Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №300/3484/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2026 р. справа № 300/3484/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Шалару О.І., в інтересах ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 28.04.2023 позивач був виключений з військового обліку військовозобвязаних ІНФОРМАЦІЯ_4 за ст. 37 пп. 6 ст. 6, про що внесено відомості до тимчасового посвідчення військовозообов`язаного. Позивач поновив свої дані через мобільний застосунок «Резерв+», з якого стало відомо про те, що у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні відомості про виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних. У зв`язку з цим, позивач звернувся до відповідача із заявою ро внесення відомостей про виключення його з військового обліку військовозобов`язаних, однак відповіді від відповідача не отримано. Представник позивача вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, заперечень щодо позову не подав.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступне.

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Як вбачається з відомостей електронного військово-облікового документа, сформованого 18.03.2026 через застосунок «Резерв+», у позивача наявний статус «Порушення правил військового обліку», причина розшуку (звернення до Нацполіції): не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК (а.с. 14).

Також у вказаному електронному військово-обліковому документі у графі «Постанова ВЛК» вказано, що ОСОБА_1 непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час. Дата ВЛК: 03.04.1996 (а.с. 14).

Відповідно до Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, наявного в матеріалах справи, ОСОБА_1 був зарахований у запас та 28.04.2023 – знятий з військового обліку згідно підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення злочину (а.с. 15-16).

22.10.2025 позивач звернувся на адресу відповідача із заявою про внесення відомостей про виключення його з військового обліку військовозобов`язаних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (а.с. 19).

Не отримавши відповіді на згадану заяву та вважаючи бездіяльність відповідача щодо невнесення відомостей про виключення з військового обліку протиправною і такою, що порушує його права, позивач через свого представника звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до приписів статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону №2232-XII).

Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону №2232-ХІІ (в редакції станом на день внесення відомостей про зняття з обліку з виключенням позивача з військового обліку – 28.04.2023), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Таким чином, відмітка (штамп) про зняття з обліку, яка міститься в тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, підтверджує, що позивач був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (а.с. 16).

У зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі – Закон №3633-ІХ), редакція частини ст. 37 Закону №2232-ХІІ, якою регламентувалось взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього, зазнала змін, внаслідок яких, виключено пункт про виключення з військового обліку осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

За змістом ч. 6 ст. 37 Закону №2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі – Порядок №560).

Згідно з пунктом 4 розділу « Загальні питання» Порядку №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України « Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Отже, з 18.05.2024 редакція ст. 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.

Отже, підстава «які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі ст. 37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), як особи, що були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

З огляду на наведені вище положення Закону №2232-ХІІ та Порядку №560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Крім цього, суд враховує, що згідно з частинами 1 та 2 ст. 88 КК України, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення (п. 9 ст. 89 КК України).

У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 №16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» вказано, що при вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або починає обчислюватися строк, протягом якого вона вважатиметься такою, що має судимість.

У постанові Верховного Суду від 27.09.2018 у справі №647/1831/15-к наведено висновок, згідно з яким припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загально-правові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й для характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.

Суд зазначає, що в даному випадку відсутні відомості про те, що станом на день звернення позивача до відповідача із заявою про виключення його з обліку військовозобов`язаних він визнавався таким, який не має судимості.

При цьому, суд наголошує, що законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених ч. 1 ст. 37 Закону №2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією ч. 6 ст. 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних з огляду на відсутність у ст. 37 Закону №2232-ХІІ такої підстави як виключення з військового обліку осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

На підставі наведеного, суд вважає, що відсутні правові підстави для виключення ОСОБА_1 з військового обліку та, відповідно, внесення таких даних до Єдиного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відсутня протиправна бездіяльність відповідача, у зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.