Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №560/19550/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/19550/25

РІШЕННЯ

іменем України

01 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом, у якому просить: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач), яка, за твердженням позивача, виразилася у протиправному оголошенні його в розшук та ненаданні відповіді на адвокатський запит адвоката Мазура В.О. про наявність правових підстав оголошення в розшук; зобов`язати відповідача зняти ОСОБА_1 з розшуку, з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Ухвалою суду від 17.11.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з таких підстав.

Зазначає, що з 27 квітня 2021 року є кліриком Хмельницької єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату та настоятелем Свято-Михайлівського храму с. Западинці Хмельницького району.

За твердженням позивача, він безпідставно перебуває у розшуку, що унеможливлює отримання ним бронювання як священнослужителем.

Позивач також посилається на те, що 13 жовтня 2025 року адвокат Мазур В.О., який діє в його інтересах, звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо причин внесення позивача до розшуку в додатку «Резерв+», однак відповідач відповіді на цей запит не надав.

Крім того, позивач вважає, що підстав для оголошення його в розшук не було, оскільки він не порушував правил військового обліку, не ухилявся від оновлення військово-облікових даних, не ігнорував повістки та не вчиняв дій, які могли б бути підставою для формування такого статусу.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, а тому, суд, на підставі ч. 2 ст. 175 КАС України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

У матеріалах справи міститься копія адвокатського запиту адвоката Мазура В.О. від 13 жовтня 2025 року, адресованого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У цьому запиті адвокат просив повідомити, на якій підставі ОСОБА_1 оголошено в розшук, розглянути поважність причин його неявки для уточнення облікових даних, зняти позивача з розшуку та надати копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якщо така постанова виносилася.

У запиті зазначено, що до нього додано ордер, договір про правову допомогу, копію свідоцтва на право на заняття адвокатською діяльністю, документи про призначення позивача настоятелем, довідку про відрядження, копію свідоцтва про народження та копію паспорта.

У матеріалах справи є, зокрема договір-доручення № 17/25 від 07 жовтня 2025 року, укладений між адвокатом Мазуром В.О. та ОСОБА_1 . За змістом договору адвокат уповноважувався, зокрема, представляти інтереси позивача у судах, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, подавати від його імені заяви, клопотання, зокрема заяви про бронювання у зв`язку з виконанням обов`язків священнослужителя.

Також у матеріалах справи містяться церковні документи: указ від 27 квітня 2021 року про призначення ОСОБА_1 настоятелем Свято-Михайлівського храму с. Западинці та ставленицька грамота від 07 січня 2021 року.

Водночас, матеріали справи не містять належних доказів того, що адвокатський запит від 13 жовтня 2025 року був отриманий саме відповідачем або його уповноваженою службовою особою.

На копії адвокатського запиту міститься рукописна позначка: «вх. 8268 від 13.10.2025, підпис, ОСОБА_2 (х)».

Однак із цієї позначки неможливо встановити, що документ отриманий саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема його посадовою особою.

Така позначка не містить посади особи, яка її зробила, не містить зазначення її належності до відповідача, не засвідчена штампом або печаткою відповідача та не супроводжується витягом із журналу вхідної кореспонденції чи іншими даними, які б дозволяли ідентифікувати цю особу як працівника або уповноваженого представника відповідача.

Матеріали справи також не містять поштової квитанції, опису вкладення, рекомендованого повідомлення про вручення, трекінгу поштового відправлення, списку згрупованих поштових відправлень або іншого документа, який би підтверджував направлення до відповідача та отримання ним саме адвокатського запиту від 13 жовтня 2025 року.

Крім того, матеріали справи не містять доказів фактичного перебування позивача у розшуку, а саме: скриншота з мобільного застосунку «Резерв+», витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відповіді ТЦК та СП, постанови про адміністративне правопорушення, розпорядження, службового повідомлення або іншого документа, з якого суд міг би встановити факт перебування позивача у розшуку чи факт внесення відповідних відомостей саме відповідачем.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За частиною першою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За частиною другою статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За статтею 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 400/249/23 зазначив, що обов`язок відповідача, визначений частиною другою статті 77 КАС України, не виключає передбаченого частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Суд застосовує Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі – Закон № 5076-VI) у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);

За абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 5076-VI, адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.

Абзац другий частини першої статті 24 цього Закону передбачає, що до адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Абзац перший частини другої статті 24 цього Закону встановлює, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Абзац другий частини другої статті 24 цього Закону № 5076-VI передбачає, що у разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2020 року у справі № 803/1690/17 виходив із того, що належно оформлений адвокатський запит підлягає розгляду адресатом у порядку статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень ретроспективно, тобто з огляду на ті обставини, які існували на момент прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

У постанові від 12 березня 2020 року у справі № 817/580/17 Верховний Суд зазначив, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

До спірних матеріально-правових відносин суд застосовує норми права, чинні на момент виникнення відповідних правовідносин.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 роз`яснив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на це суд не може встановлювати правомірність або протиправність поведінки відповідача на підставі припущень або обставин, які не підтверджені доказами, наявними у справі.

Суд також не може підміняти собою відповідача, самостійно встановлювати мотиви, якими відповідач нібито керувався, або припускати факт вчинення відповідачем дій, які не підтверджені доказами.

Щодо доказів направлення та отримання адвокатського запиту відповідачу, то суд зазначає про таке.

Позивач стверджує, що адвокатський запит від 13 жовтня 2025 року був поданий відповідачу, а відповідач не надав на нього відповіді.

Так, суд установив, що в матеріалах справи є копія адвокатського запиту від 13 жовтня 2025 року адресована відповідачу.

Однак сама наявність копії адвокатського запиту у матеріалах справи підтверджує лише факт його складення, але не підтверджує факт його направлення чи отримання відповідачем.

Оцінюючи наявну на копії запиту рукописну позначку, суд виходить із того, що така позначка не є достатнім доказом отримання запиту відповідачем.

Із цієї позначки неможливо встановити службову особу або працівника відповідача, який прийняв документ, його посаду, повноваження на прийняття кореспонденції або іншу належність до відповідача.

Окрім того, наявна на запиті рукописна позначка не містить відомостей, які б дозволили встановити, що її зроблено саме працівником відповідача або особою, уповноваженою приймати документи від його імені.

Щодо можливого поштового направлення адвокатського запису, то суд враховує, що матеріали справи не містять поштової квитанції, опису вкладення, повідомлення про вручення, трекінгу поштового відправлення або списку згрупованих поштових відправлень, з яких можна було б установити відправника, адресата, дату направлення, дату вручення та зміст поштового відправлення.

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2023 року у справі № 380/15723/22 у спорі щодо ненадання відповіді на звернення враховував необхідність підтвердження факту надсилання або вручення відповіді відповідними доказами, які дозволяють установити не лише факт реєстрації документа, а й факт його направлення або вручення адресату.

За таких обставин, наявні у справі матеріали не підтверджують належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що адвокатський запит від 13 жовтня 2025 року був отриманий відповідачем.

Оскільки обов`язок надати відповідь на адвокатський запит за абзацом першим частини другої статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» виникає саме з дня отримання запиту, відсутність належного доказу отримання запиту виключає можливість установити факт прострочення відповідачем строку для надання відповіді.

Отже, суд не має підстав для висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на адвокатський запит від 13.10.2025.

Із приводу твердження про протиправне оголошення відповідачем позивача в розшук, то суд вказує на таке.

Позивач стверджує, що відповідач протиправно оголосив його в розшук та вніс відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Однак суд у цій справі не встановив на підставі належних і допустимих доказів самого факту перебування позивача в розшуку.

Так, матеріали справи не містять доказів, із яких можна було б установити: що щодо позивача відповідачем фактично сформовано статус «у розшуку»; дату виникнення такого статусу; суб`єкта, який вніс відповідні відомості; правову підставу такого внесення; зв`язок цього запису саме з відповідачем у справі.

Суд зазначає, що адвокатський запит, у якому представник позивача просив повідомити підстави оголошення позивача в розшук, сам по собі не є доказом існування такого розшуку.

Це лише звернення представника позивача із відповідним твердженням та проханням надати інформацію.

Так само твердження позивача в позовній заяві про перебування в розшуку не може замінити доказів.

Як зазначено вище, за частиною першою статті 77 КАС України, саме сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.

Обов`язок відповідача доводити правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, передбачений частиною другою статті 77 КАС України, виникає у межах доведеного факту існування відповідного рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Якщо сам факт оскаржуваної дії або бездіяльності не підтверджений, суд не може перейти до оцінки її правомірності по суті.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, серед інших, у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 400/249/23, де зазначено, що обов`язок відповідача доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності не виключає обов`язку позивача довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога про визнання протиправною бездіяльності, яка, за твердженням позивача, виразилася у протиправному оголошенні його в розшук, є недоведеною.

Щодо вимоги про зняття позивача з розшуку, то суд виходить із таких міркувань.

Вимога про зобов`язання відповідача зняти позивача з розшуку, з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, є похідною від доведення факту перебування позивача у розшуку та факту внесення таких відомостей саме відповідачем.

Оскільки суд не встановив ані факту перебування позивача в розшуку, ані факту внесення відповідних відомостей відповідачем, відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача зняти позивача з розшуку.

Крім того, у позовній вимозі позивач просить зобов`язати окрім відповідача також ОСОБА_3 зняти позивача з розшуку.

Водночас, суд зазначає, що ОСОБА_3 не є відповідачем у цій справі, самостійних вимог до нього як до суб`єкта владних повноважень позивач не заявляв, а суд не визначав його процесуальний статус як відповідача.

Тому суд у будь-якому разі не має процесуальних підстав покладати обов`язок на особу, яка не є відповідачем у справі.

З огляду на викладене вище, вимога про зобов`язання зняти позивача з розшуку задоволенню не підлягає.

Отже, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги є недоведеними.

Факт отримання відповідачем адвокатського запиту від 13 жовтня 2025 року належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не підтверджений, тому відсутні підстави для висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на цей запит.

Факт перебування позивача в розшуку та факт внесення відповідних відомостей саме відповідачем до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів також не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

За таких обставин, адміністративний позов у цій справі задоволенню не підлягає.

Інші аргументи позивача не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів позивача, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Головуючий суддя Є.В. Печений