Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №140/4970/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4970/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.02.2026 №0036450705.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі наказу від 16.01.2026 №113-п «Про проведення фактичної перевірки СГ ОСОБА_1 », ГУ ДПС у Волинській області проведено фактичну перевірку господарської одиниці магазину платника податків ОСОБА_1 , що розташований за адресою АДРЕСА_1 , за результатами якої складено акт фактичної перевірки від 28.01.2026 №1724/Ж5/03-20-07-05/ НОМЕР_1 .

Перевіркою встановлено, що згідно призначення платежу «переказ коштів по платежам, прийнятим від населення за товари/послуги» ФОП ОСОБА_1 від ТОВ «НоваПей» отримано доходи у період з 24.06.2025 по 05.08.2025 в сумі 194116,91 грн; суб`єктом господарювання у період з 24.06.2025 по 05.08.2025 при продажі товарів розрахункові операції на суму 194116,91 грн (порушення вчинене вперше 24.06.2025 на суму 2783,00 грн, всі наступні порушення на загальну суму 191333,91 грн) не проведено через зареєстрований фіскальним сервером контролюючого органу програмний реєстратор розрахункових операцій, відповідні розрахункові документи, що підтверджують виконання розрахункових операцій не створювались та в обов`язковому порядку покупцям не надавались, чим порушено вимоги пунктів 1, 2 статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон №265/95-ВР).

Не погоджуючись із висновками перевірки, позивач подала заперечення, однак відповідач їх не врахував та 24.02.2026 прийняв податкове повідомлення-рішення №0036450705, яким застосував до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 289 783,87 грн. Позивач оскаржила податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, однак рішенням ДПС України від 17.04.2026 №9977/6/99-00-06-03-02-06 скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 24.02.2026 №0036450705, позивач вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на таке.

Зокрема, позивач посилається на те, що відповідно до пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі – ПК України) фактична перевірка може проводитися лише за наявності визначених законом підстав. У наказі ГУ ДПС у Волинській області від 16.01.2026 №113-п як підстави перевірки зазначено підпункти 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України, однак конкретної інформації, отриманої від державних органів чи органів місцевого самоврядування, яка свідчила б про можливі порушення позивачем законодавства, наказ не містить.

Зазначені в наказі обставини щодо незначної кількості чеків, сформованих через ПРРО у листопаді 2025 року, на думку позивача, не свідчать про проведення розрахункових операцій без застосування РРО/ПРРО, а лише характеризують обсяг продажу. Так само твердження щодо використання неоформленої праці найманих осіб не відповідають дійсності, оскільки з 10.11.2025 позивач оформила трудові відносини з найманою особою на умовах неповного робочого часу, що було відображено у податковій звітності, з нарахуванням та сплатою відповідних податків.

Позивач також зазначає, що наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо здійснюваних операцій платника податків, однак, не є беззаперечним доказом їх невідповідності вимогам закону.

Позивач зазначає, що згідно з актом перевірки реалізація товарів через мережу Інтернет здійснювалася із використанням платіжної системи NovaPay, а на рахунок ФОП ОСОБА_1 від ТОВ «НоваПей» у період з 24.06.2025 по 05.08.2025 надійшли кошти на загальну суму 194116,91 грн.

Так, між нею та ТОВ «НоваПей» 20.06.2025 укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку. ТОВ «НоваПей» у спірний період було зареєстрованою фінансовою установою та мало відповідні ліцензії НБУ на здійснення переказу коштів та надання фінансових платіжних послуг.

Позивач посилається на підпункт 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України, статтю 11 Закону України «Про електронну комерцію», статтю 664 ЦК України та статтю 2 Закону №265/95-ВР, зазначаючи, що розрахункова операція передбачає безпосереднє отримання суб`єктом господарювання коштів від покупця, гатомість у спірних правовідносинах кошти покупців спочатку надходили до ТОВ «НоваПей», а вже потім перераховувалися на рахунок ФОП ОСОБА_1 у безготівковій формі.

У зв`язку з цим позивач вважає, що отримання коштів від фінансової установи ТОВ «НоваПей» не є розрахунковою операцією у розумінні Закону №265/95-ВР, оскільки ФОП ОСОБА_1 не здійснювала безпосереднього отримання коштів від покупців за місцем проведення розрахунків, а тому не мала обов`язку проводити такі операції через РРО/ПРРО.

З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні.

Вказує, що відповідно до наказу від 16.01.2026 №113-п ГУ ДПС у Волинській області проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 з підстав, передбачених підпунктами 20.1.9, 20.1.10, 20.1.11 пункту 20.1 статті 20, підпунктами 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 та пункту 80.8 статті 80 ПК України, за результатами якої складено акт від 28.01.2026 №1724/Ж5/03-20-07-05/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, зокрема, за даними банківських виписок, у період з 24.06.2025 по 05.08.2025 від ТОВ «НоваПей» на рахунок ФОП ОСОБА_1 надійшли кошти в сумі 194116,91 грн, при цьому відповідні розрахункові операції не були проведені через ПРРО та покупцям не надавалися розрахункові документи. Заперечення позивача на акт перевірки ГУ ДПС у Волинській області залишено без задоволення. На підставі акта, відповідачем прийнято ППР від 24.02.2026 №0036450705, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 289783,87 грн. Рішенням ДПС України від 17.04.2026 скаргу ФОП ОСОБА_1 також залишено без задоволення, а ППР - без змін.

Щодо доводів позивача про відсутність належних підстав для проведення фактичної перевірки відповідач зазначає, що відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75 та статті 80 ПК України контролюючі органи мають право проводити фактичні перевірки у випадках та порядку, визначених законом.

Згідно з підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення платником податків законодавства.

Так, у наказі ГУ ДПС у Волинській області від 16.01.2026 №113-п зазначено інформацію щодо незначної кількості чеків, сформованих через ПРРО, а також щодо можливих порушень у сфері трудових відносин та виплати заробітної плати.

Відповідач зазначає, що така інформація була отримана з доповідної записки від 07.01.2026 №8/03-20-07-05-01, яка, на його думку, є достатньою підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Відповідач вважає, що вимоги пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо пред`явлення направлення, копії наказу та службових посвідчень посадових осіб були дотримані, при цьому закон не передбачає обов`язку вручення платнику доповідної записки, на підставі якої сформовано інформацію для призначення перевірки.

Таким чином, відповідач вважає, що наказ від 16.01.2026 №113-п прийнято за наявності передбачених ПК України підстав та з дотриманням встановленої процедури проведення фактичної перевірки.

Щодо встановлених порушень, то відповідач вважає, що за результатами перевірки правомірно встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, оскільки продаж товарів здійснювався через мережу Інтернет, а оплата надходила через ТОВ «НоваПей».

На думку відповідача, використання ТОВ «НоваПей» як платіжного посередника не змінює суті операції купівлі-продажу та не звільняє продавця від обов`язку застосовувати РРО/ПРРО, оскільки ТОВ «НоваПей» є надавачем платіжних послуг і не є стороною договору купівлі-продажу, а документи, які воно формує, підтверджують лише факт переказу коштів, а не факт придбання товару.

З огляду на те, що ФОП ОСОБА_1 здійснювала продаж одягу та взуття через мережу Інтернет, а покупці оплачували придбаний товар у дистанційному режимі, відповідач вважає такі операції розрахунковими у розумінні Закону №265/95-ВР, відтак саме продавець був зобов`язаний забезпечити проведення кожної операції через РРО/ПРРО та надання покупцю розрахункового документа.

Відповідач також зазначає, що ТОВ «НоваПей» є небанківським надавачем платіжних послуг, а тому здійснення через нього переказу коштів не належить до випадків, передбачених пунктом 14 статті 9 Закону №265/95-ВР, за яких допускається незастосування РРО/ПРРО.

Таким чином, відповідач вважає, що отримання ФОП коштів через ТОВ «НоваПей» у межах оплати покупцями придбаних товарів є розрахунковими операціями, які підлягали проведенню через РРО/ПРРО. Непроведення таких операцій на загальну суму 194116,91 грн та невидача відповідних розрахункових документів, на думку відповідача, свідчать про порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.

У зв`язку з цим відповідач вважає застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій у розмірі 289783,87 грн правомірним та обґрунтованим.

У відповіді на відзив представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа підприємець 13.07.2020, із наступним видом діяльності КВЕД: 47.71 – роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.13-14).

Відповідно до наказу ГУ ДПС у Волинській області від 16.01.2026 №113-п, на підставі підпунктів 20.1.9, 20.1.10, 20.1.11, пункту 20.1, статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпунктів 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 та пункту 80.8 статті 80 ПК України у зв`язку з наявністю і отриманням в установленому законодавством порядку інформації від державних органів, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органі (податкових ризиків), а саме, отриманням інформації щодо незначної кількості чеків, створених в листопаді за добу через ПРРО із фіскальним номером 4000964700 (не більше ніж 3), що може вказувати на проведення розрахункових операцій без застосування РРО/ПРРО, наявністю інформації щодо нарахування та виплати у 2025 році заробітної плати найманим працівникам на рівні нижче мінімальної, що може вказувати на проведення готівкових розрахункових операцій без застосування РРО/ ПРРО для виплати заробітної плати в конвертах та виплату роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету; використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин-кількість оформлених найманих працівників не відповідає специфіці та режиму роботи господарської одиниці, з метою контролю за дотриманням платниками податків норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), відповідачем проведена фактична перевірка магазину за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ОСОБА_1 (а.с. 16).

За результатами фактичної перевірки складено акт від 28.01.2026 №1724/Ж5/03-20-07-05/ НОМЕР_1 (а.с. 17-18), яким встановлено, зокрема порушення ФОП ОСОБА_1 підпункту 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.

В пункті 2.2.20 акту перевірки зазначено, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування, 2 група єдиного податку, ставка 20%. В магазині ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 здійснює роздрібну торгівлю одягом та взуттям. У веденні господарської діяльності ФОП використовує логотип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Також ФОП ОСОБА_1 здійснює реалізацію вищезазначеного товару через мережу Інтернет в т.ч. через сторінку «Instagram». На письмовий запит про надання документів, що становлять предмет перевірки від 19.01.2026 ФОП ОСОБА_1 надано банківські виписки щодо руху коштів по рахунках фізичної особи-підприємця, відкритому в установі банку ТОВ «НоваПей». В ході аналізу наданих до перевірки виписок банку встановлено, що згідно призначення платежу «переказ коштів по платежам, прийнятим від населення за товари/послуги» ФОП ОСОБА_1 від ТОВ «НоваПей» отримано доходи у період з 24.06.2025 по 05.08.2025 в сумі 194116,91 грн. Разом з цим суб`єктом господарювання у період з 24.06.2025 по 05.08.2025 при продажі товарів розрахункові операції на сум 194116,91 грн (порушення вчинене вперше 24.06.2025 на суму 2783,00 грн, всі наступні порушення на загальну суму 191333,91 грн) не проведено через зареєстрований фіскальним сервером контролюючого органу програмний реєстратор розрахункових операцій, відповідні розрахункові документи, що підтверджують виконання розрахункових операцій не створювались та в обов`язковому порядку покупцям не надавались.

Не погодившись із висновками акту перевірки, позивач подала на вищезазначений акт заперечення від 06.02.2026 (а.с. 20-21).

Листом від 20.02.2026 №716/12/03-20-07-05 «Про розгляд заперечення», ГУ ДПС у Волинській області повідомило, що заперечення ФОП « ОСОБА_1 від 06.02.2026 №1 (вх. ГУ ДПС у Волинській області від 06.02.2026 №5022/6) не спростовує висновки акту фактичної перевірки від 28.01.2026, номер бланка №004171, який зареєстрований в ГУ ДПС у Волинській області за №1724/Ж5/03-20-07-05/ НОМЕР_1 (а.с. 22-25).

На підставі акту перевірки від 28.01.2026 №1724/Ж5/03-20-07-05/ НОМЕР_1 ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.02.2026 №0036450705, згідно із яким за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, на підставі пункту 54.3 статті 54 ПК України, пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 289783,87 грн (а.с.26-27);

Податкове повідомлення рішення від 24.02.2026 №0036450705 було оскаржене позивачем в адміністративному порядку шляхом подання до ДПС України скарги від 06.03.2026 (а.с.28-33).

Рішенням ДПС України від 17.04.2026 №9977/6/99-00-06-03-02-06 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_1 - без задоволення (а.с. 34-36).

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.

Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.

Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

У постанові 26.03.2024 у справі №420/9909/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок, щодо застосування вказаної норми ПК України.

Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації «яка свідчить про можливі порушення» дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.

Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.

Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

Отже, ПК України закріплює таку обов`язкову вимогу щодо змісту наказу про проведення перевірки як необхідність відображення підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Застосування таких висновків Великої Палати Верховного Суду знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 29.11.2021 у справі №280/1367/20; від 01.12.2021 у справі №400/1646/20; від 06.07.2022 у справі №815/5551/14, від 24.04.2023 у справі №560/2210/19, від 22.02.2022 у справі №420/12859/21, від 15.04.2022 у справі №160/5267/21, від 27.04.2022 у справі №140/1846/21, від 28.10.2022 у справі №600/1741/21-а, від 28.12.2022 у справі №160/14248/21, від 28.12.2022 у справі №420/22374/21, від 23.02.2023 у справі №160/20112/21, від 23.02.2023 у справі №600/1402/22-а, тощо.

Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування рішень, прийнятих за наслідками перевірки. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними, за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.

З огляду на викладене, Судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Отже, у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Відтак, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, який містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

Вирішуючи питання дотримання відповідачем процедури проведення фактичної перевірки в аспекті достатності відображення в наказі підстав для її проведення, суд у даному випадку виходить з того, що в наказі від 16.01.2026 №113-п про проведення фактичної перевірки контролюючий орган навів наступне формулювання: у зв`язку з наявністю і отриманням в установленому законодавством порядку інформації від державних органів, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органі (податкових ризиків), а саме, отриманням інформації щодо незначної кількості чеків, створених в листопаді за добу через ПРРО із фіскальним номером 4000964700 (не більше ніж 3), що може вказувати на проведення розрахункових операцій без застосування РРО/ПРРО, наявністю інформації щодо нарахування та виплати у 2025 році заробітної плати найманим працівникам на рівні нижче мінімальної, що може вказувати на проведення готівкових розрахункових операцій без застосування РРО/ ПРРО для виплати заробітної плати в конвертах та виплату роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету; використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин-кількість оформлених найманих працівників не відповідає специфіці та режиму роботи господарської одиниці, з метою контролю за дотриманням платниками податків норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), вирішено провести фактичну перевірку магазину за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ОСОБА_1 (а.с. 16).

Водночас суд враховує, що інформацією, у зв`язку з якою прийнято наказ від 16.01.2026 №113-п, стала підготовлена доповідна записка начальника управління податкового аудиту ГУ ДРС у Волинській області від 07.01.2026 №8/03-20-07-05-01 (а.с. 71).

Зокрема, в ній зазначено, що відділом фактичних перевірок управління податкового аудиту в ході аналізу інформації, надісланої листами ДПС України від 06.11.2025 №26514/7/99-00-07-03- 04-07, від 03.12.2025 №28588/7/99-00-07-03-04-07 (щодо податкових ризиків у діяльності СГ, які здійснюють діяльність на території Волинської області) а, також наявної в базах даних ДПС та розміщеної в мережі Інтернет і соціальних мережах інформації, встановлено ряд суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері продажу непродовольчих товарів преміум сегменту із ризиками порушень платниками податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо: здійснення розрахункових операцій без застосування РРО/ПРРО (незначної кількості чеків, створених в листопаді 2025 року за добу через ПРРО (не більше ніж 3), що може вказувати на проведення розрахункових операцій без застосування РРО/ПРРО); використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету (нарахування та виплати у 2025 році заробітної плати найманим працівникам на рівні нижче мінімальної, що може вказувати на проведення готівкових розрахункових операцій без застосування РРО/ПРРО для виплати заробітної плати в конвертах та виплату роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету; використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин - кількість оформлених найманих працівників не відповідає специфіці та режиму роботи господарської одиниці), зокрема магазин ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Арцеулова, 2а.

Судом не встановлено, що доповідна записка управління податкового аудиту від 07.01.2026 №8/03-20-07-05-01 мала істотні недоліки, не відображала в собі достатньої інформації, що була в наявності/отримана відповідачем в установленому законодавством порядку від державного органу, що може свідчити про можливі порушення платником податків законодавства, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій та не могла слугувати підставою та достатнім обґрунтуванням для призначення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Тобто, зі змісту наказу вбачається як правова підстава для призначення перевірки (посилання на підпункт 80.2.2 ПК України), так і фактична. Обсяг зазначеної у наказі інформації у повному обсязі відповідає вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України.

Отже, доводи позивача щодо неправомірності проведення ГУ ДПС у Волинській області фактичної перевірки не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, судом не встановлено таких порушень вимог податкового законодавства під час призначення фактичної перевірки, що мають наслідком протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо встановленого контролюючим органом в ході фактичної перевірки порушення позивачем норм пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, то суд зазначає наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регулюються Законом №265/95-ВР, дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Згідно із пунктами 1 та 2 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані:

- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

- надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Отже, за змістом наведених вимог суб`єкти господарювання зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) розрахунковий документ встановленої форми та змісту, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Абзацом дев`ятнадцятим статті 2 Закону №265/95-ВР визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону №265/95-ВР форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів затверджене наказом Міністерства фінансів України №13 від 21.01.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350 (далі – Положення).

Пунктом 3 розділу І Положення визначено, що установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов`язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів.

У відповідності до пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:

у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання:

100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;

150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Відповідно до пункту 15 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №265/95-ВР у період з 1 серпня 2023 року по 31 липня 2025 року, але не пізніше ніж до дати припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, до фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, що здійснюють діяльність з продажу товарів (крім підакцизних товарів, технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, лікарських засобів, виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння) або надають послуги, фінансова відповідальність за проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи, невидачу (у паперовій та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання застосовується у таких розмірах:

25 відсотків вартості проданих з порушенням, встановленим цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;

50 відсотків вартості проданих з порушенням, встановленим цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Відповідно до відомостей акта фактичної перевірки від 28.01.2026 №1724/Ж5/03-20-07-05/3480201541 (а.с. 17-18) контролюючим органом встановлено, що згідно призначення платежу «переказ коштів по платежам, прийнятим від населення за товари/послуги» ФОП ОСОБА_1 від ТОВ «НоваПей» отримано доходи у період з 24.06.2025 по 05.08.2025 в сумі 194116,91 грн. Разом з цим суб`єктом господарювання у період з 24.06.2025 по 05.08.2025 при продажі товарів розрахункові операції на сум 194116,91 грн (порушення вчинене вперше 24.06.2025 на суму 2783,00 грн, всі наступні порушення на загальну суму 191333,91 грн) не проведено через зареєстрований фіскальним сервером контролюючого органу програмний реєстратор розрахункових операцій, відповідні розрахункові документи, що підтверджують виконання розрахункових операцій не створювались та в обов`язковому порядку покупцям не надавались.

Так, згідно із абзацами 5, 6 статті 2 Закону №265/95-ВР реєстратор розрахункових операцій - це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Тобто, згідно норм чинного законодавства, розрахунковою операцією, серед іншого є така операція, коли суб`єкт господарювання приймає (отримує) від покупця готівкові кошти, платіжні картки, платіжні чеки, жетони тощо безпосередньо за місцем реалізації товарів (послуг), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що суб`єкти господарювання, які здійснюють приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця, зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

При цьому, місце проведення розрахунків - це місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

За правилами пунктів 12, 14 частини 1 статті 9 Закону №265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій, та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (склади, місця зберігання товарів, оптова торгівля тощо); при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

З матеріалів справи видно, що ФОП ОСОБА_1 для ведення господарської діяльності укладено Договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку з ТОВ «НоваПей», про що свідчить заявка №202506203480201541 (а.с. 39).

При цьому, ТОВ «НоваПей» здійснює свою діяльність на підставі Ліцензії Національного банку України на надання фінансових платіжних послуг № 21/770-рк від 28.04.2023 (рішення про включення до Реєстру платіжної інфраструктури, що ведеться Національним банком України, від 28.04.2023 № 21/770-рк).

На підставі зазначеного Договору фінансова компанія перераховувала у безготівковій формі грошові кошти позивачу, оскільки позивач здійснювала інтернет-торгівлю товарами, оплата товару здійснювалась з використанням системи Nova Pay.

З наведеного вбачається, що покупець онлайн через мережу Інтернет замовляє у позивача товар та надалі цей товар доставляється за допомогою різних перевізників у точки видачі, де покупець його отримує та оплачує послуги з перевезення (безпосередньо перевізнику) та вартість товару фінансовому посереднику, який після отримання від покупця грошових коштів перераховує їх у безготівковій формі на банківський рахунок позивача на підставі укладеного з ним договору.

Суд наголошує на тому, що реалізація товару через мережу Інтернет не передбачає в собі чітко визначеного місця реалізації товару (послуги), а за місцем проведення розрахунку за товар Позивач не отримує коштів. Такі грошові кошти надходять позивачу в безготівковій формі від фінансових установ.

В свою чергу, розрахунки у готівковій формі щодо грошових коштів, відносно яких встановлено порушення, безпосередньо з позивачем не здійснюювались, всі розрахунки проводились із залученням фінансових компаній та виключно в безготівковій формі з отриманням грошових коштів на розрахунковий рахунок.

01.08.2021 набрав чинності Закон України «Про платіжні послуги». Відповідно до пояснювальної записки до вказаного Закону його було прийнято з огляду на те, що ринок платіжних послуг як в Україні, так й у всьому світі зазнає значних технічних інновацій, що супроводжуються появою нових видів послуг на ринку. Значна частина таких інноваційних платіжних послуг повністю або в значній мірі знаходяться поза межами регулювання Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні. Визначені Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні підходи до регулювання переказу коштів є застарілими, вони не відповідають світовим тенденціям та кращим міжнародним практикам щодо надання платіжних послуг, а отже, потребують комплексного перегляду та оновлення. Без удосконалення правового регулювання у цій сфері вирішення проблем, що назріли на платіжному ринку України, вбачається неможливим.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» безготівкові розрахунки - перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів.

Пунктами 53, 56, 57 частини першої зазначеної статті встановлено, що переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача; платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього; платіжна послуга - передбачена цим Законом діяльність надавача платіжних послуг з виконання та/або супроводження платіжних операцій.

Частиною другою статті 41 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи.

Підпунктом 5 пункту 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (далі - Положення № 148) встановлено, що готівкові розрахунки/розрахунки готівкою - платежі готівкою суб`єктів господарювання і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Пунктом 10 Положення № 148 розрахунки суб`єктів господарювання та фізичних осіб у разі їх здійснення готівкою без відкриття рахунку шляхом унесення готівки до кас надавачів платіжних послуг для подальшого її переказу на рахунки інших суб`єктів господарювання або фізичних осіб для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.

З урахуванням наведеного у сукупності якщо споживач (клієнт) замовив товар через мережу Інтернет, зокрема, на вебсайті продавця (зокрема, в інтернет-магазині) на умовах післясплати (під час отримання товару) з використанням послуг небанківських установ, які здійснюють зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, і не здійснював передоплату за нього, а доставку товару здійснила служба доставки на підставі договору про передачу такій службі товару для доставки покупцю, то дії продавця щодо отримання від небанківських установ коштів не відповідають ознакам поняття «розрахункова операція», визначеного в статті 2 Закону №265/95-ВР.

Суд враховує те, що надаючи дефініцію поняттю «розрахункова операція» неможливо чітко визначити вичерпний перелік дій, які ним могли б охоплюватись. Водночас, оскільки, реалізація товарів дистанційним способом, зокрема за допомогою мережі Інтернет зі здійсненням їх поставки ТОВ «Нова Пошта» на умовах післясплати за рахунок використання послуг фінансових установ останні роки набуває все більшого поширення та на даний момент є досить розповсюдженим способом ведення підприємницької діяльності у випадку, якщо законодавець вважає, що отримання коштів продавцем товару від покупців за результатами відповідних операцій є «розрахунковою операцією» мав чітко це передбачити, а не виходити з можливості віднесення відповідних операцій до поняття «тощо».

Отже, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, суд дійшов висновку, що операції з перерахування ТОВ «НоваПей» на рахунок позивача коштів, отриманих від покупців товарів, реалізованих через мережу Інтернет на умовах післяплати, не є розрахунковими операціями у розумінні статті 2 Закону №265/95-ВР. Відповідно, у позивача не виникав обов`язок щодо проведення таких операцій через РРО/ПРРО на підставі пункту 1 статті 3 зазначеного Закону.

При цьому, як слідує з платіжний інструкцій, долучених до матеріалів справи (а.с. 37-38) позивачу надходили грошові кошти за поставлений товар від ТОВ «НоваПей».

Отже, сама по собі обставина отримання позивачем грошових коштів від небанківської платіжної установи, яка здійснює переказ коштів, сплачених покупцями за товари на умовах післясплати, не свідчить про здійснення позивачем розрахункових операцій у розумінні статті 2 Закону №265/95-ВР. За відсутності прямого нормативного регулювання, яке б однозначно відносило такі операції до розрахункових, висновок контролюючого органу про наявність у позивача обов`язку застосовувати РРО/ПРРО ґрунтується на розширювальному тлумаченні норм Закону №265/95-ВР, що є неприпустимим при вирішенні питання про притягнення особи до фінансової відповідальності.

Додаткового суд звертає увагу на те, що Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України в листі «Щодо застосування РРО/ПРРО з 1 січня 2022 року» від 30 грудня 2021 року №04-32/10-2021/409504, який був складений у зв`язку з надходженям численних звернень від фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку, щодо проблемних питань застосування РРО/ПРРО з 1 січня 2022 року та відсутності однозначної позиції державних органів з цих питань та адресований Міністерству фінансів України, Національному банку України, Державній податковій службі України та фізичним особам - підприємцям, які є платниками єдиного податку надаючи відповідь на питання «Як проводити розрахункову операцію у разі продажу товарів з доставкою товарів через служби доставки?» зазначив наступне: «У разі оформлення продажу товарів з післяплатою (накладний платіж) необхідність застосування РРО/ПРРО залежить від умов договору між продавцем та перевізником. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (частина 2 статті 664 Цивільного кодексу України). Продавець у такому випадку вкладає в поштове відправлення документи на товар (товарний чек, накладна тощо).

У цьому випадку розрахунки здійснюються в місці отримання товару між покупцем і перевізником, який повинен видати фіскальний чек на приймання готівки чи платіжної картки. В подальшому розрахунки за товар здійснюються між перевізником та продавцем згідно договору між продавцем та перевізником. Якщо перевізник перераховує кошти продавцю на поточний рахунок, РРО/ПРРО не застосовується, в іншому випадку продавець зобов`язаний видати фіскальний чек на товар покупцю шляхом надіслання на електронну пошту, мобільний телефон тощо.».

Відтак, ще в кінці 2021 року законодавчий орган був обізнаний про те, що питання проведення розрахункової операцій у разі оформлення продажу товарів через службу доставки з післяплатою є проблемним питанням для багатьох суб`єктів господарювання, яке не має чіткого законодавчого врегулювання, водночас навіть на час розгляду справи в суді касаційної інстанції дане питання належним чином на законодавчому рівні не врегульовано.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частинами першою та другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пунктів 70 та 71 Рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» «суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» «Онер`їлдіз проти Туреччини» «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» та «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Тобто, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися саме на державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії», та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia).

Превентивним засобом недотримання законодавцем верховенства права є впровадження та існування в Україні принципу презумпції правомірності рішень платника податку ("in dubio pro tributario").

Саме порушення наведеного принципу слугувало неодноразовою підставою для ухвалення Європейським судом з прав людини рішень, якими констатувалась обставина наявності в українського податкового законодавства неузгодженостей та помилкового тлумачення такого законодавства на користь держави (зокрема див. справи "Сєрков проти України" "Щокін проти України", "Довбишев проти України").

Окрім того, за змістом рішень ЄСПЛ у справах "Вєренцов проти України", "Кантоні проти Франції" відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить в тому числі й на судових органах, які застосовують та тлумачать закони. Роль судового рішення, покладена на суди, полягає саме в тому, щоб розвіяти такі сумніви щодо тлумачення, які залишаються, беручи до уваги зміни в повсякденній практиці.

Відтак, враховуючи відсутність чіткого законодавчого віднесення операцій з зарахування коштів на розрахунковий рахунок суб`єкта господарювання за товар, поставку якого було здійснено за відсутності будь-якої попередньої оплати та на умовах післясплати з використанням послуг небанківських установ до розрахункових у суду відсутні підстави вважати, що у позивача виникав обов`язок щодо використання РРО при здійснення поставки товару на умовах його післяплати з отриманням оплати за нього через небанківські установи ТОВ «НоваПей» на її розрахунковий рахунок.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 30.06.2026 №340/5132/25.

Суд вказує на те, що отримавши замовлення в інтернет-магазині без здійснення покупцем передоплати, на стадії передачі товару службі доставки продавець не може беззаперечно знати, що покупець гарантовано придбає товар та відповідно здійснить переказ коштів. Тобто, на стадії відправки товару продавцем господарська операція фактично не є завершеною і він не може контролювати ані саму подію завершення, ані момент здійснення такої операції.

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари;

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частинами першою та другою статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частиною четвертою статті 690 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 692 Цивільного кодексу України якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Пунктами 1, 2, 5, 7, 14 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

електронна торгівля - господарська діяльність у сфері електронної купівлі-продажу, реалізації товарів дистанційним способом покупцю шляхом вчинення електронних правочинів із використанням інформаційно-комунікаційних систем;

електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі;

електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

реалізація товару дистанційним способом - укладення електронного договору на підставі ознайомлення покупця з описом товару, наданим продавцем у порядку, визначеному цим Законом, шляхом забезпечення доступу до каталогів, проспектів, буклетів, фотографій тощо з використанням інформаційно-комунікаційних систем, телевізійним, поштовим, радіозв`язком або в інший спосіб, що виключає можливість безпосереднього ознайомлення покупця з товаром або із зразками товару під час укладення такого договору.

Отже, сутність поняття «договір», як визначеного в Цивільному кодексу України, так і в Законі України «Про електронну комерцію» при наведенні визначення терміну «електронний договір» полягає в домовленості двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому у випадку, якщо договір є двостороннім, до яких віднесено і договір купівлі-продажу як права, так і обов`язки мають виникати в кожної зі сторін.

При цьому, щоб договір купівлі-продажу відбувся, в розумінні моменту видачі розрахункового документу, необхідна сукупність вимог, а саме передача товару (або зобов`язання його передати) та приймання товару (зобов`язання прийняти) і сплата за нього грошових коштів (що є підставою для видачі розрахункового документу).

Водночас у випадку якщо на момент передачі позивачем до служби доставки товару, оплата якого буде здійснюватися виключно в момент його отримання в службі доставки (післясплата) без проведення навіть часткової передоплати, договір купівлі-продажу не може вважатися таким, що відбувся, оскільки хоча позивач і направив покупцю товар, тобто реалізував частину обов`язків, які виникають нього у випадку укладення відповідного договору, водночас він не набув права вимагати від покупця виконання його частини обов`язків, а саме: прийняти та оплатити товар.

Так, у випадку здійснення реалізації товарів з післясплатою, через Інтернет, тобто дистанційним способом, положення чинного законодавства не покладають на особу, яка розмістила замовлення на сайті обов`язок, його отримати, як і не наділяє продавця правом вимагати від відповідної особи забрати товар та його оплатити.

Відтак, хоча положеннями, як Цивільного кодекс України, так і Закону України «Про електронну комерцію» врегульовано порядок укладення договорів купівлі-продажу, у тому числі у випадку здійснення електронної комерції та реалізації товарів дистанційним способом, водночас при цьому відповідне регулювання не враховує всіх реалій сучасних умов здійснення електронної комерції та має прогалини. Так за обставин цієї справи відповідна прогалина полягає в тому, що спочатку позивач здійснює направлення на адресу особи, яка розмістила замовлення, відповідного товару з його післясплатою, і тільки після того як відповідна особа його отримає та здійснить за нього оплату вона набуває статусу покупця та правовідносини між позивачем та особою яка розмістила замовлення набувають ознак договору купівлі-продажу.

Також суд звертає увагу на те, що Міністерство фінансів України в листі від 02.01.2026 №11220-02-2/93, який було складено відповідно до листа Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики від 22.12.2025 №04-32/10-2025/296356 щодо визначення дати отримання доходу платниками єдиного податку у разі продажу товарів із використанням накладеного платежу через ТОВ «Нова Пей» зазначило наступне: «Ураховуючи викладене, у разі продажу товарів платниками єдиного податку з використанням послуг ТОВ «Нова Пей», оплата за який здійснюється при отриманні покупцем такого товару шляхом переказу коштів небанківським надавачем платіжних послуг, зокрема з використанням платіжних систем / сервісів такого надавача платіжних послуг, датою отримання доходу платника єдиного податку є дата зарахування коштів на рахунок такого платника.»

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеного у постанові від 03.06.2026 у справі №520/27700/25.

Суд наголошує на тому, що у спірних правовідносинах позивач не здійснювала приймання від покупців готівкових коштів, платіжних карток чи інших платіжних інструментів за місцем реалізації товару, а отримувала кошти виключно від надавача платіжних послуг у безготівковій формі на підставі укладеного договору про переказ коштів. При цьому покупці здійснювали оплату товару фінансовій установі, яка в межах власної ліцензованої діяльності забезпечувала подальше перерахування відповідних коштів на рахунок позивача.

За таких обставин операції з надходження коштів від ТОВ «НоваПей» на рахунок позивача не можуть бути ототожнені з розрахунковими операціями у розумінні статті 2 Закону №265/95-ВР, а відтак у позивача був відсутній обов`язок щодо проведення таких операцій через реєстратор розрахункових операцій або програмний реєстратор розрахункових операцій відповідно до пункту 1 статті 3 зазначеного Закону.

Водночас контролюючим органом не встановлено та матеріали справи не містять доказів того, що позивач безпосередньо приймала від покупців готівкові кошти чи інші платіжні інструменти за місцем реалізації товару, здійснював розрахункові операції без застосування РРО/ПРРО або вчиняв інші дії, які відповідно до Закону №265/95-ВР утворюють склад правопорушення, передбаченого пунктом 1 статті 17 цього Закону.

Таким чином, висновки контролюючого органу про допущення позивачем порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР ґрунтуються на помилковому ототожненні операцій з безготівкового зарахування коштів від надавача платіжних послуг із розрахунковими операціями, визначеними статтею 2 цього Закону.

З урахуванням вищевикладеного, податкове повідомлення-рішення від 24.02.2026 №0036450705 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, задоволенню у повному обсязі.

Частиною першою статті 139 КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2319,00 грн, сплачений платіжною інструкцією від 21.04.2026 (а.с. 10).

Щодо заявлених до стягнення витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.

Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №640/13685/19, від 23.04.2021 у справі №360/700/19, відповідно до якої склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено Договір про надання правничої допомоги від 27.02.2026 №04/27-02, додаткову угоду від 17.04.2026 до Договору про надання правничої допомоги від 27.02.2026 №04/27-02, акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 13.05.2026 №1/04/27-02, квитанцію від 13.05.2026 №1/04/27-02, із яких слідує, що правнича допомога, а саме: підготовка та подання до Волинського окружного адміністративного суду позовної заяви до ГУ ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.02.2026 №0036450705 з судовим супроводженням (написання відповіді на відзив, інших процесуальних документів) становить 10000,00 грн.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи заперечення ГУ ДПС у Волинській області щодо заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу, предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

Відтак суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев`ятою статті 139 КАС України, вважає, що з огляду на зміст та характер наданих послуг, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та позивачу необхідно відшкодувати витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн., а решту витрат повинен понести позивач.

З урахуванням наведеного, на користь позивача підлягають до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в загальному розмірі 7319,00 грн. (з них: судовий збір в сумі 2319,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.).

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 24.02.2026 №0036450705.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальній сумі 7319,00 грн (сім тисяч триста дев`ятнадцять грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код ВП 44106679)

Суддя О. О. Андрусенко