (яке має містити прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), передбачені статтею 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів”, підставу (порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи), надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ. У разі відсутності технічної можливості передачі даних такі звернення надсилаються в паперовій формі (додаток 20).

Відповідно до абзаців шістнадцятого і сімнадцятого пункту 79 Порядку №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку; повідомляють Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку. Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.

Отже, суд зазначає, що Порядок №1487 пов`язує обов`язок ТЦК та СП повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення особи саме з фактом попереднього направлення звернення відповідно до абзацу третього пункту 56 цього Порядку.

Суд застосовує Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КупАП) у редакціях, чинних на відповідні дати виникнення спірних правовідносин.

Стаття 210 КУпАП передбачає, що порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Стаття 210-1 КУпАП передбачає, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

У постанові від 18.07.2024 у справі №120/13533/23 Верховний Суд зазначив, що за змістом статті 58 Конституції України до події або факту застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У постанові від 04.06.2026 у справі №420/20638/24 Верховний Суд наголосив, що правомірність індивідуального акта суб`єкта владних повноважень оцінюється насамперед з огляду на ті мотиви, які були покладені в основу його прийняття та відображені у самому акті. Суб`єкт владних повноважень не може у судовому процесі істотно змінювати або доповнювати підстави прийнятого ним рішення новими аргументами, які не були повідомлені особі на стадії адміністративної процедури.

У постанові від 11.09.2023 у справі №420/14943/21 Верховний Суд сформулював критерії належної обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, серед яких: логічність і структурованість мотивів, пов`язаність мотивів із конкретними нормами права, правова оцінка фактичних обставин, відповідність висновків фактичним обставинам та відсутність немотивованих висновків.

У постанові від 20.04.2023 у справі №380/4746/22 Верховний Суд зазначив, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення для його прийняття, а суб`єкт владних повноважень повинен уникати висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами.

У постанові від 16.05.2019 у справі №821/925/18 Верховний Суд зазначив, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Водночас якщо для прийняття рішення на користь позивача необхідне встановлення всіх визначених законом умов, суд має перевірити наявність таких умов.

Наведені правові висновки Верховного Суду суд застосовує як загальні стандарти адміністративного судового контролю, доказування, обґрунтованості дій суб`єкта владних повноважень, дії закону в часі, обрання ефективного способу захисту.

Так, предметом спору є правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо внесення до Реєстру даних про порушення позивачем правил військового обліку, а також наявність підстав для зобов`язання відповідача виключити такі дані з Реєстру та повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання й доставлення позивача.

Суд перевіряє дії відповідача ретроспективно, тобто з урахуванням тих обставин, які існували на момент їх вчинення та підтримання їх правових наслідків.

Також суд виходить із мотивів, які сам відповідач навів у відповіді №11211 від 19.09.2025.

З цієї відповіді вбачається, що підставами дій відповідача були: нібито несвоєчасне прибуття позивача за повісткою; порушення позивачем вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; формування повістки в електронному вигляді та її скерування до ГУНП в Хмельницькій області.

Інших мотивів або фактичних підстав відповідач суду не навів і доказами не підтвердив.

Щодо правового значення відсутності протоколу та постанови стосовно позивача, суд зазначає про таке.

Так, суд не погоджується з підходом, за яким сама лише відсутність складеного протоколу або винесеної постанови у справі про адміністративне правопорушення автоматично виключає будь-яку можливість звернення ТЦК та СП до органів Національної поліції.

Зі змісту абзацу третього пункту 56 та абзацу шістнадцятого пункту 79 Порядку №1487 вбачається, що звернення до Національної поліції може мати на меті саме доставлення особи для складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення такого протоколу на місці його вчинення.

Тому відсутність протоколу або постанови не є самостійною і достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача.

Водночас, це не звільняє відповідача від обов`язку довести фактичні обставини, які стали підставою для висновку про вчинення особою адміністративного правопорушення та внесення відповідних відомостей до Реєстру.

Інакше кажучи, до відображення у Реєстрі відомостей про порушення правил військового обліку відповідач повинен мати належне фактичне підґрунтя для висновку, що особа вчинила відповідне порушення.

Із приводу доведеності факту належного оповіщення позивача, суд вказує на таке.

Відповідач пов`язує оспорювані дії з неприбуттям позивача за повісткою.

Обов`язок з`явитися до ТЦК та СП відповідно до абзацу другого частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» виникає у строк та місце, зазначені в повістці.

Отже, для висновку про порушення особою такого обов`язку необхідно встановити щонайменше: наявність повістки, сформованої щодо конкретної особи; її зміст, зокрема дату, час, місце та мету виклику; належне доведення повістки до відома особи; неприбуття особи у визначені повісткою строк і місце; відсутність поважних причин неприбуття або інших обставин, які виключають висновок про вчинення правопорушення.

У той же час, у цій справі відповідач не надав суду копії повістки, неприбуття за якою стало підставою для внесення спірних відомостей до Реєстру.

Також відповідач не надав жодного належного підтвердження оповіщення позивача в розумінні пункту 41 Порядку №560: особистого підпису про отримання повістки, відеозапису вручення повістки або ознайомлення з її змістом, доказів відмови від отримання, доказів поштового надсилання, вручення, відмови від отримання або іншої поштової відмітки, яка б підтверджувала належне повідомлення позивача.

Саме відповідач як суб`єкт владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність своїх дій і подати всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

При цьому, суд не може вважати доведеним факт порушення позивачем правил військового обліку лише з огляду на твердження відповідача у відповіді №11211 від 19.09.2025, оскільки ця відповідь є поясненням позиції відповідача, але не замінює доказів формування, направлення, вручення або іншого належного доведення повістки до відома позивача.

Так само електронний військово-обліковий документ, сформований засобами застосунку «Резерв+», підтверджує факт відображення відповідних відомостей у системі, однак не підтверджує фактичних обставин, які стали підставою для такого відображення.

Щодо правомірності внесення відповідачем до Реєстру даних про порушення правил військового обліку позивачем, суд виходить із таких міркувань.

Закон №1951-VIII покладає на органи ведення Реєстру обов`язок забезпечувати ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Однак актуалізація бази даних Реєстру не може ґрунтуватися на припущеннях, неперевірених фактах або фактах, які не підтверджені належними доказами.

Внесення до Реєстру та відображення в електронному військово-обліковому документі даних про порушення особою правил військового обліку є несприятливим для такої особи заходом, оскільки ці відомості впливають на зміст її військово-облікового документа та можуть створювати для особи додаткові правові наслідки.

З огляду на це такі дії відповідача повинні відповідати критеріям частини другої статті 2 КАС України, зокрема бути вчиненими на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а також бути обґрунтованими, пропорційними і добросовісними.

Водночас, у цій справі відповідач не довів належними та допустимими доказами обставин, які стали підставою для висновку про порушення позивачем правил військового обліку.

Матеріали справи не містять доказів належного оповіщення позивача про виклик до ТЦК та СП, не містять копії повістки, доказів її вручення або отримання, а також доказів неприбуття позивача за належно врученою повісткою.

За таких обставин, дії відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку є необґрунтованими, тобто такими, що вчинені без урахування всіх обставин, які мають значення для їх вчинення, та без належного доказового підґрунтя.

Отже, перша позовна вимога підлягає задоволенню.

Із приводу зобов`язання відповідача виключити спірні дані з Реєстру, суд зазначає про таке.

Позивач просить зобов`язати відповідача виключити з Реєстру дані про порушення ним правил військового обліку.

Так, суд встановив, що відповідач є органом ведення Реєстру щодо позивача, оскільки позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до змісту частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII саме органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Крім того, пункт 2 частини першої статті 9 Закону №1951-VIII передбачає право військовозобов`язаного звертатися до відповідного органу ведення Реєстру щодо неправомірного включення до Реєстру запису про себе або виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Це право кореспондує обов`язку органу ведення Реєстру забезпечувати достовірність і актуальність відповідних даних.

Оскільки суд визнав протиправними дії відповідача щодо внесення спірних відомостей, саме відповідач як орган ведення Реєстру повинен вчинити дії щодо виключення таких відомостей.

Такий спосіб захисту є похідним від вимоги про визнання протиправними дій щодо внесення спірних даних до Реєстру, але є необхідним для ефективного поновлення порушеного права позивача.

Саме лише визнання дій відповідача протиправними не усуне негативні наслідки для позивача, якщо відповідні відомості продовжать оброблятися або відображатися у Реєстрі.

Зобов`язання відповідача виключити такі дані з Реєстру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки за встановлених судом обставин у відповідача відсутні кілька правомірних варіантів поведінки.

Підтримання в Реєстрі даних, правомірність внесення яких не доведена, не може вважатися правомірною альтернативою.

Отже, друга позовна вимога підлягає задоволенню.

Із приводу вимоги зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставления позивача, суд вказує на таке.

Позивач просить зобов`язати відповідача повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , щодо якого надсилалося звернення.

Вирішуючи цю вимогу, суд виходить з її змісту та фактичної передумови.

Позивач просить не загалом зобов`язати відповідача вчинити дії щодо усунення наслідків відображення позначки в «Резерв+», а саме повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача, щодо якого, за твердженням позивача, надсилалося звернення.

Отже, для задоволення цієї вимоги суд повинен встановити, чи підтверджується матеріалами справи факт направлення відповідачем до органів Національної поліції саме звернення про адміністративне затримання та доставлення ОСОБА_1 у порядку абзацу третього пункту 56 Порядку №1487.

Абзац третій пункту 56 Порядку №1487 передбачає спеціальний механізм електронної інформаційної взаємодії між Реєстром та єдиною інформаційною системою МВС, у межах якого Національна поліція за зверненням ТЦК та СП здійснює адміністративне затримання та доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення за статтями 210, 210-1 КУпАП.

Таке звернення має відповідати визначеним Порядком №1487 ознакам, зокрема містити дані про особу, підставу звернення, унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.

Абзац сімнадцятий пункту 79 Порядку №1487 встановлює обов`язок ТЦК та СП повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення саме щодо тих осіб, щодо яких надсилалося звернення відповідно до абзацу третього пункту 56 цього Порядку.

Отже, обов`язок, на який посилається позивач у третій позовній вимозі, виникає за наявності факту попереднього направлення саме такого звернення.

У цій справі матеріали містять відповідь відповідача №11211 від 19.09.2025, у якій зазначено, що повістку на ОСОБА_1 в електронному вигляді сформовано та скеровано до ГУНП в Хмельницькій області.

Суд оцінює цей доказ у контексті конкретної третьої позовної вимоги.

Вказане формулювання відповідача свідчить про повідомлення ним факту певної електронної взаємодії або скерування електронної повістки до ГУНП в Хмельницькій області.

Однак ця відповідь не містить відомостей, які дають змогу встановити, що відповідач направив саме звернення про адміністративне затримання та доставлення позивача відповідно до абзацу третього пункту 56 Порядку №1487.

Зокрема, відповідь №11211 від 19.09.2025 не містить: унікального вихідного номера такого звернення; дати направлення саме звернення про адміністративне затримання та доставлення; відомостей про КЕП уповноваженої особи; змісту звернення; посилання на абзац третій пункту 56 Порядку №1487 як на підставу направлення такого звернення; підтвердження отримання такого звернення органом Національної поліції.

При цьому, електронний військово-обліковий документ, сформований засобами застосунку «Резерв+», також не є доказом направлення такого звернення.

Він підтверджує лише факт відображення у військово-обліковому документі позивача позначки про розшук ТЦК та СП у зв`язку з порушенням військового обліку.

Суд не може ототожнити позначку в електронному військово-обліковому документі та повідомлення відповідача про скерування електронної повістки до ГУНП із належним доказом направлення звернення про адміністративне затримання та доставлення позивача, оскільки це різні за змістом юридичні факти.

Позначка в «Резерв+» є фактом відображення інформації у військово-обліковому документі.

Відповідь відповідача є поясненням позиції відповідача у листуванні з представником позивача.

Натомість звернення за абзацом третім пункту 56 Порядку №1487 є окремим юридично значущим документом або електронним набором даних, надісланим у визначеному порядку, з визначеними реквізитами та правовими наслідками.

Матеріали справи такого документа або належного підтвердження його направлення не містять.

За правилами частини першої статті 77 КАС України, позивач повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Обставиною, на якій ґрунтується третя позовна вимога, є саме факт направлення відповідачем звернення до Національної поліції про адміністративне затримання та доставлення позивача.

Водночас, за правилами частини другої статті 77 КАС України, відповідач повинен довести правомірність своїх дій.

У цій справі відповідач не довів правомірності внесення спірних відомостей до Реєстру. Саме тому перша та друга позовні вимоги підлягають задоволенню.

Однак недоведеність правомірності внесення відомостей до Реєстру не замінює доказування факту направлення конкретного звернення до Національної поліції про адміністративне затримання та доставлення позивача, якщо саме цей факт є передумовою застосування абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку №1487.

Суд також враховує довід позивача щодо строків накладення адміністративного стягнення.

Сам по собі сплив строку накладення адміністративного стягнення не є самостійною підставою для висновку про протиправність первинного внесення відомостей станом на 16.03.2025, якщо на той момент строк ще не сплив.

Однак станом на 19.09.2025, коли відповідач надав відповідь №11211, з дати, яку сам відповідач пов`язує з неприбуттям позивача за повісткою, минуло понад три місяці.

За статтею 38 КУпАП, адміністративне стягнення за правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, вчинені в особливий період, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Ця обставина додатково підтверджує відсутність правових підстав для подальшого підтримання відомостей про порушення позивачем правил військового обліку в Реєстрі.

Проте вона не доводить факту направлення відповідачем звернення до Національної поліції саме про адміністративне затримання та доставлення позивача.

За таких обставин, суд доходить висновку, що третя позовна вимога не підтверджена належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в частині її фактичної передумови.

Тому в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , щодо якого надсилалося звернення, належить відмовити.

При цьому, така відмова не спростовує висновку суду про протиправність внесення до Реєстру даних про порушення позивачем правил військового обліку та не позбавляє відповідача обов`язку виключити такі дані з Реєстру на виконання цього рішення суду.

З огляду на викладене вище, за результатами розгляду справи, суд дійшов до таких висновків.

Відповідач не довів правомірності дій щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач був належним чином оповіщений про виклик до ТЦК та СП, отримав повістку або був ознайомлений з її змістом, а також доказів неприбуття позивача за належно врученою повісткою.

За таких обставин, належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо внесення спірних відомостей до Реєстру та зобов`язання відповідача виключити такі дані з Реєстру.

Водночас, факт направлення відповідачем до органів Національної поліції саме звернення про адміністративне затримання та доставлення ОСОБА_1 у порядку абзацу третього пункту 56 Порядку №1487 матеріалами справи не підтверджений належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Тому третя позовна вимога про зобов`язання відповідача повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача, щодо якого надсилалося звернення, задоволенню не підлягає.

Отже, позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню частково.

Інші аргументи позивача не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів позивача, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Щодо судового збору, то суд виходить із такого.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Позов подано не через підсистему «Електронний суд», тому коефіцієнт 0,8, передбачений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір», у цій справі не застосовується.

Станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 3028 грн.

Ставка судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1211,20 грн за одну вимогу немайнового характеру.

Суд застосовує Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI у редакції, чинній на день звернення позивача до суду та сплати судового збору.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За частиною третьою статті 4 цього Закону, при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об`єднано дві й більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 у розмірі 3028 грн.

Суд враховує, що згідно з абзацом другим частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві й більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Водночас, застосовуючи цю норму, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.03.2026 у справі №280/5706/25, за яким визначальною є не формальна кількість пунктів прохальної частини позову, а зміст порушених прав, характер кожної позовної вимоги та самостійність заявлених способів захисту.

Суд розцінює позов як такий, що для цілей розподілу судових витрат містить дві самостійні групи вимог немайнового характеру: вимогу про визнання протиправними дій щодо внесення даних до Реєстру та похідну від неї вимогу про виключення таких даних з Реєстру; вимогу про зобов`язання відповідача повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача.

Вимога про виключення даних з Реєстру є похідною від вимоги про визнання протиправними дій щодо внесення таких даних, оскільки її задоволення залежить від задоволення основної вимоги.

Натомість вимога про повідомлення Національної поліції має окрему фактичну передумову та окремий предмет доказування - факт направлення відповідачем звернення до органів Національної поліції саме про адміністративне затримання та доставлення позивача.

Отже, належна сума судового збору за дві самостійні групи вимог немайнового характеру становила 2422,40 грн.

Саме таку суму позивач сплатив.

Оскільки позов задоволено частково - задоволено одну самостійну групу вимог немайнового характеру та відмовлено в задоволенні іншої самостійної вимоги - відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Сервісний збір у розмірі 43,60 грн, зазначений у платіжному документі, не є судовим збором у розумінні Закону України «Про судовий збір», а тому не підлягає стягненню з відповідача як судовий збір.

Доказів понесення інших судових витрат, які підлягають розподілу за правилами КАС України, позивач не подав.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Головуючий суддя Є.В. Печений