Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №320/14744/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року м. Київ справа №320/14744/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у проведенні призначення та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII,

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату основної пенсії ОСОБА_1 з 02.12.2024 відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(1)/2021 та згідно зі статтею 54 України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та виплачувати Позивачу основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у проведенні перерахунку та виплати позивачу пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є протиправною та такою, що порушує його права та інтереси.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 320/14744/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

20 травня 2025 року, представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та є особою з інвалідністю 3 групи з числа потерпілих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Київською облдержадміністрацією від 28 лютого 2020 року, позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, група інвалідності 3 (категорія 1).

2 грудня 2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення та виплату пенсії відповідно до рішення Першого сенату Конституційного Суду України від 03.04.2024 у справі №3-18/2023 (39/23, 95/23) у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком з 28.11.2024 року.

Листом від 19 грудня 2024 року №15266-36198/Ч-02/8-1000/24 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, за результатом розгляду звернення позивача зареєстрованого 06.12.2024 №36198/Ч-1000-24, повідомило про відмову у здійсненні перерахунку пенсії у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком. Також зазначено, що пенсію розраховано відповідно до чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІУ).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника (частина 1 статті 9 Закону №1058-ІV).

Статтею 10 Закону №1058-ІV зазначено, що особа, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно з частиною 1 статті 43 Закону №1058-IV перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення/перерахунок пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Частиною 3 статті 45 Закону № 1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При цьому, пунктом 13 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ).

Пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону №796-ХІІ визначено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 54 Закону №796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.

Статтею 54 Закону №796-XII (у редакції Закону №230/96-ВР, яка діяла до 01.01.2015) було передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Водночас, 28.12.2014 Верховною Радою України був прийнятий Закон України №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №76-VIII), яким текст статті 54 Закону №796-XII викладено у новій редакції. Зокрема, частину 3 та 4 замінено положеннями такого змісту: "Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань". Наведені зміни набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Разом з тим, 07.04.2021 Конституційний Суд України за результатами розгляду справи №3-333/2018 (4498/18) ухвалив рішення №1-р(ІІ)/2021, яким визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 3 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини 3 статті 54 цього Закону в редакції Закону №76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII.

Крім того, керуючись положеннями статті 97 Закону України від 13.07.2017 №2136-VІІІ "Про Конституційний Суд України", якими регламентовано порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України, Конституційний Суд України у пункті 2 рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)2021 встановив частина 3 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07.07.2021, а у пункті 3 визначив, що Верховна Рада України протягом трьох місяців з дня ухвалення цього Рішення повинна привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням. Натомість, у разі неприведення нормативного регулювання у відповідність із Конституцією України, через три місяці з дня ухвалення цього Рішення застосуванню підлягатиме частина 4 статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР, яка передбачає, що: "В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком".

На виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, Верховна Рада України 29.06.2021 прийняла Закон №1584-ІХ, яким внесла зміни до Закону №796-ХІІ, в тому числі в частині визначення розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, частина 3 статті 54 Закону №796-ХІІ (в редакції після змін, внесених Законом №1584-ІХ) передбачає, що розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:

для I групи інвалідності - 6000 гривень;

для II групи інвалідності - 4800 гривень;

для III групи інвалідності - 3700 гривень;

для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.

Вказане свідчить, що статтею 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №1584-ІХ визначені розміри пенсій, які є нижчими, аніж ті, що були встановлені зазначеною статтею в редакції Закону №230/96-ВР.

У подальшому, Конституційний Суд України прийняв рішення від 03.04.2024 №4-р(І)/2024, в якому за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, свого Рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом №1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині 3 статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано положеннями зазначеного закону в редакції Закону №230/96-ВР.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною 3 статті 54 Закону №796-ХІІ (в редакції Закону №1584-IX) вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині 1 статті 3, частині 2 статті 8, статті 16, частині 3 статті 22, частині 1 статті 46, частині 1 статті 50 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі №240/1121/24 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначила, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 (щодо внесення відповідних змін до Закону №796-ХІІ в частині надання повноважень уряду визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені статтею 54 Закону №796-ХІІ (в редакції Закону №1584-IX) нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР. Врахувавши зазначене, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, вказала, що прийняттям Закону №1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24 сформувала висновок про те, що оскільки внесеними Законом №1584-IX змінами до статті 54 Закону №796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону №230/96-ВР, то до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210 затверджено Порядок обчислення пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та зобов`язано Пенсійний фонд України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.

Порядком обчислення пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - пенсії). Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися, виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій.

Відповідно до пункту 2.8 Порядку №22-1 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється за бажанням пенсіонера за документами, що є у пенсійній справі, та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.

Судом встановлено, що позивач є потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС категорія 1, що підтверджується посвідченням, виданим Київською облдержадміністрацією від 28 лютого 2020 року.

Позивачу встановлена ІІІ група інвалідності, захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідачем у листі від 19 грудня 2024 року №15266-36198/Ч-02/8-1000/24.

При цьому, зауважує, що відповідно до системного аналізу змісту статті 54 Закону №796-ХІІ, пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою.

З аналізу вищевказаних норм судом не встановлено заборони на переведення позивача за його бажанням на інший вид пенсії, навіть у разі якщо після переведення на інший вид пенсії її розмір зменшиться.

Отже, позивач має право на переведення на пенсію на умовах статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Таким чином, з метою належного та ефективного способу відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести позивача з 2 грудня 2024 року дати звернення з заявою, на інший вид пенсії, передбачений статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управляння Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату позивачу пенсії по інвалідності відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(1)/2021 та згідно зі статтею 54 України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, то суд враховує наступне.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача перевести позивача на пенсію по інвалідності згідно Закону № 796-ХІІ є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішено.

Щодо вимоги позивача виплачувати основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком, суд зазначає наступне.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття рішення вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Отже, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги до відповідача, знайшли підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, із коригуванням обраного позивачем способу захисту.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо непереведення ОСОБА_1 на пенсію відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, перевести ОСОБА_1 з 2 грудня 2024 року на пенсію по інвалідності згідно Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та здійснити з 2 грудня 2024 року перерахунок та виплату основної пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 1 вересня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кочанова П.В.