Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №240/14527/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/14527/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 позовною заявою, в якій просить:

Визнати протиправною дією Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування на користь ОСОБА_1 заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення, компенсації втраченого доходу у зв`язку з порушенням строків виплати у розмірі 130 409,36 грн на виконання рішення суду у справі №240/25941/25.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення, компенсації втраченого доходу у зв`язку з порушенням строків виплати у розмірі 64 471,54 грн.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09.04.2026, на виконання рішення суду у справі № 240/25941/25, з урахуванням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду 16.02.2026, військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу 130 409,36 грн індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів. Позивач вважає, що індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду та компенсація втрати частини доходів виплачені у меншому розмірі та мають бути розраховані із застосуванням ставки військового збору - 1,5%. Просить стягнути недоплачену суму заборгованості з індексації та компенсації втрати частини доходів та зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду від відповідача надійшов відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю за безпідставністю. Зазначає, що на виконання судового рішення у справі № 240/25941/25 09.04.2026 позивачу було виплачено 130 409,36 грн індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів. Зауважує, що представником позивача в рамках справи № 240/25941/25 не піднімалося питання щодо військового збору у 1,5%. Стверджує, що законами передбачено підвищення з 01 грудня 2024 року ставки військового збору до 5% до ycix доходів, які включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податків у тому числі у вигляді заробітної плати, виплат за цивільно-правовими договорами, орендної плати, процентів за депозитами, дивідендів тощо, які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку після 01 грудня 2024 року. При цьому, ставка військового збору 1,5% залишається лише для доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань (за винятком доходів, які звільняються оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту). З 10 серпня 2019 року позивач не проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 та не має статусу: ні військовослужбовця, ні працівника, відповідно застосувати ставку військового збору 1,5% не має законних підстав.

Представник позивача до суду подала відповідь на відзив.

Відповідно до положень статей 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно із частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10.08.2016 по 10.09.2017, із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січня 2008 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 10.08.2016 по 10.09.2017, із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січня 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.09.2017 по 28.02.2018 із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січня 2008 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.09.2017 по 28.02.2018 із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січня 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) щодо неврахування вимог абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 10.09.2018. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.09.2018 з урахуванням положень абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо неврахування вимог абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 12.09.2018 по 10.08.2019. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.09.2018 по 10.08.2019 з урахуванням положень абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ, на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення з 10.08.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року скасовано в частині, якою зобов`язано військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.09.2018 з урахуванням положень абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.09.2018 по 10.08.2019 з урахуванням положень абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум.

Прийнято в цій частині нову постанову, якою зобов`язано військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.09.2018 виходячи з щомісячної фіксованої величини 4463,15 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів, відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.09.2018 по 10.08.2019, виходячи з щомісячної фіксованої величини 4463,15 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів, відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

09 квітня 2026 року, на виконання вище вказаного рішення суду, позивачу було виплачено 130 409,36 грн індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів.

Позивач, вважаючи, що загальна сума виплати на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року, постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 240/25941/25 має складати 194 880,90 грн (89 960,43 +104 920,47), з урахуванням ставки військового збору - 1,5% , звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі Закон №2050-III) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, базою для розрахунку є сума «на руки» (чиста сума), яку працівник мав отримати, але не отримав вчасно.

Більше того, у статті 2 Закону №2050-III під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до підпункту 16-1 пункту 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в редакції, чинній до внесення до нього змін згідно Закону України №4015-IX від 10.10.2024, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є: 1) особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу (зокрема, фізична особа-резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні); 2) фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої, другої та четвертої груп; 3) платники єдиного податку третьої групи, крім електронних резидентів (е-резидентів). Військовий збір для платників збору, зазначених у підпунктах 2 та 3 цього підпункту, встановлюється з 1 січня 2025 року по 31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX. Об`єктом оподаткування збором є: 1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний або річний оподатковуваний дохід) ; 2) для платників, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, - щомісячна сума, що дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року; 3) для платників, зазначених у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 292 цього Кодексу.

Ставка збору становить: 1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту; 2) для платників, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, - 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, з розрахунку на календарний місяць; 3) для платників, зазначених у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, - 1 відсоток від доходу, визначеного згідно із статтею 292 цього Кодексу; 4) для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань - 1,5 відсотка з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту).

Починаючи з 1 січня року, наступного за роком, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX», ставка збору для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору з доходів платників збору, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 цього розділу, за ставками, визначеними підпунктом 1.3 цього пункту.

У період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Поряд з цим, суд зауважує, що згідно з приписами пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 №4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Таким чином, до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01.12.2024 застосовується ставка військового збору 1,5% незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).

Відповідно до матеріалів справи, на виплату за рішенням суду у справі №240/25941/25 індексації та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходів, із суми нарахованих позивачу коштів утримано військовий збір у розмірі 5%.

Разом з тим, враховуючи приписи вищезазначених норм податкового законодавства, суд зауважує, що оскільки відповідачем нараховано індексацію грошового забезпечення з 10.08.2016 по 10.09.2018 та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходів за період з 10.08.2016 по 10.09.2018 (справа №240/25941/25), відповідачем протиправно утримано військовий збір у розмірі 5% замість 1,5 % від суми доходу, оскільки виплата доходу стосувалась податкового періоду до 01.12.2024 та не залежить від фактичної виплати.

Таким чином, відповідач безпідставно та надмірно утримав зайві 3,5 % військового збору (5 % замість 1,5 %) із суми індексації та компенсації втрати частини доходів.

При цьому, суд зазначає, що відсутність у позивача статусу військовослужбовця на день виплати грошового забезпечення на виконання рішення суду не дає підстав для утримання з останнього військового збору у розмірі 5%, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачеві такого грошового забезпечення вже після звільнення з військової служби та, як наслідок, після втрати статусу військовослужбовця.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми індексації та компенсації втрати частини доходів, розрахованої на виконання рішення суду у справі №240/25941/25 є протиправними.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки, суд зазначає таке.

За загальним правилом застосування законодавства пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника .

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд звертає увагу, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, при заявленні позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов`язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України вказав на те, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За висновком Конституційного Суду України невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідачем нарахування і виплата перерахованих сум індексації грошового забезпечення, на виконання цього рішення не здійснена, а тому позовні вимоги про нарахування і виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є передчасними.

Таким чином, на момент розгляду цієї справи спір щодо нарахування і виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відсутній.

Суд зауважує, що наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є підставою для звернення до суду з новою позовною заявою після отримання спірних сум, у разі відмови відповідача у добровільному порядку сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Тому, суд приходить до висновку, що у задоволенні цієї частини позову слід відмовити.

Суд, обираючи найбільш ефективний спосіб захисту прав позивача, має право самостійно сформулювати та визначити резолютивну частину рішення, що прямо випливає з положень статті 245 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями частини 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини та виходячи з наведених правових положень, суд вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Щодо розподілу витрат на правову (правничу) допомогу.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: копія ордеру серія ВН №1605633 від 06.11.2025, копія договору №27/25 про надання правничої допомоги від 05.11.2025, копія акту наданих послуг б\н від 15.05.2026, згідно якого загальна вартість юридичних послуг складає 20000,00 грн, копія додаткової угоди від 10.04.2026, копія квитанції до прибуткового ордеру.

До суду від відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення судових витрат, в яких зазначає, що вартість наданих юридичних послуг необґрунтовано завищена. Просить відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Аналізуючи матеріали справи, суд зазначає, що спір, який виник між сторонами, віднесений Кодексом адміністративного судочинства України до справ незначної складності.

Крім того, відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн є суттєво завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову, а відтак, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 4 000,00 грн, що буде за цих обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме у зазначеному розмірі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, суд, у відповідності до положень статті 139 КАС України, не стягує судові витрати зі сплати судового збору із відповідача на користь позивача, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду цього позову.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 257-262, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо утримання військового збору в розмірі 5%, замість 1,5% при проведенні нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на виконання рішення суду у справі №240/25941/25.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 утриманого військового збору в розмірі 3,5% на суму нарахованої індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на виконання рішення суду у справі №240/25941/25.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн (п`яти тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Липа

01.09.26