Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №340/2165/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/2165/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (надалі – відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 (одного мільйона) гривень на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 (одного мільйона) гривень на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 16.06.2023 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського і старшинського складу та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Упродовж 2023– 2025 років неодноразово залучався до безпосередньої участі у бойових діях та заходах, необхідних для забезпечення оборони України, зокрема у районах ведення бойових дій у Запорізькій, Донецькій та Сумській областях, а загальна тривалість такої участі перевищує шість місяців. До кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за час проходження військової служби не притягувався.

Вважає, що відповідає встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі — постанова №153) умовам для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн, оскільки на момент прийняття на військову службу йому не виповнилося 25 років, на час набрання чинності цією постановою проходив військову службу та безпосередньо брав участь у бойових діях сукупною тривалістю понад шість місяців.

Водночас військова частина НОМЕР_1 листом від 18.02.2026 №690/Р-25/54 відмовила у виплаті зазначеної винагороди з посиланням на те, що він був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану в Україні.

З такими висновками не погоджується, оскільки перебування з 2021 року на навчанні у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у статусі курсанта не може ототожнюватися з прийняттям на військову службу за контрактом та проходженням служби у військовій частині на відповідній військовій посаді. Фактичне ж прийняття на військову службу за контрактом відбулося 16.06.2023, тобто під час дії воєнного стану.

З цих підстав просить позов задовольнити.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.

В обґрунтування заперечень зазначає, що право на одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 грн відповідно до постанови №153 виникає лише за сукупності передбачених пунктом 4 цієї постанови умов, однією з яких є прийняття або призов особи на військову службу саме під час дії воєнного стану.

Зауважує, що позивач ще у 2021 році був зарахований до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та проходив навчання у статусі курсанта. Оскільки відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів є окремим видом військової служби, вважає, що станом на 24.02.2022 ОСОБА_1 уже мав статус військовослужбовця та перебував у військово-службових правовідносинах. Укладення ним 16.06.2023 контракту про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського складу не є прийняттям на військову службу під час воєнного стану, а лише продовженням уже існуючих військово-службових правовідносин в іншому статусі.

Наголосив, що постанова №153 має спеціальний, цільовий та мотиваційний характер і спрямована на залучення до військової служби під час воєнного стану окремої категорії громадян віком до 25 років, а не на встановлення винагороди для всіх військовослужбовців відповідного віку, які брали участь у бойових діях. Тому поширення її дії на осіб, які вже проходили військову службу до запровадження воєнного стану, означало б невиправдане розширення кола отримувачів такої виплати.

При цьому відповідач не заперечує факту проходження позивачем військової служби, виконання ним відповідних завдань та участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Водночас вважає ці обставини недостатніми для виникнення права на спірну виплату, оскільки у даному випадку відсутня одна з обов`язкових умов - прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану.

З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав суду відповідь на відзив, у якій більш детально конкретизує доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наводить свої аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача. Наголошує, що саме 16.06.2023, після укладення контракту про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського складу, уперше набув статусу особи сержантського складу, а тому ця дата, яка припадає на період дії воєнного стану, має вважатися моментом його прийняття на військову службу для цілей застосування пункту 4 постанови №153. При цьому контракт був укладений добровільно під час воєнного стану після завершення навчання у військовому навчальному закладі ще до прийняття постанови №153.

Ухвалою суду від 14.04.2026 відкрито провадження у справі, розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, витребувані докази по справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач заявив клопотання про поновлення строку для його подання.

Будь-яких інших заяв та клопотань від учасників справи до суду не надходило.

06.05.2026 ухвалою суду продовжено Військовій частині НОМЕР_1 встановлений ухвалою суду від 14.04.2026 строк для подання відзиву на позовну заяву до 04.05.2026.

Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у серпні 2021 року був зарахований до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та проходив навчання у статусі курсанта по 18.06.2023, що підтверджується записами у його військовому квитку № НОМЕР_2 (а.с. 33-36).

16.06.2023 ОСОБА_1 уклав із Міністерством оборони України в особі начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського і старшинського складу (а.с. 28-31).

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 19.06.2023 №172 молодший сержант військової служби за контрактом ОСОБА_1 , призначений наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 17.06.2023 №765-РС на посаду старшого техніка 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , прибув із Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 та з 19.06.2023 зарахований до списків особового складу частини на всі види забезпечення (а.с. 56зв.)

Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 02.08.2025 №5886 убд підтверджено, що позивач у період з 01.11.2023 по 30.11.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в м. Оріхів Запорізької області (а.с. 17).

Крім того, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2025 №5951 убд ОСОБА_1 з 29.06.2023 по 02.06.2024, з 11.06.2024 по 17.12.2024 та з 04.01.2025 по 30.06.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в: Запорізька область, Пологівський район, Оріхівська МТГ; Донецька область, Покровський район, Мар`їнська МТГ, Селидівська МТГ, Курахівська МТГ, Очеретинська СТГ; Сумська область, Сумський район, Степанівська СТГ, Хотінська СТГ, Сумська МТГ, Миколаївська СТГ; н.п. Заолешенка, Южний, Казача Локня Курської області Російської Федерації (а.с. 18).

Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2026 №1139 (форма 12) також підтверджено участь молодшого сержанта ОСОБА_1 в антитерористичній операції та у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони України у періоди з 29.06.2023 по 02.06.2024, з 11.06.2024 по 17.12.2024, з 04.01.2025 по 07.10.2025 та з 25.10.2025 по 31.03.2026 (а.с. 56).

Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на адвокатський запит представника позивача листом від 07.08.2025 №690/540/ВихЗПІ повідомила, що позивач залучався до безпосередньої участі у бойових діях та до дисциплінарної відповідальності не притягувався (а.с. 16).

13.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн, передбаченої постановою №153. Вказаний рапорт зареєстровано у військовій частині 20.01.2026 за вх. №Р-25.

За результатами розгляду рапорту військова частина НОМЕР_1 листом від 18.02.2026 №690/Р-25/54 повідомила позивача про відсутність підстав для виплати зазначеної одноразової грошової винагороди (а.с. 14).

Відмова обґрунтована тим, що згідно з пунктом 4 постанови №153 така виплата передбачена для осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час дії воєнного стану та проходили службу в районах ведення бойових дій протягом установленого цією постановою строку. За результатами проведеної перевірки військова частина дійшла висновку, що позивач був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану, у зв`язку із чим правових підстав для застосування до нього пункту 4 постанови №153 не вбачається.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Частиною третьою статті 1 Закону №2232-XII визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини шостої статті 2 Закону №2232-XII видами військової служби є: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону №2232-XII).

Згідно з частинами першою, четвертою статті 4 Закону №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом. Порядок комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями встановлюється цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пункту 2 Положення №1153/2008 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

Отже, законодавець не ототожнює проходження військової служби у статусі курсанта з проходженням військової служби за контрактом на посадах осіб сержантського і старшинського складу, а визначає їх як окремі види військової служби.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153, якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, а також форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу.

Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025. Саме на цю дату відповідно до пункту 4 цієї постанови визначаються обставини, з якими пов`язується право особи на одноразову грошову винагороду.

Пунктом 3 постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу.

Відповідно до пункту 4 постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень.

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту, у разі коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Тобто право на виплату спірної грошової винагороди у сумі 1000000 грн має особа, яка до набрання чинності постановою №153 у віці до 25 років прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану, станом на 13.02.2025 проходить військову службу та належить до рядового, сержантського або старшинського складу, брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025, і щодо якої відсутні обставини, які відповідно до пункту 4 постанови №153 виключають виплату винагороди.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До введення в Україні воєнного стану позивач проходив військову службу (навчання) у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у статусі курсанта.

16.06.2023, перебуваючи у віці 18 років, позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського і старшинського складу.

З витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 19.06.2023 №172 встановлено, що молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , призначеного наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 17.06.2023 №765-РС на посаду старшого техніка 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , після прибуття з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного з 19.06.2023 зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення.

Отже, укладення позивачем контракту про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського складу, його призначення на відповідну посаду та зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відбулися під час дії воєнного стану, до набрання чинності постановою №153 та до досягнення позивачем 25-річного віку.

Відмовляючи позивачу у виплаті винагороди, відповідач виходив із того, що той до введення воєнного стану проходив військову службу як курсант, а тому укладення ним 16.06.2023 контракту про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського складу не є прийняттям на військову службу під час воєнного стану, а становить лише продовження військової служби.

Суд погоджується з тим, що відповідно до частини шостої статті 2 Закону №2232-XII військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів фахової передвищої військової освіти є самостійним видом військової служби, а тому до 24.02.2022 позивач уже мав статус військовослужбовця.

Водночас ця обставина не означає, що укладення ним під час воєнного стану контракту про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського складу не може розглядатися як прийняття на військову службу.

Такий підхід суперечив би системному змісту Закону №2232-XII, яким військова служба (навчання) курсантів та військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу прямо визначені як різні види військової служби.

Укладення 16.06.2023 нового контракту мало наслідком набуття позивачем іншого правового статусу - проходження військової служби за контрактом на посадах осіб сержантського і старшинського складу замість проходження військової служби (навчання) курсанта.

Оформлення проходження служби було оформлено окремим наказом Головнокомандувача Збройних Сил України, яким позивача призначено на штатну посаду у військовій частині НОМЕР_1 , а наказом командира цієї частини від 19.06.2023 №172 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення.

Отже, у червні 2023 року відбувся не лише факт продовження перебування ОСОБА_1 у загальному статусі військовослужбовця, а виникли нові правовідносини щодо проходження ним іншого, прямо визначеного законом виду військової служби – військової служби за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Суд також зазначає, що пункт 4 постанови №153 пов`язує право на винагороду з прийняттям або призовом «на військову службу», не конкретизуючи при цьому її виду. Проте наведене формулювання не може тлумачитися як таке, що виключає з кола отримувачів винагороди осіб, які на момент укладення контракту вже перебували на військовій службі іншого виду.

По-перше, Закон №2232-XII розмежовує види військової служби, а перехід особи з одного виду військової служби на інший відбувається не автоматично, а внаслідок укладення нового контракту, видання наказу про призначення на посаду та зарахування особи до списків особового складу відповідної військової частини.

По-друге, пункт 4 постанови №153 стосується саме осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Статусу особи сержантського складу позивач набув саме внаслідок укладення контракту від 16.06.2023, тобто під час дії воєнного стану. До цього моменту він проходив військову службу (навчання) курсанта і до жодної з названих у пункті 4 постанови №153 категорій не належав.

Отже, прийняття позивача на той вид військової служби та у тому статусі, з якими пункт 4 постанови №153 пов`язує право на винагороду, відбулося 16.06.2023 – під час дії воєнного стану.

Суд ураховує також різне призначення пунктів 3 і 4 постанови №153. Пунктом 3 визначено учасників експериментального проекту – громадян віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом на посади осіб рядового складу, тобто осіб, вступ яких на військову службу відбувається в межах запровадженого проекту. Натомість пункт 4 постанови №153 має ретроспективний характер і стосується осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу ще до набрання чинності цією постановою.

Крім того, постанова №153 не містить застереження про те, що право на винагороду мають виключно особи, які під час воєнного стану вперше були прийняті або призвані на військову службу. Ця норма також не передбачає, що попереднє проходження особою будь-якого іншого виду військової служби автоматично позбавляє її права на винагороду в разі подальшого прийняття під час воєнного стану на військову службу за контрактом.

Тому наведене тлумачення відповідачем норм постанови №153 фактично доповнює пункт 4 постанови №153 додатковою умовою, якої його текст не містить, а саме вимогою про прийняття особи на військову службу після 24.02.2022 вперше.

Наведений висновок узгоджується і з подальшим нормативним регулюванням. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 до постанови №153 внесено зміни, якими коло осіб, що мають право на винагороду, розширено, зокрема, за рахунок військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, а також військовослужбовців, які проходили військову службу та були атестовані (переатестовані) до присвоєння офіцерського звання.

Зазначені зміни свідчать, що попереднє перебування особи у військово-службових правовідносинах саме по собі не розглядається як обставина, що перешкоджає визнанню такої особи прийнятою на військову службу під час воєнного стану у розумінні пункту 4 постанови №153.

Суд також бере до уваги мету відповідного нормативного регулювання.

Запроваджена постановою №153 винагорода має мотиваційний характер та спрямована на матеріальне стимулювання молодих військовослужбовців, які під час воєнного стану прийняли на себе обов`язок проходження військової служби відповідної категорії та фактично проходили службу в бойових умовах.

Формальне виключення із кола отримувачів такої виплати особи, яка у віці 18 років під час воєнного стану уклала контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського складу, була призначена на посаду у десантно-штурмовому підрозділі та виконувала бойові завдання, лише з огляду на те, що до цього вона проходила навчання у статусі курсанта, не ґрунтується на прямому приписі постанови №153 та не відповідає меті запровадження відповідної винагороди.

Стосовно виконання інших умов пункту 4 постанови №153 суд зазначає таке.

На момент укладення 16.06.2023 контракту позивач не досяг 25-річного віку; контракт укладено під час воєнного стану та до набрання чинності постановою №153; станом на 13.02.2025 ОСОБА_1 продовжував проходити військову службу та належав до сержантського складу Збройних Сил України.

Щодо тривалості безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій станом на 13.02.2025 суд виходить з такого.

Періоди участі позивача у відповідних заходах підтверджені довідками військової частини НОМЕР_1 від 02.08.2025 №5886 убд, від 09.08.2025 №5951 убд та від 24.04.2026 №1139 (форма 12).

При цьому суд ураховує, що період з 01.11.2023 по 30.11.2023, зазначений у довідці від 02.08.2025 №5886 убд, повністю охоплюється періодом з 29.06.2023 по 02.06.2024, зазначеним у довідці від 09.08.2025 №5951 убд, а тому повторному врахуванню при обчисленні сукупної тривалості не підлягає.

Уже перший із зазначених у довідці від 09.08.2025 №5951 убд періодів – з 29.06.2023 по 02.06.2024 – становить понад одинадцять місяців. Отже, установлена пунктом 4 постанови №153 умова щодо тривалості не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою виконана.

Суд ураховує, що у довідках від 02.08.2025 №5886 убд та від 09.08.2025 №5951 убд відповідні періоди визначено як участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Водночас листом від 07.08.2025 №690/540/ВихЗГІ, наданим на адвокатський запит представника позивача, військова частина НОМЕР_1 прямо повідомила, що позивач залучався саме до безпосередньої участі у бойових діях.

Крім того, зазначені у довідках місця перебування позивача – територіальні громади Пологівського району Запорізької області, Покровського району Донецької області та Сумського району Сумської області, а також населені пункти Курської області Російської Федерації – є районами ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі територією держави-агресора, яка прямо названа у пункті 4 постанови №153.

Наведені документи видані самим відповідачем на підставі первинних документів обліку військової частини, а тому підстав ставити під сумнів достовірність зафіксованих у них відомостей суд не вбачає.

Суд також звертає увагу, що ані у листі від 18.02.2026 №690/Р-25/54, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті винагороди, ані у відзиві на позовну заяву відповідач не посилався на недостатню тривалість участі позивача у бойових діях, на відсутність такої участі або на неналежність її документального підтвердження. Єдиною підставою для невиплати визначено те, що позивач був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану.

Доказів того, що ОСОБА_1 два або більше разів притягувався до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни за обставин, які відповідно до пункту 4 постанови №153 виключають виплату винагороди, матеріали справи не містять.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідає сукупності умов, з якими пункт 4 постанови №153 пов`язує право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн, оскільки:

- у віці до 25 років, під час дії воєнного стану та до набрання чинності постановою №153 був прийнятий на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

- станом на дату набрання чинності постановою №153 проходив військову службу та належав до сержантського складу Збройних Сил України;

- станом на 13.02.2025 сукупна тривалість його безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій перевищувала шість місяців;

- обставин, які відповідно до постанови №153 виключають виплату винагороди, судом не встановлено.

Таким чином, висновок відповідача про те, що попереднє проходження позивачем військової служби (навчання) у статусі курсанта виключає можливість його прийняття під час воєнного стану на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу у розумінні пункту 4 постанови №153, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

З урахуванням встановлених судом обставин суд доходить висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбаченої постановою №153.

Визначаючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з такого.

Відповідно до пунктів 4 і 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а також про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Оскільки судом установлено відповідність позивача сукупності умов, з якими пункт 4 постанови №153 пов`язує право на отримання одноразової грошової винагороди, підстави вважати повноваження Військової частини НОМЕР_1 у питанні її нарахування та виплати дискреційними відсутні: для прийняття відповідного рішення виконано всі визначені законодавством умови, а його прийняття не передбачає права відповідача діяти на власний розсуд.

Відтак належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 грн.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі — КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, у той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не доведено правомірність своїх дій, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом повного задоволення позову.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та судових витрат не поніс, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії — задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 01 вересня 2026 року.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач – Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК