Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №160/15454/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокуСправа №160/15454/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

05.06.26 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

Визнати протиправним рішення тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_2 викладене (оформлене) у письмовій відповіді про відмову у звільненні з військової служби №1772/9096 від 06.05.2026 за наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення із лав ЗСУ у запас через сімейні обставини на підставі підпункту «г», пункту 2, частини 4, статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці), як військовослужбовця на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років і який не має заборгованості із сплати аліментів.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 , НОМЕР_4 окремої механізованої Бригади Сухопутних військ Збройних сил України, Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у запас через сімейні обставини на підставі підпункту «г», пункту 2, частини 4, статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці), як військовослужбовця на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років і який не має заборгованості із сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та має право на звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" через сімейні обставини. 02.05.2026 позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби, проте відповідачем було відмовлено у звільненні з військової служби з причин недостатності доданих до рапорту документів. Вважаючи таку відповідь відповідача протиправною, позивач звернуся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі; справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

26.06.2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти вимог викладених у позові, та зазначив, що оскаржуваний лист є рішенням про відкладення розгляду рапорту до усунення зазначеної перешкоди, а не рішенням про відмову у звільненні. Рапорт позивача розглянуто, за результатами розгляду позивачу повідомлено про дію, яку необхідно вчинити для завершення процедури. Невиконання цієї дії позивачем не може ставитися в вину відповідачу та не може кваліфікуватися ні як протиправне рішення, ні як протиправна бездіяльність з боку військової частини. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.04.2026 № 113/дск, позивач 21.04.2026 не прибув з щорічної основної відпустки за 2026 рік до району тимчасового розташування підрозділу проходження служби. У його діях вбачаються ознаки самовільного залишення військової частини, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України. Фактична відсутність позивача в районі дислокації військової частини унеможливлює завершення процедури його звільнення з військової служби незалежно від наявності чи відсутності у нього права на звільнення за сімейними обставинами.

03.07.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що відповідач отримав рапорт позивача поданий засобами поштового зв`язку, але не прийняв жодного рішення, не задовольнив цей рапорт, та не відмовив в його задоволенні. Вказане свідчить, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача, про звільнення його з військової служби.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив таке.

02.05.2026 року позивач, через свого представника, звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення його з військової служби у запас відповідно до п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом «г».

До рапорту позивач додав такі документи: свідоцтво про народження дітей, копію свідоцтва про шлюб та нотаріально посвідчені заяви від матерів дітей про підтвердження факту утримання дітей..

Рапорт був розглянутий ТВО командира військової частини НОМЕР_2 та за результатом розгляду був прийнятий висновок від 06.05.2026 року №1772/9096, у якому останній вказав, що для оформлення всіх документів для звільнення з військової служби солдату ОСОБА_1 потрібно прибути до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 та надати підтверджуючі документи щодо підстав звільнення і перебування поза межами військової частини. Разом з тим, представник відповідача вказав, що надані документи не є достатніми для підтвердження підстав звільнення.

Вважаючи таку відповідь представника відповідача фактичною відмовою у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з частинами другою, четвертою статті 2 Закону проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)

Пунктом 4 ч. 3 ст. 26 Закону передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Пункт 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 №1153/2008 (далі Положення № 1153/2008) передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитись з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Частиною третьою статті 11 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III "Про охорону дитинства" (далі - Закон № 2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом частин першої та другої статті 15 Закону № 2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. За приписами ч. 1, 3 статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 №1153, визначений Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі Інструкція).

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Відповідно до п.п.13 п. 5 Додатку 19 «Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби» до наведеної Інструкції документами, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану) є:

- копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;

- один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину;

- довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.

Наказом Міністерства оборони України від 23.07.2024 №495 були затверджені зміни до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, у тому числі до Додатку 19 до Інструкції.

У Додатку 19 до Інструкції № 170 у новій редакції визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до підстав, зазначених у статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», окремо для кожної категорії військовослужбовців.

Міністерство оборони України в такий спосіб чітко регламентувало порядок звільнення з військової служби та усунуло можливість прямих командирів (начальників) військовослужбовця, уповноважених приймати рішення щодо звільнення чи відмови у звільненні з військової служби, свавільно тлумачити закон та на власний розсуд визначати перелік документів, необхідних та достатніх для звільнення зі служби.

Так, у підпункті 13 пункту 5 Додатку №19 визначено, що для звільнення військовослужбовця з військової служби через наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме - у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану) подаються такі документи:

1) копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;

2) один з документів: (1) копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або (2) копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або (3) рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або (4) письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або (5) рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину;

3) довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.

Отже, Додаток 19 до Інструкції №170 для підтвердження факту перебування трьох і більше дітей віком до 18 років на утриманні військовослужбовця передбачає необхідність подання свідоцтв про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства особи, тобто підтвердження батьківства військовослужбовця щодо трьох і більше дітей; довідки про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством, для підтвердження відсутності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір яких перевищує суму платежів за три місяці; інших документів (залежно від індивідуальної ситуації кожного військовослужбовця), що підтверджують факт визначення місця проживання дітей з одним із батьків.

Отже, у підпункті 13 пункту 5 Додатку № 19 до Інструкції № 170 чітко визначений вичерпний перелік документів, які повинні бути долучені до рапорту про звільнення з військової служби у разі перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Із матеріалів справи судом встановлено, що разом з рапортом про звільнення позивач надав свідоцтва про народження дітей, копія свідоцтва про шлюб та нотаріально посвідчені заяв матерів дітей про підтвердження факту утримання. Водночас жодного з документів, передбачених підпунктом 13 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 для підтвердження визначення місця проживання дітей з одним із батьків, позивачем не подано. Зокрема, ОСОБА_1 не надав жоден з документів, передбачених підпунктом 13 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170, на підтвердження визначення місця проживання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 з позивачем (рішення суду чи органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини, письмового договору між батьками щодо проживання дитини та участі другого з батьків у її вихованні або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні позивача), разом з тим, з матеріалі справи не встановлено, що позивачем було надано довідку про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.

Водночас, за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов`язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

Суд погоджується з тим, що при вирішенні питання щодо звільнення військовослужбовця на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII встановленню підлягають обставини фактичного перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, а також підтвердження визначення місця проживання дітей з одним із батьків у випадках, коли батьки проживають окремо. Норми підпункту 13 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 прямо визначають перелік документів, якими підтверджуються такі обставини.

З огляду на це, військовослужбовець, який звертається з рапортом про звільнення з військової служби за вказаною підставою, повинен надати належні та допустимі докази, які підтверджують не лише факт батьківства щодо трьох дітей та відсутність заборгованості зі сплати аліментів, а й визначення місця проживання дітей з ним, або факт їх перебування на його утриманні у спосіб, передбачений Інструкцією №170.

Водночас судом встановлено, що за наслідками розгляду рапорту позивача рішення по суті питання командиром військової частини НОМЕР_2 прийняте не було, належних доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

В свою чергу, вищезгаданий лист військової частини НОМЕР_2 № 1772/9096 від 06.05.2026, який знаходиться в матеріалах справи, є відповіддю на рапорт позивача та за своєю правовою природою не є відмовою у задоволенні рапорту по суті заявлених у ньому підстав.

Зазначене свідчить про фактичну необґрунтовану бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Вирішуючи вимоги зобов`язального характеру, суд враховує зміст постанови Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17, де Верховний Суд зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Оскільки Військовою НОМЕР_5 не був розглянутий по суті рапорт позивача і не було прийняте рішення розпорядчого характеру, яким надана оцінка підставам для звільнення останнього з військової служби, суд вважає необхідним зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (в особі уповноваженого керівника) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у визначений законом спосіб та прийняти рішення по суті питання відповідно до вимог закону.

З огляду на це, позов підлягає частковому задоволенню.

Частиною 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», на підставі посвідчення серії НОМЕР_6 від 04.03.2026 року, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду (невирішення) по суті рапорту ОСОБА_1 про звільнення із лав ЗСУ у запас через сімейні обставини на підставі підпункту «г», пункту 2, частини 4, статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути у визначений законом спосіб рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та прийняти рішення по суті питання відповідно до вимог чинного законодавства.

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко