Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №640/10845/21 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року м. Київ справа №640/10845/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

справ

третя особа Державна казначейська служба України

про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з адміністративним позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – відповідач, ВССУ), третя особа – Державна казначейська служба України (далі – третя особа, Казначейство), в якому просить суд:

1) визнати протиправною відмову ВССУ у виплаті йому вихідної допомоги при звільненні у зв`язку з відставкою;

2) зобов`язати ВССУ виплатити позивачу вихідну допомогу судді у зв`язку з відставкою відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

ІІ. Виклад позицій учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII позивача звільнено з посади судді ВССУ у зв`язку з поданням заяви про відставку, а наказом голови ВССУ від 04.10.2016 №864-к його було відраховано зі штату суду з 22.09.2016.

Позивач зазначає, що постановою Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №826/17244/16 наказ голови ВССУ від 04.10.2016 №864-к у відповідній частині визнано протиправним та зобов`язано ВССУ видати новий наказ про відрахування позивача зі штату суду з 14.11.2016. На виконання цієї постанови відповідач видав наказ від 09.11.2020 №83-к.

У листопаді та грудні 2020 року позивач звертався до ВССУ із заявами про виплату вихідної допомоги. У першій заяві він просив виплатити допомогу у розмірі трьох місячних суддівських винагород відповідно до статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, у другій – у розмірі десяти місячних заробітних плат відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI. ВССУ у задоволенні заяв відмовив.

На переконання позивача, після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 та видання нового наказу від 09.11.2020 №83-к були відсутні перешкоди для виплати йому вихідної допомоги. Позивач вважає, що відмова відповідача порушує приписи статей 1, 3, 8, 19, 22 та 58 Конституції України та позбавляє його передбаченої законом виплати.

Відповідач проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що право судді на вихідну допомогу визначається законодавством, чинним на момент реалізації права на відставку, тобто на дату прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення судді з посади. Станом на 22.09.2016 Закон №2453-VI не містив норми про виплату вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат, а Закон №1402-VIII, який передбачив виплату у розмірі трьох місячних суддівських винагород, набрав чинності 30.09.2016.

ВССУ також указав, що постанова Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №826/17244/16 стосувалася дати відрахування позивача зі штату у зв`язку з перебуванням у відпустці та не змінювала дати його виходу у відставку. Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 не має зворотної дії в часі та не відновило автоматично дію попередньої редакції статті 136 Закону №2453-VI.

Казначейство у письмових поясненнях навело положення законодавства щодо виконання рішень суду та безспірного списання коштів державного бюджету. Також третя особа зазначила, що положення, визнане неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020, втратило чинність з дня ухвалення цього Рішення, а тому воно не змінює правового регулювання відносин, що виникли до цієї дати.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та залучено до участі у справі Державну казначейську службу України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

16.06.2021 до суду надійшли письмові пояснення Казначейства.

19.07.2021 до суду надійшов відзив ВССУ на позовну заяву.

Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано. Матеріали справи передано до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 справу прийнято до провадження судді Жука Р.В. та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Постановою Верховної Ради України від 18.04.2013 №206-VII ОСОБА_1 обрано суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Наказом голови ВССУ від 14.05.2013 №484-к позивача зараховано до штату суду, після чого він приступив до виконання обов`язків судді.

Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII позивача звільнено з посади судді ВССУ у зв`язку з поданням заяви про відставку.

На виконання цієї постанови голова ВССУ видав наказ від 04.10.2016 №864-к, яким позивача було визнано звільненим з посади судді з 22.09.2016 у зв`язку з виходом у відставку та відраховано зі штату суду.

Постановою Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №826/17244/16 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ голови ВССУ від 04.10.2016 №864-к у відповідній частині та зобов`язано ВССУ видати новий наказ про відрахування позивача зі штату з 14.11.2016.

Верховний Суд у зазначеній постанові виходив із того, що на час звільнення позивач перебував у щорічній основній та додатковій відпустках, останнім днем яких було 14.11.2016, а тому відрахування його зі штату з 22.09.2016 порушувало право на відпустку. Водночас Верховний Суд не скасовував постанову Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII та не змінював визначеної нею підстави звільнення позивача з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

На виконання постанови Верховного Суду ВССУ видав наказ від 09.11.2020 №83-к, яким позивача відраховано зі штату суду з 14.11.2016 у зв`язку з виходом у відставку.

12.11.2020 позивач звернувся до ВССУ із заявою про виплату вихідної допомоги у розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою. Листом від 09.12.2020 №179/04-20 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для такої виплати, оскільки станом на дату виходу позивача у відставку Закон №1402-VIII ще не набрав чинності.

19.12.2020 позивач повторно звернувся до ВССУ із заявою про виплату вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до статті 136 Закону №2453-VI. Листом від 16.01.2021 №9/0/4-21 відповідач відмовив у виплаті, пославшись на те, що станом на 22.09.2016 та 14.11.2016 чинне законодавство не передбачало такої виплати.

Вихідна допомога позивачу не виплачувалася. Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом спору є правомірність відмови відповідача у виплаті позивачу вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою. Хоча оскаржувана відмова оформлена листами у 2020– 2021 роках, наявність матеріального права на таку виплату має визначатися за законодавством, чинним на момент реалізації позивачем права на відставку.

За законодавством, чинним у вересні 2016 року, процедура звільнення судді у зв`язку з поданням заяви про відставку завершувалася прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді. Така постанова набирала чинності з моменту її прийняття.

Отже, право позивача на відставку було реалізовано 22.09.2016 – у день прийняття Верховною Радою України постанови №1600-VIII. Виданий на виконання цієї постанови кадровий наказ про відрахування зі штату мав похідний характер і не створював нового юридичного факту виходу у відставку.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10.09.2019 у справі №823/1828/17. У вказаній справі суддя, звільнений у відставку тією самою постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII, просив виплатити десять місячних заробітних плат. Верховний Суд зазначив, що реалізація права на звільнення у зв`язку з відставкою відбулася в момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, а Закон №2453-VI у редакції, чинній на цю дату, не містив норми про таку виплату.

У постанові від 21.02.2020 у справі №642/6354/17 Верховний Суд окремо відхилив довід про необхідність застосування закону, чинного на дату відрахування судді зі штату. Суд дійшов висновку, що датою виходу судді у відставку є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення, а не дата видання наказу про відрахування зі штату.

Станом на 22.09.2016 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI діяв у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд». Ця редакція не передбачала виплати судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат. Стаття 136 Закону №2453-VI у цій редакції мала назву «Забезпечення житлових умов судді» та регулювала інші правовідносини.

Норма про виплату судді у зв`язку з відставкою десяти місячних заробітних плат за останньою посадою містилася у попередній редакції статті 136 Закону №2453-VI, однак була виключена підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27.03.2014 №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01.04.2014.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, частина перша статті 143 якого передбачила виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою, набрав чинності 30.09.2016, тобто після виходу позивача у відставку. Тому зазначена норма також не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Зміна постановою Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №826/17244/16 дати відрахування позивача зі штату суду на 14.11.2016 не змінила дати прийняття Верховною Радою України рішення про його звільнення у відставку. Зазначеним судовим рішенням було відновлено право позивача на використання відпустки до 14.11.2016, однак не встановлено повторного чи нового виходу у відставку на цю дату.

Суд також оцінює доводи позивача щодо Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020.

Цим Рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України, положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII, яким із Закону №2453-VI було виключено статтю 136. Водночас пунктом 2 резолютивної частини Рішення визначено, що зазначене положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 15.04.2020.

За частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 не містить положень про поширення його дії на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення, та не визначає, що визнання неконституційним положення Закону №1166-VII автоматично поновлює попередню редакцію статті 136 Закону №2453-VI.

У постанові від 21.12.2023 у справі №826/97/17 Верховний Суд зазначив, що після виключення статті 136 Закону №2453-VI цей Закон був повністю викладений у новій редакції Законом №192-VIII, яка не передбачала вихідної допомоги судді у відставці. Норма, вилучена законом, положення якого згодом визнано неконституційним, автоматично не відновлює чинність, оскільки це суперечило б принципу поділу влади. Верховний Суд також підтвердив, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 не має ретроактивної дії та не впливає на правовідносини, які виникли до його ухвалення.

Подання позивачем заяв про виплату допомоги після 15.04.2020 не змінює цього висновку. Звернення із заявою та отримання відповіді є способом реалізації та захисту заявленого права, але не створює матеріального права на виплату, якого законодавство не передбачало на дату виходу позивача у відставку.

Посилання позивача на статті 22 та 58 Конституції України не дають підстав для застосування до спірних правовідносин редакції закону, яка втратила чинність до виходу позивача у відставку, або для надання Рішенню Конституційного Суду України зворотної дії, якої воно не передбачає.

З урахуванням установлених обставин та наведеного правового регулювання суд доходить висновку, що на дату реалізації позивачем права на відставку – 22.09.2016 – законодавство не передбачало виплати судді вихідної допомоги ані у розмірі десяти місячних заробітних плат, ані у розмірі трьох місячних суддівських винагород. Тому відмова відповідача у виплаті заявленої допомоги відповідає законодавству, чинному на момент виникнення відповідних правовідносин.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази в їх сукупності та перевіривши доводи учасників справи, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність оскаржуваної відмови, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

VI. Судові витрати.

З огляду на відмову у задоволенні позову підстави для стягнення судових витрат на користь позивача відсутні. Доказів понесення відповідачем або третьою особою витрат, які підлягають розподілу відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72– 77, 90, 139, 241– 246, 255, 257– 263, 293, 295– 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, третя особа – Державна казначейська служба України, про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Жук Р.В.