Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №280/5942/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 вересня 2026 року Справа № 280/5942/26 м.Запоріжжя

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Сацький Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощенного позовного провадження адміністративну справу

за позовом – ОСОБА_1

до – ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

ВСТАНОВИВ:

15.06.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту – відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у внесенні та відображенні в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП — НОМЕР_1 , правил військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести зміни до даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних і резервістів про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 , шляхом виключення таких відомостей про ВСІ наявні порушення позивачем правил військового обліку;

- стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 , за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

Позовну заяву мотивовано тим, позивач був виключений з військового обліку та відповідно до відомостей електронного військово-облікового документа «Резерв+» має категорію обліку — «не військовозобов`язаний». Згідно з розширеними даними з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сформованими 30.04.2025 року, щодо ОСОБА_1 , було зазначено категорію обліку — «не військовозобов`язаний», а також підставу зняття/виключення — «були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (п. 6 ч. 5 ст. 37)». Також у вказаному документі зазначено, що ТЦК та СП, у якому перебували відповідні облікові відомості, є ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Однак у подальшому, після входу до мобільного застосунку «Резерв+», позивачу стало відомо, що щодо нього в електронному військово-обліковому документі відображено інформацію про порушення правил військового обліку.

Так, відповідно до електронного військово-облікового документа «Резерв+» позивача, сформованого 27.04.2026 року, відображено інформацію: «Порушення правил військового обліку». При цьому у вказаному документі одночасно зазначено категорію обліку позивача — «не військовозобов`язаний», підставу зняття/виключення — «інше», а також причину звернення до Національної поліції — «не стали на військовий облік після прибуття з установи виконання покарань». Датою звернення до Національної поліції зазначено 24.04.2026.

Із вказаною інформацією про порушення правил військового обліку позивач не погодився, оскільки він є виключений з військового обліку, у електронному військово-обліковому документі «Резерв+» зазначається як «не військовозобов`язаний», а тому, на переконання позивача, на нього не можуть покладатися обов`язки військовозобов`язаного щодо дотримання правил військового обліку. У подальшому адвокат Тивоненко Д.Р. в інтересах позивача звернувся до відповідача із адвокатськими запитами.

У відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив позивачу, що останній не досяг граничного віку перебування на військовому обліку та підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у РТЦК та СП за задекларованим місцем проживання, проходженню військово-лікарської комісії та призову на військову службу по мобілізації, якщо не має підстав на отримання відповідної відстрочки від призову по мобілізації та на воєнний час. Крім того, відповідно до даних АІТС «Оберіг» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , після відбуття покарання не повідомив ТЦК та СП протягом 7 днів (ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Позивач з даною відповіддю відповідача не згоден та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою суду від 19.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався. Відтак суд розглянув справу за наявними документами в матеріалах справи.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Позивач не перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у жодному з ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Так, згідно з розширеними даними з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сформованими 30.04.2025, 24.04.2026 та 27.04.2026, щодо ОСОБА_1 , було зазначено категорію обліку — «не військовозобов`язаний», а також підставу зняття/виключення — «були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (п. 6 ч. 5 ст. 37)». Також у вказаному документі зазначено, що ТЦК та СП, у якому перебували відповідні облікові відомості, є ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Крім того, відповідно до електронного військово-облікового документа «Резерв+» позивача, сформованого 30.04.2025 року було зазначено статус — «виключено», категорію обліку — «не військовозобов`язаний».

Відповідно до електронного військово-облікового документа «Резерв+» позивача, сформованого 27.04.2026 року, відображено інформацію: «Порушення правил військового обліку». При цьому у вказаному документі одночасно зазначено категорію обліку позивача — «не військовозобов`язаний», підставу зняття/виключення — «інше», а також причину звернення до Національної поліції — «не стали на військовий облік після прибуття з установи виконання покарань». Датою звернення до Національної поліції зазначено 24.04.2026 року.

Також згідно з розширеними даними з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сформованими 24.04.2026 року, щодо ОСОБА_1 відображено інформацію про «порушення правил військового обліку», а саме: зазначено причину звернення до Національної поліції: «не стали на військовий облік після прибуття з установи виконання покарань». При цьому у вказаному документі також зазначено категорію обліку позивача — «не військовозобов`язаний», а підставу зняття/виключення — «були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (п. 6 ч. 5 ст. 37)».

Суд також дослідив довідку № 1179 від 12.02.2002 року замість військового квитка позивача та встановив, що останній є виключеним з військового обліку.

Отже, суд констатує, що із наявних електронних військово-облікових документів позивача, вбачається, що щодо позивача в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів та у мобільному застосунку «Резерв+» відображено інформацію про порушення правил військового обліку, при цьому одночасно у відповідних документах зазначено категорію обліку позивача — «не військовозобов`язаний».

Позивач зазначив, що він із вказаною інформацією про порушення правил військового обліку не погоджується, оскільки він є виключений з військового обліку, у електронному військово-обліковому документі «Резерв+» зазначається як «не військовозобов`язаний», а тому, на переконання позивача, на нього не можуть покладатися обов`язки військовозобов`язаного щодо дотримання правил військового обліку.

Як встановлено судом, адвокат Тивоненко Д.Р. в інтересах ОСОБА_1 звернувся із адвокатським запитом вих. б/н від 29.04.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_7 з метою отримання необхідної інформації задля належного захисту прав, свобод та законних інтересів ОСОБА_1 .

У відповідь на вказаний адвокатський запит ІНФОРМАЦІЯ_6 надав лист №3112 від 14.05.2026 року, в якому повідомив, зокрема:

«…Отже виходячи з вицевказаного та у зв`язку з набуттям чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" громадяни України, які були раніше засуджені (прибули після відбування покарання з установ виконання покарань) підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Виходячи із вищевказаного, ОСОБА_1 не досяг граничного віку перебування на військовому обліку та підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у РТЦК та СП за задекларованим місцем проживання, проходженню військово-лікарської комісії та призову на військову службу по мобілізації, якщо не має підстав на отримання відповідної відстрочки від призову по мобілізації та на воєнний час. Крім того, відповідно до даних АІТС «Оберіг» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , після відбуття покарання не повідомив ТЦК та СП протягом 7 днів (ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).»

Також адвокат Тивоненко Д. Р. в інтересах позивача звернувся із адвокатським запитом вих. б/н від 26.05.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_8 .

У відповідь на вказаний адвокатський запит ІНФОРМАЦІЯ_9 надав лист від 06.06.2026 року №4100, в якому повідомив, зокрема:

«За результатами розгляду повідомляємо, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 . Відповідно до ст. 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Відповідно, ІНФОРМАЦІЯ_11 було розглянуто Ваше звернення відносно ОСОБА_3 вих. б/н від 30.04.2026 та направлено відповідь на Вашу адресу засобами поштового зв`язку.»

Суд погоджується із доводами позивача, що як вбачається із відповіді ІНФОРМАЦІЯ_12 , відповідач фактично не зазначив конкретного рішення, дати та підстави належного взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних, а лише повідомив, що ОСОБА_1 підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних.

При цьому саме по собі твердження відповідача про те, що позивач підлягає взяттю на військовий облік, не підтверджує факту його належного перебування на військовому обліку військовозобов`язаних та не може свідчити про наявність у його діях порушення правил військового обліку.

Крім того, суд враховує, що у відповідях ІНФОРМАЦІЯ_12 та ІНФОРМАЦІЯ_8 наявні розбіжності щодо військово-облікового статусу позивача. ІНФОРМАЦІЯ_11 фактично зазначає лише про те, що ОСОБА_1 підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, тоді як ІНФОРМАЦІЯ_13 вказує, що позивач нібито вже перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Суд констатує, що інформація ІНФОРМАЦІЯ_8 є недостовірною та спростовується електронним військово-обліковим документом позивача, у якому ОСОБА_1 зазначений як «не військовозобов`язаний» та виключений з військового обліку.

Позивач із вказаним порушенням та інформацією в електронному військово-обліковому документі «Резерв+» щодо порушення правил військового обліку позивач не погоджується, саме тому звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Частиною п`ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).

На виконання частини п`ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України;2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (ч. 1 ст. 2 Закону № 1951-VIII).

Права та обов`язки призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначені статтею 9 Закону № 1951-VIII, до яких віднесено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Надання громадянам України інформації відповідно до статті 9 цього Закону здійснюється згідно з Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії через інформаційні (інформаційно-комунікаційні) системи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації, відповідно до законодавства про електронну інформаційну взаємодію (ч. 4 ст. 14 Закону № 1951-VIII).

Органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України (ч.8 ст.5 Закону № 1951-VIII).

Отже, уповноважені особи ІНФОРМАЦІЯ_14 мають право на ведення реєстру та відповідно мають право вносити, виключати або коригувати (виправляти) відповідну інформацію.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII військовий обов`язок включає, зокрема, «взяття громадян на військовий облік» та «дотримання правил військового обліку».

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII військовий облік ведеться саме щодо «призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII: «Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.»

Отже, військовий облік, у тому числі персонально-якісний облік, здійснюється не щодо будь-яких громадян України, а саме щодо осіб, які мають відповідний військово-обліковий статус: призовника, військовозобов`язаного або резервіста.

Відповідно до пункту 1 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487, цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку саме «призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Пунктом 19 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487, передбачено, а саме: «Призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом»

Суд висновує, що суб`єктами відповідальності за порушення правил військового обліку є саме призовники, військовозобов`язані та резервісти.

Суд встановив, що позивач, відповідно до електронного військово-облікового документа, має статус «не військовозобов`язаний» та є виключеним з військового обліку, а тому не належить до кола осіб, на яких поширюється відповідальність за порушення правил військового обліку.

Крім того, додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487, затверджено саме Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів. У пункті 1 цих Правил прямо зазначено, що відповідні обов`язки покладаються на призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Зокрема, пунктом 7 додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачено обов`язок особисто «в семиденний строк» з дня прибуття до нового місця проживання прибути до відповідного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Суд приходить до висновку, що навіть обов`язок щодо прибуття до ТЦК та СП у семиденний строк сформульований у Правилах саме як обов`язок призовника, військовозобов`язаного або резервіста, а не особи, яка відповідно до електронного військово-облікового документа має статус «не військовозобов`язаний» та є виключеною з військового обліку.

Відповідно до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративна відповідальність передбачена за «порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку».

Отже, стаття 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення також прямо визначає спеціальний суб`єкт такого правопорушення — призовник, військовозобов`язаний або резервіст. Особа, яка не належить до жодної з цих категорій, не може вважатися суб`єктом порушення правил військового обліку без попереднього належного встановлення її відповідного військово-облікового статусу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів»: «Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.»

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів: «Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.»

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 року № 1951-VIII: «До персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать» визначені цією статтею відомості, зокрема, пунктом 20-1 передбачено внесення таких відомостей: «відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення)». Отже, відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП можуть вноситися саме як персональні дані призовника, військовозобов`язаного або резервіста.

Водночас, суд зазначає, що позивач є виключеним з військового обліку та має статус «не військовозобов`язаний», а тому не є ні призовником, ні військовозобов`язаним, ні резервістом.

Відтак, суд висновує, що за таких обставин внесення до Реєстру відомостей щодо порушення ним правил військового обліку є незаконним та не відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що правила військового обліку, обов`язок їх дотримання та відповідальність за їх порушення поширюються саме на призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Водночас суд встановив, що позивач, згідно з електронним військово-обліковим документом, має статус «не військовозобов`язаний» та є виключеним з військового обліку.

Суд констатує, що відповідачем не доведено, що позивач належить до категорії призовників, військовозобов`язаних або резервістів. Навпаки, наявні у справі докази підтверджують, що позивач має статус «не військовозобов`язаний» та є виключеним з військового обліку, а тому на нього не можуть поширюватися правила військового обліку та відповідальність за їх порушення, встановлені для зазначених категорій осіб.

Саме по собі твердження відповідача про те, що позивач підлягає взяттю на військовий облік, не є тотожним факту його перебування на військовому обліку та не підтверджує наявності у нього статусу військовозобов`язаного. До моменту належного взяття особи на військовий облік та відображення такого статусу у відповідних облікових даних, відображення щодо неї інформації про порушення правил військового обліку є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає її фактичному військово-обліковому статусу.

Крім того, у випадку позивача наявна очевидна суперечність у відомостях Реєстру та електронного військово-облікового документа: з одного боку, позивач зазначений як «не військовозобов`язаний» та виключений з військового обліку, а з іншого боку — щодо нього відображено інформацію про порушення правил військового обліку. Така суперечність свідчить про недостовірність та необґрунтованість відповідних відомостей, а також про порушення принципу повноти та актуальності даних Реєстру.

Суд погоджується із доводами позивача, що чинним законодавством передбачено внесення до Реєстру виключно відомостей про притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а не будь-якої непідтвердженої інформації про ймовірне порушення правил військового обліку.

У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Таким чином, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.

Диспозиція статті 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність саме за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Відповідно до ч.3 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів - призовники, військовозобов`язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Як встановлено судом, позивач не був притягнутий відповідачем до адміністративної відповідальності на підставі ст. 210 КУпАП за порушення правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Суд приходить до висновку, що оскільки факт притягнення до адміністративної відповідальності позивача - відсутній, протокол про адміністративне правопорушення згідно з КУпАП відносно позивача не складався, а відтак, відомості до Реєстру внесені безпідставно.

Внесення до Реєстру даних про позивача призвело до порушення його прав, оскільки, як повідомлялося відповідачем, позивач був поданий у розшук за зверненням ІНФОРМАЦІЯ_12 .

При цьому, відповідачем не було доведено факту вчинення позивачем правопорушення передбаченого статтею 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення», оскільки протокол про адміністративне правопорушення не складався, факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності – відсутній.

Внесення до Реєстру відомостей щодо позивача призвело до порушення його прав та законних інтересів, оскільки, як встановлено судом з матеріалів справи, уповноваженими особами відповідача було направлено звернення до Національної поліції щодо доставлення позивача у зв`язку з нібито вчиненням ним правопорушення, передбаченого статтею 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При цьому позивач є виключеним з військового обліку та відповідно до електронного військово-облікового документа має статус «не військовозобов`язаний», а тому не належить до кола осіб, на яких поширюються правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Суд констатує, що внесення таких відомостей до вказаного реєстру не передбачено чинним законодавством, оскільки реєстр перетворився б на нотатник і до нього можна було б вносити будь-які відомості посадовими особами ТЦК та СП без обмежень, що нівелює суть створення такого реєстру. Тобто, у даному конкретному випадку йдеться не про заборону внесення таких відомостей до реєстру, а про вичерпний перелік відомостей, які законодавець передбачив для внесення до реєстру та їх подальшого відображення у ньому, що унеможливлює внесення до реєстру будь-яких інших відомостей відмінних від визначеного вичерпного переліку.

Крім того, суд погоджується із доводами позивача, що на момент винесення рішення у цій справі спливли строки накладення адміністративних стягнень за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу. Так, згідно з ч. 9 ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

До аналогічних висновків прийшов Третій апеляційний адміністративний суд у своїх постановах від 27.01.2026 року у справі № 280/7809/25 та від 10.06.2026 року у справі № 280/11258/25.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд приходить висновку, що дії посадових осіб відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку та перебування у розшуку позивача без його перебування на військовому обліку, без притягнення відповідачем позивача до адміністративної відповідальності у встановлені законом порушення, були вчинені посадовими особами всупереч вищенаведених положень законодавства, а відтак такі дії відповідача є протиправними.

Доводи відповідача з приводу того, що будь-яких протиправних дій по відношенню до позивача ним не вчинялись, судом не приймаються, оскільки незнання або нерозуміння процедури призову на військову службу під час мобілізації, породжує притягнення військовозобов`язаного до адміністративної відповідальності, порядку введення відповідного Реєстру з боку відповідача, як суб`єкта владних повноважень, може свідчити лише про їх службову невідповідність займаній посаді.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача внести відомості щодо позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.80, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Суд при вирішенні публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб`єкта владних повноважень.

Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача, яка полягає у внесенні даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення позивачем правил військового обліку без його перебування на обліку військовозобов`язаних, без притягнення позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень та/або вчинення дій.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі».

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд враховує, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження яких суду повинні бути надані, документи, що свідчать про витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підтвердження вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу понесених позивачем при розгляді справи у суді долучено ордер від 14.06.2026 року на надання правової допомоги, Договір №28/04 від 28.04.2026 року про надання правової допомоги, Додаток № 1 від 13.06.2026 року до Договору, Акт №1 від 14.06.2026 року про надані послуги до Договору.

Так згідно з Актом №1 від 14.06.2026 року про надані послуги до Договору гонорар адвоката за надані послуги становлять 16 000,00 грн.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 зазначив, що на підставі аналізу положень ст. 134 КАС України склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також, Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18 зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У той же час суд встановив, що адвокат не брав участь у розгляді справи, відтак, розмір понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню.

Відтак, суд констатує, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі ______ грн. є співмірним із характером та складністю спору, обсягом виконаної адвокатом роботи, тривалістю судового розгляду, а також із масштабом неправомірних дій Відповідача.

У справі Черніус та Рінкевичюс проти Литви (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах Beinaroviс and others v. Lithuania, заява № 70520/10, пункт 140 та Radchikov v. Russia, заява № 65582/01, пункт 50).

ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах Stankiewicz v. Poland, заява № 46917/99, пункт 75).

Верховний Суд у постанові від 21.08.2020 по справі № 520/2915/19 зауважив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.

У зв`язку із задоволенням позову на відповідача покладаються і судові витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП — НОМЕР_1 (Місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Місцезнаходження: АДРЕСА_2 , Ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у внесенні та відображенні в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП — НОМЕР_1 , правил військового обліку та іншої інформації.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести зміни до даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних і резервістів про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 , шляхом виключення таких відомостей та іншої інформації про ВСІ наявні порушення позивачем правил військового обліку.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 , за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 01 вересня 2026 року.

Суддя Р.В. Сацький