Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №320/49065/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року Київ Справа №320/49065/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рух справи.

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:

- Визнати протиправною дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошового забезпечення з квітня 2022 року по травень 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально_побутових питань за 2022-2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

- Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), перерахунок та виплату грошового забезпечення з квітня 2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 рік № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

- Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2023 року по травень 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, визначених, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 рок № 704, та провести його виплату зурахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 відповідач неправильно обчислював та виплачував їй грошове забезпечення за період з квітня 2022 року по травень 2023 року, а також грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу за 2022-2023 роки, без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року.

У зв`язку з цим позивач просить визнати такі дії протиправними та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату належних сум з урахуванням раніше виплаченого.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано докази від відповідача.

Відповідач проти позову заперечує та вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Так, відповідач вказує, що військовою частиною позивачу були проведені всі належні виплати відповідно до вимог чинного законодавства. На думку відповідача, підстав для перерахунку грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, немає, оскільки при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням у спірний період застосовувалась розрахункова величина, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №704.

Крім того, відповідач заперечує проти позову з огляду на пропуск позивачем установленого строку звернення до адміністративного суду. Зазначає, що позивачу було відомо про розмір отриманого грошового забезпечення та відповідних виплат ще у 2022– 2023 роках, однак до суду вона звернулася лише у 2025 році, не навівши поважних причин пропуску строку звернення.

У зв`язку з викладеним відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 20.04.2022 по 03.10.2023.

Відповідно до витягу з наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.09.2023 № 856 позивача було переведено до військової частини НОМЕР_4 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2023 № 283 позивача звільнено з посади та виключено зі списків особового складу військової частини з 03.10.2023.

Згідно з грошовим атестатом від 03.10.2023 № 22029 позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення, зокрема посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік. При цьому матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у грошовому атестаті зазначена як така, що не виплачувалась.

Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця за 2022 рік позивачу у грудні 2022 року виплачено грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 17 777,80 грн та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 4 960,00 грн.

Також із матеріалів справи вбачається, що позивачу було виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.04.2023 № 119.

При цьому, відповідно до грошового атестата від 03.10.2023 № 22029, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік позивачу не виплачувалась.

21.07.2025 позивач звернулася до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, у якій просила здійснити виплату ненарахованих та недоплачених сум грошового забезпечення, а також надати інформацію щодо нарахування їй грошового забезпечення та копії карток особового рахунку військовослужбовця.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2025 № 1776/6/3377 позивачу надано інформацію та документи щодо складових грошового забезпечення за період проходження військової служби, у тому числі щодо грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки.

Вважаючи, що відповідач протиправно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення за період з квітня 2022 року по травень 2023 року, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі – Закон України № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі – Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.

Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Так, позивачу нараховувалось та виплачувалось у спірний період грошове забезпечення, а також грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням для обчислення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі – Закон № 2017-III) базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Також, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У подальшому Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (далі – Закон № 294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містить.

Тобто положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з вказаною Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, до 01.01.2020 – набрання чинності Законом № 294-IX – не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу – Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

З огляду на визначені частиною третьою статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу – Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 11.09.2022 у справі № 500/1813/21, покликаючись на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.09.2022 у справі № 440/6017/21 у подібних спірних правовідносинах зазначив, що наголошуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу – Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Крім того, зміни внесені постановою № 103, зокрема до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в якому визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, були визнані постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 протиправними та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Водночас, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абз. 1 п. 6 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018).

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (абз. 1 п. 7 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018).

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абз. 3 п. 7 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018).

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.

Спір у цій справі виник, зокрема, у зв`язку з невиплатою позивачу в повному обсязі грошового забезпечення за період з квітня 2022 року по травень 2023 року.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас сам факт належності спору до правовідносин публічної служби не є достатнім для автоматичного застосування місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, якщо предметом спору є належність, розмір або своєчасність виплати грошового забезпечення як винагороди за службу.

У постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 Верховний Суд сформував висновок, за яким у справах, пов`язаних із недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, положення статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду мають перевагу над частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Верховний Суд виходив із принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі та зазначив, що у разі існування тривалих правовідносин, які виникли до 19 липня 2022 року та продовжувалися після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, до правовідносин, що мали місце до 19 липня 2022 року, застосовуються положення статті 233 КЗпП України у попередній редакції, а до правовідносин після цієї дати - положення статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.

Рішенням від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Вказане положення втратило чинність із дня ухвалення зазначеного Рішення.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував строкове регулювання звернення працівника, який перебуває у трудових відносинах, з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат, і спеціальне регулювання, передбачене частиною другою статті 233 КЗпП України для спорів про виплату сум, що належать працівникові при звільненні. Неконституційною визнано саме частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Незважаючи на те, що положення частини першої статті 233 КЗпП втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України, Верховний Суд у постановах від 08 червня 2026 року у справі № 420/12766/25 та від 13 серпня 2026 року у справі № 580/8736/24 визнав неможливим застосування частини першої статті 233 КЗпП у разі продовження несення військової служби.

При цьому суд враховує, що відповідно до наявних у матеріалах справи доказів позивач 03.10.2023 була виключена зі списків особового складу військової частини у зв`язку з вибуттям до нового місця служби та переведенням до військової частини НОМЕР_4 . Водночас відомості про звільнення позивача з військової служби на момент звернення до суду в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, положення частини першої статті 233 КЗпП України, які встановлюють спеціальний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, до спірних правовідносин не застосовується.

Щодо правомірності дій відповідача.

Застосовуючи вищезазначені норми права до спірних правовідносин суд вважає, що дії відповідача з обрахування та виплати в спірні періоди грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, не ґрунтуються на положеннях законодавства, що призвело до порушення прав позивача.

З урахуванням повноважень суду, передбачених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд визнає відповідні дії відповідача протиправними та зобов`язує його перерахувати та виплати позивачу грошове забезпечення за період з 20.04.2022 по 19.05.2023, у тому числі грошову допомогу для оздоровлення за 2022– 2023 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного року Законами України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” та “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при поданні позову у цій справі, розподіл судових витрат в цій частині не проводиться.

Керуючись статтями 242-246, 255 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.04.2022 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2022–2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 20.04.2022 по 19.05.2023, у тому числі грошову допомогу для оздоровлення за 2022–2023 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт.

4. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя Сас Є.В.