Вирок від 31 серпня 2026 р. у справі №546/471/26 — Решетилівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 546/471/26

номер провадження 1-кп/546/58/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі прокурора ОСОБА_2 , обвинуваченого ОСОБА_3 та секретаря судового засідання ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 квітня 2026 року за № 12026175440000088 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає по АДРЕСА_1 , з професійно-технічною освітою, пенсіонер, не депутат, не є учасником бойових дій, не є особою з інвалідністю, вдівець, неповнолітніх чи інших осіб на утриманні не має, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,

встановив:

Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнаного судом доведеним

ОСОБА_3 15 квітня 2026 року близько 19 години 30 хвилин ішов по вулиці та поряд з територією домогосподарства за адресою: АДРЕСА_2 , побачив ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та на ґрунті особистої неприязні вступив з останньою у словесний конфлікт, під час якого у нього виник прямий умисел на спричинення їй тілесних ушкоджень.

Реалізуючи свій протиправний намір, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень, ОСОБА_3 умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, свідомо використовуючи свою перевагу у фізичному розвитку, 15 квітня 2026 року близько 19 години 30 хвилин, перебуваючи поряд з територією домогосподарства за вказаною вище адресою, підійшов до ОСОБА_5 та наніс їй один удар кулаком правої руки в ділянку грудини, внаслідок чого спричинив потерпілій тілесне ушкодження у вигляді набряку з синцем шкіри ділянки грудини, яке згідно висновку судово-медичного експерта від 20 квітня 2026 року кваліфікується за ступенем тяжкості як легке тілесне ушкодження.

Своїми протиправними діями, що виразилися в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України.

Позиція учасників кримінального провадження

У судовому засіданні 01 вересня 2026 року прокурор ОСОБА_2 вважала, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміноване ОСОБА_3 кримінальне правопорушення вчинене останнім, тому просить суд визнати його винуватим та, ураховуючи наявність обставин, які пом`якшують покарання, просила призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, визнав повністю та зазначив, що 15 квітня 2026 року близько 19 години 30 хвилин в с. Шевченкове він ішов до товариша закривати курей. По вул. Кременчуцька, 19 він побачив потерпілу ОСОБА_5 . Спочатку вони нормально спілкувалися, а потім вона щось сказала йому образливе, що саме він зараз не пам`ятає, і він наніс їй один удар в область грудної клітки. Про скоєне жалкує, щиро розкаюється.

Потерпіла ОСОБА_5 у судове засідання 01 вересня 2026 року не з`явилася, подала до суду заяву, у якій просила розглядати кримінальне провадження за її відсутності. На суворому покаранні не наполягає, будь-яких претензій до обвинуваченого не має (а. п. 23).

Підстави, за яких суд не досліджує докази сторін обвинувачення та захисту

Ураховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, судом встановлено, що учасники судового провадження, у тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності позиції обвинуваченого, роз`яснивши обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку присутніх в судовому засіданні учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

З огляду на викладене, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують обвинуваченого, суд дійшов висновку щодо доведеності винуватості поза розумним сумнівом ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_3 є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення,

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_3 є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

Мотиви призначення покарання

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61 Конституції України).

Відповідно до статті 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог статті 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Окремим виявом справедливості є відповідність покарання вчиненому злочину, що передбачає призначення відповідного покарання, яке має бути домірним злочину.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При обранні виду і міри покарання суд ураховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до кримінального проступку. Також суд ураховує наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, те, що обвинувачений критично відноситься до своїх дій, щиро розкаявся. Також суд ураховує стан здоров`я обвинуваченого, який за медичною допомогою до лікаря психіатра та лікаря нарколога не звертався, та його похилий вік. Крім цього, судом ураховується думка прокурора, яка просила призначити покарання обвинуваченому у виді штрафу та думка потерпілої, яка не наполягала на суворому покаранні та будь-яких претензій до обвинуваченого не має.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим – джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

У справі «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Санкцією ч. 1 ст. 125 КК України передбачене покарання у виді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправних робіт на строк до одного року.

Ураховуючи сукупність вищевказаних обставин, суд доходить висновку, що обвинуваченому ОСОБА_3 необхідно призначити покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Призначення ОСОБА_3 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності та достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

Ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Ураховуючи ту обставину, що стосовно обвинуваченого запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили відносно обвинуваченого.

Цивільний позов по даному кримінальному провадженню не заявлявся. З урахуванням цього суд вважає за необхідне роз`яснити положення частини 7 статті 128 КПК України про те, що особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

По даному кримінальному провадженню процесуальні витрати та речові докази відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 100, 124, 349, 373, 374, 376, 474, 475 КПК України, суд

ухвалив:

Визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_3 не обирати.

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду через Решетилівський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до частини 2 статті 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Відповідно до частини 15 статті 615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку.

Суддя ОСОБА_1