Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №591/5484/26 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/5484/26 Провадження № 3/591/1388/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року Зарічний районний суд міста Суми у складі: головуючої судді Косар А. І., за участю ОСОБА_1 у статусі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли від Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України стосовно:

ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство: України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП)

і установив:

07 травня 2026 року 23:26:00 м. Суми ВУЛИЦЯ ХАРКІВСЬКА 1 громадянин ОСОБА_1 керував транспортним засобом електросамокатом JET без днз в стані алкогольного сп`ягніння. Огляд на стан сп`яніння проводився на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 7510, ARLM-0466, тест номер 549 позитивний, результат 1.18 проміле, з результатом згоден. Зафіксовано на Motorola Solution video badge vb400 470828. 47470821. Xiaomi e I car dvr, чим порушив п. 2.9.а ПДР.

Дії ОСОБА_1 поліцейським уповноваженого підрозділу поліції кваліфіковано за ч. 1 ст. 130 КУпАП України.

16.07.2026 від ОСОБА_1 надійшли заперечення, відповідно до яких він заперечує проти притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП з таких підстав, що відсутні будь-які дані щодо ідентифікації транспортного засобу та його технічні характеристики. Уважає, що уповноваженим органом не доведено що засіб яким він керував, є транспортним засобом у розумінні чинного законодавства України, що є обов`язковим елементом складу правопорушення за ст. 130 КУпАП. Висновок поліції про те, що самокат є електричним транспортним засобом, ґрунтується виключно на припущеннях та не підтверджений належними доказами. В матеріалах справи також відсутні належні докази справності приладу вимірювання. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь відповідно до ст. 62 Конституції України. Просив провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

У судовому засіданні ОСОБА_1 подані заперечення підтримав з наведених у них підстав. Суду пояснив, що обставини, викладені у протоколі, мали місце. Разом з цим, на його переконання, він керував електросамокатом JET без днз, що не є транспортним засобом у розумінні порушення п. 2.9.а ПДР. Зазначав, що відповідно до Правил дорожнього руху механічним транспортним засобом може вважатись транспортний засіб потужністю понад 3 кВт, а в його транспортному засобі потужність є значно меншою.

За клопотанням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 від управління патрульної поліції витребувано Свідоцтво про метрологічну повірку газоаналізатора, у справі оголошувалась перерва.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали адміністративної справи з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №660044 від 07.05.2026, Суд доходить наступних висновків.

За змістом стст. 245, 251, 252, 280 КУпАП України завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи у його вчиненні та інші обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна ця особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. 247, 280 КУпАП України, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи доводів, висловлених останнім.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП України особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02), у якому відображено принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, лише якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Незважаючи на невизнання вини особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю підтверджується:

-протоколом про адміністративне правопорушення від 07.05.2024 серіі ЕПР1 №660044, відповідно до якого зазначені обставини керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння;

-актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в якому зазначено результат огляду на стан сп`яніння: позитивний 1,18 %. З результатом згоден;

роздруківкою показів приладу газоаналізатора «Alcotest Drager 7510», тест від 07.05.2024, відповідно до якої 07.05.2024 о 23:38:36 результат тесту у ОСОБА_1 становить 1,18 ‰ (проміле);

- свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № П 51 QM 2203 10325 від 20.11.2025, яке чинне до 20.11.2026, відповідно до якого газоаналізатор для контролю вмісту алкоголю «Drager Alcotest 7510 OIML», серійний номер ARLM-0466. відповідає вимогам ДСТУ 8950:2019 Метрологія;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 07.05.2026 до КНП м. Суми ОСОБА_1 , за результатами якого, проведеного поліцейським, виявлено ознаки сп`яніння;

- відеозаписами, доданими до протоколу, з яких вбачається, що під час спілкування поліцейського з ОСОБА_1 , у останнього були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння та йому було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Drager», на що ОСОБА_1 погодився, у результаті чого встановлено, що він перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Результат тесту ОСОБА_1 , не оспорював. Також з відеозапису вбачається, що перед складанням протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , було роз`яснено його права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, заперечень чи клопотань від водія не надходило.

Досліджені матеріали справи є належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом, що, між іншим, не заперечується стороною захисту, та факт перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, встановлено ст. 251 КУпАП.

Згідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 року №1452/735, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 за №1413/27858 затверджено Інструкцію про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пунктів 2, 3 цієї Інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Відповідно до пунктів 6,7розділу І цієї Інструкції,огляд нас тан сп`ягніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частинами 1, 3 статті 266 КУпАП визначено, що особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, доказуванню в даному випадку підлягають факт керування транспортним засобом та факт перебування водія у стані алкогольного сп`яніння.

Факту керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не заперечує, але уважає що пристрій, на якому пересувався ОСОБА_1 , не віднесений до механічних транспортних засобів, право керування якими вимагає отримання відповідного посвідчення та його державної реєстрації, що наділяє особу, яка керує таким транспортним засобом, статусом та відповідними обов`язками водія, який у разі невиконання обов`язків,передбачених п.2.5, 2.9.а. ПДР, несе відповідальність за ст. 130 КУпАП.

Однак суд не може погодитися у повній мірі з даним твердженням з огляду на таке.

Згідно пункту 1.10 Правил дорожнього руху, зі змінами внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1105 від 11 листопада 2020 року, транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.

Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Згідно з п. 1.10. Правил дорожнього руху, мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Отже, як вбачається з вищенаведених термінів, поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна тлумачити як два різні поняття: в широкому транспортний засіб, в тому числі і мопед, і в вузькому механічний транспортний засіб.

Пунктом 2.13 Правил дорожнього руху мопеди, моторолери, скутери та інші транспортні засоби відносяться до певної категорії.

Так, до категорії А1 належать мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. см. або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Суб`єкт адміністративного правопорушення, передбаченого частинами 1-4 статті 130 КУпАП, загальний, тобто водії транспортних засобів та інші особи, які керували транспортним засобом.

При цьому суд відмічає, що у диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП міститься поняття транспортний засіб, а не механічний транспортний засіб.

У Правилах дорожнього руху України відсутнє визначення «електросамокат» чи «електроскутер».

Разом з тим, аналізуючи визначення «транспортний засіб», можна дійти висновку, що «електросамокат» відповідає поняттю транспортний засіб, оскільки призначений для перевезення осіб, зокрема самого водія чи його вантажу та є повноправним учасником дорожнього руху, а ОСОБА_1 використовував його саме з цією метою. електросамокат, яким керував ОСОБА_1 , призначений для перевезення людей та приводиться в рух за допомогою електродвигуна, а тому такий є транспортним засобом в розумінні статті 130 КУпАП.

Окрім того, у статті 1 Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» наведено наступні визначення:

легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;

низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, п. 1 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Перебуваючи на проїзній частині особа, відповідно до Правил дорожнього руху є учасником дорожнього руху і тому у відповідності до пунктів 1.3 - 1.5 ПДР зобов`язана неухильно виконувати вимоги цих Правил, розраховувати на те, що інші учасники виконують ці Правила, а їх дії або бездіяльність не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №127/5920/22, суд зазначив, що тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, зокрема, про те, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Тобто особи, які керують у тому числі і електросамокатом, є повноправними учасниками дорожнього руху та повинні дотримуватися Правил дорожнього руху. У свою чергу електросамокат служить для перевезення осіб,зокрема і самого водія чи його вантажу,тому вважається транспортним засобом.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 повинен був керувати транспортним засобом, рухаючись дорогами загального користування з додержанням вимог ПДР України.

Суд зазначає, що невстановлення потужності двигуна електросамоката у протоколі про адміністративне правопорушення, на що звертала увагу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, жодним чином не впливає на даний висновок суду, оскільки відповідно до змісту Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електросамокати відносяться до транспортних засобів.

У свою чергу керування зазначеними транспортним засобами в стані алкогольного сп`яніння заборонено.

Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі стан сп`яніння), та оформлення результатів такого огляду визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі за текстом - Інструкція).

Відповідно до п.2,3 розділу І Інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Пунктом 6 розділу І Інструкції встановлено, що огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Відповідно до п. 2.9а ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (зі змінами), водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Виходячи з положень пункту 2.5.Правил дорожнього руху, на думку суду, припис про обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`ягніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції стосується взагалі водія або водія транспортного засобу, а не зокрема, водія механічного транспортного.

Тому вимоги поліцейського до ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння є законними та обґрунтованими.

Суд зазначає, що твердження ОСОБА_1 про те, що транспортний засіб, яким він керував не є механічним транспортним засобом та керування цим транспортним засобом не потребує водійського посвідчення, оскільки водієм є лише особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії є слушними, однак слід зазначити, що ОСОБА_1 притягується до адміністративної відповідальності не за відсутність у нього посвідчення водія, а за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Суд наголошує, що після встановлення результатів ОСОБА_1 прямо або опосередковано не зазначив, що не згоден із таким результатом. Норми чинного КУпАП не вимагають обов`язкового з`ясування працівниками поліції позиції водія щодо згоди з виявленим результатом; таке погодження або заперечення може бути встановлено з поведінки водія після проведення огляду. У даному випадку поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_1 погодився з результатами огляду.

Крім того, під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення та ознайомлення з протоколом ОСОБА_1 не заперечував факту перебування у стані алкогольного сп`яніння.

Більше того, під час висунення вимоги поліцейський зазначив, що огляд можна пройти на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі, отже, ОСОБА_1 був обізнаний про можливість пройти огляд у закладі охорони здоров`я, однак жодних заперечень чи зауважень не висловив.

Наявність направлення на проходження огляду у закладі охорони здоров`я не виключає факту погодження водія з результатами проведеного огляду, оскільки поліцейським відповідно до вимог Інструкції було оформлено таке направлення, однак ОСОБА_1 погодився з результатами огляду на місці зупинки транспортного засобу, а тому направлення йому фактично не надавалось.

Матеріали справи не містять жодних суперечливих даних, які б вказували на непогодження ОСОБА_1 з результатами проведеного огляду за допомогою алкотестера «Драгер».

Протокол про адміністративне правопорушення складено з дотримання вимог стст. 254, 256 КУпАП, є належним та допустимим доказом.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписі логічно та послідовно зафіксовано весь перебіг подій, який стосується саме адміністративного правопорушення; підстав для сумніву щодо його достовірності в суду не виникає. В суду не виникає сумнівів у достовірності зафіксованих фактичних обставин; відеозапис поліцейських є належним та допустимим доказом, оскільки є додатком до протоколу та відповідно до ч. 3 ст. 266 КУпАП матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладене, винуватість ОСОБА_1 доведена поза розумним сумнівом і його дії за ч. 1 ст. 130 КУпАП поліцейським уповноваженого підрозділу поліції кваліфіковано вірно.

Доказів же, що спростовували б винність ОСОБА_1 в порушенні вимог п. 2.9.а Правил дорожнього руху, суду не надано.

Обставин, які виключають провадження у справі та адміністративну відповідальність, немає.

За загальними правилами ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Обираючи вид стягнення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, судом обставин, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не встановлено.

Санкцією частини 1 статті 130 КУпАП визначено стягнення у виді накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У матеріалах адміністративної справи міститься довідка Департаменту патрульної поліції в Сумській області, відповідно до якої ОСОБА_1 має посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 27.01.2021.

У той же час суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом установлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом – електросамокатом JET без днз, визначення потужності електродвигуна не зазначено.

Згідно підпунктів а), б)пункту 2.1. ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб.

Даним пунктом визначено, що основним моментом обов`язкової наявності зазначених документів є віднесення транспортного засобу до категорії «механічний».

Разом з цим, як було вже зазначено вище, щоб електротранспорт вважався «механічним транспортним засобом» та для керування ним необхідне було водійське посвідчення, він повинен мати двигун потужністю понад 3 кВт.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини цієї справи, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, до ОСОБА_1 неможливо застосувати адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування, оскільки він керував транспортним засобом, на керування яким не потрібна наявність посвідчення водія.

Тобто, до ОСОБА_1 слід застосувати стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавлення права керування транспортними засобами.

Згідно зі ст. 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку покладено таке стягнення. Враховуючи цю норму законодавства та виходячи з положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір у даній справі про адміністративне правопорушення в розмірі 665.60 грн належить стягнути із ОСОБА_1 .

З приводу заявленого ОСОБА_1 клопотання про розстрочку сплати штрафу слід зазначити, що КУпАП не регулює питання щодо можливості розстрочки виконання постанови.

Водночас, ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримання принципу правової визначеності (п. 53 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02); п. 19 рішення від 18.12.2008 у справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine), заява № 48068/06), а КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». ЄСПЛ поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03).

З огляду на викладене, виходячи із системного аналізу процесуальних норм законодавства України, усталеної судової практики ЄСПЛ, на вирішення порушеного питання поширюються гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію закону при вирішенні питання про розстрочку штрафу, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП іншої норми закону, зокрема кримінального, які регламентують подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення, що є невід`ємним правом учасників провадження у справі про адміністративні правопорушення (правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції), оскільки мова не йде про норми, які встановлюють виключення або спеціальне правове регулювання.

Частиною 4 ст. 53 КК України визначено, що з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

Враховуючи особливий період в державі, те що ОСОБА_1 має скрутне матеріальне становище, його клопотання слід задовольнити та розстрочити йому виплату штрафу на строк 10 (десять) місяців зі щомісячним платежем 1 700 грн 00 коп.

Керуючись статтями 283, 284, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

Постановив:

Визнати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти на нього за цим законом адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. без позбавлення права керування транспортними засобами.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір на користь держави у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп.

Надати ОСОБА_1 розстрочку виплати штрафу у розмірі 17 000.00 грн, строком на 10 (десять) місяців.

Зобов`язати ОСОБА_1 з моменту набрання даною постановою законної сили, сплачувати строком 10 (десять) місяців щомісяця до 25 числа щомісячний платіж в розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) грн 00 коп.

Роз`яснити, що відповідно до положення частини 1 статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу із наданням відповідної квитанції про сплату штрафу до канцелярії суду, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Роз`яснити, що згідно частин 1, 2 статті 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту винесення постанови до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд міста Суми.

Строк звернення постанови до виконання три місяці з дня винесення. У разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги.

Повний текст постанови складено 01.09.2026.

Суддя А. І. Косар