Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №320/27644/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року м. Київ справа №320/27644/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного інституту авіації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного науково-дослідного інституту авіації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що він проходив військову службу у період 31.12.2020 по 12.03.2024 у Державному науково-дослідному інституті авіації. Позивач зазначає, що протягом періоду служби його грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Позивач вважає, що відповідачем протиправно здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення у зменшеному розмірі, у зв`язку з чим, змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 320/27644/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Представником позивача надана до суду відповідь на відзив, в якій не погоджується з запереченнями відповідача, викладеними у відзиві. Зазначає, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018, а отже підстав для перерахунку грошового забезпечення позивачеві Державним науково-дослідним інститутом немає.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи у період з 31.12.2020 по 12.03.2024, позивач проходив військову службу у Державному науково-дослідному інституті авіації на посаді начальника науково- дослідного відділу (наукового супроводження розробок та модернізації військової авіаційної техніки) - заступник начальника науково- дослідного управління (розвитку та модернізації військової авіаційної техніки).

30 квітня 2024 року, позивач звернувся до Державного науково-дослідного інституту авіації з запитом, в якому просив зокрема зазначити, з якого розміру грошового забезпечення (вказати окремо кожну складову грошового забезпечення) було проведено розрахунок наступних одноразових видів грошового забезпечення, виплачених в період 2021-2024 роки: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; грошової допомоги на оздоровлення; одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (вихідної допомоги); грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2024 роки; інших одноразових видів грошового забезпечення, виплата яких проводилась.

Станом на час розгляду справи, матеріали справи не містять відповіді Державного науково-дослідного інституту авіації на заяву позивача від 30 квітня 2024 року.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає та встановлює Закон України від 20.12.1991р. №2011 XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (абзац перший пункту 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац перший пункту 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий пункту 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

01.03.2018р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704 (далі Постанова № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначали шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з-поміж осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу затверджено згідно з додатком 1 до Постанови № 704.

Схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу затверджено згідно з додатком 14 до Постанови № 704.

У примітці 1 додатка 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначають шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Якщо посадовий оклад визначено в гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидають, а від 5 і вище заокруглюють до десяти гривень.

У примітці додатка 14 до Постанови № 704 зазначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначають шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Якщо розмір окладу визначено в гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидають, а від 5 і вище заокруглюють до десяти гривень.

21.02.2018 р. до пункту 4 Постанови № 704 були внесені зміни, він викладений в редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103, яка набрала чинності 24.02.2018р. (далі Постанова № 103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Водночас зміни до додатків 1, 12, 13 і 14, затверджених постановою № 704, не внесли. Так, не змінився текст примітки додатків 1, 14 до Постанови №704 і виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови № 103.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р. №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» примітку додатка 1 до постанови № 704 викладено в новій редакції, а саме: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладено також примітку додатка 14 до Постанови № 704.

Проте постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови №103, яким внесені зміни до пункту 4 Постанови №704, було визнано протиправним та скасовано.

Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, із 29.01.2020р. дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 пункт 4 постанови №704 підлягає застосуванню у редакції, чинній до внесення змін згідно з Постановою №103.

Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд дійшов правового висновку в подібних правовідносинах щодо застосування пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі № 826/6453/18, який викладено, серед іншого, у постановах від 02.08.2022р. у справі № 440/6017/21, від 19.10.2022р. у справі №400/6214/21, від 27.02.2023р. у справі № 640/11131/21, від 05.06.2024р. у справі №420/18318/23, у постанові від 14.11.2024р. у справі № 580/3452/22 тощо.

Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

Пунктом 1 Постанови №481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Також пунктом 2 указаної Постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виклавши абзац перший в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025:

- визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 неправомірними;

- визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

В свою чергу, постановою Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову — ОСОБА_3 , про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відмовлено.

Отже, з 20.05.2023 для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців та інших осіб, застосовується стала величина 1762 гривні.

Відтак, суд доходить до висновку, що після цієї дати відсутні підстави для обрахунку розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсії у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, оскільки з 20.05.2023 пунктом 4 Постанови №704 для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців та інших осіб, застосовується стала величина 1762 гривні, а тому у правовідносинах, які виникли після 20.05.2023, зміна розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року не зумовлює підстав для перерахунку грошового забезпечення.

Суд зазначає, що прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2102 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2270 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2481 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2684 грн.

Отже, внаслідок зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшився розмір грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум.

Як встановлено судом та визнається сторонами, протягом періоду часу з 31.12.2020 року по 19.05.2023 року Державний науково-дослідний інститут авіації нараховував і виплачував позивачу грошове забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.

З огляду на це суд доходить висновку, за яким у зв`язку з зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зумовлене цим зростання грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум, наявні підстави на перерахунку позивачу грошового забезпечення за період з 31.12.2020 року по 19.05.2023 року.

Окрім цього, з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням упродовж служби позивачу здійснювалося нарахування та виплата у відповідному відсотковому відношенні як постійних, так і одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.

Постановою №704 також встановлено для військовослужбовців виплату надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення та разових виплат, розрахунковою величиною яких є посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пунктів 2 та 4 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

У той же час, невірне обчислення відповідачем грошового забезпечення позивача за 2020, 2021, 2022 рік та 2023 рік з огляду на невикористання прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та на 01.01.2023 рік відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", вплинуло також на невірний розрахунок щомісячних основних, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, відповідачем має бути здійснений перерахунок усіх видів грошового забезпечення позивача, що охоплюються частиною 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за період з 31.12.2020 по 19.05.2023.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці.

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.

Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.

Суд зазначає, що "ефективний засіб правового захисту" повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

"Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх."

"Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують."

Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, з метою ефективного захисту прав позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом: визнання протиправними дії відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення позивача за період з 31.12.2020 року по 19.05.2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р. та зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) з 31.12.2020 року по 19.05.2023 року, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням вже виплачених сум.

Стосовно застосування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення позивача за спірні періоди, суд зазначає наступне.

Застосування норм Закону № 1774-VІІІ вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у якій вказано, з-поміж іншого, колегія суддів звернула увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Такий правовий підхід Верховний Суд застосував також у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 16 листопада 2022 року у справі № 120/648/22-а, від 04 січня 2023 року у справі № 640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі № 440/1185/21.

Отже, відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні Положення" Закону № 1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Оскільки приписи пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, то в цьому випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Тому суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Стосовно позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати у належному розмірів грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Приписами статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цього Закону.

Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України, і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Така сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-ІІІ).

Водночас, зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2, 3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Суд зазначає, що під час розгляду справи не було встановлено, що у період, з 31.12.2020 року по 19.05.2023 року, позивачу нараховувалась та виплачувалось грошове забезпечення, з урахуванням спірного прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відповідних тарифних коефіцієнтів, відповідно позовні вимоги про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі №134/89/16-а та 134/87/16-а від 10.02.2020 року.

Саме такий спосіб судового захисту суд вважає ефективним та достатнім для відновлення порушених прав позивача у межах спірних правовідносин.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, із коригуванням обраного позивачем способу захисту.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного інституту авіації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державного науково-дослідного інституту авіації щодо розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 31.12.2020 року по 19.05.2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р.

Зобов`язати Державний науково-дослідний інститут авіації (ЄДРПОУ 24291249, адреса: 01135, м.Київ, вул.Казарменна, 6в) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) з 31.12.2020 року по 19.05.2023 року, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням вже виплачених сум.

В іншій частині задоволення позовних вимог -відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 1 вересня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кочанова П.В.