Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №520/20427/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

31 серпня 2026 року справа № 520/20427/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив (з урахуванням уточнених позовних вимог) :

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 09 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року у сумі 133944 (сто тридцять три тисячі дев`ятсот сорок чотири) грн. 78 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 155005 (сто п`ятдесят п`ять тисяч п`ять) грн. 28 коп.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 09 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року у сумі 133944 (сто тридцять три тисячі дев`ятсот сорок чотири) грн. 78 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 155005 (сто п`ятдесят п`ять тисяч п`ять) грн. 28 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09.02.2022р., посилаючись на ст.116, ст.117 КЗпП.

Ухвалою суду від 11.08.2025р. відкрито спрощене провадження у справі за вказаним адміністративним позовом. Ухвалою суду від 08.09.2025р. прийнято до розгляду уточнений адміністративний позов.

Представником відповідача до суду подано відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України та з 09.02.2022р. був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 09.02.2022р. №26.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2025р. по справі № 520/2428/25 визнано протиправними дії Військової частини щодо зменшення відсоткового розміру встановлених премій при перерахунку ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально – побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, за період з 29.01.2020 по 09.02.2022 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 по справі № 520/16065/24;

зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату окремих складових щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально – побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме щомісячних премій у належних відсоткових розмірах, а саме: лютий 2020 – в розмірі 65% від посадового окладу, березень 2020 – в розмірі 65% від посадового окладу, квітень 2020 – в розмірі 65% від посадового окладу, травень 2020 – в розмірі 65% від посадового окладу, червень 2020 - в розмірі 65% від посадового окладу, липень 2020 - в розмірі 65% від посадового окладу, серпень 2020 - в розмірі 65% від посадового окладу, вересень - 2020 - в розмірі 65% від посадового окладу, жовтень - 2020 - в розмірі 65% від посадового окладу, листопад - 2020 - в розмірі 65% від посадового окладу, грудень 2020 - в розмірі 65% від посадового окладу, січень 2021 - в розмірі 65% від посадового окладу, лютий 2021 - в розмірі 65% від посадового окладу, березень 2021 - в розмірі 65% від посадового окладу, квітень 2021 - в розмірі 65% від посадового окладу, травень 2021 - в розмірі 65% від посадового окладу, червень 2021 - в розмірі 65% від посадового окладу, липень 2021 - в розмірі 65% від посадового окладу, серпень 2021 - в розмірі 65% від посадового окладу, вересень 2021 - в розмірі 65% від посадового окладу, жовтень 2021 - в розмірі 65% від посадового окладу, листопад 2021 - в розмірі 65% від посадового окладу, грудень 2021 - в розмірі 65% від посадового окладу, з 01 лютого по 09 лютого 2022 - в розмірі 100% від посадового окладу при звільненні, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 по справі № 520/16065/24 та провести виплату недоотриманих сум грошового забезпечення.

Рішення суду набрало законної сили.

Згідно ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виплачено позивачу заробітну плату лише 18.07.2025р., та перераховано на банківський рахунок позивача кошти у розмірі 131 561,29 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №16563.

Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначене Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення КЗпП України.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

На підставі частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Проте на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком у шість місяців.

Положеннями ч.1 ст.58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Аналогічних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З аналізу наведених вище правових положень слід дійти висновку про те, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі №359/1316/22.

Необхідним є врахування обставин того, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

Так, статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (в редакції що діяла до 19 липня 2022 року) визначалось, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України викладені в новій редакції.

У відповідності до нової редакції, що почала діяти з 19 липня 2022 року визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті, тобто 6 місяців.

Окремо суд зазначає, що судова практика щодо застосовування зазначених норм права, неодноразово змінювалась.

Суд наголошує, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя, у тому числі щодо єдиного підходу судів до визначення (розрахунку) розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року ухваленої у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс5) сформувала правовий висновок, щодо порядку визначення розміру відповідальності роботодавця за затримку розрахунку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Як було зазначено Великою Палатою Верховного Суду, Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно, а тому Великою Палатою Верховним Судом, визнано вірним висновки суду апеляційної інстанції щодо визначення підходу обрахування (визначення) розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок, а вказаний висновок повинен враховуватись іншими судами.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обрахування (визначення) розміру компенсаційної виплати здійснюється виходячи з розміру заборгованості, що існувала на момент виникнення спору, суми загального розміру належних працівникові при звільненні з урахуванням заборгованості, а також суми обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні. Виходячи з вказаних вихідних даних та принципу співмірності слід вирахувати частку заборгованості у сумі загального розміру належних працівникові при звільненні.

Зазначена частка від обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільнення є розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що визначена виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

При цьому зазначена сума не може перевищувати розмір середнього заробітку, обрахованого у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, за шість місяців.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року ухваленої у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) врахувавши правову позицію Конституційного Суду України, виснувала, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та продовжилися після цього, з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Ураховуючи вищезазначені висновки Великої Палати Верховного Суду для обрахування обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні слід за основу прийняти строк з 10.02.2022 (наступний день після звільнення позивача) по 18.07.2022 (159 днів), а також з 19.07.2022 по 18.07.2026 (по день остаточного розрахунку, але не більше як шість місяців - 184 дні), а всього 343 дні, тобто строк до та після змін запроваджених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX.

Згідно довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 , наявної в матеріалах справи (а.с. 34 зворот), грошове забезпечення позивача за два повних місяця перед звільненням становить 52 043,50 грн. (27 041,50 грн. + 25 002,00 грн).

Так, у січні 2022 року фактична кількість днів становила 31, у грудні 2021 року - 31 день, отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби перед звільнення склала 839,41 грн. (52 043,50 / 62), що є вихідними даними для обрахування середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу в якості відшкодування.

За таких обставин обґрунтована компенсація за затримку розрахунку при звільненні складає 287 917,63 грн. (343 днів х 839,41 грн).

При звільненні позивачу було нараховане та виплачене грошове забезпечення в сумі 133 564,76 грн.

Поряд із цим, на виконання судового рішення у справі № 520/2428/24 відповідач виплатив позивачу 18.07.2026 на банківський рахунок кошти у розмірі 131 561,29 грн.

Ураховуючи наведене, сума загального розміру належного при звільненні позивачу грошового забезпечення складає (133 564,76грн (виплачено при звільненні) + 131 561,29 грн. (виплачено на виконання судового рішення)) = 256 126,05 грн.

Частка заборгованості у сумі загального розміру належного при звільненні грошового забезпечення складає 88,95 % (256 126,05 грн. х 100 / 287 917,63 грн).

Отже, сума середнього заробітку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, що підлягає стягненню у зв`язку з затримкою розрахунку при звільнені, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, складає 256 102,73 грн. (88,95 % від 287 917,63 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні).

З урахуванням вищевикладеного, істотна частка обсягу відповідальності відповідача перевищує обсяг порушень ст.116 КЗпП, відтак, співмірною є суми виплат в порядку ст.117 КЗпП на рівні 256 102,73 грн.

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд вважає, що в цій справі ключові доводи сторін отримали належну оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 09 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, в загальному розмірі 256 102,73 грн. (двісті п`ятдесят шість тисяч сто дві гривні) 73 коп.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 09 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, в загальному розмірі 256 102,73 грн. (двісті п`ятдесят шість тисяч сто дві гривні) 73 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.В. Григоров