Суд: Харківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 31 серпня 2026 р.
Справа: №520/19839/26
Суддя: Бідонько А.В.
Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 вересня 2026 р. №520/19839/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця, Вінницька обл., Вінницький р-н,21005, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.05.2026 № 204450026107 (від 02.06.2006 № 14670/03-16) про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213- VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16), з 21.05.2026.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 29.05.2026 № 204450026107 (від 02.06.2006 № 14670/03-16) про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 , виданим 31.07.2024.
21.05.2026 Позивач через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
До заяви Позивачем було додано такі документи, зокрема паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий 31.07.2024; витяг з реєстру територіальної громади від 10.02.2026 № 2026/002122521; картку платника податків від 12.08.2024 № 2042-24-02681; трудову книжку від 09.08.1999 серії НОМЕР_3 ; архівну довідку від 14.05.2026 № 391/26, видану Харківським автотранспортним фаховим коледжем; довідку від 14.05.2026 № 371/ГВОССЗ, видану ІНФОРМАЦІЯ_2 ; довідку від 20.04.2026 № П4-3/138, видану Виробничим підрозділом «Харківська дистанція колії» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»; довідку від 22.04.2026 № П4-3/157, видану Виробничим підрозділом «Харківська дистанція колії» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»; витяг з наказу від 19.01.2006 № 31 з переліку робочих місць, професій, робіт та посад (Харківська дистанція колії), зайнятість працівників у яких за результатами атестації робочих місць за умовами праці дає право на пільги та компенсації за роботу з шкідливими та важкими умовами праці; витяг з наказу від 28.09.2010 № 743 з переліку робочих місць, професій, робіт та посад (Харківська дистанція колії), зайнятість працівників у яких за результатами атестації робочих місць за умовами праці дає право на пільги та компенсації за роботу з шкідливими та важкими умовами праці; витяг з наказу від 27.07.2015 № 884 з переліку робочих місць, професій, робіт та посад (Харківська дистанція колії), зайнятість працівників у яких за результатами атестації робочих місць за умовами праці дає право на пільги та компенсації за роботу з шкідливими та важкими умовами праці; витяг з наказу від 24.07.2020 № ПЧ-3-01-02/270 з переліку робочих місць, професій, робіт та посад (ВП «Харківська дистанція колії»), зайнятість працівників у яких за результатами атестації робочих місць за умовами праці дає право на пільги та компенсації за роботу з шкідливими та важкими умовами праці; архівну довідку від 03.06.1999 № 360, видану Відкритим акціонерним товариством «Харківський підшипниковий завод»; довідку від 14.06.1999 № 12, видану Відділом охорони при Відділі внутрішніх справ Первомайського району Харківської області МВС України.
За принципом екстериторіальності заяву Позивача розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії від 29.05.2026 № 204450026107 (від 02.06.2006 № 14670/03-16).
Підставою для відмови у призначенні пенсії за вислугу років вказано те, що у Позивача відсутній необхідний страховий стаж станом на 11.10.2017. Зазначено, що страховий стаж Позивача становить 33 роки 11 місяців 22 дні (станом на 11.10.2017 – 25 років 5 місяців 22 дні). За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу Позивача зараховано всі періоди трудової діяльності. Стаж вислуги років Позивача станом на 11.10.2017 становить 18 років 2 місяці 4 дні. До спеціального стажу роботи зараховано періоди згідно з даними довідки від 20.04.2026 № П4-3/138.
Вважаючи рішення Відповідача про відмову у призначенні Позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16) протиправним та таким, що прийняте з порушенням норм пенсійного законодавства, звернувся до суду з позовом.
Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Законом України №2148-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11.10.2017, розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 2-1 наступного змісту: «Особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.
Пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 та «;Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015, було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Надалі підвищено загальний стаж до 30 років, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015. Зазначені норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення - з 04.06.2019.
Таким чином, починаючи з 05.06.2019 положення пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» діють у первісній редакції, чинній до внесення змін Законами №213-VIII та №911-VIII, тобто для чоловіків після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Пункт 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначена норма містить відсилання до статті 55 цього Закону, яка визначає необхідний стаж для призначення пенсії за вислугу років.
Оскільки рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано неконституційними зміни, внесені до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Законами №213-VIII та №911-VIII, якими було підвищено вимоги до загального стажу (з 25 до 30 років для чоловіків), то при визначенні необхідного стажу станом на 11.10.2017 слід застосовувати пункт «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у первісній редакції, тобто для чоловіків загальний стаж не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21 дійшов висновку, що обмеження пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017, для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Однак, відмовляючи Позивачу у призначенні пенсії за вислугу років Відповідач керувався пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII та виходив з того, що відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для призначення даного виду пенсії особа станом на 11.10.2017 повинна мати страховий стаж роботи не менше 26 років 6 місяців.
Так, на підтвердження трудового стажу для призначення пенсії Позивачем була надана трудова книжка від 09.08.1999 серії НОМЕР_3 , яка у спірні періоди містить наступні записи, зокрема:
1. під номером 2 міститься запис від 09.08.1999 про прийняття на посаду монтера колії 2 розряду на 11 відділок Харківської дистанції колії Південної залізниці (підстава: наказ від 09.08.1999 № 89/вк);
2. під номером 3 міститься запис від 05.06.2000 про переведення на посаду монтера колії 2 розряду на 8 відділок (підстава: наказ від 02.06.2000 № 211/вк);
3. під номером 4 міститься запис від 03.12.2001 про присвоєння 3 розряду монтера колії 8 відділку (підстава: наказ від 03.12.2001 № 395/вк);
4. під номером 5 міститься запис від 01.08.2011 про переведення на посаду монтера колії 4 розряду на 8 відділок (підстава: наказ від 01.08.2011 № 332/ос);
5. під номером 6 міститься запис без дати про перейменування Харківської дистанції колії у Відокремлений підрозділ «Харківська дистанція колії» Державного підприємства «Південна залізниця» (підстава: наказ від 28.04.2012 № 186/Н);
6. під номером 7 міститься запис без дати про реорганізацію Державного підприємства «Південна залізниця» шляхом злиття у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» та утворення регіональної філії «Південна залізниця» (підстава: Закон України від 23.02.2012 № 4442-IV, постанова Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200, рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 21.10.2015 протокол № 1, від 16.11.2015 протокол № 5);
7. під номером 8 міститься запис без дати про реорганізацію Відокремленого підрозділу «Харківська дистанція колії» Державного підприємства «Південна залізниця» у Виробничий підрозділ «Харківська дистанція колії» регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (підстава: наказ в.о. начальника регіональної філії «Південна залізниця» від 01.12.2015 № 2/Н);
8. під номером 9 міститься запис без дати про перейменування Регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у Регіональну філію «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (підстава: постанова Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938, рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 04.12.2018 протокол. № Ц-64/91 Ком.т.);
9. під номером 10 міститься запис від 01.04.2026 про переведення на посаду обхідника колії та штучних споруд 4 розряду 8 околотку 4 дільниці (підстава: наказ від 31.03.2026 № 33/ос).
Крім того, Відповідачу було надано довідку від 20.04.2026 № П4-3/138, видану Виробничим підрозділом «Харківська дистанція колії» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Вказаною довідкою підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював у виробничому підрозділі «Харківська дистанція колії» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» повний робочий день, безпосередньо здійснюючи організацію перевезень і забезпечуючи безпеку руху на залізниці, та був зайнятий на посаді монтера колії магістральних залізниць, зайнятим на поточному утриманні, ремонті колії та штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів з 09.08.1999 (наказ від 09.08.1999 № 89/BK) по 31.03.2026 (наказ від 31.03.2026 № 33/OC).
З 01.04.2026 (наказ від 31.03.2026 № 33/ОC) був переведений на посаду, яка не відповідає переліку професій, які дають право на пенсію за вислугою років.
Також зазначено, що Позивач має право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, вказаними документами та оскаржуваним рішенням підтверджується, що Позивач має не менше 12 років 6 місяців спеціального стажу роботи, а страховий стаж становить 33 роки 11 місяців 22 дні (станом на 11.10.2017 – 25 років 5 місяців 22 дні), що дає право на пенсію за вислугу років.
Отже, позивач відповідає вимогам пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у первісній редакції: досяг 55 років, має загальний стаж роботи понад 25 років та спеціальний стаж понад 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
З огляду на вищевикладене, рішення Відповідача від 29.05.2026 № 204450026107 (від 02.06.2006 № 14670/03-16) про відмову Позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Разом із тим, щодо вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213- VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16), з 21.05.2026, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Статтею 58 Закону №1058-VІІ визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Оскільки вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією органів пенсійного фонду, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213- VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16), від 21.05.2026 року, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо позовних вимог про відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз долучених позивача до матеріалів справи доказів свідчить, що в обґрунтування заявленої вимоги до суду подано
Відповідно до Договору про надання правничої допомоги від 16.05.2026 № 83/16/05/2026 ОСОБА_1 та адвокат Барськова Лілія Петрівна уклали договір відповідно до якого остання зобов`язалася надати комплексну правничу допомогу (супровод) у процесі призначення пенсії.
Відповідно до квитанції від 14.06.2026 № 616518914462 Позивач сплатив 15000,00 грн за надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц.
Разом з тим, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи надане відповідачем клопотання прозменшення судових витрат на професійну правничу допомогу та те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, суд зазначає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, такі послуги не є послугами значного обсягу. Крім того, справа слухалась у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, отже представництво інтересів у судовому засіданні не потребувало витрат часу, суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 1000,00 грн.
Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця, Вінницька обл., Вінницький р-н,21005, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.05.2026 № 204450026107 (від 02.06.2006 № 14670/03-16) про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213- VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16), від 21.05.2026 року, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 532 грн. (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Анатолій Бідонько
Оригінал: reyestr.court.gov.ua