Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №520/20640/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року Справа № 520/20640/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Садової М. І.,

за участю секретаря судових засідань Гурець Ю. Д.,

представника позивача Кіор Г. П.,

розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

у с т а н о в и в :

Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову від 02.07.2026, винесену старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Авращенко-Мосинян Альоною Андріївною у виконавчому провадженні 76519929 про накладення штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/13199/21 позивача зобов`язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у сумі 6800,00 грн. Виконавчий лист видано 14.10.2024, виконавче провадження № 76519929 відкрито 12.11.2024. Постановою від 02.07.2026 на позивача накладено штраф 5100 грн за невиконання рішення. Позивач посилається на те, що місто Маріуполь є тимчасово окупованою територією відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, діяльність Департаменту щодо виконання делегованих державою повноважень з нарахування та виплати державних соціальних допомог призупинено з лютого 2022 року, відсутній доступ до серверів, баз даних, архівів, будівля знищена. Нарахування та виплати з березня 2022 року здійснюються на центральному рівні. Посилається на постанову КМУ від 07.03.2022 № 215 (втратила чинність), постанову КМУ від 12.03.2022 № 263, статті 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», правові позиції Верховного Суду (справи № 160/4615/19, № 640/9234/19) щодо необхідності оцінки поважності причин невиконання. Зазначає, що державний виконавець отримав лист позивача від 26.06.2026 з поясненнями, однак постанову про штраф виніс без урахування поважних причин. У зв`язку із наведеним, просить позов задовольнити.

Відповідач та відділ примусового виконання рішень у відзивах проти позову заперечили. Вказали, що виконавче провадження відкрито 12.11.2024, боржнику надано строк для виконання (10 робочих днів). Станом на 02.07.2026 рішення суду не виконано, доказів виплати 6800,00 грн або усунення обов`язку немає. Лист від 26.06.2026 у матеріалах виконавчого провадження та в АСВП відсутній. Сам факт тимчасової окупації не припиняє обов`язків юридичної особи та не звільняє від виконання судового рішення. Позивач не звертався до суду із заявою про зміну способу/порядку виконання, відстрочення чи розстрочення, не довів об`єктивну неможливість виконання саме цього рішення. Постанова винесена в межах повноважень на підставі статей 18, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження». Матеріали провадження передані до відділу примусового виконання рішень.

20.07.2026 ухвалою судді адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.

28.07.2026 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено судове засідання на 05.08.2026. Витребувано докази у відповідача.

Ухвалою суду від 05.08.2026 залучено до участі у справі як другого відповідача відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

У судове засідання відповідачі не з`явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце цього засідання.

У відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України здійснено розгляд справи у відсутності осіб, що не з`явились, адже їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов наступного з огляду на таке.

Суд установив, у Центральному відділі державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області перебувало виконавче провадження № 76519929, відкрите постановою державного виконавця від 12 листопада 2024 року на підставі виконавчого листа № 200/13199/21, виданого 14 жовтня 2024 року Донецьким окружним адміністративним судом.

Виконавчим документом боржника Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради зобов`язано здійснити нарахування на користь ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня в сумі 8190 гривень за 2020 рік та виплатити недоотриману разову грошову допомогу до 5 травня з урахуванням фактично отриманої суми допомоги, а саме виплатити 6800,00 гривень за 2020 рік.

У постанові про відкриття виконавчого провадження боржнику встановлено строк для виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.

11 грудня 2024 року державним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору.

Станом на 02 липня 2026 року рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/13199/21 виконано не було.

До матеріалів виконавчого провадження № 76519929 не надано жодних документів, які б підтверджували здійснення на користь стягувача виплати у розмірі 6800,00 грн, нарахування відповідної допомоги, усунення порушення прав стягувача чи припинення обов`язку боржника, встановленого виконавчим документом.

02 липня 2026 року старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Авращенко-Мосинян А.А. винесено постанову про накладення на боржника штрафу 5100 грн за невиконання рішення суду у виконавчому провадженні № 76519929.

Позивач, не погоджуючись із постановою, винесеною державним виконавцем у виконавчому провадженні № 76519929 про накладення штрафу 5100 грн, вважаючи її протиправною та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 26 Закону №1404, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Частиною 1 ст.28 Закону №1404-VIII встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятоїстатті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Порядок та процедура виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначені статтею 63 Закону №1404.

Відповідно до статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеногочастиною шостоюстатті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до статті 63 Закону № 1404-VIII можна зрозуміти, що на боржника може бути накладений штраф, якщо він не виконав рішення з поважних причин. Поважність причин залежить від низки обставин, але спільним має бути те, що вони об`єктивно перешкоджали боржнику виконати покладене на нього зобов`язання (згідно з рішенням, яке підлягає примусовому виконанню) у визначений спосіб та встановлений для цього строк.

Також, зміст наведених норм указує, що правовий підхід щодо застосування положень частини другої статті 15 у взаємозв`язку зі статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах, що стосуються застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу необхідно формувати через призму оцінки змісту зобов`язальної частини виконавчого документа, яка повинна відповідати резолютивній частині судового рішення, та аналізу причин, з якими боржник пов`язує неможливість виконати судове рішення.

Це означає, що у разі, якщо резолютивна частина судового рішення є нечіткою за змістом, тобто коли вона є незрозумілою як для осіб, стосовно яких його ухвалено, так і для тих, хто здійснює його виконання, через що рішення суду неможливо виконати примусово або є імовірність неправильного його виконання, рішення державного виконавця про застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу (у зв`язку з невиконанням ним цього рішення) у таких випадках є передчасним.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року справа №560/17588/23, від 03 квітня 2024 року справа № 620/6019/23.

Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Відповідно п.1, 2 розділу IX «Виконання рішень немайнового характеру» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016№ 2832/5) Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802 (далі Інструкція №512/5), виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеномустаттею 63Закону.

У разі невиконання боржником рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно достатті 75Закону та застосовуються інші заходи, передбаченіЗаконом.

З аналізу вказаних норм випливає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Законом №1404 встановлено відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Поважними, в розумінні наведених нормЗакону №1404, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт умисного невиконання рішення суду та наявність вини з невиконання цього рішення.

Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20.

Верховний Суд в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладені у постановах від 7 липня 2019 року у справі №420/70/19, від 23 травня 2018 року у справі №537/3986/16-а, від 21 січня 2020 року у справі №640/9234/19, притягаючи боржника до відповідальності за невиконання судового рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець повинен ретельно дослідити всі обставини справи та, зокрема, належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків і встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.

Суд повторно відмічає, що на виконання судового рішення у справі №200/13199/21 видано виконавчий документ, з примусового виконання якого відкрито виконавче провадження №76519929 постановою державного виконавця від 12.11.2024.

У судовому засідання представник позивача ствердив, що постанову про відкриття виконавчого провадження було отримано боржником, а тому дані суд бере до уваги.

Позивач у позовній заяві стверджував, що державний виконавець отримав і долучив до матеріалів виконавчого провадження лист Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 26 червня 2026 року з поясненнями щодо неможливості виконання рішення. Попри те ані позивач, ані відповідачі не надають суду відповідний доказ, що унеможливлює суд надані йому оцінку як окремо так і сукупності із іншими доказами, які містяться у цій справі.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів виконання рішення суду від у справі № 200/13199/21 на стадії примусового виконання з моменту відкриття виконавчого провадження від 12.11.2024.

Боржник рішення суду у встановлений державним виконавцем строк не виконано.

Також матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем будь-яких дій щодо виконання рішення суду станом на 02.07.2026.

У судовому засідання представник позивача посилається на тимчасову окупацію території Маріуполя, відсутність доступу до інформаційних систем, серверів, архівів, припинення виконання делегованих повноважень.

Суд не заперечує факт тимчасової окупації та складність умов функціонування. Однак сам по собі факт окупації території, на якій раніше розташовувався боржник, не свідчить про припинення юридичної особи, автоматичне звільнення від виконання судового рішення чи об`єктивну неможливість виконання саме цього рішення про виплату конкретної суми конкретному стягувачу.

Надаючи оцінку твердженням позивача, що останній не здійснює делеговані йому державою функції щодо нарахування та здійснення державних соціальних виплат, колегія суддів зазначає, що не є спірним питання щодо виконання позивачем своїх обов`язків, у даному випадку заборгованість боржника перед стягувачем визначена судовим рішенням, що набрало законної сили, тому в силу ст. ст. 14, 370 КАС України воно є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами на всій території України.

Позивачем не надано доказів звернення до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз`яснення способу виконання, зміну способу і порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання, встановлення неможливості виконання. Не доведено, що виплата 6800,00 грн є юридично неможливою у будь-який передбачений законодавством спосіб. Поважність причин має підтверджуватися належними доказами щодо конкретної неможливості виконання, а не загальними організаційними труднощами.

Правова позиція Верховного Суду (постанови у справах № 160/4615/19, № 640/9234/19) полягає в тому, що сам факт невиконання у строк без з`ясування та оцінки причин не може бути підставою для відповідальності, однак у даному випадку державний виконавець діяв за відсутності належно підтверджених поважних причин, доведених до його відома до винесення постанови, та за відсутності виконання рішення.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23:

1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі;

2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності;

3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів;

4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини 2 статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною 1 цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною 1 цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Враховуючи, що позивач, не надає доказів ані повного виконання рішення суду, ані обґрунтування обставин викладених у адміністративному позові та наданих суду поясненнях, суд дійшов висновку про те, що державним виконавцем правомірно накладення штрафу на позивача у виконавчому проваджені.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 522/3268/17.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст. 139 КАС України судові витрати понесені позивачем – покласти на останнього.

Керуючись статтями 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в :

У задоволенні адміністративного позову Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Судові витрати понесені Департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради – покласти на останнього.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради, місцезнаходження - місто Маріуполь, проспект Миру, будинок № 70, код ЄДРПОУ 41336065;

відповідач Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України – місцезнаходження – місто Маріуполь, вулиця Грецька, будинок №19, код ЄДРПОУ 34908779;

відповідач відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України – місцезнаходження – місто Харків, вул. Ярослава Мудрого, будинок №26, код ЄДРПОУ 45752470.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 31.08.2026.

Суддя М. І. Садова