Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №320/52759/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року м. Київ справа №320/52759/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження у виплаті пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 20 березня 2024 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю між нарахованою та виплаченою пенсією, з урахуванням вже виплачених сум з 20 березня 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, як отримувач пенсії відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII). Відповідач обмежив його пенсію десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність. Наголошує, що має право на отримання пенсійних виплат без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, оскільки 20 березня 2024 року Конституційний Суд України прийняв рішення №2-р(II)/2024, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» зі змінами, що поширює свою дію на припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII зі змінами.

Позивач вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними та такими, що порушують його права.

15 листопада 2024 року Київським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини сьомої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.

Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Разом з тим, відповідачем надано до суду копію пенсійної справи позивача.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону №796-XII.

Пенсія по інвалідності (відшкодування фактичних збитків) призначена у розмірі 80% втрати працездатності. Основний розмір пенсії від середнього заробітку станом на 2024 рік становить 73316 гривень 90 копійок. Розмір пенсії з надбавками станом на 2024 рік становить 60114 гривень 04 копійки. Розмір пенсії до виплати станом на 2024 рік становить 23610 гривень 00 копійок.

В серпні 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 02 вересня 2024 року №34477-33676/К-02/8-2600/24 за результатом розгляду заяви позивача повідомлено про відсутність підстав для виплати пенсії без обмеження максимальним розміром.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.

За змістом статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії […], призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», […], «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», […], не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Підпунктом 6 пункту 6 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №3668-VI внесено зміни, зокрема, до статті 67 Закону № 796-XII, а саме: частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії […] не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з першим реченням частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», було передбачено, що максимальний розмір пенсії […] не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону №796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 10.12.2020 у справі №580/492/19, від 22.12.2022 у справі №440/608/19, від 26.12.2022 у справі №280/5502/19.

Водночас 20 березня 2024 року Конституційний Суд України прийняв рішення №2-р(II)/2024, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII зі змінами.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024 припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У рішенні від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024 Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов`язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв`язку.

Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22, частині першій статті 50 Конституції України.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відтак, з 20 березня 2024 року - з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від №2-р(II)/2024 стаття 67 Закону № 796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність; цей а також припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, зі змінами, визнано неконституційними.

Зважаючи на вказане, у відповідача відсутні правові підстави для обмеження пенсії позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність), враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024.

Втім, вирішуючи питання щодо початку дії вказаного рішення Конституційного Суду України, Верховний Суд у постанові від 04 липня 2024 у справі № 580/7744/23 дійшов висновку, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI із змінами, що поширює свою дію на Закон із змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII із змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Так, у пункті 2 резолютивної частини рішення № 2-р(II)/2024, зазначено, що означені приписи Закону №3668-VI та Закону № 796-XII втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.

За приписами частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII).

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 94 Закону № 2136-VIII, процедуру і порядок офіційного оприлюднення актів Суду в Залі засідань Суду та на офіційному веб-сайті встановлює Регламент Конституційного Суду України, ухвалений на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України постановою Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018 (далі - Регламент).

Згідно з частиною першою параграфу 76 Регламенту, акти Суду за результатами конституційного провадження офіційно оприлюднюються не пізніше наступного робочого дня після їх ухвалення.

Таким чином, визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма» (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.

Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків.

Отже, правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення останнім відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.

Щодо вимоги позивача «виплатити різницю між нарахованою та виплаченою пенсією» суд зазначає, що проведення перерахунку пенсії за своєю правовою природою охоплює не лише зміну розміру пенсійних виплат, а й обов`язок суб`єкта владних повноважень здійснити донарахування та виплату сум пенсії, які не були виплачені у належному розмірі за минулий період.

Отже, у разі встановлення обов`язку відповідача здійснити перерахунок пенсії на підставі відповідних документів, такий обов`язок включає в себе також обчислення різниці між фактично виплаченою пенсією та пенсією у належному розмірі, а також виплату утвореної заборгованості за відповідний період.

З огляду на викладене, покладення на відповідача окремого (додаткового) обов`язку щодо обчислення та виплати заборгованості є надмірним, оскільки такі дії вже охоплюються змістом зобов`язання щодо проведення перерахунку пенсії, а відтак не потребують самостійного судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність пенсії позивача та відновленню шляхом зобов`язання відповідача провести позивачу з 21 березня 2024 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням вже проведених виплат.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Підсумовуючи викладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з 21 березня 2024 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням вже проведених виплат.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 1 вересня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кочанова П.В.