Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №340/2386/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/2386/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 07.03.2022 у віці 20 років був призваний на військову службу під час дії воєнного стану. У подальшому проходив військову службу у військових частинах НОМЕР_2 , НОМЕР_3 та НОМЕР_1 . Під час проходження служби в періоди з 16.04.2022 до 19.05.2022, з 29.08.2022 до 14.09.2022, з 01.10.2022 до 13.10.2022, з 09.11.2022 по 19.11.2022, з 27.11.2022 по 24.01.2023, з 17.03.2023 по 31.03.2023 та з 02.04.2023 по 23.07.2023 безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Вважає, що станом на 13.02.2025 відповідав усім умовам, передбаченим пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, для отримання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн, оскільки був призваний на військову службу під час воєнного стану мав військове звання солдата та понад шість місяців брав участь у бойових діях в районах їх ведення.

Водночас відповідач відмовив у виплаті зазначеної винагороди посилаючись на наявність обвинувального вироку суду від 07.02.2023 за частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України у справі №183/9231/22.

Позивач не погоджується з такою підставою для відмови та зазначає, що на момент виникнення у нього права на винагороду (13.02.2025) абзац п`ятий пункту 4 Постанови №153 передбачав невиплату винагороди лише в разі, якщо військовослужбовець два або більше разів притягувався до кримінальної відповідальності, тоді як внесені постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 зміни вже один факт притягнення до кримінальної відповідальності.

Наголошує, що право на винагороду виникло ще 13.02.2025, а застосування нової редакції постанови №153 до спірних правовідносин суперечить принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі та призвело до звуження вже набутого права.

Також вважає, що обов`язок перевірити наявність підстав для виплати винагороди, визначити тривалість безпосередньої участі в бойових діях та здійснити відповідне нарахування покладено саме на військову частину, у розпорядженні якої перебувають первинні документи військового обліку. Тому відсутність виплати, незважаючи на наявність необхідних умов, розцінює як протиправну бездіяльність відповідача.

З цих підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 22.04.2026 відкрито провадження у справі, розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, витребувано докази по справі.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.

В обґрунтування заперечень зазначає, що право на одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 грн, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, виникає лише за одночасного дотримання всіх встановлених цією постановою умов. До таких умов відносяться: призов або прийняття на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, належність до рядового, сержантського чи старшинського складу, проходження військової служби, необхідна тривалість безпосередньої участі у бойових діях, а також відсутність обставин, що виключають виплату винагороди.

Вказує, що військовою частиною НОМЕР_1 було зібрано документи щодо можливого права ОСОБА_1 на отримання спірної виплати та передано їх на розгляд відповідної комісії Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». За результатами перевірки складено акт, яким встановлено відсутність підстав для виплати винагороди у зв`язку з наявністю обвинувального вироку суду від 07.02.2023 за частиною п`ятою статті 407 КК України щодо позивача.

Зауважує, що пункт 4 Постанови №153 у чинній редакції передбачає, що військовослужбовцям, які притягувалися до кримінальної відповідальності, винагорода не виплачується. Саме наявність у позивача факту притягнення до кримінальної відповідальності є самостійною та достатньою підставою для відмови у виплаті спірної винагороди.

Наполягає на відсутності протиправної бездіяльності, оскільки військова частина вчинила необхідні дії для збору документів та перевірки права позивача на відповідну виплату. При цьому факт невиплати винагороди зумовлений не бездіяльністю, а встановленою відсутністю правових підстав для її призначення.

З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав суду відповідь на відзив, у якій більш детально конкретизує доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наводить свої аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача. Наголошує, що визначальним для вирішення спору є момент виникнення у нього права на одноразову грошову винагороду є 13.02.2025 — дата набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. Саме станом на цю дату підлягають оцінці як умови виникнення права на винагороду, так і наявність передбачених Постановою №153 підстав для її невиплати.

Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , 07.03.2022 у віці 20 років був призваний на військову службу під час дії воєнного стану.

Відповідно до записів у військовому квитку серії НОМЕР_4 у період з 07.03.2022 по 29.03.2022 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (курсант), з 16.04.2022 продовжив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , у якій обіймав посади гранатометника, механіка-водія, навідника та старшого навідника. У подальшому військову частину НОМЕР_3 було розформовано, а позивача зараховано до списків військової частини НОМЕР_1 (а.с. 14-16).

Довідкою військової частини НОМЕР_3 від 30.09.2023 №7667 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, підтверджено, що позивач брав участь у таких заходах у періоди з 16.04.2022 по 19.05.2022, з 29.08.2022 по 14.09.2022, з 01.10.2022 по 13.10.2022, з 09.11.2022 по 19.11.2022, з 27.11.2022 по 24.01.2023, з 17.03.2023 по 31.03.2023 та з 02.04.2023 по 23.07.2023, у смт Нижнє та смт Тошківка Луганської області, АДРЕСА_1 (а.с. 17).

Зазначену довідку видано на підставі наказу командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) від 16.05.2022 №101, журналів бойових дій військової частини НОМЕР_3 номенклатурний №8 від 02.01.2022 та від 02.01.2023, наказів командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 16.04.2022 №106 та від 20.05.2022 №140.

Крім того 14.02.2026 військовою частиною А1736оформлено довідку №424 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин. У ній вказано про участь ОСОБА_1 у бойових діях у такі періоди: з 16.04.2022 по 30.04.2022 - у Луганській області; з 29.08.2022 до 14.09.2022, з 01.10.2022 до 13.10.2022 та з 09.11.2022 до 18.11.2022 — в Херсонській області; з 27.11.2022 до 30.11.2022, з 01.01.2023 до 21.01.2023, з 17.03.2023 до 31.03.2023 та з 02.04.2023 до 08.07.2023 — в Донецькій області; з 22.10.2023 до 12.12.2023, з 01.02.2024 до 13.02.2024, з 18.02.2024 до 03.05.2024, з 10.05.2024 до 13.06.2024, з 24.06.2024 по 15.09.2024, з 01.10.2024 до 02.10.2024 та з 02.11.2024 до 13.12.2024 — в Харківській області (а.с. 36).

Відповідач зібрав документи щодо права позивача на відповідну виплату та подав їх на розгляд комісії оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

За результатами розгляду складено Акт попередньої перевірки законності нарахування одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , затверджений тимчасово виконуючим обов`язки командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (підписи членів комісії датовані 17.02.2026).

У розділі 1 зазначеного Акта «Неприйняті документи» позивач не значиться. Водночас у розділі 2 Акта «За результатами перевірки попереджено переплату» щодо молодшого сержанта ОСОБА_1 зазначено суму 1000000,00 грн із причиною: «Наявний обвинувальний вирок суду від 07.02.2023 за ч. 5 ст. 407 ККУ по справі №183/9231/22» (а.с. 34).

Наявність судимості підтверджується витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України №ФОВМ-003785868, сформованим станом на 12.05.2025, згідно з яким позивач засуджений 07.02.2023 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за частиною п`ятою статті 407, статтею 69 Кримінального кодексу України до покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців строком на 2 роки; вирок набрав законної сили 09.03.2023 (а.с. 18).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Частиною третьою статті 1 Закону №2232-XII визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини шостої статті 2 Закону №2232-XII видами військової служби є: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону №2232-XII).

Згідно з частинами першою, четвертою статті 4 Закону №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом. Порядок комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями встановлюється цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пункту 2 Положення №1153/2008 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153, якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, а також форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу.

Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025. Саме на цю дату відповідно до пункту 4 цієї постанови визначаються обставини, з якими пов`язується право особи на одноразову грошову винагороду.

Пунктом 3 постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу.

Відповідно до пункту 4 постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень.

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту, у разі коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Тобто право на виплату спірної грошової винагороди у сумі 1000000 грн має особа, яка до набрання чинності постановою №153 у віці до 25 років прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану, станом на 13.02.2025 проходить військову службу та належить до рядового, сержантського або старшинського складу, брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025, і щодо якої відсутні обставини, які відповідно до пункту 4 постанови №153 виключають виплату винагороди.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. №153», яка набрала чинності 07.08.2025, в абзаці п`ятому пункту 4 Постанови №153 слова «два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності,» замінено словами «притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до».

Отже, з 07.08.2025 один факт притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності набув значення самостійної підстави для невиплати винагороди. До зазначеної дати така підстава виникала лише за наявності двох або більше випадків притягнення до відповідальності за сукупністю .

Як встановлено судом, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . 07.03.2022 у віці 20 років був призваний на військову службу під час дії воєнного стану. Належить до осіб рядового та сержантського складу Збройних Сил України. Станом на дату набрання Постановою №153 чинності проходив військову службу. Брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю перевищує шість місяців.

Вказані обставини відповідачем не заперечуються. Більше того, вони підтверджуються самим Актом попередньої перевірки законності нарахування одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 : у розділі 1 «Неприйняті документи» позивач не значиться, а сума винагороди щодо нього визначена відповідачем у повному розмірі — 1 000 000,00 грн. Єдиною причиною, зазначеною в Акті, є наявність обвинувального вироку суду від 07.02.2023.

Зокрема, відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи Міністерства внутрішніх справ України позивач був засуджений вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.02.2023 за частиною п`ятою статті 407 із застосуванням статті 69 КК України до покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців строком на два роки.

Тобто станом на 13.02.2025 підтверджено один випадок притягнення позивача до кримінальної відповідальності. Водночас станом на 13.02.2025 один факт притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності не був передбаченою Постановою №153 підставою для відмови у невиплаті одноразової грошової винагороди.

Відмовляючи позивачу у виплаті винагороди, відповідач виходив із того, що станом на час розгляду зібраних документів встановлено факт притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, що з урахуванням діючої редакції пункту 4 постанови №153, виключало можливість її здійснення.

Суд не погоджується із наведеним.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У постанові від 26.01.2023 у справі №240/5439/19 Верховний Суд, вирішуючи спір про одноразову грошову допомогу військовослужбовцю, дійшов висновку про неможливість застосування обмеження права на соціальну виплату, що набрало чинності після виникнення у особи відповідного права. Верховний Суд пов`язав визначення редакції нормативного акта, що підлягає застосуванню, саме з моментом виникнення права на виплату, а не з моментом подальшого адміністративного вирішення питання щодо її призначення.

Такий підхід послідовно підтверджено Верховним Судом і у постанові від 02.06.2026 у справі №560/9476/25. Верховний Суд зазначив, що визначення моменту виникнення права на одноразову виплату має вирішальне значення, оскільки саме на цей момент момент виникнення права визначає коло осіб, які мають таке право, а зміни законодавства, які набрали чинності після виникнення такого права, не мають зворотної дії та не підлягають застосуванню до вже виниклих правовідносин.

Застосовуючи наведений підхід до обставин цієї справи, суд враховує, що пункт 4 Постанови №153 прямо пов`язує визначення основних умов права на винагороду із датою набрання цією постановою чинності.

Саме станом на 13.02.2025 повинні бути встановлені як тривалість безпосередньої участі військовослужбовця в бойових діях, так і інші передбачені цією нормою матеріально-правові обставини.

Отже, питання про наявність передбачених пунктом 4 Постанови №153 обставин, які перешкоджають отриманню винагороди, також не може вирішуватися шляхом застосування обмеження, встановленого нормативно-правовим актом, який набрав чинності майже через шість місяців після визначеної Постановою №153 дати.

Постанова Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 не містить положень про надання внесеним нею змін зворотної дії та їх поширення на право на винагороду, умови якої виникли до 07.08.2025.

Більше того, зміна абзацу п`ятого пункту 4 Постанови №153 у частині кримінальної відповідальності очевидно не є процедурною. Вона змінила саме матеріально-правову умову отримання виплати, оскільки обставина, яка до 07.08.2025 сама по собі не виключала права на винагороду – один випадок кримінальної відповідальності – після цієї дати стала самостійною підставою для її невиплати.

Тому застосування такої норми до права, умови виникнення якого визначаються станом на 13.02.2025, фактично надавало б їй зворотної дії у часі та погіршувало правовий стан позивача.

Суд при цьому відхиляє доводи відповідача про необхідність застосування редакції Постанови №153, чинної на час проведення у лютому 2026 року перевірки документів.

Проведення перевірки, оформлення відповідних документів та прийняття рішення про виплату є стадіями реалізації права, а не юридичними фактами, за якими пункт 4 Постанови №153 пов`язує його виникнення. Інакше обсяг матеріального права військовослужбовця залежав би виключно від того, коли саме уповноважений орган фактично опрацював документи, що не узгоджується з принципом правової визначеності.

Варто зазначити, що в офіційних роз`ясненнях Міністерства оборони України від 26.09.2025 №5601/уд зазначено, що винагорода, виплачена до набрання чинності Постановою №942, тобто до 07.08.2025, військовослужбовцям, які притягувалися до кримінальної відповідальності один раз, поверненню не підлягає.

Наведене свідчить про визнання того, що у період з 13.02.2025 до 06.08.2025 виплата винагороди особам, які один раз притягувалися до кримінальної відповідальності, відповідала вимогам законодавства.

Суд враховує, що з дня набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) і до набрання чинності Постановою №942 (07.08.2025) минуло майже шість місяців, а Акт попередньої перевірки складено лише 17.02.2026 — більш ніж через рік після виникнення у позивача права на винагороду.

Реалізація права військовослужбовця на складову його грошового забезпечення не може залежати від того, наскільки оперативно конкретна військова частина виконала покладені на неї обов`язки з підготовки та подання документів. Інший підхід призводив би до нерівного правового становища осіб, які станом на 13.02.2025 перебували в однакових фактичних та правових обставинах, що суперечить статті 24 Конституції України.

Такий висновок відповідає принципу належного урядування, сформульованому Європейським судом з прав людини у рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04), згідно з яким органи державної влади повинні діяти вчасно, у належний і послідовний спосіб, а ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і не може виправлятися за рахунок заінтересованої особи.

Установивши, що відповідач при вирішенні питання про нарахування та виплату позивачу винагороди застосував редакцію абзацу п`ятого пункту 4 Постанови №153, яка на момент виникнення у позивача права на цю виплату чинності не набрала, суд доходить висновку, що обставини, які мають значення для прийняття рішення, встановлені відповідачем не в повному обсязі, а саме рішення не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Наявність у позивача одного факту притягнення до кримінальної відповідальності за відсутності доказів інших випадків притягнення до кримінальної, адміністративної за вчинення військового адміністративного правопорушення або дисциплінарної відповідальності, за приписами абзацу п`ятого пункту 4 Постанови №153 у редакції, чинній на 13.02.2025, самостійною підставою для невиплати винагороди не була.

Відтак бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах є протиправною, а позовні вимоги в цій частині — обґрунтованими.

Визначаючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з такого.

Відповідно до пунктів 4 і 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а також про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Водночас суд враховує, що перевірка наявності підстав для виплати винагороди здійснюється не одноособово відповідачем, а за участю комісії оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка не є учасником цієї справи. Крім того, у матеріалах справи наявні розбіжності у відомостях про періоди безпосередньої участі позивача у бойових діях, наведених у довідці від 30.09.2023 №7667 та у довідці від 14.02.2026 №424, а остаточне визначення розміру винагороди потребує перевірки відомостей про відсутність інших випадків притягнення позивача до відповідальності. Ці повноваження суд підміняти не може.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути питання про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової винагороди з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Такий спосіб захисту відповідає вимогам частини четвертої статті 245 КАС України, не передбачає підміни судом суб`єкта владних повноважень і водночас виключає повторне ухвалення відповідачем рішення з тих самих мотивів, які визнані судом помилковими.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі — КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, у той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом часткового задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та судових витрат не поніс, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій — задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути питання про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 01 вересня 2026 року.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) .

Відповідач – Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_3 ).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК