Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №160/17355/24 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 рокуСправа №160/17355/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рянської В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 11.04.2024 та ненадання заміни виконання військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою, та ненаправлення на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 замінити ОСОБА_1 виконання військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою та направити на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 08.06.2021 позивач є членом Релігійної громади «Християни євангельської віри «Еммануїл» першого рівня, віровчення якої закликає не використовувати зброю проти інших людей, що унеможливлює виконання військового обов`язку зі зброєю в руках. Релігійні організації Євангельських християн включено до завтердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066 Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. 15.03.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Листом № 2542/юр від 19.03.2024 відповідач повідомив, що позивача як військовозобов`язаного має бути призвано до Збройних Сил України за мобілізацією. У квітні 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою, прийнятою 11.04.2024, про заміну виконання військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою, та направлення на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066. Однак, відповідь на вказану заяву йому не було надано.

Ухвалою суду від 08.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи, у тому числі відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію заяви ОСОБА_1 від 02.04.2024 про заміну виконання військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою, відомості із наданням доказів на їх підтвердження про дату отримання відповідачем вказаної заяви та про результати її розгляду із наданням копії відповіді (за наявності), постановлено витребувані докази надати суду у строк для подання відзиву.

Копію ухвали вручено відповідачу 16.07.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Від відповідача до суду відзив не надійшов. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Витребувані докази від відповідача до суду не надійшли, як і повідомлення про неможливість їх подання у встановлений строк.

Згідно з частиною дев`ятою статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі, своїм правом на подання відзиву відповідач не скористався, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 12.03.2024 Релігійною громадою «Християни євангельської віри «Еммануїл» видано довідку № 1, у якій зазначено, що ОСОБА_1 , 1977 року народження, є членом Релігійної громади «Християни євангельської віри «Еммануїл» першого рівня з 08.06.2021 та стабільно відвідує церковні зібрання. За своїм віровченням та зареєстрованим Статутом релігійна громада належть до релігійного напрямку Євангельських християн. Віровчення Релігійної громади закликає не використосувати зброю проти інших людей, що унеможливлює виконання військового обов`язку зі зброєю в руках. Довідка містить прохання надати можливість пройти альтернативну службу. Довідку видано для пред`явлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.03.2024 № 2542/юр на заяву позивача від 15.03.2024 про те, що він згідно з довідкою № 1 від 12.03.2024 є членом Релігійної громади «Християни євангельської віри «Еммануїл» повідомлено, що позивач не має права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, частиною першою статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацією» не передбачено права на відстрочку для громадян, які мають певні релігійні переконання. Згідно з ч. 4 ст. 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань, тому ОСОБА_1 як військовозобов`язаний має бути призваний до Збройних Сил України згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» (зі змінами).

До позовної заяви додано копію заяви позивача від 02.04.2024, адресованої ІНФОРМАЦІЯ_1 , про заміну для нього виконання військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою та направлення на альтернативну (невійськову) службу. На першому аркуші заяви міститься запис: «прийняв 11.04.2024 ОСОБА_2 » та міститься підпис без зазначення посади та назви установи.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною четвертою статті 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан продовжувався і триває на час розгляду справи.

24.02.2022 видано Указ Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію». 12.08.2022 видано Указ Президента України № 574/2022 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації».

Згідно з Указом № 69/2022 від 24.02.2022 призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі також Закон № 2232-ХІІ; у редакції на час виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частинами першою, п`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 1 цього Закону військовий обов`язок включає: підготовку до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з ч. 4 ст. 1 цього Закону громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Частиною сьомою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Статтею 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 № 1975-XII альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі статтею 2 цього Закону право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 цього Закону строк альтернативної служби у півтора раза перевищує строк військової служби, встановлений для солдатів і сержантів, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях. Для осіб, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки спеціаліста або магістра, строк альтернативної служби у півтора раза перевищує строк військової служби, встановлений для осіб, які мають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачено, що для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.

Згідно з ч. 1 ст. 11 цього Закону заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори - протягом чотирнадцяти календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону № 2232-ХІІ на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 4 Закону № 3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Позивач наголошує на тому, що він є членом Релігійної громади «Християни євангельської віри «Еммануїл» першого рівня, віровчення якої закликає не використовувати зброю проти інших людей, що унеможливлює виконання військового обов`язку зі зброєю в руках. Тому він має право на заміну виконання військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до пункту 2 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 р. № 2066, громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

Переліком релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 р. № 2066, передбачено, зокрема, Євангельські християни.

Згідно з пунктом 3 цього Положення на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Отже, із системного аналізу вказаних норм слідує, що альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.

Судом встановлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин позивач досяг віку 47 років. Тобто, позивач не належить до категорії громадян України, які можуть бути призвані на строкову військову службу. Тоді як на альтернативну (невійськову) службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Крім того, відповідач не є суб`єктом, уповноваженим на розгляд заяв про направлення на альтернативну службу. Такі заяви розглядаються відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації та рішення про направлення громадянина на альтернативну службу приймається місцевою державною адміністрацією.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачено альтернативну (невійськову) службу під час призову на військову службу за мобілізацією у період дії воєнного стану.

До позовної заяви не додано належних доказів на підвердження одержання ІНФОРМАЦІЯ_2 заяви позивача від 02.04.2024.

Хоча на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, невиконання ним такого обов`язку не звільняє позивача від обов`язку доведення тих обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Судом не встановлено протиправності у діях відповідача та порушення прав позивача.

З урахуванням встановлених у справі обставини, наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачем за подання до суду позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією № 3567-2583-8429-6240 від 27.06.2024.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову розподіл понесених позивачем витрат зі сплати судового збору відповідно до ст. 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 01.09.2026.

Суддя В.В. Рянська