Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №345/1064/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/1064/26

Провадження № 33/4808/506/26

Категорія ст.130 ч.1 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто в дохід держави 665 грн. 60 коп. судового збору, -

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що відносно ОСОБА_1 15.02.2026 складено протокол про адміністративне правопорушення, в якому вказано, що він 15.02.2026 року о 05.37 год. по вул.Ринкова в м.Калуш Івано-Франківської області керував транспортним засобом Mercedes-Benz Віто з номерним знаком НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Калуського міськрайонного суду від 14.07.2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушенні щодо нього на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Вважає оскаржувану постанову такою, що ухвалена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам сторони захисту та не виконано обов`язку щодо повного, всебічного й об`єктивного дослідження всіх обставин справи, оскільки у постанові суду першої інстанції відсутня належна оцінка доводів, які ОСОБА_1 зазначив у своєму клопотанні про закриття провадження.

Стверджує, що суд першої інстанції неправильно застосував ч.1 ст. 130 КУпАП безпідставно ототожнивши неналежне проходження огляду з відмовою від його проходження.

Також, судом залишено поза увагою істотні обставини, зафіксовані на відеозаписі, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи, а саме: яку саме процедуру проходження огляду було запропоновано ОСОБА_1 та від проходження якої саме процедури він відмовився.

В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та адвокат Коваленко О.В. не з`явилися. Адвокат Коваленко О.В. подала клопотання про розгляд справи без її участі та за відсутності ОСОБА_1 ..

Апеляційний суд звертає увагу, що учасники самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).

Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв`язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та захисника.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Так, враховуючи, що в своїх доводах особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини останнього у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.

Зокрема, зі змісту доводів ОСОБА_1 вбачається, що він вважає, що в матеріалах провадження відсутні належні докази, які підтверджують винуватість у вчиненні правопорушення.

Так, відповідно до доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі та під час проведення такого огляду наполягав на проведенні належного медичного обстеження та проведенні аналізу крові.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №591785 від 15.02.2026 року, ОСОБА_1 15.02.2026 року о 05 год. 37 хв. в м. Калуш, вул. Ринкова, 4 керував транспортним засобом Мерседес Бенц Віто д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).

Протокол складений уповноваженою особою – інспектором Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Госедло А.Я., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. ОСОБА_1 від підпису відмовився.

Разом з тим, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Калуському міськрайонному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.

Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено, що водій відмовився їх надавати.

Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.

Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов`язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»

Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):

Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.

Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та не надав змістовних пояснень стосовно обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення та які вимагали від нього надати певні пояснення.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.

Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.

При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов`язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився, що засвідчив власним підписом. (а.с. 2)

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «Калуська ЦРЛ», складене 15.02.2025 року о 06.00 год. (а.с. 3), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Огляд не проводився.

Згідно з рапортом поліцейського інспектора СРПП Калуського РВП лейтенанта поліції Столяра В., встановлено, що 15.02.2026 року під час несенення служби в складі СРПП спільно з старшим лейтенантом поліції ОСОБА_2 в м. Калуші по вул. Ринковій о 05 год. 37 хв. було зупинено автомобіль Мерседес Бенз д.н.з. НОМЕР_2 , в якого не працював задній лівий стоп. Даним ТЗ керував ОСОБА_1 під час перевірки документів та спілкування із водієм ОСОБА_1 було встановлено, що останній позбавлений права керування Калуським міськрайонним судом: постанова від 16.07.2024 року, справа №345/3592/24, провадження №3/345/1035/24 на 5 років. Також в ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку із чим йому було запропоновано пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в медичному закладі, на що водій відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України. На місці події було викликано СОГ Калуського РВП. Щодо ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, постанову про адміністративне правопорушення за ч.4 ст. 126 КУпАП. (а.с. 7)

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує начальника УПП в Івано-Франківській області про законність своїх дій.

Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції разом із копією протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення.

До матеріалів справи також долучено: копію огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 15.02.2026 року (а.с. 4), акт відсторонення особи від керування транспортним засобом від 26.02.2026 року (а.с. 5), копія постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6669330 (а.с. 8) копія свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки (а.с. 9), копія посвідчення УБД ОСОБА_1 (а.с. 10).

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.

Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 12).

Відеозаписом (файл 0000000_00000020260215054644_0016) зафіксовано, як працівник поліції запропонував водієві пред`явити посвідчення водія, повідомивши, що причиною зупинки стала несправність лівого стоп-сигналу транспортного засобу. Водій пред`явив паспорт, на підставі якого працівники поліції встановили його особу — ОСОБА_1 . Після перевірки відповідної інформації в електронних базах даних встановлено, що ОСОБА_1 не має права керування транспортними засобами, про що останній зазначив, що йому відомо. Надалі працівники поліції з`ясували, чи вживав ОСОБА_1 алкогольні напої та чи погоджується пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння. Водій ОСОБА_1 повідомив про згоду пройти огляд.

Відеозаписом (файл 0000000_00000020260215055145_0017) зафіксовано, як працівники поліції надали ОСОБА_1 мундштук для перевірки цілісності його пакування, після чого водій передав його працівникові поліції, який здійснив контрольний забір повітря за допомогою приладу для визначення вмісту алкоголю у видихуваному повітрі.

Відеозаписом (файл 0000000_00000020260215055645_0018) зафіксовано, як ОСОБА_1 декілька разів намагався пройти огляд за допомогою приладу, однак не виконував належним чином рекомендації працівників поліції та не видихав необхідний для проведення тесту об`єм повітря, здійснював видох переривчасто, у зв`язку з чим провести огляд не виявилося можливим. Відеозаписом зафіксовано, як працівник поліції повідомляє, що причиною проведення огляду є наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, зокрема запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів. ОСОБА_1 повідомив, що від проходження огляду не відмовляється, однак бажає здати відповідні аналізи. Працівник поліції запропонував пройти огляд за допомогою приладу «Драгер» та роз`яснив, що у разі незгоди з результатами такого огляду водій матиме можливість пройти огляд у медичному закладі. На прохання ОСОБА_1 йому було надано документи для ознайомлення, які підтверджують сертифікацію приладу, за допомогою якого проводився огляд.

Відеозаписом (файл 0000000_00000020260215060145_0019) зафіксовано, як працівник поліції повідомив ОСОБА_1 , що його дії будуть розцінені як відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим запропонував пройти огляд у медичному закладі. ОСОБА_1 висловив бажання пройти такий огляд у медичному закладі в м. Івано-Франківську, однак працівники поліції повідомили, що огляд може бути проведений у м. Калуші, де знаходиться найближчий медичний заклад. Після цього ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу.

Відеозаписами (файли 0000000_00000020260215060645_0020, 0000000_00000020260215061145_0021, 0000000_00000020260215061646_0022) зафіксовано складання працівником поліції адміністративних матеріалів, зокрема направлення ОСОБА_1 до медичного закладу для проходження огляду.

Відеозаписом (файл 0000000_00000020260215062146_0023) зафіксовано, як працівник поліції повідомив ОСОБА_1 про необхідність поспілкуватися з іншими працівниками поліції, після чого останнього буде доставлено до медичного закладу для проходження огляду.

Відеозаписом (файл 0000000_00000020260215065653_0024) зафіксовано перебування ОСОБА_1 у медичному закладі, де медичний працівник з`ясував його згоду на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 повідомив про згоду на проходження огляду, однак зазначив, що бажає здати кров для проведення відповідного аналізу в м. Івано-Франківську. Працівник поліції роз`яснив, що водій не визначає медичний заклад, у якому проводиться огляд, та зазначив, що такі дії можуть бути розцінені як відмова від його проходження. У свою чергу, ОСОБА_1 зазначив, що від проходження огляду не відмовлявся, оскільки на вимогу працівників поліції намагався пройти його за допомогою приладу «Драгер», а також наполягав на своєму бажанні здати кров для проведення аналізу. Медичний працівник повідомив, що на цей час взяття крові для проведення такого аналізу не здійснюється, оскільки забір крові проводиться у випадках, пов`язаних із дорожньо-транспортними пригодами. Після цього ОСОБА_1 повідомив, що в такому разі працівники поліції можуть складати адміністративні матеріали за фактом відмови від проходження огляду. Працівник поліції повідомив, що стосовно ОСОБА_1 буде складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відеозаписом (файл 0000000_00000020260215073952_0025) зафіксовано транспортний засіб «Mercedes Vito», яким керував ОСОБА_1 .

Відеозаписами (файли 0000000_00000020260215080538_0026, 0000000_00000020260215081038_0027) зафіксовано ознайомлення працівниками поліції ОСОБА_1 зі складеними адміністративними матеріалами, а саме актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, актом відсторонення особи від керування транспортним засобом, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння та протоколом про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Від підписання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 відмовився. ОСОБА_1 було роз`яснено права, передбачені ст. 63 Конституції України.

Крім того, відеореєстратором, установленим у службовому транспортному засобі працівників поліції, зафіксовано рух транспортного засобу «Mercedes Vito» та його зупинку на вимогу працівників поліції.

Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, та відмовився виконувати законну вимогу патрульних поліцейських пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки та у медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Зокрема, зі змісту вищевказаних відеозаписів вбачається, що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу та мав ознаки алкогольного сп`яніння і на вимогу працівника поліції безпідставно відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає, що відеозаписи є вичерпно інформативними, належними та допустимими доказами, отриманими у встановленому законом порядку, дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Доводи апеляційної скарги про неналежну оцінку судом першої інстанції доводів сторони захисту та неповне дослідження обставин справи є безпідставними, оскільки судом надано повну та всебічну оцінку всім доказам у їх сукупності та встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів свідчить про невиконання водієм ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДР України, оскільки останній відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу поліцейським та в медичному закладі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 266 КУпАП у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій.

Разом з тим, зі змісту вищевказаної Інструкції вбачається, що огляд на стан сп`яніння проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Так, відповідно до ч.3 ст.266 КУпАП перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Апеляційний суд приймає до уваги, що вищевказані Інструкції містять посилання на те, що працівник поліції повинен доставити водія транспортного засобу для проведення огляду на стан сп`яніння в найближчий заклад охорони здоров`я.

Апеляційний суд вважає, що вищевказана правова норма спрямована на своєчасне проведення огляду на стан сп`яніння з метою отримання об`єктивного результату щодо стану сп`яніння водія транспортного засобу.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до вимог ст.266 КУпАП саме на працівника поліції покладається обов`язок своєчасно, не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для проведення огляду на стан сп`яніння, доставити водія транспортного засобу до медичного закладу, який має право провести такий огляд у встановленому законом порядку.

Таким чином, відповідно до вимог закону визначення закладу охорони здоров`я, який повинен проводити огляд на стан сп`яніння водія транспортного засобу відноситься до дискреційних повноважень, оскільки у даному випадку працівник поліції має право діяти з врахуванням конкретних умов та наявних обставин на власний розсуд у межах закону.

Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що працівник поліції самостійно визначає який медичний заклад з врахуванням конкретних обставин, які мають важливе значення для своєчасного проведення огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу є найближчим. Так, поняття найближчого медичного закладу носить оціночний характер, оскільки при визначенні такого закладу охорони здоров`я необхідно враховувати не тільки відстань від місця події до розташування медичного закладу, а також звертати увагу на обставини, які впливають на можливість своєчасно дістатись до вказаного медичного закладу, наявність на чергуванні відповідних лікарів, які мають право проводити огляд водіїв транспортних засобів на стан сп`яніння та інші обставини, які мають значення для належного виконання працівником поліції вимог ст.266 КУпАП.

Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що діючий закон дозволяє водію транспортного засобу відмовитись від проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів і така відмова не утворює складу адміністративного правопорушення.

Однак, у цьому випадку водій транспортного засобу зобов`язаний пройти огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння в закладах охорони здоров`я.

Так, відповідно до вимог ч.3 ст.266 КУпАП у разі відмови водія пройти огляд на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів такий огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Зі змісту вищевказаної статті закону вбачається, що огляд у медичному закладі має більше правове значення, оскільки проводиться лікарем, який має відповідну професійну спеціалізацію та проводить огляд із застосуванням сукупності різних методів, які дозволяють йому отримати достатньо об`єктивний результат щодо перебування водія транспортного засобу у стані сп`яніння, який він оформлює у встановленому законом порядку та за який несе персональну відповідальність.

Апеляційний суд неодноразово зазначав, що відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Так, факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Відмова водія транспортного заходу виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку є правопорушенням, оскільки за своїм правовим змістом є протиправною дією або бездіяльністю, яка порушує правила безпеки дорожнього руху щодо заборони керування транспортним засобом у стані сп`яніння.

За таких обставин питання щодо наявності складу правопорушення в діях або бездіяльності водія транспортного засобу, як суб`єкта правопорушення, яке передбачено ст.130 КУпАП вирішується судом за внутрьошнім переконанням на підстави сукупності досліджених доказів.

Відмова виконувати вимогу поліцейського пройти у встановленому законом порядку огляд на сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, яке передбачено ч.1 ст.130 КУпАП та полягає у відмові виконувати вимоги п.2.5 ПДР України.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а своєю процесуальною поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду і не створювати перешкоди для проведення такого огляду, висуваючи безпідставні умови, які значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють проведення такого огляду.

Так, за своїм правовим змістом, згода водія транспортного засобу пройти відповідний огляд на стан сп`яніння полягає в тому, що водій погоджується виконувати та виконує всі законні вимоги лікаря, який проводить такий огляд та які спрямовані на отримання об`єктивного висновку щодо перебування водія у стані наркотичного сп`яніння.

Відмова водія виконувати вимоги лікаря, намагання самостійно контролювати порядок проведення огляду на стан сп`яніння та керувати лікарем і давати йому вказівки щодо визначення певних методів проведення обстеження, вчинення дій, які спрямовані на ускладнення виконання лікарем своїх обов`язків щодо огляду на стан сп`яніння свідчать про те, що водій транспортного засобу фактично відмовляється від проходження огляду на стан сп`яніння і не бажає проходити такий огляд добровільно.

Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених доказів разом із відеозаписом, який долучений до протоколу про адміністративне правопорушення, свідчать про те, що поведінка водія ОСОБА_1 була спрямована на намагання ускладнити працівникам поліції та лікарю медичного закладу виконання своїх обов`язків щодо забезпечення проведення належного огляду на стан сп`яніння та отримання об`єктивного результату.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень Інструкції із застосуванням органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018р. які свідчать про те, що вказані відеозаписи необхідно визнати як недопустимі докази.

Апеляційний суд вважає безпідставними посилання на неповноту судового розгляду, оскільки сукупність досліджених судом доказів дозволяла повно та всебічно встановити обставини вчиненого правопорушення та прийти до висновку про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.

Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом маючи ознаки алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян.

Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.

При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.

Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.

Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особам

З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв