Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №380/7404/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 рокусправа № 380/7404/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_3 ), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягали у призові ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації 18.03.2026р;

- визнати протиправним та скасувати наказ № 77 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі якого ОСОБА_1 було призвано для проходження військової служби 18.03.2026р.;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини - НОМЕР_5 окремої десантно-штурмової ІНФОРМАЦІЯ_2 , та призначення на посаду;

- зобов`язати виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини - НОМЕР_5 окремої десантно-штурмової ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 24.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 08.05.2026 прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмету позову. Постановлено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням уточнених позовних вимог:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягали у призові ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації 18.03.2026;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.03.2026 № 1162 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 , 1994 року народження, РНОКПП НОМЕР_1 , та відправлення до військової частини НОМЕР_3 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та призначення на посаду;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23.10.2017 призовною комісією Броварського району Київської області його було зараховано в запас на підставі пп. 1 п. 1 ст. 18 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до висновку медичної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.10.2017 позивача визнано обмежено придатним до військової служби за графою I, статтею 4-б, 30 Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, що відповідає стану після перенесених гострих вірусних гепатитів або хронічним вірусним гепатитам зі стійкими помірними порушеннями функцій печінки.

14.03.2023 ІНФОРМАЦІЯ_4 до військово-облікового документа позивача було внесено запис про виключення його з військового обліку за гр. ІІ ст. 26а, 31а Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, що свідчить про наявність у позивача захворювання органу зору та істотного порушення зорової функції. У розділі IV «Відмітки про військовий облік» військового квитка позивача серії НОМЕР_6 міститься штамп ІНФОРМАЦІЯ_5 від 14.03.2023 про зняття позивача з військового обліку, а також рукописний запис: «Виключений з в/о за ст. 37 п. 6 пп. 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», скріплений підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 та гербовою печаткою.

18.03.2026 одразу після повернення позивача на територію України, його було затримано та доставлено працівником поліції до ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується довідкою про доставлення, у якій зазначено, що дата і час доставлення - 18.03.2026 о 09:00, а доставлення здійснив працівник поліції.

Того ж дня ІНФОРМАЦІЯ_7 було видано направлення на ВЛК, повністю проведено медичний огляд, оформлено довідку ВЛК про придатність позивача до служби, а також видано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 1162 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», яким позивача призвано та направлено до військової частини НОМЕР_3 .

Позивач вказує, що із відповіді ІНФОРМАЦІЯ_6 прямо вбачається, що станом на 18.03.2026 він не перебував на військовому обліку як військовозобов`язаний або резервіст. У тій же відповіді зазначено, що повторне взяття на військовий облік було оформлене саме 18.03.2026, а підставою відповідач називає «особисте бажання пройти переогляд ВЛК з метою призову на військову службу під час мобілізації». Позивач категорично заперечує наявність добровільного волевиявлення на проходження ВЛК з метою мобілізації. Посилання відповідача на «особисте бажання» не узгоджується з наданою ним же довідкою про доставлення позивача працівником поліції до РТЦК, тобто з документом, який підтверджує не самостійне добровільне прибуття, а доставлення позивача до відповідача-1. За відсутності окремої письмової заяви позивача, поданої добровільно, твердження відповідача про «особисте бажання» є голослівним, не підтвердженим належними та допустимими доказами і не може бути покладене в основу висновку про добровільне ініціювання позивачем проходження переогляду ВЛК. Навпаки, надані відповідачем документи свідчать про доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 працівником поліції, що виключає презумпцію вільного та самостійного волевиявлення позивача щодо проходження такої процедури.

Попри наявний запис про виключення з військового обліку, попри відсутність у позивача станом на початок спірної процедури статусу військовозобов`язаного чи резервіста, його було протягом одного дня взято на облік, направлено на ВЛК, визнано придатним та призвано на військову службу під час мобілізації.

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про те, що дії відповідачів мали поспішний, формальний та наперед визначений характер, були вчинені без належної перевірки правових підстав для мобілізації позивача, без належного з`ясування його фактичного та правового статусу, а також без дотримання вимог законодавства щодо об`єктивного проведення військово-лікарської експертизи та прийняття рішення про призов під час мобілізації. Особа, яка була виключена з військового обліку, не могла бути законно мобілізована без наявності належних і законних рішень про зміну її облікового статусу, повторне взяття на військовий облік та без існування передбачених законом підстав для такого призову. Вказане стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_7 , щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що 18.03.2026 позивач був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_6 працівниками Яворівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області, що підтверджується відповідною довідкою.

Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_7 на момент доставки позивача не було відомо про наявність у нього запису щодо виключення з військового обліку, оскільки військовий квиток, копію якого позивач долучив до адміністративного позову, ним під час доставки до ІНФОРМАЦІЯ_6 представникам органів Національної поліції та посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_6 не пред`являвся. Після доставки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_6 було здійснено необхідні заходи щодо уточнення його військово-облікових даних, встановлення особи, перевірки військово-облікового статусу та організації проходження військово-лікарської комісії. Відповідач діяв у межах повноважень, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 560, та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання військового обліку, мобілізації та проходження військової служби.

Вважає, що доводи позивача про те, що ІНФОРМАЦІЯ_7 було нібито проігноровано його військово-обліковий статус, є необґрунтованими, оскільки сам лише факт долучення до позовної заяви копії військового квитка із записом про виключення з військового обліку не підтверджує, що такий документ був наданий посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_6 саме 18.03.2026 року до прийняття відповідних рішень. Відповідач не може нести негативні правові наслідки за ненадання позивачем відповідного документа у момент його доставки та проведення необхідних заходів. Крім того, позивач не надав належних і допустимих доказів того, що на момент проведення відповідних заходів ІНФОРМАЦІЯ_7 було достеменно відомо про чинний статус позивача як особи, виключеної з військового обліку, або про існування будь-яких обставин, які унеможливлювали його призов на військову службу під час мобілізації.

На думку відповідача-1, позивач проходив військово-лікарську комісію, під час якої мав можливість заявити всі наявні скарги на стан здоров`я, надати медичні документи та повідомити лікарів про всі обставини, які мають значення для визначення ступеня придатності до військової служби. Позивач був ознайомлений з тим, що інформація щодо його стану здоров`я надана ним у повному обсязі, а також був попереджений про відповідальність за надання неповної або недостовірної інформації. На підтвердження цього позивач власноруч поставив особистий підпис у картці обстеження та медичного огляду. Вказана обставина свідчить про те, що позивач був належним чином ознайомлений із процедурою медичного огляду, мав можливість повідомити про всі наявні захворювання, скарги та надати відповідні документи. У цьому випадку відсутні будь-які докази того, що ВЛК діяла з порушенням вимог законодавства або що позивач був позбавлений можливості надати медичні документи чи заявити скарги. Позивач не довів наявності протиправної поведінки з боку ІНФОРМАЦІЯ_6 , не підтвердив, що на момент прийняття рішення про призов відповідачу було надано військовий квиток із записом про виключення з військового обліку, а також не довів, що медичний огляд був проведений з порушенням установленої процедури. Натомість наявні у відповідача документи підтверджують, що позивач був направлений на ВЛК, пройшов медичний огляд, був ознайомлений з необхідністю надання повної та достовірної інформації про стан здоров`я, а також був призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до наявних на той час облікових та медичних даних.

Відповідач-1 вважає позов безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач, заявляючи про протиправність дій відповідача, повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема факт пред`явлення військового квитка із записом про виключення з військового обліку саме посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_6 до прийняття рішення про призов, факт надання медичних документів, які не були враховані ВЛК, а також факт порушення відповідачем конкретної норми закону. Таких належних і допустимих доказів позивачем не надано. Просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач-2, Військова частина НОМЕР_3 , щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що позовна заява та подальші процесуальні документи позивача не містять належного, конкретного й юридично визначеного обґрунтування того, які саме самостійні протиправні рішення, дії чи бездіяльність були вчинені військовою частиною НОМЕР_3 . Позивач пов`язує спір з обставинами, які передували його зарахуванню до списків особового складу військової частини, а саме: із попереднім військово обліковим статусом, наявністю запису у військово-обліковому документі про виключення з військового обліку, доставленням до ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходженням військово-лікарської комісії, прийняттям рішення про придатність до військової служби та виданням наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов під час мобілізації. Водночас усі зазначені питання не належать до компетенції військової частини НОМЕР_3 . Військова частина не є органом військового обліку, не здійснює взяття чи повторне взяття громадян на військовий облік, не приймає рішення про призов громадянина на військову службу під час мобілізації, не формує військово обліковий статус особи, не проводить військово-лікарську експертизу та не визначає ступінь придатності особи до військової служби.

Вважає, що позивач фактично не описує жодної самостійної протиправної поведінки військової частини НОМЕР_3 . Єдиний зміст позовних вимог до відповідача-2 полягає у похідному оскарженні наказу командира військової частини про зарахування до списків особового складу та у подальшій вимозі про виключення позивача зі списків особового складу. Однак така процесуальна конструкція не доводить протиправності дій військової частини, а лише намагається автоматично перенести можливі наслідки оскарження наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки на інший суб`єкт владних повноважень - військову частину. Наказ командира військової частини про зарахування особи до списків особового складу не є актом призову, не замінює рішення територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не встановлює військово-обліковий статус особи та не є актом військово-лікарської експертизи. Це службово-стройовий акт, який видається в межах правовідносин проходження військової служби після оформлення призову та направлення особи компетентним органом.

На думку відповідача-2, позивач не доводить, що військова частина НОМЕР_3 мала законодавчо визначений альтернативний варіант поведінки при виданні стройового наказу; не доводить, що військова частина була уповноважена відмовитися від службово-стройового оформлення особи, направленої до неї на підставі чинного наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки; не доводить, що військова частина мала повноваження ревізувати законність попередніх рішень територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи військово-лікарської комісії. Отже, позовні вимоги до військової частини НОМЕР_3 ґрунтуються не на доведеній самостійній протиправності відповідача-2, а на припущенні про похідну незаконність її стройового наказу. Таке припущення не може бути достатньою правовою підставою для задоволення адміністративного позову. Військова частина НОМЕР_3 при виданні наказу про зарахування позивача до списків особового складу діяла в умовах наявності чинного акта компетентного органу - наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 18.03.2026 № 1162 про призов позивача на військову службу під час мобілізації та його відправлення до військової частини НОМЕР_3 . На момент службово-стройового оформлення прибуття позивача цей наказ був чинним, не був скасований у встановленому законом порядку, не був визнаний протиправним судовим рішенням, яке набрало законної сили, та породжував відповідні юридичні наслідки для подальшого оформлення проходження військової служби.

Військова частина НОМЕР_3 не була наділена будь-яким альтернативним видом правомірної поведінки, який дозволяв би їй відмовитися від видання стройового наказу про зарахування позивача до списків особового складу за наявності чинного наказу про призов і направлення до військової частини. Навпаки, невчинення військовою частиною службово-стройового оформлення за таких умов могло б бути розцінене як неналежне виконання обов`язків щодо обліку особового складу та організації проходження військової служби. Таким чином, військова частина НОМЕР_3 діяла в межах презумпції правомірності акта компетентного органу, добросовісно, у межах визначеної законом компетенції та без виходу за межі власних повноважень. Позивач не довів, що на момент видання наказу про зарахування до списків особового складу у військової частини існувала законна підстава не виконувати організаційні наслідки наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки або самостійно ставити під сумнів правомірність такого наказу.

Відповідач-2 також вважає, що скасування стройового наказу військової частини не може підміняти скасування рішення про призов і не може саме по собі створювати правові наслідки у вигляді припинення військової служби. Після реалізації такого наказу виникають самостійні правовідносини проходження військової служби, припинення яких регулюється спеціальними нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», насамперед статтею 26 цього Закону. Наказ про зарахування позивача до списків особового складу є актом індивідуальної дії. Він стосується конкретної особи, має персоніфікований характер і після реалізації вичерпує свою дію як акт службового оформлення. Його подальше скасування не породжує автоматичного повернення позивача у попередній правовий статус, оскільки після початку проходження військової служби виникли нові правовідносини, які мають власний порядок припинення. Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Ця норма є спеціальною, імперативною та вичерпною. Вона не передбачає можливості звільнення військовослужбовця з військової служби або виключення його зі списків особового складу лише з тієї підстави, що особа оспорює процедуру призову або просить суд визнати призов протиправним. Отже, навіть за умови оспорювання позивачем попередньої процедури призову, сам факт реалізації стройового наказу військової частини та виникнення правовідносин проходження військової служби виключає можливість механічного припинення таких правовідносин шляхом скасування наказу про зарахування до списків особового складу. Для цього необхідна окрема матеріально-правова підстава, передбачена законом. Позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_3 виключити позивача зі списків особового складу є юридично необґрунтованою, оскільки фактично спрямована на припинення проходження позивачем військової служби без застосування спеціальної процедури звільнення та без наявності передбаченої законом підстави. Виключення зі списків особового складу є наслідком належного припинення проходження військової служби, а не самостійним способом відновлення становища особи, яка оспорює процедуру призову. Стаття 26 Закону № 2232-XII не містить такої підстави для звільнення, як «визнання протиправним призову на військову службу під час мобілізації», «скасування наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов», «скасування стройового наказу військової частини» або «виконання судового рішення про відновлення попереднього становища особи».

Таким чином, вимога позивача про зобов`язання військової частини НОМЕР_3 виключити його зі списків особового складу фактично ґрунтується не на чинній нормі матеріального права, а на правовому механізмі, який лише перебуває на стадії законодавчого опрацювання. За чинним правовим регулюванням стаття 26 Закону №2232-XII не передбачає автоматичного звільнення з військової служби у зв`язку з оскарженням процедури призову, посиланням на обставини, які могли бути підставою для звільнення від призову, або визнанням окремих дій під час призову протиправними. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача в спростування заперечень відповідачів 1 та, висловлених у відзивах на позовну заяву, подав до суду відповіді на відзиви.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Відповідно до відомостей військового квитка серії НОМЕР_6 , виданого 14.03.2023 ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач 14.03.2023 виключений з військового обліку за ст. 37 п. 6 пп. 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», про що зроблені відповідні відмітки у розділі «VI. Відмітки про військовий облік».

Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_6 про доставлення (супроводження) громадянина(ки) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (без дати та номеру), громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 ; дата та час доставлення: 18.03.2026, 09:00; працівник поліції Ханик Р.В., жетон 0078885. Відомості про порушення військового обліку в довідці відсутні.

Постановою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_7 , оформленою у формі довідки від 18.03.2026 №2026-0318-1722-1350-7, позивача, на підставі ст. 30в графи ІІ Розкладу хвороб, графи 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, ТДВ, визнано придатним до служби на підводних човнах, на надводних кораблях, у морській піхоті, Десантно-штурмових військах, спеціальних спорудах, підрозділах спеціального призначення.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 18.03.2026 №1162, відповідно до поіменного списку №3756 від 18.03.206, позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлено до Військової частини НОМЕР_3 .

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 18.03.2026 №77, позивача з 18.03.2026 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_3 від 08.04.2026 №1665, солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.05.2026 №5711, наданого у відповідь на звернення представника позивача, станом на 18.03.2026 позивач не перебував на військовому обліку як військовозобов`язаний або резервіст. Позивача взято на військовий облік 18.03.2026, підстава: особисте бажання пройти переогляд ВЛК з метою призову на військову службу.

Вважаючи протиправними оскаржувані накази про призов на військову службу та про зарахування до особового складу військової частини, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також засади проходження в Україні військової служби. передбачені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VІІІ (далі - Закон №389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на дату прийняття рішення у справі.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно з цим Указом мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Ці строки неодноразово продовжувалися та тривають на дату прийняття рішення у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній станом на 14.03.2023) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі- Порядок №1487 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп. 1 п. 15 Порядку №1487 за умови запровадження інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно до Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів»: взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку і відомості про яких наявні та актуалізовані (верифіковані) в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, за умови дотримання ними правил військового обліку здійснюється на підставі відомостей про декларування, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання осіб в електронній формі, надісланих органами, що здійснюють реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб (далі - органи реєстрації) через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

У разі коли відомості про призовника, військовозобов`язаного або резервіста не включено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, призовник, військовозобов`язаний або резервіст може за власним бажанням подати відомості для включення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів під час формування декларації про місце проживання з використанням засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) за умови запровадження інформаційної взаємодії. Механізм та вимоги до технічного опису сервісу електронної інформаційної взаємодії між Порталом Дія та Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлюються Міноборони.

За змістом п.79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів; виключають з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів осіб, які померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими, визнані непридатними до військової служби, досягли граничного віку перебування в запасі, припинили громадянство України; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

Пунктом 81 Порядку №1487 визначено, що взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України) та військово-облікового документа.

З системного аналізу вищенаведених правових норм суд робить висновок, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку, а також виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Як свідчать матеріали справи, 14.03.2023 ІНФОРМАЦІЯ_9 було виключено позивача з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ.

Суд звертає увагу на те, що матеріалах справи відсутні докази на спростування дійсності військового квитка позивача серії НОМЕР_6 .

Отже, відомостями військового квитка серії НОМЕР_6 підтверджується той факт, що позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та з 14.03.2023 виключено з такого.

Суд наголошує, що виключення з військового обліку означає, що особа втрачає статус військовозобов`язаного та на неї не поширюються обов`язки з військового обліку.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 21.05.2025 у справі №280/2880/24 Верховний Суд зробив правові висновки про те, що законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік.

Так, у випадку виключення особи з військового обліку, чинним законодавством не передбачено можливості та механізмів поновлення такої особи на обліку і така особа з моменту виключення вже не вважається і не може вважатися військовозобов`язаною у майбутньому. Натомість після зняття з військового обліку, Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства в сукупності з встановленими обставинами справи, суд зазначає, що позивач був саме виключений з військового обліку, та, відповідно до вищевикладених висновків Верховного Суду, не може бути поновленим на обліку та на позивача не поширюються обов`язки з військового обліку.

Суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача-1 про те, що позивач не надав належних і допустимих доказів того, що на момент проведення відповідних заходів ІНФОРМАЦІЯ_7 було достеменно відомо про чинний статус позивача як особи, виключеної з військового обліку, або про існування будь-яких обставин, які унеможливлювали його призов на військову службу під час мобілізації, оскільки відповідно до норм ст. 34 Закону № 2232-XII, ст. ст. 5, 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» на районні центри комплектування та соціальної підтримки покладено обов`язки ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, в тому числі із застосуванням відомостей Реєстру.

З огляду на вищенаведене, суд робить висновок про те, що наказ відповідача-1 від 18.03.2026 № 1162 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову позивача на військову службу та його направлення до Військової частини НОМЕР_3 – не відповідає вимогам законодавства, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_3 про зарахування позивача до списків особового складу військової частини та призначення на посаду і, як наслідок, про зобов`язання відповідача-2 виключити позивача зі списків особового складу військової частини, суд зазначає таке.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону 2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Тобто, для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України.

За змістом п. 2 розділу XII Інструкції №280 військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині незалежно від номенклатури посад для призначення. Накази по стройовій частині видаються всіма військовими частинами, що формуються та утримуються на окремому штаті.

Пунктом 32 розділу ІІ Інструкції №280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що організація обліку та призову громадян в особливий період покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Суд зазначає, що при виданні наказу від 18.03.2026 №77 про зарахування позивача до списків особового складу військової частини та призначення на посаду, командир Військової частини НОМЕР_3 не мав підстав піддавати сумніву, що, направляючи позивача до військової частини, відповідач-1 здійснив всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав для його мобілізації на військову службу.

Водночас, суд враховує, що у справі «Рисовський проти України», № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, ЄСПЛ наголосив на особливій важливості принципу «належного урядування», зазначивши при цьому, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних Документ сформований в системі «Електронний суд» 11.02.2025 7 правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Також відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Однак, як встановлено за результатами розгляду справи, оскаржуваний наказ відповідача-1 про мобілізацію позивача зазначеним критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає.

На переконання суду, з огляду на встановлену судом протиправність наказу про призов позивача, подальше проходження ним військової служби є порушенням ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Щодо доводів відповідача-2, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу за мобілізацією є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинить відновлення попереднього становища особи, яка була призвана на військову службу, з посиланням на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, суд такі не приймає до уваги, оскільки кожна справа має свої особливості, свої індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів. У справі на яку посилається відповідач-2, основний акцент позивача-військовослужбовця був на тому, що він не проходив ВЛК, у вищезазначеній справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію позивача), а дії щодо порушення, допущені під час процедури проведення ВЛК. Позивач оскаржував саме акт індивідуальної дії в частині, яка безпосередньо його стосується, предметом судового розгляду у даній справі не було дослідження процедури проведення ВЛК та/ або інших дій (бездіяльності) районного ТЦК та СП, тобто справи не є тотожними.

При цьому, висновки Верховного Суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковими, а стосуються конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому суд не вбачає підстав для прийняття до уваги такі доводи відповідача-2.

З огляду на вищенаведене, суд наголошує, що хоч Законом №2232-XII не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення законним та обґрунтованим заходом буде визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 18.03.2026 №77 в частині зарахування позивача до списків особового складу частини та призначення на посаду, та зобов`язання відповідача-2 виключити позивача зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, вищевказаний спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним та в повній мірі забезпечить повне припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу , суд зазначає, що питання про відшкодування таких витрат суд зможе розглянути після подання позивачем доказів на підтвердження їх розміру у порядку, передбаченому ст. 143 КАС України.

Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.03.2026 № 1162 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на військову службу та його направлення до Військової частини НОМЕР_3 .

3. Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_3 від 18.03.2026 №77 в частині зарахування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до списків особового складу частини та призначення на посаду.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) виключити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) зі списків особового складу військової частини.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 01.09.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович