Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №317/4438/25 — Запорізький районний суд Запорізької області

Справа № 317/4438/25

№ 2/317/110/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року

Запорізький районний суд Запорізької області у складі :

головуючого судді - Ачкасова О.М.

при секретарі - Фененко М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжі у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, уточнивши який посилався на те, що сторони перебували у зареєстрованому 11.11.2011 р. Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №469, шлюбі. Від шлюбу у сторін народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на дату подання позову дитина проживає разом із батьком. Позивач зазначає, що у 2022 році задля безпеки дітей та членів родини вони із сім`єю виїхали жити до Іспанії, все було добре, доки у відповідачки не з`явився інший чоловік, тому позивач вирішив повернутися назад до України. Після повернення позивача в Україну, його син приїздив до нього у гості та повертався назад до Іспанії, але останній раз, коли дитина приїхала до нього, дитина не захотіла повертатися до матері та залишився проживати разом із батьком. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повернувся в Україну у червні 2025 року. Позивач зазначає, що враховуючи думку сина та його вік, він може сам обрати з ким з батьків йому жити та хто більше йому приділяє уваги. Позивач виховує сина самостійно, здійснює за ним догляд та забезпечує усим необхідним. Крім того, позивач зазначив, довровльної спільної згоди щодо визначення місця проживання дитини за місцем проживання матері сторони не досягли. Крім того, позивач зазначив, що дитина проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації, оскільки факт проживання дитини в Україні разом із батьком та факт виховання дитини з батьком потребує доведення в повсякденному житті для отримання допомог від держави, то вважає, що доцільно отримати правовий вердикт, який підтверджується рішенням суду, що дійсно дитину виховує лише батько. Також рішення суду потрібно до школи для підтвердження факту проживання дитини із батьком та виховання дитини самостійно батьком, крім того, рішення суду потрібно відправити до Іспанії для підтвердження в школі місця проживання дитин та ким він виховується, оскільки там дитина ходила до школи та з вересня місяця 2025 р. дитина в Іспанії школу не відвідує, а відвідує школу у смт.Кушугум, у зв`язку із тим, що питання щодо місця проживання дитини з батьком юридично не визначено, з метою забезпечення прав та інтересів дитини, захисту прав дітей, позивач був вимушений звернутися до суду з позовом.

Позивач ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, надав суду заяву, у якій повністю підтримав позов, просив суд його задовольнити, просив розглянути справу за його відсутності. У заяві зазначив, що самостійно виховує дитину та надає сину всю необхідну допомогу. Дитина бажає проживати разом із батьком, це його особисте волевиявлення. Станом на 18.08.2026 р. він не може оформити реєстрацію місця проживання дитини, бо не має на руках рішення суду про встановлення місця проживання дитини з батьком, більш того не може отримати допомогу ВПО. Бо йому відмовляють разом з дитиною надати статус ВПО, оскільки дитина не має зареєстрованого мсця проживання. Визнання самостійного виховання дитини дає право позивачу отримати грошову допомогу (матеріальну та гуманітарну) від держави.

Представник позивача – адвокат Погосян М.А. у судове засідання не з`явилася, надала суду заяву, у якій позов позивача підтримала у повному обсязі, просила суд його задовольнити та розглянути справу за їхньої відсутності. У заяві посилалася на ті ж самі обставини, як і позивач у своїй заяві.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, надіслала суду заяву, у якій просила суд розглянути справу за її відсутності. У заяві просила суд врахувати факт власного бажання дитини на проживання з батьком. Зазначила, що на даний момент в Україні батько самостійно виховує сина, піклується та надає необхідні умови для навчання, розвитку та життя разом. Вона з 12.03.2022 р. проживає і працює в Іспанії, у місті Торевєха. До 13.06.2025 р. син жив із відповідачкою. Поїхавши на літні канікули до батька, вирішив залишитись у Запоріжжі та жити з батьком. Зі свого боку, відповідачка бере активну участь у житті дитини, завжди спілкуються, відповідачка підтримує дитину матеріально та висилає посилки кожного місяця. З батьком дитини вона підтримує контакт, та вони обидва зацікавлені в благополуччі дитини. Просила суд не обмежувати її батьківських прав, врахувати та визначити її право перебування та пересування з дитиною в межах України та за її межами. При вирішенні справи просила керуватися принципом пріоритету найкращіх інтересів дитини та необхідністю збереження її зв`язку з обома батьками.

Первісний представник третьої особи- Виконавчого комітету Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, раніше надавав суду пояснення у справі, у яких зазначав, що спору між батьками не має, позивач проживає на території Кушугумської громади без реєстрації і не є внутрішньо переміщеною особою, а місце реєстрації повинно закріплятися за їх місцем реєстрації, тим паче Кушугумська громада знаходиться в 10 кілометровій зоні від зони бойових дій і місце проживання малолітньої дитини в громаді не вважається безпечним і не є доречним для визначення місця проживання, а батькові треба попіклуватися про більш безпечне місце проживання малолітньої дитини. Тому, вважають, що участь третьої особи в розгляді зазначеної справи не є можливою, так як спору між батьками не вбачається. Крім того, 16.02.2026 р. до суду надійшло пояснення по справі, у якому представник первісної третьої особи зазначив, що у зв`язку із примусовою евакуацією сімей з дітьми, ОСОБА_1 покинув територію Кушугумської громади, тому виконавчий комітет не може бути третьою особою у справі, тому просили суд залучити відповідний виконавчий комітет за місцем проживання батька з дитиною.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 20.02.2026 р. було замінено третю особу на належну – Районну адміністрацію Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування.

У судове засідання представник третьої особи - Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування не з`явився, був повідомлений належним чином про місце та час розгляду справу, про причини неявки суд не повідомив, надав суду висновок про доцільність визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Суд вважає можливим розглянути справу у загальному позовному провадженні, за відсутністю учасників справи, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши усі докази у сукупності, вважає, що позов є обгрунтованим, однак підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 , виданого 11.11.2011 р. Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №469, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.11.2011 р.

Відповідно до свідоцтва про народження, серї НОМЕР_2 від 11.06.2013 р., виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №680, сторони мають сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 25.07.2025 р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу, було відкрито провадження у справі.

Згідно акту обстеження умов проживання від 19.09.2025 р. малолітній ОСОБА_3 проживав разом із батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації, у родині добрі стосунки, дитина має все необхідне.

Відповідно довідки про фактичне місце проживання/не проживання особи №17.01/01-20/243 від 06.03.2026 р., ОСОБА_1 , фактино проживає за адресою: АДРЕСА_2 , акт про встановлення факту проживання від 04.03.2026 р.

Відповідно довідки про фактичне місце проживання/не проживання особи №17.03/01-20/244 від 06.03.2026 р., ОСОБА_3 , фактино проживає за адресою: АДРЕСА_2 , акт про встановлення факту проживання від 04.03.2026 р.

Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Дніпровському району, як органом опіки та піклування, 06.05.2026 р. за №17.01/01-27/366 був складений Висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно якого, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . До висновку долучена заява малолітнього ОСОБА_3 , актом обстеження умов проживання, з якого вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , листом Запорізького міського центру соціальних служб Запорізької міської ради №107/03-02 від 07.04.2026 «Про резултати роботи з родиною ОСОБА_3 », актом оцінки потреб сім`ї/особи, висновком оцінки потреб сім`ї.

Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

За змістом ч.3 ст. 29 ЦК України та ч.2 ст.160 СК України місце проживання фізичної особи, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Статтею 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини).

Місце проживання дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Згідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Як вбачається з матеріалів справи батько створив всі належні умов для повноцінного проживання, навчання, розвитку та виховання дитини за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Враховуючи, що позивач займається вихованням дитини, піклується про нього, має всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, суд вважає, що проживання сина з батьком, який фактично на даний час проживає з ним, буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи й позитивно сприятиме її розвитку як психологічному, так і фізичному.

Крім цього, визначення місця проживання дитини разом із батьком, не позбавляє матір права на особисте спілкування з дитиною та прийняття участі у її вихованні.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини, визначивши місце проживання дитини з позивачем.

Щодо вимоги позивача про встановлення факту самосійного виховання малолітнього ОСОБА_3 , батьком ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 року по справі №201/5972/22.

Сімейні обов`язки тісно пов`язані з особою та не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених Сімейним кодексом України або домовленістю сторін. Зокрема, ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.

Отже, як зазначив Верховний Суд, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування обставин, за яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Внаслідок настання певних юридичних фактів, підтверджених актами цивільного стану або відповідним судовим рішенням, зокрема про позбавлення батьківських прав, визнання особи недієздатною, померлою чи безвісно відсутньою, батьківські права та обов`язки припиняються і не потребують додаткового підтвердження того, що інший із батьків виконує їх самостійно.

Водночас Сімейний кодекс України не встановлює підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Невідчужуваність сімейних обов`язків означає неможливість відмовитися від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини.

Верховний Суд наголосив, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з існуванням обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини. Це стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків своїх обов`язків, у тому числі умисного, впливає на права та інтереси дитини і спричиняє передбачені законом правові наслідки.

Таким чином, встановлення факту одноосібного виховання дитини одним із батьків не може бути самостійною вимогою, а є однією з обставин, що встановлюється при розгляді спорів між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини, наприклад щодо позбавлення батьківських прав, тощо.

При розгляді даного позову, при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, судом в тому числі досліджувалась поведінка відповідачки, її ставлення до дитини, та було встановлено, що відповідачка постійно спілкується з дитиною, бере активну участь в житті дитини, підтримує дитину матеріально, висилає посилки, тобто не підтверджена зазначена позивачем позиція щодо повністю самостійного виховання ним дитини.

Таким чином, в задоволенні вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком слід відмовити. Судові витрати слід залишити за позивачем, про що він просив у своїй позовній заяві.

Керуючись ст.ст. 160-161 СК України, ст.29 ЦК України, ст.ст. 10, 88, 130, 197, 213,215, 224-228 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції 11 червня 2013 р., актовий запис №680) разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого: АДРЕСА_3 ).

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного тексту рішення суду – 28.08.2026 року.

Суддя: О.М. Ачкасов